Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ 2 страница




Читайте также:
  1. A) борьба с браконьерами. 1 страница
  2. A) борьба с браконьерами. 2 страница
  3. A) борьба с браконьерами. 3 страница
  4. A) борьба с браконьерами. 4 страница
  5. A) борьба с браконьерами. 5 страница
  6. A) борьба с браконьерами. 6 страница
  7. Annotation 1 страница
  8. Annotation 2 страница
  9. Annotation 3 страница
  10. Annotation 4 страница
  11. Annotation 5 страница
  12. Annotation 6 страница

Підвищена відповідальність наступає на умовах і в обсязі, пере­дбачених законом. Наприклад, ст. 1200 ЦК України прямо передба­чено, що розмір відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, може бути збільшений законом. Закон також допускає збільшення умовами договору законодавчо встановленого розміру неустойки, предметом якої є грошова сума (ст. 551 ЦК України).

У сучасному цивільному праві західних країн склалася тенден­ція до відходу від принципу повного відшкодування шкоди у бік встановлення максимальних меж майнової відповідальності. Основ­на причина такої тенденції полягає в тому, що багато видів госпо­дарської діяльності пов'язано з небезпекою заподіяння астрономіч­них збитків, які виходять далеко за межі фінансових можливостей підприємця. Страхування цивільної відповідальності може зменши-


ти таку загрозу, але усунути її повністю не в змозі. Обмеження від­повідальності здійснюється законом, судом або за згодою сторін. Водночас в останні роки законодавство західних країн забороняє включати до споживчих договорів положення, які обмежували б відповідальність комерсанта перед споживачами або звільняли ко­мерсанта від відповідальності взагалі. Наприклад, відповідно до ст. 16і директиви ЄС про відповідальність за неякісні продукти від 25 грудня 1986 р. кожна держава — член ЄС може передбачати, що загальна відповідальність виробника за шкоду, пов'язану зі смертю або пошкодженням здоров'я, заподіяну однаковими товарами, які мають одні і ті самі недоліки, обмежується сумою, що не може бути меншою ніж 70 млн. екю1.

§ 3. Склад правопорушення та умови цивільно-правової відповідальності 1. Склад правопорушення. Цивільно-правова відповідальність завжди реалізовується у правовідношенні. Змістом такого правовід-ношення є обов'язок правопорушника здійснити певні дії і право кредитора вимагати виконання обов'язку боржником. Юридичні підстави цивільної відповідальності встановлені у законодавстві, а фактичною підставою є склад цивільного правопорушення. До складу правопорушення, як правило, входять об'єкт, суб'єкт, об'єк­тивна та суб'єктивна сторони.

Об'єктом правопорушення є суспільні правовідносини, що регу­люються цивільним правом.

Суб'єктом є правопорушник. Слід зауважити, що, крім право­порушника, безпосереднім заподіювачем шкоди може бути й інша особа. Наприклад, боржник відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання третіми особами, які повинні були виконати зобов'язання, якщо законодавчо не встановлено, що відповідальність несе третя особа, яка безпосередньо виконувала зобов'язання2.

Кулагин М. И. Избранньїе трудьі. — М.: Статут, 1997. — С. 100. На думку Тархова В. О., незважаючи на те, що більшість юристів виступає за складний склад правопорушення, найбільш правильним є очищення його від ін­ших обставин. Він пояснює це тим, що об'єкт у цивільному праві розглядається лише у загальних рисах, конкретизувати його немає необхідності, тому що на ква­ліфікацію правопорушення це впливає тільки за загальним поділом абсолютних та відносних прав. Суб'єкт також, як правило, сприймається лише у загальних рисах. Найбільш ретельно необхідно аналізувати лише об'єктивну сторону у зв'язку з тим, що вона поділяється на три самостійних елементи складу правопо­рушення: протиправність, шкоду, причинний зв'язок, а також суб'єктивну сторо­ну, яка звужується до поняття вини, тобто не розглядаються такі риси, як мотиви, емоції і т. ін., які мають велике значення для вирішення питання про по­карання, але не мають значення для головуючої у цивільному праві компенсацій­ної функції. У кн.: Тархов В. А. Гражданское право: Общая часть: Курс лекций. — Чебоксари, 1997. — С. 290-292.




Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

До об'єктивної сторони відносять: 1) шкоду, заподіяну право­порушенням; 2) протиправність поведінки правопорушника; 3) при­чинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою.

Суб'єктивну сторону складу правопорушення складає вина пра­вопорушника, яка в окремих випадках опосередкована іншими суб'єктивними обставинами (ціль, мотив, емоції та ін.).

2. Умовами цивільно-правової відповідальності є наявність: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливо­го результату такої поведінки (шкоди); 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. Перші три умови — протиправність, шкода, причинний зв'язок є об'єктивними і належать до такого елемента складу право­порушення, як об'єктивна сторона, а четверта — вина — є суб'єк­тивною підставою цивільно-правової відповідальності і належить до суб'єктивної сторони у складі правопорушення.

"У випадках, передбачених законом або договором, відповідаль­ність наступає при неповному (урізаному) складі правопорушення. Відповідно до деяких норм права вина не вважається необхідною умовою відповідальності (наприклад, у випадках, встановлених за­конодавством, відповідальність за завдану моральну шкоду настає незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автоном­ної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, ст. 1167 ЦК України). У зв'яз­ку з цим іноді виникають підстави для тверджень про існування відповідальності без вини. Питання про можливість відповідальнос­ті без вини є предметом наукових спорів учених-юристів і поки що остаточно не вирішено.

В юридичній літературі також іноді пропонується вважати мож­ливим притягнення до відповідальності за відсутності збитків і, від­повідно, причинного зв'язку. Яскравим прикладом такого застосу­вання мір відповідальності є стягнення неустойки. Зокрема, ст. 624 ЦК України передбачає, що коли за порушення зобов'язання вста­новлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Серед умов відповідальності можна виокремити загальні (типо­ві) умови цивільно-правової відповідальності, які властиві більшо­сті випадків притягнення до відповідальності, а також спеціальні умови, які властиві лише окремим випадкам або видам правопору­шення (наприклад, особливості відшкодування ядерної шкоди вста­новлюються законом, ст. 1189 ЦК України; у випадках відшкоду­вання шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або


Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

органу місцевого самоврядування, необхідно щоб заподіювач шко­ди відповідав специфічним ознакам посадової або службової особи, ст. 1174 ЦК України). Слід зазначити, що останні, як правило, є лише конкретизацією загальних умов щодо обставин даної конк­ретної справи.

Протиправна поведінка — це поведінка відповідальної особи, що не відповідає вимогам закону, договору, яка тягне за собою по­рушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи, дістала вираження у невиконанні чи ненале­жному виконанні договірного зобов'язання або в заподіянні поза­договірної шкоди життю, здоров'ю чи майну іншої особи тощо. Про­типравність у цивільному праві обов'язково порушує і об'єктивне, і суб'єктивне цивільне право1. Поведінка визнається протиправною незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомір­ність своєї поведінки.

Протиправна поведінка завжди проявляється у конкретних фор­мах, які безпосередньо пов'язані з характером юридичних обов'язків.

Юристів давно цікавило питання, наскільки особа зобов'язана діяти в інтересах інших з тим, щоб бездіяльність не стала підставою відповідальності перед ними. На думку Й. О. Покровського, бездія­льність буде правопорушенням тільки тоді, коли існуватиме для особи відомий, встановлений позитивним законом обов'язок діяти2. Сучасні юристи вважають, що протиправна бездіяльність не зводи­ться до простої пасивності суб'єктів, а полягає в утриманні від пев­них дій.

