Права та обов'язки сторін

6 3-290

Договір піднайму житла

Відповідно до ст. 823 ЦК України наймач житла за згодою наймо-давця може укладати договір піднайму житла. За договором піднай­му житла наймач за згодою наймодавця передає на певний строк час­тину або все найняте ним помешкання у користування піднаймачеві. Піднаймач не набуває самостійного права користування житлом, то­му його права тісно пов'язані з правами наймача.

Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму житла. У разі дострокового припинення договору найму жит­ла одночасно з ним припиняється договір піднайму.

До договору піднайму не застосовується положення про переваж­не право на укладення договору на новий строк, тому піднаймач не має права вимагати від наймача укладення нового договору піднай­му чи вимагати відшкодування збитків у разі, коли наймач уклав новий договір піднайму з іншою особою.

На відміну від тимчасових мешканців, користування житлом піднаймачем є оплатним. Розмір плати за користування житлом встановлюється договором піднайму і, на відміну від договору най­му, не може бути змінений законом.

Заміна наймача у договорі найму житла. На вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом із ним, та за згодою наймодавця наймач у договорі найму житла може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно проживає разом із наймачем (ст. 824 ЦК України). Така заміна провадиться лише за згодою най­модавця, тому у разі неодержання такої згоди спори судом не розг­лядаються, оскільки суд не має права спонукати наймодавця здійс­нювати таку дію. Заміна наймача веде до зміни сторони у договорі, тому потрібно вносити відповідні письмові зміни до договору найму житла.

У разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами мо­жуть стати всі інші повнолітні особи, які постійно проживали з ко­лишнім наймачем. Така заміна сторони у договорі найму не вимагає волевиявлення наймодавця. У цьому разі наймачами стають усі повнолітні особи, які проживали разом із наймачем, які й повинні підписати відповідні зміни до договору найму житла. Коли не всі повнолітні стають наймачами, а один чи кілька з них, то у цьому

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

разі повинна бути згода наймодавця на продовження договору най­му житла на тих самих чи інших умовах.

Незалежно від того, хто стає наймачем (усі чи один із тих, які проживають з наймачем), договір найму житла залишається чин­ним на попередніх умовах.

Відповідно до ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Тому порядок та підстави розірвання договору най­му встановлюються законом, а саме ст. 825 ЦК України. На відміну від регулювання договору найму майна, наймач житла має право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом із ним, у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці. При цьому згода наймодавця на припинення договору найму не вимагається. Умовою для достроко­вого розірвання договору найму є те, що всі особи, які проживають разом із наймачем, у тому числі тимчасові мешканці, звільняють наймане житлове приміщення. У разі, якщо хтось із зазначених осіб продовжує проживати в найманому приміщенні, договір не можна вважати розірваним.

Якщо наймач звільнив помешкання без попередження, наймода-вець має право вимагати від нього плату за користування житлом за три місяці, якщо наймодавець доведе, що він не міг укласти договір найму житла на тих самих умовах з іншою особою.

Наймач має право відмовитися від договору найму житла, якщо житло стало непридатним для постійного проживання у ньому. Це пов'язано з технічним і санітарним станом житла. Непридатним, наприклад, є аварійне житло. На сьогодні порядок визнання житла непридатним регулюється тільки для об'єктів державного та кому­нального житлового фонду. Постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 р. № 189 затверджене Положення про порядок об­стеження стану житлових будинків з метою встановлення їх відпо­відності санітарним і технічним вимогам та визнання житлових бу­динків і житлових приміщень непридатними для проживання.

Договір найму житла на вимогу наймодавця може бути розірва­ний тільки за рішенням суду у разі:

1) невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при коротко­строковому наймі — понад два рази;

2) руйнування або псування житла наймачем або іншими особа­ми, за дії яких він відповідає.

За рішенням суду наймачеві може бути наданий строк не більше одного року для відновлення житла. Застосування такого заходу су-

Глава 9. Договір найму (оренди) житла

дом є його правом, а не обов'язком. При цьому рішення про ро­зірвання договору найму житла не виноситься, а в тому разі, коли протягом строку, визначеного судом, наймач не усуне допущених порушень, наймодавець повинен пред'явити повторний позов про розірвання договору.

