Договір факторингу 1 страница

15*3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

— для розрахункових документів в іноземній валюті — Поло­женням про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 5 березня 2003 р. № 82^і.

Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься у документі на переказ, відповідно до реквізитів цього документа.

Приймаючи розрахунковий документ клієнта, банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника та його коду (ідентифікаційного номера за його наявності) та прийняти цей доку­мент до виконання лише у випадку їх збігу. Крім цього, банк також має перевірити повноту, цілісність і достовірність розрахункового до­кумента в порядку, визначеному Національним банком України, та забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання (ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та пере­каз грошей в Україні»).

Виходячи з технічних можливостей клієнта та банку, розрахун­кові документи можуть подаватися клієнтом особисто до банку як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів. Останні можуть надаватися клієнтом до банку як осо­бисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому бан­ком програмно-технічних засобів, що забезпечують зв'язок з про­грамно-технічними засобами цього банку та відповідають вимогам Національного банку України.

Зазначені електронні розрахункові документи мають в Україні однакову юридичну силу з паперовими документами за умови, що вони засвідчені електронним цифровим підписом (ст. 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

Особливості використання зазначених програмно-технічних за­собів типу «Клієнт—Банк» регулюються в Україні Інструкцією На­ціонального банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Подавши до банку розрахунковий документ, клієнт має право від­кликати його у будь-який час до списання коштів зі свого рахунка (ст. 23 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Зазначене відкликання здійснюється у порядку, визначе­ному внутрішніми правилами банку. При цьому розрахунковий до­кумент може бути відкликаний клієнтом лише у повній сумі (п. 27 розділу II Інструкції Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» та п. 7.1 «По-

¹ Офіційний вісник України. — 2003. — № 13. — Ст. 584.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

ложення про оформлення та подання клієнтами платіжних дору­чень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної ва­люти до уповноважених банків і інших фінансових установ та поря­док їх виконання» Національного банку України).

Документ клієнта на відкликання може бути як паперовим, так і електронним. Він складається ініціатором у довільній формі та за­свідчується ним у встановленому порядку. Отримавши документ на відкликання, банк не має права на списання з рахунка клієнта гро­шей за поданим розрахунковим документом.

Здійснюючи розрахункове обслуговування клієнта, банк примусо­во списує кошти у національній та іноземних валютах з його рахун­ків, тобто списує кошти без розпорядження клієнта.

Згідно із законом без розпорядження клієнта кошти з його ра­хунка можуть списуватися лише за рішенням суду, а також в інших випадках, визначених сторонами у договорі (ст. 1071 ЦК України).

Зазначена норма закону значно відрізняється від норм части­ни 1.39 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та норм ст. 59 Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність», що передбачають примусове списання коштів із рахунка клієнта за виконавчими документами у випадках, вста­новлених законом.

Зазначене зайвий раз ілюструє неузгодженість законодавчих норм із цього питання і потребує їх приведення у відповідність до норм ЦК України. Порядок здійснення примусового списання кош­тів з рахунків клієнта в Україні визначається:

— для рахунків у національній валюті України — Інструкцією Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»;

— для рахунків в іноземній валюті — Положенням про примусо­ве списання (стягнення) та договірне списання коштів в іноземній валюті з рахунків платників (крім банків) на території України, за­твердженим постановою Правління Національного банку України від 1 жовтня 2001 р. № 416^і;

— для кореспондентських рахунків банків — Інструкцією Націо­нального банку України «Про міжбанківські розрахунки в Україні».

Якщо на підставі договору банківського рахунка клієнтові від­критий поточний рахунок зі спеціальним режимом його викорис­тання, примусове списання коштів з такого рахунка може бути вза­галі заборонено законом, зокрема примусове списання коштів з ра­хунків енергопостачальників за зобов'язаннями учасників оптового

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 44. — Ст. 1992.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

ринку електричної енергії (ст. 15.1 Закону України «Про електро­енергетику»)¹.

У разі списання коштів з рахунка клієнта існує визначена зако­ном черговість списання грошових коштів, якої банк зобов'язаний дотримуватися. Під останньою слід розуміти визначену законом черговість здійснення платежів з рахунка у банку за кількома гро­шовими зобов'язаннями, строк виконання яких уже настав.

