Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Экологическое право Тема 6




Наталья Владимировна Сухенко

МАТЕРИАЛЬНО-ТЕХНИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ДИСЦИПЛИНЫ

 

Компьютерный класс для каждого семинарского занятия.

 

 

Экологическое право: рабочая программадисциплины по направлению подготовки 030900 Юриспруденция (квалификация (степень) «бакалавр»)

 

 

Составитель

 

Печатается в авторской редакции

 

Корректор: Есиневич Л.В.

 

 

Подписано в печать 19.09.2012г.

Объем 2,8п.л.

Тираж 100 экз.

 

 

Отпечатано в типографии ИП Буймова М.В.

г.Красноярск, ул. 2-ая Брянская, 59/6

 

 

1. Вода — одна з найпоширеніших речовин у природі. На гідросферу припадає 71% загальної площі поверхні Землі. Як складова навколишнього природного середовища вода включає води суходолу (річок, озер, льодовиків, штучних водойм, боліт, підземних вод, ґрунтової вологи, снігового покрову), морів, океанів. Загальні запаси води на Землі становлять приблизно 1390 млн куб. км, із них близько 1340 млн куб. км (96,5%) припадає на води Світового океану. Обсяг підземних вод становить понад 23 400 тис. куб. км, у льодовиках міститься 24 064 тис. куб. км води, в озерах — 176 тис. куб. км, у болотах — 11,5 тис. куб. км, річках — 2,12 тис. куб. км. 3 усієї води менш як 2% становить прісна вода, доступними для використання є лише 0,3 відсотка.

 

Вода виконує важливі екологічну, культурно-оздоровчу, економічну функції.

 

Екологічна функція виявляється в забезпеченні життєдіяльності людини, існування та розвитку рослинного і тваринного світу. Вода входить до складу клітин людини (близько 65% маси тіла дорослої людини становить вода), тварин і рослин.

 

Культурно-оздоровча функція води має прояв у використанні водних об'єктів як місця і засобу відпочинку, туризму, рибальства, санаторно-курортного лікування, організації територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

 

Економічна функція води виявляється в її здатності бути ресурсом для промислового виробництва та іншого господарського викорис тання. Одним із найбільших споживачів води є сільське господарство. Так, на вирощування однієї тонни цукрових буряків витрачається 130—160 кубометрів води, однієї тонни пшениці — 800—1200, однієї тонни бавовни-сирцю — 4000-5000, однієї тонни рису — 5000—7000 кубометрів. Багато води споживають промисловість, енергетика, комунальне господарство.

 

Зростання матеріального виробництва, чисельності населених пунктів призводить до збільшення обсягів споживання водних ресурсів, забруднення і виснаження вод. Особливо це відчувається в Україні, де немає великих запасів власних прісних вод, а територіальний розподіл водних ресурсів не збігається з розміщенням водоємких галузей господарського комплексу. Окрім того, високий рівень господарського освоєння території в Україні (природні землі становлять лише близько 35% площі країни) призводить до порушення рівноваги в природі, умов формування стоку, погіршення якості води. Велику шкоду населеним пунктам і сільськогосподарським угіддям та іншим господарським об'єктам заподіюють повені, підтоплення, водна ерозія, руйнування берегів водосховищ тощо. Особливо руйнівними є паводки в басейнах річок Тиси, Прута, Дністра, Західного Бугу, Прип'яті, Сіверського Донця, а також річок Одеської області вздовж Дунаю.

 

На вирішення екологічних проблем, пов'язаних із станом водних об'єктів, забезпечення раціонального використання вод, їх охорону від забруднення, засмічення та вичерпання спрямоване водне законодавство України.

Право водокористування. Інститут права водокористування утворює сукупність правових норм, що регулюють водні відносини 3 метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, охорону водних об'єктів та запобігання шкідливим діям вод.

 

Зазначені правові норми містяться у Водному кодексі України, що є головним кодифікаційним актом у сфері використання і охорони вод, а також у інших актах законодавства, прийнятих відповідно до ВК України. Відносини у сфері використання вод регулюються також Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» та актами законодавства, що регулюють природноресурні, цивільні, санітарно-гігієнічні, адміністративні, фінансові та інші відносини, пов'язані з водокористуванням.

 

Суб'єктами користування водними об'єктами є: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють від імені Українського народу права власності на водні та інші природні ресурси, підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об'єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними об'єктами.