На прохання наймача суд може відстрочити виконання рішення не більше ніж на один рік. Відстрочка виконання рішення суду можлива тільки після того, як буде винесене рішення про ро­зірвання договору. Порядок відстрочки виконання рішення прова­диться відповідно до вимог ст. 351 ЦПК України. Відстрочка вико­нання рішення можлива лише за наявності обставин, що усклад­нюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою державного виконавця або за заявою сторони, тобто найма­ча. Суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може від­строчити. На ухвалу суду про відстрочку виконання рішення може бути подано скаргу, внесено окреме подання.

Договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кім­нати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхіднос­ті використання житла для проживання самого наймодавця та чле­нів його сім'ї. При цьому наймодавець повинен у судовому засіданні навести докази того, що така необхідність виникла вже після укла­дення договору найму житла і потреба у житлі є реальною.

У кожному випадку суд вирішує цей спір індивідуально залежно від загальної площі, яка належить наймачу, кількості житлової площі, яка припадає на одну особу, а також реальної необхідності у проживанні членів сім'ї наймача саме на цій житловій площі та ін­ших обставин.

Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання дого­вору не пізніше ніж за два місяці. У разі недодержання цього стро­ку суд може відмовити наймодавцю у позові про розірвання дого­вору.

Договір найму може бути розірваний також у разі, коли наймач або інші особи, за дії яких він відповідає, використовують житло не за призначенням або систематично порушують права та інтереси су­сідів. Тоді наймодавець має право вимагати розірвання договору найму житла, але тільки у випадку, коли він попередив про усунен­ня цих порушень. ЦК України не встановлює форми попередження наймодавцем наймача, але найбільш доцільним є письмове попере­дження, оскільки надалі при розгляді справи у суді про розірвання договору це буде доказом про попередження наймача.

6*3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

У разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла. Рішення суду про виселення приймається одночасно з прийняттям рішення про розірвання договору.

Рекомендована література:

Бондар В. Я. Цивільно-правові питання користування житловими при­міщеннями у гуртожитках // Держава і право: 36. наук, праць. — Вип. 10. — К.: ІДП НАНУ, 2001. — С. 296-302.

Бондар В. Правове регулювання договору найму житла у державному та комунальному фонді соціального використання // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 5. — С. 45-48.

Мічурін Є. О., Сліпченко С. О., Соболєв О. В. Житлове право України: Науково-практичний посібник. — Харків: Еспада, 2001. — 318 с. Кецмен І. Поняття та ознаки договору піднайму житлового приміщення // Вісник Університету внутрішніх справ. — 1999. — № 6. — С. 176-182. Крашенинников П. В. Жилищное право. — М.: Статут, 2000. — С. 237.

Глава 10 Договір позички

Поняття договору позички. Інститут позички у цивільному за­конодавстві України виник, як і договір позики («тиіиит»), внас­лідок рецепції римського права і ґрунтується на римському догово­рі «соїшпосіаілші», який визначався римськими юристами як дого­вір, за яким одна сторона (позичкодавець) надає іншій стороні (позичкоотримувачу) індивідуально визначену річ у строкове без­оплатне користування із зобов'язанням іншої сторони повернути після закінчення її користування ту саму річ у повній цілості¹. У свою чергу, ЦК України визначає договір позички як договір, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'я­зується передати другій стороні (користувачеві) річ для користуван­ня протягом встановленого строку (ст. 827 ЦК України).

Каузою (ціллю) договору позички є набуття користувачем речі позичкодавця у строкове безоплатне користування. Договір позич­ки суттєво відрізняється від зовнішньо схожого на нього договору позики, за яким речі також можуть бути передані безвідплатно. Зазначені договори відрізняються таким: по-перше, право власнос­ті на річ у випадку надання речі у позичку зберігається за

¹ Новицкий И. Б. Основи римского гражданского права: Учебник для вузов: Лек-ции. — М.: Зерцало, 2000. — С. 168-169.