Шкода. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Зменшення або втрата май­на потерпілого тягне за собою виникнення майнової шкоди, а також особистого блага — немайнової шкоди, яку також називають мо­ральною шкодою.

Оскільки відшкодування шкоди можна застосовувати у всіх ви­падках порушення цивільних прав, за деякими винятками, передба­ченими законом або договором, ця форма цивільно-правової відпо­відальності належить до загальних умов цивільно-правової від­повідальності.

Одним із способів відшкодування майнової шкоди є відшкоду­вання збитків. Як правова категорія, збитки — це викликані не­правомірною поведінкою негативні наслідки у майновій сфері по-

Тархов В. А. Гражданское право: Общая часть: Курс лекций. — Чебоксари, 1997.

— С. 293.

Покровский И.А. Основньїе проблеми гражданского права. — М.: Статут, 1998. —

С. 281.

7 3-285


Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 9. Відповідальність у цивільному праві


 


терпілого1. Збитками також називають грошовий вираз майнової шкоди. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшо­му розмірі.

Майнова шкода поділяється на дві частини. Перша частина нега­тивних наслідків називається реальною шкодою і виражається у зменшенні (пошкодженні або знищенні) майна потерпілого (ст. 22 ЦК України). Реальна шкода містить у собі витрати, які особа, пра­ва якої порушено, зробила або мусить зробити для відновлення по­рушеного права у зв'язку з втратою або пошкодженням її майна, тобто як витрати, що особа вже зазнала, так і витрати на полаго­дження пошкодженої речі, які особа вимушена буде здійснити. Роз­мір відшкодування шкоди при пошкодженні майна складе різниця між вартістю майна до його пошкодження і після, а не вартість од­ного окремо взятого пошкодженого елемента речі.

Пошкодження речі може означати всі несприятливі зміни як тимчасового характеру (тобто ті, що вимагають певних витрат на їх полагодження), так і незворотні, які допускають використання речей за призначенням, але зі зниженням їх вартості, а також іноді такі, що призводять до загибелі речі. На вимогу особи, якій завдано шкоди, майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того самого роду та тієї самої якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обста­вин, якби її право не було порушене, називають упущеною вигодою (неодержаними доходами). Якщо особа, яка порушила право, у зв'язку з цим одержала доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватись особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Проте законодавством можуть бути встановлені винятки із загального правила.

Різниця між реальною шкодою та упущеною вигодою полягає у тому, що в першому випадку майно кредитора (потерпілого) внас­лідок заподіяння шкоди зменшується, а в другому випадку не збіль­шується, хоча мало б збільшитися, якби не було шкідливої поведін­ки іншої сторони.

Відповідно до правил, за якими обраховується розмір збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, під час визначен­ня збитків беруться до уваги ринкові ціни, що існували на день доб-

1 Иоффе О. С. Обязательственное право. — М.: Юрид. лит., 1975.— С. 100.


ровільного задоволення вимоги кредитора, у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно — у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу щодо від­шкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

При визначенні упущеної вигоди (неодержаних доходів) врахо­вуються вжиті кредитором заходи для їх одержання (ст. 623 ЦК України). При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають врахо­вуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зо­бов'язання було виконано боржником належним чином. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги братися не повинні. Обґрунтування і доказ розміру збитків, завда­них порушенням зобов'язання, здійснюється кредитором. Така ви­мога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-пра­вової відповідальності саме на відшкодування заподіяних збитків. Відшкодування позадоговірної шкоди відбувається за принци­пом генерального делікту, тобто повного відшкодування заподіяної шкоди. Конкретні механізми і порядок обрахування заподіяної шкоди можуть бути в окремих випадках встановлені законом. Вста­новлення певних правил відшкодування стосується, в першу чергу, відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю громадян, що є додатковою гарантією об'єктивного обрахування заподіяної шкоди. Іноді законом може бути встановлена кратна відповідальність щодо заподіяних збитків. Наприклад, п. 2.12 Інструкції про поря­док застосування в бібліотеках України грошової застави за особли­во цінні книги та об'єкти користування передбачено, що у разі втра­ти чи пошкодження книги користувач повинен замінити її новою чи рівноцінною книгою або копією. При неможливості здійснити таку заміну робиться кратне грошове відшкодування її реальної вартості1.

