Міжгалузеві й галузеві принципи 6 страница

неузгодженість дій окремих гілок влади у проведенні право­вої політики;

підміна законності політичною, ідеологічною або прагматич­ною доцільністю;

свідоме недотримання або невиконання правових приписів органами державної влади, організаціями та громадянами (на­приклад, ухилення від сплати податків суб'єктами підприємниць­кої діяльності);

порушення прав і свобод людини і громадянина;

неповага до правоохоронних органів, протидія їх законним вимогам тощо.

Правовий нігілізм може існувати як на рівні ідеології, так і на рівні практики. В першому випадку йдеться про розробку таких те­орій, концепцій, доктрин (наприклад, ідеологія марксизму-ленініз-му), в яких на теоретичному рівні обґрунтовуються думки про те, що право не має самостійної соціальної цінності, а має цінність ли-

РОЗДІЛ XVII

ше інструментальну, внаслідок чого розглядається як щось друго­рядне, як похідне від держави явище. Значно більшу небезпеку ста­новить правовий нігілізм, коли погляди реалізуються на практич­ному рівні. Це втілюється в протиправну поведінку (діяльність) лю­дей та їх організацій або, як найбільш негативний прояв, в протиправну політику державної влади, яка втілюється в масовому порушенні прав і свобод громадян або навіть терорі стосовно окре­мих осіб, етнічних, релігійних, соціальних груп, політичних сил.

Причини правового нігілізму можуть бути різними. Так, по­ширення нігілістичних поглядів на право пояснюється історич­ними чинниками. Україна протягом тривалого часу входила до складу Російської імперії і Союзу РСР, де порушення прав і сво­бод людини, створення репресивного законодавства, недоско­налість правосуддя і його залежність від виконавчої влади було нормою життя. В ті часи не людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а влада вважалася найвищою соціальною цінністю, що кваліфікувалася як одна із визначних засад російської-радянської історії. Внаслідок цього право і за­кон розглядалися як другорядні щодо держави явища. Теоретич­ним підґрунтям правового нігілізму тривалий час була ідея про буржуазний за своєю сутністю характер держави і права, які при­речені на відмирання після перемоги соціалістичної революції, та про диктатуру пролетаріату як владу, що не може бути пов'яза­ною або обмеженою законом.

На етапі переходу України від тоталітарного минулого до де­мократичного устрою суспільного і державного життя певний розвиток нігілістичних поглядів на право обумовлений політич­ними, економічними та соціальними кризовими явищами, неза­вершеністю конституційної, адміністративної, правової і судової реформ, невідлагодженістю механізму реалізації прийнятих за­конів, розвитком правового ідеалізму тощо.

Розвитку нігілістичних поглядів та установок, особливо серед молоді, на сьогодні суттєво сприяє романтизація злочинного світу в кінематографі, в художній літературі та інших сферах мистець­кої діяльності.

«Переродження» правосвідомості обґрунтовано визнається одним з найнебезпечніших проявів деформації правосвідомості громадян. Йому притаманна максимальна ступінь викривлення правових ідеалів, свідченням чого стає свідоме скоєння людиною навмисних, переважно тяжких кримінальних злочинів, мотивами яких найчастіше стають жорстокість, користь та ін. Особливу не-252

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА

безпеку становлять такі види «переродження» правосвідомості, наслідком яких є організована злочинність і корупція, що завда­ють значної шкоди процесу реалізації принципів верховенства права, недоторканності основних прав і свобод людини, станов­лення демократичної, правової держави, підвищенню рівня пра­вової культури особистості і суспільства в цілому.

В Україні, яка стала на шлях просування до демократичної, правової державності, де діють принципи верховенства права і правового закону, боротьба з деформацією правової свідомості повинна розглядатися як пріоритетний напрямок діяльності ком­петентних державних органів і суспільства в цілому. На рівні дер­жавної політики повинен бути розроблений комплекс спеціаль­них засобів протидії деформації правосвідомості, зокрема право­вому нігілізму. До таких напрямків слід віднести: завершення конституційної, правової, адміністративної, судової реформ; по­долання політичної та економічної кризи; підвищення ролі та ефективності суду; удосконалення організації та забезпечення ефективності функціонування системи правоохоронних органів; організація системи правового виховання і освіти, здійснення ефективної профілактики правопорушень; якісна підготовка і пе­репідготовка юридичних кадрів тощо.