Глава 10. Договір позички

її власником (позичкодавцем), а річ передається користувачу у тим­часове користування, водночас як за договором позики річ перехо­дить у власність позичальника; по-друге, предметом договору пози­чки може бути річ, визначена індивідуальними ознаками, а предме­том договору позики — річ, яка може бути визначена родовими ознаками, та грошові кошти; по-третє, за договором позички має бу­ти повернута та сама річ, а за договором позики повертається річ та­кого самого роду; по-четверте, договір позички може бути реальним або консенсуальним, а договір позики може бути лише реальним; по-п'яте, до договору позички можуть застосовуватися норми, що регулюють майновий найм (оренду), а до договору позики — ні; по-шосте, договір позички завжди є безвідплатним, а договір пози­ки може бути як відплатним, так і безвідплатним.

Як випливає з визначення договору позички, за домовленістю сторін він може бути сконструйований як реальний договір (якщо передача речі збігається з моментом його укладення) або як консен-суальний договір (якщо сторони домовилися, що річ буде передана після його укладення). Договір позички, на відміну від договору майнового найму (оренди), є безвідплатним, відповідно користуван­ня річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це у договорі або якщо це, хоча б і не зазначено у договорі, ви­пливає із суті відносин між ними. Залежно від того, яким буде дого­вір позички (реальним або консенсуальним), він може бути односто­роннім або двостороннім. Так, якщо договір позички буде реаль­ним, він буде одностороннім, оскільки за умови його реальності позичкодавець має право лише вимагати повернення предмета по­зички, а в користувача є лише обов'язок повернути позичкодавцю все отримане за договором. І навпаки, якщо договір позички буде консенсуальним, він буде двостороннім, оскільки обидві його сторо­ни матимуть за ним права та обов'язки.

Беручи до уваги, що найближчим за своєю правовою природою до договору позички є договір майнового найму (оренди), закон ви­значає, що до договору позички застосовуються положення ЦК України, які регулюють договір майнового найму (оренди) (ст. 827). Згідно з цим відносини договору позички, не врегульовані безпосе­редньо нормами глави 60 ЦК України, регулюються нормами глави 58 ЦК України та загальними норми зобов'язального права. Як і в договорі майнового найму (оренди), у разі зміни власника речі, пе­реданої у позичку, має місце правонаступництво, тобто до нового власника переходять права та обов'язки позичкодавця (ст. 770 ЦК України). Перехід права власності на річ, передану у позичку, не є підставою для зміни або розірвання договору позички (ст. 769 ЦК

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

України). Винятком із цього правила є договори позички, укладені без визначення строку (ч. З ст. 834 ЦК України), коли в особи, яка стала власником речі, переданої у користування, виникає право ви­магати розірвання договору. Водночас при переході права власності на предмет позички до іншого власника без правонаступництва, на­приклад при конфіскації, реквізиції, до нового власника права та обов'язки колишнього власника не переходять, а договір позички припиняє свою дію.

Договір позички широко використовується у цивільних відноси­нах фізичних осіб, які часто надають одна одній предмети особисто­го користування у тимчасове користування, не отримуючи за це ніякої винагороди. Значно менше цей договір поширений у право­відносинах за участю юридичних осіб.

Правовідносини з безоплатного користування речами поширені у бібліотечній справі (ст. 22 Закону України «Про бібліотеки і бібліотеч­ну справу»)¹, у майнових відносинах між роботодавцями та професій­ними спілками (ст. 43 Закону України «Про професійні спілки, їх пра­ва та гарантії діяльності»)², у майнових відносинах, що мають місце між державними та релігійними організаціями з приводу користуван­ня культовими будівлями і майном (ст. 17 Закону України «Про сво­боду совісті та релігійні організації»)³, у благодійництві (ст. 16 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»)⁴ та в інших випадках, визначених актами цивільного законодавства України.