Згідно зі ст. 1072 ЦК України банк виконує розрахункові доку­менти відповідно до черговості їх надходження та виключно у межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта. Беручи до уваги, що на рахунку клієнта грошових коштів може не бути або їх може бути недостатньо для здійснення списання за кількома розрахунковими документами, що надійшли одночасно до банку, закон визначає чер­говість списання банком коштів з рахунка клієнта:

1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої ка­ліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

2) У другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;

3) у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;

4) у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахункови­ми документами, що передбачають платежі до бюджету;

5) у п'яту чергу списуються кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.

У разі недостатньої суми на рахунку платника грошей для вико­нання у повному обсязі розрахункового документа одного стягувача на момент його надходження до банку банк здійснює часткове вико­нання цього розрахункового документа шляхом переказу суми гро­шей, що перебувають на рахунку платника, на рахунок отримувача (ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

Слід зазначити, що при відсутності (недостатності) грошових кош­тів на рахунку клієнта банк не веде обліку розрахункових докумен­тів, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

Стаття 1074 ЦК України, захищаючи права клієнта, не допускає обмеження його прав щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку в банку.

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 44. — Ст. 1992.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

Виняток із цього загального правила становить випадок обме­ження права за рішенням суду, визначеним законом. Отже, норми ЦК України, на відміну від норм ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 243 ГК України¹, взагалі не передба­чають можливості обмеження права клієнта розпоряджатися гро­шовими коштами в позасудовому порядку (зокрема за санкціонова­ною прокурором постановою слідчого, постановою державного ви­конавця або зупинення видаткових операцій за рахунком клієнта за рішенням податкових органів).

Операції за рахунком клієнта, у випадку їх обмеження, віднов­люються за рішенням суду. Як виняток, закон взагалі забороняє на­кладати арешт на кореспондентські рахунки банків або зупиняти операції за цими рахунками (ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Наявність у законі зазначеної норми ви­кликана потребою захисту прав клієнтів банку, рахунки яким від­криваються на кореспондентському рахунку банку.

За загальним правилом, якщо інше не передбачено договором бан­ківського рахунка або законом, банк зобов'язаний сплачувати клієн­ту відсотки за користування грошовими коштами, що перебувають на його рахунку (ст. 1070 ЦК України). Банк має зараховувати суми відсотків на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а як­що такі строки не встановлені договором, — зі спливом кожного кварталу. Розмір відсотків визначається договором, а якщо відповід­ні умови сторонами не встановлені, відсотки сплачуються у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Обслуговуючи клієнта за договором банківського рахунка, банк зобов'язаний зберігати банківську таємницю. Згідно зі ст. 1076 ЦК України банк гарантує клієнту таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Під останньою слід розуміти інформацію щодо діяльності та фінансового стану клієнта, що стала відомою банку у процесі обслу­говування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріаль­ної чи моральної шкоди клієнту. Згідно зі ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зо­крема, є:

1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан корес­пондентських рахунків банків у Національному банку України;

2) операції, що були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

Офіційний вісник України. — 2003. — № 11. — Ст. 462.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комерцій­ної таємниці будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та ін­ша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності окремого банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.
Зазначена інформація може бути надана лише самому клієнту

або його представникам. Іншим особам, у тому числі органам дер­жавної влади, їхнім посадовим і службовим особам такі відомості можуть надаватися виключно у випадку і порядку, встановлених ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з цією статтею Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України,
Міністерства внутрішніх справ України — на їх письмову вимогу
щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної
особи — підприємця за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України — на їх пись­мову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — підприємця за конкретний проміжок часу;

5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — на його письмову вимогу щодо здійс­нення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторин­гу згідно із законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів щодо стану рахунків конкретної юри­дичної або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформа­ції, що містить банківську таємницю, має:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої
форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його
заступника), скріпленого гербовою печаткою;

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

3) містити передбачені цим Законом підстави для отримання ін­формації;

4) містити посилання на норми закону, згідно з якими держав­ний орган має право на отримання такої інформації.