Моральна (немайнова) шкода — це такі наслідки правопору­шення, які не мають економічного змісту і вартісної форми, можуть полягати у: 1) фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близь­ких родичів; 3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) приниженні

Інструкція про порядок застосування в бібліотеках України грошової застави за особливо цінні книги та об'єкти користування, затверджена наказом Міністерства культури і мистецтв України від 5 травня 1999 р. № 274.

"" 3-285


Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 9. Відповідальність у цивільному праві


 


честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України).

Причинний зв'язок. Важливою умовою цивільно-правової відпо­відальності є причинний зв'язок між противоправною поведінкою правопорушника і шкодою, якої зазнала потерпіла сторона. Доказ наявності причинного зв'язку є обов'язком кредитора (потерпіло­го). У зв'язку з тим, що цивільним правом для притягнення до ци­вільної відповідальності допускається неповний склад правопору­шення, встановлення причинного зв'язку є необхідним лише в умо­вах, коли така шкода дійсно заподіяна. Якщо немає шкоди, немає необхідності доказувати існування причинного зв'язку.

Цивілістичною наукою розроблено цілий ряд теорій причинно­го зв'язку, але найбільш поширеною є теорія прямого і непрямого причинного зв'язку, яка базується на двох основних загальнофіло-софських положеннях. По-перше, причинність — це об'єктивний зв'язок між явищами, що існує незалежно від нашої свідомості. Тому є неправильним при вирішенні питання про причинний зв'я­зок керуватися можливістю або ступенем передбачення право­порушником шкідливих наслідків. Можливість передбачати на­стання збитків носить суб'єктивний характер і має значення при вирішенні питання щодо вини правопорушника, а не причинного зв'язку. По-друге, причина і наслідок мають значення лише щодо даного конкретного випадку. Виходячи за межі конкретного ви­падку, він пов'язується з усім ланцюжком взаємодії матеріального світу, в якому уявлення про причини і наслідки сходяться і пере­плітаються, весь час міняючись місцями. Слід обмежуватися з'я­суванням безпосередньої причини, тобто найближчого щодо шкоди явища.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, ко­ли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитка­ми означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Теорію прямого і непрямого причинного зв'язку широко застосо­вують у випадках, коли шкода виникає внаслідок дії (бездіяльності) кількох осіб. У цьому разі всі протиправні дії, які прямо (безпосере­дньо) пов'язані з наслідком, слід розглядати як причини заподіяння шкоди, якщо індивідуальні особливості таких дій дістали відобра­ження у протиправному результаті.

Однією з таких теорій є теорія необхідної умови, відповідно до якої причиною протиправного результату може бути будь-яка об­ставина, за відсутності якої наслідок не настав би. Це призводить


до відповідальності за найвіддаленіші від випадку події, що до­сліджуються, тому що ланцюжок причин і наслідків, керуючись цією теорією, важно перервати. Щоб обмежити ряд причин і на­слідків, представники цієї теорії намагаються обмежити ланцю­жок причин і наслідків за допомогою суб'єктивних критеріїв, тобто вирішення питання ставиться у залежність від вини і проти-правності.