Сторони договору позички. Сторонами за договором позички є позичкодавець та користувач. Позичкодавцем можуть бути юридич­ні особи приватного права, якщо інше не визначено законом або їх установчими документами, юридичні особи публічного права, якщо укладення такого договору відповідає їх правовому статусу, а також фізичні особи (ст. 829 ЦК України).

Позичкодавцем може бути як власник майна, що передається ко­ристувачеві у позичку, так і, за згодою власника, особа, яка здійс­нює управління цим майном.

Оскільки договір позички за своєю природою є безоплатним, зако­ном встановлені деякі обмеження щодо можливості надання майна у позичку юридичними особами. Так, юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є засновником, учасником, керівником, чле­ном її органу управління або контролю (ст. 829 ЦК України).

¹ ВВР. — 1995. — № 7. — Ст. 45.

² ВВР. — 1999. — № 45. — Ст. 397.

³ ВВР УРСР. — 1991. — № 25. — Ст. 283.

⁴ ВВР. — 1997. — № 46. — Ст. 292.

Глава 10. Договір позички

Форма договору позички. Форма договору позички визначається ст. 828 ЦК України, згідно з якою вимоги закону до форми договору позички залежать від сторін та предмета договору. Якщо предметом позички є речі побутового призначення, а його сторонами — фізичні особи, договір позички може укладатися сторонами в усній формі, а за вимогою будь-якої зі сторін договору і в письмовій формі (про­стій або нотаріальній).

Договір позички між юридичними особами, а також між юриди­чною та фізичною особою укладається у письмовій формі, а за вимо­гою будь-якої зі сторін договору може бути укладений і в письмовій нотаріальній формі. У разі, якщо предметом договору позички є бу­дівля або інша капітальна споруда (їх окремі частини), договір по­зички укладається у формі, визначеній ст. 793 ЦК України, тобто у письмовій формі, а якщо він укладається строком на один рік і біль­ше, — у письмовій нотаріальній формі.

Відповідно до ст. 794 ЦК України договір позички будівлі або ін­шої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації, а передання та повернення наймачем вказаних речей оформляється відповідним документом (актом) (ст. 795 ЦК України).

Якщо предметом договору позички є транспортний засіб, а од­нією зі сторін — фізична особа, договір позички укладається сторо­нами у письмовій нотаріальній формі.

Предмет договору позички. Предметом договору позички мо­жуть бути речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками (ст. 184 ЦК України), що є споживними, неспоживними (ст. 185 ЦК України) та оборотоздатними (ст. 178 ЦК України).

Зміст договору позички. За загальним правилом змістом ци­вільного договору є умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, що є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

До істотних умов договору позички слід віднести предмет догово­ру, оскільки у разі, якщо ідентифікувати майно, що є предметом позички, неможливо, умова щодо предмета договору позички буде вважатися неузгодженою, а договір позички таким, що не укладе­ний.

Іншою істотною умовою договору позички є його безоплатність у разі, якщо ця умова прямо не визначена договором або не випливає із суті відносин між сторонами, користування майном може бути визнано і таким, що ґрунтується на договорі найму (оренди), за яким розмір плати за користування майном може бути визначений п. 1 ст. 762 ЦК України.

о і тому, коли він вдповідно до мети

Глава 10. Договір позички

говір є укладеним з моменту передання речі користувачеві, окремо­го обов'язку позичкодавця у цьому випадку не виникає.

Як і в договорі майнового найму (оренди), користувач повинен у присутності позичкодавця перевірити справність речі при її пере­дачі. У разі, якщо в момент передання речі у володіння користува­ча він не переконається в її справності, річ вважається такою, що передана йому у належному стані (ст. 767 ЦК України).

Як зазначалося вище, передання речі у позичку не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави, але позич-кодавець зобов'язаний повідомити користувача про наявність таких прав (ст. 769 ЦК України).

Незважаючи на реальну чи консенсуальну конструкцію догово­ру позички, користувач за цим договором має певні обов'язки, ви­значені ст. 833 ЦК України та нормами глави 58 ЦК України:

1) нести звичайні витрати щодо підтримання належного стану
речі, переданої йому в користування. До поняття «звичайні витра­
ти» слід відносити лише витрати, потрібні для забезпечення нор­
мального стану та збереження майна.