Довідки про рахунки у разі смерті їх власників надаються бан­ком особам, зазначеним власником рахунка у заповідальному роз­порядженні банку, державним нотаріальним конторам або приват­ним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками померлих власників рахунків.

Банкам забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їхні імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта. Загальна інформація, що становить банківську таємницю, може бути надана іншим банкам лише в обсягах, необ­хідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Встановлені ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» обмеження щодо надання інформації, яка містить бан­ківську таємницю, не поширюються:

1) на службовців Національного банку України або уповноваже­них ними осіб, які у межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківсь­кого нагляду або валютного контролю;

2) на випадки надання банками інформації спеціально уповнова­женому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, інформації про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу;

3) на випадки надання банками інформації іншим банкам на запит щодо ідентифікації їх клієнтів та керівників клієнтів — юридичних осіб (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківсь­ку таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди (ст. 1076 ЦК України).

Слід звернути увагу, що чинне законодавство України зобов'язує клієнтів-підприємства здавати готівкову виручку (суму фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції: товарів, ви­конаних робіт, наданих послуг та позареалізаційні надходження), що надійшла до їхніх кас банку для її зарахування на рахунок клієнта.

У зв'язку з цим договір банківського рахунка традиційно, крім відносин з розрахункового обслуговування клієнта, регулює відно­сини касового обслуговування клієнта — юридичної особи, завдяки чому цей договір тривалий час мав назву «договір на розрахунково-касове обслуговування».

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Зазначені умови договору мають відповідати імперативним ви­могам нормативно-правових актів Національного банку України з цього питання (зокрема Інструкції № 1 з організації емісійно-касо­вої роботи в установах банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 7 липня 1994 р. № 129/1¹, Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національ­ного банку України від 19 лютого 2001 р. № 72², Інструкції про ор­ганізацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 69³ та ін.).

До умов касового обслуговування клієнта слід віднести: встанов­лення банком ліміту каси клієнта, строк та порядок здавання клієн­том до банку готівкової виручки, а також інші умови за домовленіс­тю сторін.

Зазначені умови однак не є для договору банківського рахунка істотними, оскільки, по-перше, вони стосуються лише клієнтів — юридичних осіб; по-друге, в умовах, коли клієнт може укласти необмежену кількість договорів банківського рахунка і відповідно мати необмежену кількість рахунків, касове обслуговування за ко­жним із них може не здійснюватися.

Розглядаючи послуги банку з установлення ліміту каси клієнта, треба зазначити, що цей ліміт установлюється, як правило, банком, але згідно з банківськими правилами деякі клієнти можуть устано­влювати його самостійно (наприклад, фінансові установи, підпри­ємства зв'язку та ін.). Як виняток, він взагалі не встановлюється банком. У разі, якщо ліміт каси взагалі не встановлено (незалежно від причин цього), на вимогу нормативно-правових актів Націо­нального банку України вся наявна готівка у касі клієнта — юри­дичної особи на кінець дня має обов'язково здаватися до каси банку для її зарахування на рахунок клієнта.

Клієнт може здавати готівку в касу банку через інкасаторів бан­ку. Однак у разі, коли у банку немає відповідного письмового дозво­лу Національного банку України на здійснення такої банківської операції або клієнт не бажає користуватися послугами банку з інка­сації, здавання готівкової виручки клієнта може здійснюватися че­рез: інкасаторів Національного банку України; Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України; підприємства поштового зв'язку або самостійно клієнтом.

¹ Бухгалтерская газета. — 2001. — Сентябрь. — 4.1. — С. 37-38,

² Офіційний вісник України. — 2001. — № 12. — Ст. 496.

³ Там само.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

Що ж до строку здавання готівкової виручки, то він установлю­ється клієнту залежно від специфіки його роботи та часу роботи банку (наприклад, залежно від часу здавання готівкової виручки вона може здаватися в денну або вечірню касу банку). Однак, якщо з яких-небудь причин цей строк сторонами не визначений, готівко­ва виручка має бути здана клієнтом у денну касу банку, час роботи якої, як правило, збігається з операційним часом банку).