Відповідно до теорії можливостей і дійсності одні фактори ство­рюють можливість реалізації протиправного наслідку, водночас як інші перетворюють їх можливість у дійсність. Ті фактори, що пере­творюють можливість у дійсність, завжди перебувають у причинно­му зв'язку з протиправним наслідком. Інші, які лише створюють можливість настання протиправного результату, можуть як бути, так і не бути у причинному зв'язку з указаним наслідком. Якщо по­ведінкою особи створюється конкретна можливість, то наявним є причинний зв'язок, достатній для притягнення до відповідальності. Коли поведінкою особи створюється лише абстрактна можливість настання протиправного результату, відповідальність має виключа­тися у зв'язку з відсутністю юридично значимого причинного зв'яз­ку. Під конкретною слід розуміти таку можливість, яка перетворю­ється на дійсність обставинами, що об'єктивно повторюються у да­них ситуаціях, завдяки чому в особи з'являється можливість передбачати настання протиправних наслідків. Абстрактна можли­вість перетворюється на дійсність обставинами, які об'єктивно не повторюються у даних обставинах, що обумовлює неможливість особою передбачити настання протиправного результату1.

Отже, критерій, за допомогою якого встановлюється юридично значимий причинний зв'язок, фактично залежить від такої суб'єк­тивної умови, як вина.

Вина особи. Завданням цивільного права є усунення шкідливих наслідків, заподіяних правопорушенням, і для нього є важливим лише одне — встановити наявність правопорушення, що дає під­стави покласти відповідальність на винну особу, яка його заподія­ла2. У зв'язку з тим, що міри цивільно-правової відповідальності не тільки спрямовані на задоволення майнового інтересу потер­пілого, а й призначені запобігати цивільному правопорушенню по­ряд з протиправністю, збитками і причинним зв'язком, необхідна

1 Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975. — С. 113-128; Иоффе О. С. Ответственность по советскому гражданскому праву. — Ленинград, 1955. — С. 233.

Тархов В. А. Гражданское право: Общая часть: Курс лекций. — Чебоксари, 1997. — С. 319.



Глава 9. Відповідальність у цивільному праві


 


ще одна умова відповідальності — вина заподіювача шкоди. Вина у цивільному праві розглядається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків1.

Умисел як форма вини має місце у поведінці особи тоді, коли правопорушник усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх (наприклад, боржник, знаючи, що своїми діями може викликати шкідливий результат у майновій сфері кредитора, все ж свідомо не виконує зобов'язання). Правопорушення визнаєть­ся вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, перед­бачала можливість настання шкідливих наслідків своєї протиправ­ної поведінки, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Відсутність вини доказується особою, яка порушила зобов'язан­ня. Отже, у цивільному праві, на відміну від кримінального, діє припущення (презумпція) вини правопорушника. Особа визнається невинною, якщо за такого ступеня обачності і чутливості, які від неї вимагалися відповідно до характеру зобов'язання, вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов'язання. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання, адже потер­пілий не може знати, до яких заходів вдавався правопорушник, щоб виконати зобов'язання, і які психічні процеси відбувалися. Право порушника доказувати свою невинність не позбавляє потер­пілого права давати суду свої докази вини боржника. Так, за ст. 178 Кодексу торговельного мореплавства перевізник не відповідає за не­стачу вантажу, що прибув до порту призначення у супроводі провід­ника відправника або одержувача, якщо тільки одержувач не дове­де, що нестача вантажу сталася з вини перевізника.

Вина є умовою відповідальності не лише фізичної (громадянина), а й юридичної особи. У зобов'язаннях із заподіяння шкоди вина юридичної особи проявляється у винних діях чи бездіяльності її працівників, вчинених під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків (ст. 1172 ЦК України). Підприємницькі то­вариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учас­ником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Така відповідальність є відповідальністю самої юридичної особи, у зв'язку з чим особа відповідає не за чужі, а за свої дії. Вина юри-

1 Матвеев Г. К. Вина в советском гражданском праве. — К., 1955. — С. 216; Матвеев Г. К. Основаная гражданско-правовой ответственности. — М., 1970. — С. 209-241.