До складу останніх слід віднести і витрати, пов'язані з проведен­ням поточного ремонту предмета позички, оскільки витрати на його проведення покладаються законом на користувача, якщо законом або договором не встановлено інше. Що ж до витрат на здійснення капітального ремонту предмета позички, то вони покладаються за­коном на позичкодавця, якщо законом або договором не встановле­но інше (ст. 776 ЦК України);

2) користуватися річчю відповідно до мети, визначеної у догово­рі, а якщо така мета у договорі сторонами не визначена, — за при­значенням речі;

3) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено до­говором. Із зазначеної диспозитивної норми закону випливає, що у разі, коли це буде встановлено договором позички, користувач мо­же передати предмет позички в користування іншій особі;

4) повернути річ після закінчення строку договору у такому
самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Користувач має право повернути річ, передану йому в користу­вання, у будь-який час до спливу строку договору в порядку, вста­новленому ст. 834 ЦК України.

У разі, коли позичкодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, користувач має право відремонтувати річ та вимага­ти від позичкодавця відшкодування вартості ремонту (ст. 776 ЦК України).

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Відповідальність за шкоду, завдану у зв'язку з користуван­ням річчю, переданою у позичку. Як і в договорі майнового найму (оренди), за договором позички шкода, завдана третім особам у зв'язку з користуванням річчю, переданою у позичку, відшкодову­ється користувачем на загальних підставах.

Відповідальність за шкоду, завдану у зв'язку з користуванням предметом позички, може бути покладена і на позичкодавця за умо­ви, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих вла­стивостей або недоліків речі, про наявність яких користувач не був попереджений позичкодавцем і про які він не знав і не міг знати.

При цьому будь-які умови договору щодо звільнення позичкодав­ця від вказаної відповідальності є нікчемними (ст. 780 ЦК України).

Одностороннє розірвання договору позички. Договір позички, укладений за консенсуальною конструкцією, може бути розірваний за вимогою користувача у випадку, якщо позичкодавець не виконає обов'язку передати річ у користування, в цьому разі користувач та­кож має право на відшкодування завданих збитків (ст. 830 ЦК України).

Незважаючи на конструкцію договору позички, він може бути у будь-який час до спливу строку договору розірваний користувачем через повернення речі. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору (позички) не пізніше ніж за сім днів до повер­нення речі (ст. 834 ЦК України).

Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повер­нення речі у разі, якщо:

1) у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому;

2) користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору;

3) річ самочинно передана користувачем у користування іншій особі;

4) внаслідок недбалого поводження з річчю вона може бути зни­щена або пошкоджена.

Особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначен­ня строку. Про розірвання договору користувач має бути повідом­лений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички (ст. 834 ЦК України).

Договором позички можуть бути встановлені й інші підстави для розірвання договору позички (ст. 651 ЦК України).

Глава 11. Договір підряду

Припинення договору позички. На відміну від правових наслід­ків зміни суб'єктного складу з боку позичкодавця, договір позички припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користування, якщо інше не встано­влено договором (ст. 835 ЦК України).

Правові наслідки неповернення речі після закінчення стро­ку користування нею. Якщо після припинення договору позички користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збит­ків (ст. 836 ЦК України).

Рекомендована література:

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. — М.: Статут,

2000.

Зинчук 9. А. Договор имущественного найма и безвозмездного пользова-

ния имуществом. Аренда нежилих помещений в торговле и обществен-

ном питаний. — М., 1969.

Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975.

Иоффе О. С. Договора в социалистическом хозяйстве. — М., 1964.

Гражданское право: Учебник // Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толсто-

го. — М.: Проспект, 1997. — Т. 2.

Глава 11 Договір підряду

§ 1. Поняття і зміст договору підряду

Договір підряду, регламентований главою 61 ЦК України, є традиційним цивільно-правовим договором, регулювання якого за останній час не зазнало істотних змін.