СИСТЕМА ПРАВА І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

Розділ XVIII

СИСТЕМА ПРАВА І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

§ 1. Поняття системи права

Категорія «система» використовується в найрізноманітніших галузях людських знань. З філософської точки зору — це спе­цифічно виокремлена із навколишнього середовища цілісна мно­жина елементів, які поєднуються між собою сукупністю внут­рішніх відносин і зв'язків. У цьому контексті в юридичній літера­турі широко використовується поняття «система права», «система законодавства», «правова система», «політична система» та ін. З'ясувати зміст цих понять означає встановити їх складові еле­менти, їх взаємозв'язки, спосіб організації в процесі утво­рення та розвитку.

Щодо понять «система права» і «система законодавства», то вони використовуються для характеристики національного права і законодавства. Перше з них фіксує аспекти структурної дифе­ренціації правових норм, друге — аспекти структурної ди­ференціації законодавчих актів, яка склалася в тій чи іншій країні в її національному праві. Іншими словами, поняття «система права» виражає структуру змісту, а поняття «система законо­давства» — структуру форми позитивного права. їх структури перебувають у тісному взаємозв'язку.

Система права — це сукупність чиннгіх норм права, якій вла­стиві як єдність та узгодженість, так і диференціація (поділ) на відносно самостійні структурні утворення (норми, інсти­тути, галузі права та ін.).

Названі в цьому визначенні ознаки характеризують систему права з внутрішнього боку. Вони вказують на те, які зв'язки існу­ють між її елементами, на яких принципах вона побудована.

Єдність та узгодженість. Єдність системи права обумовлюється тим, що, по-перше, все право як самостійне явище ґрунтується на єдиних загальнолюдських принципах гуманізму, справедливості, які є своєрідним каркасом права (норми, що не відповідають цим принципам, не є правовими); по-друге, право в усіх своїх проявах охороняється державою і передбачає можливість застосування державного примусу; по-третє, право обумовлене матеріальними, 254

соціальними, культурними, ідеологічними та іншими умовами жит­тя суспільства, для яких характерна відносна єдність.

Узгодженість системи права — це обумовлена наявність суб-ординаційних і координаційних зв'язків між нормами, інститута­ми, галузями права та відсутність суперечностей всередині цієї

системи.

Диференціація (поділ) системи права. Це поняття означає поділ системи на відносно самостійні структурні елементи. В ло­гічній послідовності можна виокремити:

а) структуру норми права;

б) структуру правових інститутів — поділ їх на окремі правові

норми;

в) структуру підгалузі права — поділ її на логічно пов'язані
між собою правові інститути в межах окремих галузей права;

г) структуру галузі права — поділ її на логічно пов'язані між
собою правові інститути та підгалузі права;

ґ) структуру системи права — поділ її на логічно пов'язані між собою галузі права.

Об'єктивність системи права. Система права — це не резуль­тат свавільного розсуду законодавця, а своєрідний юридичний вираз системи суспільних відносин відповідного людського соціуму. Держава лише надає форми (оформлює) тій чи іншій си­стемі права, її галузям, інститутам, які склалися об'єктивно.

Систему права можна також характеризувати з зовнішнього боку як одну з уособлених системних утворень суспільства, що

означає:

1) належність її до функціональних систем соціального по­
рядку, оскільки її виникнення, існування і розвиток обумовлені
загальнолюдськими потребами — наданням організованості і
врегульованості суспільним відносинам;

2) її інституціональний характер. Проявом цього є те, що
юридична матерія у вигляді системи норм міститься здебільшого
в нормативно-правових актах, інших джерелах права, які і нада­
ють праву чітко виражену інституціональну форму;

3) стабільність і динамічність її як правового явища;

4) пов'язаність її як прямими, так і опосередкованими відно­
синами з функціонуванням і діяльністю держави, її органів — за­
конодавчих, правозастосовчих, контрольно-наглядових та ін.

Поняття «система права» слід відрізняти від поняття «право­ва система», яке є більш широким за своїм змістом. Окрім систе­ми права, правова система охоплює такі структурні елементи, як

РОЗДІЛ XVIII

правосвідомість, правові відносини, правові форми діяльності держави та ін.