дичної особи може виражатися як у діях окремих осіб, так і в діях усього колективу. Хоча вина юридичної особи і виражається у вині конкретних осіб, діяльність юридичної особи здійснюється, як пра­вило, не однією особою, а колективом, у якому відсутність, недо­гляд або помилка певної особи можуть і повинні бути замінені дія­ми інших членів колективу. Саме тому невинність конкретного ви­конавця не означає відсутності вини юридичної особи в цілому, і навпаки, вина юридичної особи не може зводитися лише до вини окремих осіб і є виною колективу як єдиного цілого1.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішен­нями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

У разі, коли законодавством допускається покладення виконан­ня зобов'язання на третіх осіб, відповідальність за виконання або неналежне виконання зобов'язання несе сторона за договором, з якого виникло правопорушення, якщо законодавством або догово­ром не передбачено, що відповідальність несе безпосередній викона­вець.

Отже, боржник відповідає як за власну винну поведінку, так і за вину залучених ним до виконання зобов'язання третіх осіб, на яких було перекладено виконання свого обов'язку повністю або частково (статті 528, 618 ЦК України).

У разі, коли шкода заподіяна за наявності вини обох сторін, тобто як боржника (потерпілого), так і кредитора, вводиться понят­тя змішаної вини.

Оскільки при змішаній вині неможливо визначити, яка частина збитків є наслідком винної поведінки боржника, яка — самого кре­дитора, єдиним критерієм, яким можна керуватися при розподілі між ними збитків, може бути ступінь (форма) вини боржника і кре­дитора. При цьому чим більшим є ступінь вини однієї зі сторін, тим більша частина збитків їй належить.

У позадоговірних зобов'язаннях: 1) враховується тільки груба вина потерпілого, а проста (легка) необережність значення не має; 2) відповідальність безпосереднього заподіювача шкоди може бути не тільки зменшено, а й звільнено його від відповідальності взагалі. Слід зауважити, що шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпіло-

Тархов В. А. Гражданское право: Общая часть: Курс лекций. — Чебоксари, 1997.- С. 301.


Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 9. Відповідальність у цивільному праві


 


го сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від сту­пеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, — також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшу­ється, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити роз­мір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ст. 1193 ЦК України).

У зв'язку з тим, що ні в цивільному законодавстві, ні в судовій практиці чітких критеріїв розмежування необережності на легку і грубу немає, вирішення питання існування змішаної вини і змен­шення обсягу відповідальності залежить від характеру вимог зако­нодавства, які не дотримані особою в тій чи іншій ситуації.

Змішану вину необхідно відрізняти від спільного заподіяння шкоди, де шкода також завдається кількома особами, але вина по­терпілого у скоєному відсутня.

Багато спорів точиться щодо існування відповідальності без ви­ни, на користь якої наводяться приклади відповідальності щодо ста­тей 612, 900, 950, 1187 ЦК України та інших, де регламентується можливість притягнення до відповідальності за випадкове запо­діяння шкоди на законних або договірних підставах. Окрім того, принцип генерального делікту проголошує, що будь-яка заподіяна суб'єкту цивільних прав шкода повинна бути відшкодована і що майнові права та інтереси потерпілого навіть у разі заподіяння шко­ди невинними діями (бездіяльністю) правопорушника не повинні бути ущемлені. У договірних правовідносинах відповідальність не­залежно від вини також може бути передбачена домовленістю сто­рін (ст. 614 ЦК України).

Розвиток інституту «безвинної відповідальності» обумовив ши­роке застосування страхування цивільної відповідальності, спрямо­ване, перш за все, на створення засад для повернення відповідної майнової компенсації особі, яка зазнала певної шкоди внаслідок правопорушення. Механізм страхування цивільної відповідальності має ряд переваг у порівнянні з інститутом безвинної відповідальнос­ті, що створює практично абсолютну гарантію отримання компенса­ції у спрощеному порядку1.





Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 224; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2018) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление ip: 54.225.38.2
Генерация страницы за: 0.012 сек.