Потрібно звернути увагу на істотну новелу нового ЦК України, що полягає у виділенні окремого виду договорів на надання по­слуг, які раніше охоплювалися нормами договору підряду. Слід за­значити, що традиційно договір підряду розглядався як договір, спрямований на досягнення (виготовлення, перетворення, віднов­лення, навіть знищення та ін.) конкретного матеріалізованого ре­зультату (об'єкта), однак за відсутності окремого виду договору відносини з виконання робіт і надання послуг (туристичних, ме­дичних, аудиторських тощо), навіть якщо вони і не мали на меті створення матеріалізованого об'єкта, регулювалися нормами дого­вору підряду.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Процес обміну матеріальними цінностями у цивільному обігу опосередковується з правової точки зору двома групами угод:

1) обмін речами незалежно від того, діяльністю кого вони створе­ні, — такі угоди опосередковуються зобов'язаннями з оплатної реа­лізації майна (договори купівлі-продажу, міни, поставки тощо);

2) обмін результатів праці — такі відносини опосередковуються окремим видом зобов'язань — з проведення робіт, до яких і нале­жить договір підряду.

Характерні ознаки договору підряду та його розмежування з іншими видами договорів. За договором підряду відповідно до ст. 837 ЦК України підрядник зобов'язується на свій ризик викона­ти певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Законодавство та підприємницька практика розрізняють декіль­ка різновидів договору підряду. До них, зокрема, належить як влас­не підряд, так і побутове замовлення, підряд на капітальне будівни­цтво, підряд на виконання проектних та пошукових робіт, підряд на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт тощо. Доречно підкреслити, що договір на ви­конання науково-дослідних чи дослідно-конструкторських та тех­нологічних робіт має певні особливості, пов'язані з необхідністю обумовлення питань надання прав на використання результатів ро­біт, авторськими правами виконавців, подальшим наданням ліцен­зій, а також з можливою конфіденційністю результатів тощо.

До підрядних договорів можна віднести і виготовлення майнових цінностей за толлінговими схемами (з давальницької сировини), ре­гулювання яких, особливо в галузі зовнішньоекономічних відно­син, здійснюється спеціальним законодавством. Серед норм такого законодавства основним є Закон України «Про операції з давальни­цькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вере­сня 1995 р., згідно з яким до операцій з давальницькою сировиною належать операції, в яких сировина замовника на конкретному ета­пі її переробки складає на менше 20 відсотків загальної вартості продукції.

Договір підряду, враховуючи його характерні ознаки (підрядник виконує обумовлену сторонами роботу для замовника), має певні схожі риси з іншими договорами, зокрема трудовим договором та договором купівлі-продажу (поставки), особливо при виконанні ро­біт з матеріалів підрядника та передачі їх у власність замовника. З метою розмежування цих угод доцільно звернути увагу на прин­ципові положення, що відрізняють одні види зобов'язань від інших.

Так, схожість з трудовим договором викликана тим, що підрядні роботи також пов'язані з трудовою діяльністю. Разом з тим праців-

Глава 11. Договір підряду

ником може бути лише фізична особа — громадянин, а підрядни­ком — як підрядна організація, так і громадянин, а в деяких відно­синах — громадянин-підприємець. Однак основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим зако­нодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація; працівник приймається до штату підприємства для виконання функ­цій за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; незалежно від результатів праці йому гарантується певна платня, він має пра­во на встановлені трудовим законодавством гарантії, компенсації і пільги; ризик загибелі речі працівник не несе тощо.

При цивільно-правовому договорі підряду процес організації тру­дової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату, оплачується не процес праці, а її результат, причому, як правило, після завершення робіт на підставі актів здачі-приймання виконаних робіт (слід зазначити, що авансування робіт чи поетапна оплата не суперечать чинному за­конодавству і також можуть бути передбачені договором).

Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Відмінність від договору купівлі-продажу (поставки) виявляється за двома основними критеріями: по-перше, предметом договору під­ряду є виготовлення індивідуально визначеного виробу, тоді як пред­метом договору купівлі-продажу, як правило, є речі, що характери­зуються родовими ознаками; по-друге, умови договору підряду спря­мовані перш за все на визначення взаємовідносин контрагентів у процесі виконання обумовлених робіт, а головним змістом договору купівлі-продажу (поставки) є передача покупцеві предмета договору.

Характерною ознакою договору підряду є те, що роботи підрядни­ком виконуються на його власний ризик, а це означає, що він не має права вимагати винагороди у разі випадкової загибелі предмета під­ряду або неможливості завершення робіт без вини сторін (ст. 855 ЦК України). Підрядник несе ризик у разі можливих раптових призупи­нень робіт, їх випадкових погіршень або подорожчанні тощо. Так, якщо предмет договору підряду до здачі його замовникові випадково загинув або закінчення роботи стало неможливим без вини сторін, підрядник не має права вимагати плати за роботу. Однак у тому разі, коли загибель предмета підряду чи неможливість завершення роботи сталися внаслідок недоліків матеріалу, наданого замовником, або че­рез його розпорядження про спосіб виконання робіт, або сталися піс­ля настання прострочки в прийнятті замовником виконаної роботи, причому підрядником були додержані вимоги закону щодо попере-

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

дження замовника про недоліки матеріалів та інші суттєві обстави­ни, що загрожують міцності або придатності виконуваної роботи, і замовник не вжив відповідних заходів, підрядник зберігає право на одержання винагороди за роботу.

Зміст договору підряду. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання ін­шої роботи з переданням її результату замовникові. У тому разі, ко­ли договором передбачено виготовлення речі, підрядник після за­вершення робіт має передати права на неї замовникові.

Зміст підрядного договору визначається його істотними умова­ми, якими є предмет договору, його ціна та строки виконання робіт.

Предметом договору підряду є індивідуально визначені речі, до­говором мають бути чітко визначені їх характеристики, такі як кількість, якість, розміри, інші необхідні характеристики, як пра­вило, на розсуд замовника.

Відповідно до ст. 839 ЦК України підрядник зобов'язаний вико­нати роботу, визначену договором підряду, зі свого матеріалу і свої­ми засобами, якщо інше не встановлено договором. При цьому під­рядник відповідає за неналежну якість наданого ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, об-тяженого правами третіх осіб. Матеріал може бути наданий і замов­ником. Так, згідно зі ст. 840 ЦК України, якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підряд­ник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання мате­ріалу та повернути його залишок.

Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відпо­відальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків.

Підрядник відповідає за невиконання або неналежне виконання роботи, спричинене недоліками матеріалу, наданого замовником, якщо не доведе, що ці недоліки не могли бути ним виявлені при на­лежному прийманні матеріалу.

Підрядник зобов'язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або по­шкодження цього майна (ст. 841 ЦК України).

Відповідно до ст. 842 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу до настання строку здачі підрядником визначеної договором підряду роботи несе сторона, яка надала матеріал, а після настання цього строку — сто-

Глава 11. Договір підряду

рона, яка пропустила строк, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законом встановлюються вимоги до якості роботи. Так, відповід­но до ст. 857 ЦК України робота, виконана підрядником, має відпо­відати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповно­ти — вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного ха­рактеру.

Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передан-ня її замовникові.

Результат роботи у межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайно­го використання роботи такого характеру.

Гарантія якості роботи поширюється на все, що становить ре­зультат роботи, якщо інше не встановлено договором підряду.

Перебіг гарантійного строку починається з моменту, коли ви­конана робота була прийнята або мала бути прийнята замовником, якщо інше не встановлено договором підряду (ст. 860 ЦК України).

До вимог щодо неналежної якості роботи, виконаної за догово­ром підряду, застосовується позовна давність в один рік, а щодо бу­дівель і споруд — три роки від дня прийняття роботи замовником.

Якщо договором підряду або законом встановлений гарантійний строк і заява з приводу недоліків роботи зроблена у межах гарантій­ного строку, перебіг позовної давності починається від дня заявлен-ня про недоліки.