Клієнт за договором банківського рахунка також має певні обов'язки:

— по-перше, виконувати вимоги нормативно-правових актів, що регулюють відносини клієнта з відкриття, ведення та закриття бан­ківського рахунка. Цей обов'язок ґрунтується на тій об'єктивній об­ставині, що у договорі банківського рахунка неможливо врегулюва­ти всі відносини, що виникають між сторонами з приводу відкрит­тя, ведення та закриття банківського рахунка;

— по-друге, сплатити банку плату за виконання ним операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором, тобто обов'язки клієнта щодо сплати банку зазначеної плати виникають лише у разі, якщо це передбачено договором банківського рахунка (ст. 1068 ЦК України);

— по-третє, виконувати інші обов'язки, встановлені договором або банківськими правилами.

Порядок розірвання договору. Порядок розірвання договору банківського рахунка визначений ст. 1075 ЦК України. Згідно із нормами зазначеної статті договір банківського рахунка розрива­ється за заявою клієнта у будь-який час. У свою чергу, банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у таких випадках:

1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаче­ного банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;

2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;

3) в інших випадках, установлених договором або законом (на­приклад, у разі, коли розірвання договору пов'язується з недотри­манням клієнтом грошових оборотів за рахунком, розмір яких ви­значений сторонами у договорі).

Розірвання договору банківського рахунка є підставою для за­криття рахунка клієнту. Рахунок клієнта може бути закритий і в інших випадках, визначених законом, зокрема за наявності рішен­ня уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації фізичної осо-

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

би — підприємця, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи без­вісно відсутньою (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 18 Закону України «Про фінансові послуги та дер­жавне регулювання ринків фінансових послуг»).

Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та за­крити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошо­вих коштів на цьому рахунку.

Як наслідок розірвання договору банківського рахунка у банку виникає обов'язок видати клієнту залишок грошових коштів або за його вказівкою перерахувати їх на інший рахунок у строки і в по­рядку, встановлені банківськими правилами.

Відповідальність. Обидві сторони договору банківського ра­хунка несуть відповідальність за належне виконання ними дого­вірних зобов'язань. Відповідно до цього банк несе відповідальність у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка. У разі допущення банком вказа­них порушень він має негайно після виявлення порушення зараху­вати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримува­ча, сплатити відсотки та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (ст. 1073 ЦК України).

Крім норм ЦК України, відповідальність сторін за договором бан­ківського рахунка також визначається нормами Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».

Згідно зі ст. 32 зазначеного Закону банк, що обслуговує клієнта-платника, у разі порушення встановлених законом строків вико­нання доручення клієнта на переказ зобов'язаний сплатити клієнту пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми пе­реказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ни­ми. Таку саму відповідальність несе і банк, що обслуговує клієн­та — отримувача коштів, у разі порушення банком строків завер­шення переказу. Згідно із цим Законом:

1) клієнт має право на отримання відшкодування шкоди, запо­діяної йому внаслідок порушення банком строків завершення пере­казу, встановлених законом;

2) у разі помилкового переказу суми переказу, що мала бути за­рахована на рахунок клієнта, а в дійсності зарахована на рахунок неналежного отримувача, що сталося з вини банку, і несплати не­гайно банком за рахунок власних коштів клієнтові суми помилково-

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

го переказу клієнт має право вимагати від банку ініціювання йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день простро­чення, починаючи від дати завершення помилкового переказу, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу;

3) у разі помилкового переказу коштів із рахунка клієнта (не­належного платника), що стався з вини банку, банк зобов'язаний переказати відповідну суму грошей з рахунка платника на рахунок клієнта, а також сплатити клієнтові пеню у розмірі відсоткової ставки, встановленої банком за короткостроковими кредитами, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня по­вернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором;

4) у разі переказу коштів з рахунка клієнта без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручен­ня клієнта на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку останній має сплатити клієнтові пеню у розмірі відсоткової ставки, встановленої банком за короткостроковими кре­дитами, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повер­нення суми переказу на рахунок клієнта, якщо інша відповідаль­ність не передбачена договором;

5) клієнт має право на отримання від банку штрафу у розмірі одного відсотка від суми переказу у разі, якщо всупереч отримано­му банком документу клієнта на відкликання сума переказу була списана з рахунка клієнта та переказана отримувачу;

6) клієнт також має право на відшкодування шкоди, заподіяної йому при невиконанні банком обов'язків щодо перевірки відповід­ності номера рахунка, коду та прийняття розрахункового докумен­та клієнта до виконання без їх збігу та без перевірки повноти, ціліс­ності і достовірності розрахункового документа.

Банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном від­повідно до законодавства. Водночас банк не відповідає за невико­нання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мо­раторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій за рахунками, арешту власних коштів банку на його рахунках (ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

У свою чергу, клієнт також несе перед банком відповідальність, передбачену умовами договору банківського рахунка. Клієнт несе відповідальність за інформацію, зазначену ним у документі на пере­каз, суть операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Він має від­шкодувати банку шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації. Клієнт також зобов'язаний відшкодувати шкоду, запо­діяну банку внаслідок недотримання ним вимог щодо захисту інфор-

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

мації і проведення незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо). При цьому банк, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед клієнтом за проведення переказу (ст. 33 Зако­ну України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

Поняття договору факторингу. Договір факторингу (від англ. іасіог — посередник) є новим інститутом цивільного права України. Набувши широкого розповсюдження наприкінці 50-х ро­ків у США, коли його стали використовувати такі американські банки, як «Бенк оф Америка», «Ферст нешенел бенк оф Бостон», «Траст компані оф Джорджия», а пізніше і в багатьох інших краї­нах світу, договір факторингу зараз здебільшого законодавчо не врегульований, хоча його широке розповсюдження у міжнародній торгівлі призвело до розробки та підписання в Оттаві (Канада) 28 травня 1988 р. Конвенції Юнідруа з міжнародних факторинго­вих операцій.

Не був законодавчо врегульований цей договір до останнього ча­су і в Україні, хоч і використовувався у діяльності банківських установ з початку 90-х років на підставі ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність»¹, ґрунтуючись на загальних нормах зобов'язального права та Методичних рекомендаціях із надання ко­мерційними банками факторингових послуг підприємствам та орга­нізаціям, затверджених рішенням Правління Національного банку України від 22 квітня 1992 р. № 2². Однак за ці роки договір факто­рингу не набув в Україні широкого розповсюдження. Будучи впер­ше в Україні законодавчо врегульованим, цей договір викликає під­вищений інтерес до себе з боку правознавців та підприємців. Остан­нє викликано як новизною цього інституту цивільного права, так і тим, що при розробці відповідної глави ЦК України були враховані найсучасніші досягнення правознавців інших країн та норми Кон­венції Юнідруа з міжнародних факторингових операцій, хоча до вказаної Конвенції Україна до цього часу не приєдналася.

Широке розповсюдження факторингових операцій у світі викли­кане його економічною вигідністю для багатьох суб'єктів підприєм­ницької діяльності. Економічною суттю факторингу є надання фак­тором клієнту фінансових послуг, завдяки яким клієнт може комп­лексно отримувати: фінансування обігових коштів; покриття ризи­ків (кредитних, валютних, відсоткових, ліквідних); адміністратив-

¹ ВВР УРСР. — 1991. — № 25. — Ст. 281.

² Лист Національного банку України від 4 травня 1992 р. № 12001/200.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

не управління дебіторською заборгованістю, а для фактора розши­рення спектру власних фінансових послуг та отримання прибутку від здійснення факторингових операцій.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторо­ві своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України).

Договір факторингу охоплює широке коло різноманітних відно­син. Незважаючи на те, що на відміну від цесії відносини факто­рингу мають значно складніший та різнобічніший характер, мож­на погодитися з Д. А. Медведєвим¹ з приводу того, що за своєю юридичною суттю інститут факторингу ґрунтується на відомому зобов'язальному праві-заміні кредитора у зобов'язанні (цесії). У зв'язку з цим відносини договору факторингу регулюються як нормами глави 73 ЦК України, так і загальними нормами, що ре­гулюють заміну кредитора у зобов'язанні в частині, що не супере­чить нормам Особливої частини цого Кодексу та суті зобов'язань за договором факторингу.

Дата добавления: 2015-05-10