§ 2. Предмет і метод правового

регулювання як вихідні критерії поділу системи права на галузі та інститути

Правове регулювання характеризується відносною са­мостійністю (автономністю), яка визначається наявністю в ньому таких фактичних і юридичних ознак, які відрізняють його ві/ інших видів регулювання суспільних відносин. Фактична і юри­дична визначеність правового регулювання представлені пере­дусім за його предметом і методом.

Під предметом правового регулювання мають на увазі те, що ре­гулює право, тобто ті суспільні відносини, які ним регулюються. Цим відносинам притаманна якісна однорідність, вони піддаються від­носно самостійному правовому регулюванню. Предмет правового регулювання — це матеріальний критерій розподілу норм пра­ва на його структурні частини. Об'єктивний зміст і специфіка відпо­відних суспільних відносин є незалежними від законодавця. Струк­тура предмета правового регулювання охоплює такі елементи:

а) суб'єкти — індивідуальні і колективні;

б) їх поведінку (дії, діяльність);

в) об'єкти — предмети та явища навколишнього світу, з при­
воду яких люди вступають у взаємозв'язок;

г) соціальні факти (обставини, випадки), які є безпосередніми
підставами виникнення чи припинення відповідних правових
відносин.

Метод правового регулювання відповідає на питання, яким чином право регулює суспільні відносини. Це сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відноси­ни; це такий юридичний критерій, який значною мірою за­лежить від предмета. Але на відміну від предмета метод може формуватися і під впливом законодавця, який, окрім тих засобів регулювання суспільних відносин, що об'єктивно склалися, може обирати власні засоби правового впливу на них, комбінувати ці засоби і прийоми. З цієї точки зору правовий метод являє собою певний набір юридичного інструментарію, завдяки якому дер­жавна влада здійснює необхідний вплив на суспільні відносини з метою спрямування їх розвитку в бажаному напрямку.

СИСТЕМА ПРАВА І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

Методи правового регулювання суспільних відносин характе­ризуються:

а) різним порядком встановлення прав і обов'язків учасників
суспільних відносин, які можуть випливати із закону (право бра­
ти участь у виборах), із договору (договір купівлі-продажу) та ін.;

б) різним ступенем автономності суб'єктів при виникненні
прав і обов'язків. Норми права можуть вичерпно визначати пра­
ва і обов'язки суб'єктів або надавати їм можливість самостійно
вирішувати питання щодо обсягу цих прав і обов'язків. Тому
суб'єкти права вступають в ті чи інші відносини, врегульовані
нормами права, або як рівноправні сторони, або на умовах

супідрядності;

в) різними способами захисту встановлених прав та забезпе­
чення виконання юридичних обов'язків, який може здійснюва­
тись в різному порядку (судовому, адміністративному та ін.) та за
допомогою різних засобів (цивільно-правових, кримінально-пра­
вових та ін.).

Відміна в методах правового регулювання втілюється голов­ним чином в обсязі правових можливостей суб'єктів. До найбільш загальних методів належать:

1) централізований (імперативний) метод, при якому регу­
лювання зверху донизу здійснюється на владно-імперативній ос­
нові. Юридична енергія надходить на окремі ділянки правової
дійсності зверху від відповідних державних органів і, відповідно
до цього, становище суб'єктів характеризується відносинами
субординації, прямої супідрядності;

2) децентралізований (диспозитивний) метод, коли йдеться
про відносини між рівноправними суб'єктами, що складаються на
основі волі їх учасників. Правомірні дії тут є індивідуальним, «ав­
тономним» джерелом юридичної енергії, і відповідно до цього —
положення суб'єктів характеризується договірними відносинами
взаємної координації.

Ці так звані первинні методи конкретизуються і можуть про­являтися в різних сполученнях, як правило, з перевагою одного з них. Вони знаходять своє продовження в методах, що характери­зують ті чи інші структурні сукупності суспільних відносин, до

яких можна віднести:

1) метод матеріального і морального заохочення, який прита­манний трудовому, цивільному та іншим галузям права. Таке за­охочення спрямоване на стимулювання матеріальної зацікавле­ності у вирішенні певних завдань, на підвищення різних форм ро-

Дата добавления: 2015-05-10