Якщо відповідно до договору підряду роботу було прийнято за­мовником частинами, перебіг позовної давності починається від дня прийняття роботи в цілому (ст. 864 ЦК України).

Ціна роботи за договором підряду як його істотна умова визнача­ється відповідно до ст. 843 ЦК України, якою встановлено, що у до­говорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Якщо у договорі підряду не встановлена ціна роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи, з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.

Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі (ст. 844 ЦК України). Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твер­дим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.

Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за по­годженням сторін.

У разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим ви­трати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

Якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і в зв'яз­ку з цим істотного перевищення визначеного приблизного коштори­су, підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду. У цьому разі підрядник може ви­магати від замовника оплати виконаної частини роботи.

Підрядник, який своєчасно не попередив замовника про необхід­ність перевищення приблизного кошторису, зобов'язаний виконати договір підряду за ціною, встановленою договором.

Підрядник не має права вимагати збільшення твердого коштори­су, а замовник -- його зменшення у разі, якщо на момент укладен­ня договору підряду не можна було передбачити повний обсяг робо­ти або необхідні для цього витрати.

У разі істотного зростання після укладення договору вартості ма­теріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення кошторису. У разі відмови замовни­ка від збільшення кошторису підрядник має право вимагати ро­зірвання договору.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата вико­наної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умо­ви, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, — достроково (ст. 854 ЦК України).

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у разі та в розмірі, встановлених договором.

У ЦК України є новела, пов'язана з ощадливістю підрядника (ст. 845). Так, підрядник має право на ощадливе ведення робіт за умови забезпечення належної їх якості.

Якщо фактичні витрати підрядника виявилися меншими від тих, які передбачалися при визначенні ціни (кошторису), підряд­ник має право на оплату роботи за ціною, встановленою договором підряду, якщо замовник не доведе, що отримане підрядником за­ощадження зумовило погіршення якості роботи.

Сторони можуть домовитися про розподіл між ними заощаджен­ня, отриманого підрядником.

Глава П. Договір підряду

Строки початку і завершення виконання підрядних робіт та тер­міни передачі результатів робіт замовнику є істотними умовами дого­вору підряду. Строки виконання роботи або її окремих етапів мають бути встановлені у договорі підряду (ст. 846 ЦК України). На практи­ці при виконанні довгострокових робіт сторонами часто затверджую­ться графіки проведення робіт, яких має дотримуватися підрядник під загрозою штрафних санкцій або навіть припинення договору.

Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання робо­ти, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'я­зання, характеру, обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Договір підряду є двостороннім договором, за яким підрядник і замовник набувають певні права та обов'язки.

Основні обов'язки підрядника визначені нормами ЦК України, до яких слід віднести:

— виконання певної роботи за завданням замовника та здача на­лежно виконаної роботи (ст. 837);

— обов'язок вчасно приступити до виконання роботи та викона­ти її в обумовлений строк (ст. 846);

— виконання роботи, визначеної договором підряду, зі свого ма­теріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ст. 839);

— якщо робота виконується частково або в повному обсязі з ма­теріалу замовника, правильно використовувати цей матеріал, нада­ти звіт про використання матеріалу та повернути його залишок (ст. 840);

— обов'язок вживати усіх заходів щодо збереження майна, пере­даного йому замовником, та відповідати за втрату або пошкодження цього майна (ст. 841);

— зобов'язання своєчасно попередити замовника: про недобро­якісність або непридатність матеріалу, одержаного від замовника; про те, що додержання вказівок замовника загрожує якості або при­датності результату роботи; про наявність інших обставин, що не залежать від підрядника, які загрожують якості або придатності ре­зультату роботи (ст. 847);

— зобов'язання передати замовникові разом з результатом робо­ти інформацію щодо експлуатації або іншого використання предме­та договору підряду, якщо це передбачено договором або якщо без такої інформації використання результату роботи для цілей, визна­чених договором, є неможливим (ст. 861).

Дата добавления: 2015-05-10