 

Суб'єкти права водокористування можуть бути первинними і вторинними водокористувачами.

 

Первинні водокористувачі — це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

 

Вторинні водокористувачі (абоненти) — це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними, та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному водокористувачу. Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

 

Об'єктами права водокористування є усі води (водні об'єкти) на території України: а) поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; в) внутрішні морські води та територіальне море. Усі вони становлять єдиний водний фонд країни.

 

Залежно від територіального рівня регулювання водних відносин водним об'єктам надається статус загальнодержавного чи місцевого значення.

 

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

 

—внутрішні морські води та територіальне море;

 

—підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

 

—поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються в межах однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

 

—водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

 

До водних об'єктів місцевого значення належать:

 

—поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

 

—підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

 

Порядок надання водних об'єктів у користування здійснюється згідно з водним законодавством, яке виділяє загальне та спеціальне водокористування.

 

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без надання відповідних дозволів.

 

Спеціальне водокористування — це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод. Залежно від мети використання водних об'єктів виділяють: спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення; спеціальне водокористування та користування водними об'єктами для лікувальних, курортних і оздоровчих цілей; спеціальне водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами на підставі дозволу і за плату.

 

2. Правова охорона вод. Правова охорона вод виявляється в прийнятті і реалізації правових норм, спрямованих на здійснення заходів щодо їх охорони від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів.

 

Заходами, спрямованими на охорону вод, є:

 

1) визначення територій зі спеціальним водоохоронним режимом користування;

 

2) заходи щодо охорони вод у процесі виробничої та іншої господарської діяльності;

 

3) заходи щодо запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об'єктах і ліквідації їх наслідків.

 

До територій зі спеціальним водоохоронним режимом належать: водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги виділення, берегові смуги водних шляхів, зони санітарної охорони, території та об'єкти природно-заповідного фонду, до складу яких входять водні об'єкти.

 

Водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з державними органами екології та природних ресурсів, державними органами земельних ресурсів, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими комітетами місцевих рад.

 

На території водоохоронної зони встановлюється спеціальний режим для господарської діяльності. Тут забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням із державними органами екології і природних ресурсів, водного господарства.

 

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлені ст. 87 ВК України та постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486.

 

Прибережна захисна смуга — частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води у меженний період (період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів — 2,5 метра; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари — 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 метрів, якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

 

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

 

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: застосування стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод, влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу, влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів

 

Правовий режим прибережних захисних смуг визначається статтями 88-90 ВК України.

 

Смуги відведення є складовою водоохоронних зон. Особливий режим користування ними встановлюється для забезпечення потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках. Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням із державними органами екології і природних ресурсів та державними органами водного господарства.

 

Берегові смуги водних шляхів встановлюються на судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'язаних із судноплавством. Щодо визначення розміру берегових смуг водних шляхів, режиму господарської діяльності на них встановлено ті самі вимоги, що й до встановлення смуг відведення та користування ними.

 

Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 1996 р. № 640, а Порядок установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 347. Встановлено, що у межах берегових смуг водних шляхів дозволяється: влаштування причалів, установлення пристроїв для навантаження і розвантаження самохідних суден і барж, тимчасових пристроїв для швартування суден і наплавних споруд, а також тимчасове зберігання вантажів та механічної тяги суден: установлення берегових навігаційних знаків; установлення гідрометеорологічних постів; зберігання твердого палива для суден підприємств і організацій водного транспорту, а також тимчасове зберігання суднового обладнання; влаштування тимчасових зимових приміщень і проведення інших робіт у разі випадкової зимівлі чи виходу з експлуатації судна.

 

3. 3 метою охорони вод у процесі виробничої та іншої господарської діяльності водне законодавство особливу увагу приділяє регулюванню охорони вод під час розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод. У процесі цих видів робіт, а також при впровадженні нових технологічних процесів має забезпечуватися раціональне використання вод, передбачатися

 

технології, які забезпечують охорону вод від забруднення, засмічення і вичерпання, попередження їх шкідливої дії, охорону земель від засолення, підтоплення або пересушення, а також сприяють збереженню природних умов і ландшафтів як безпосередньо в зоні їх розміщення, так і на водозабірній площі водних об'єктів.

 

Спеціальні заборони встановлені щодо введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод. Так, забороняється введення в дію:

 

— нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями і очисними

спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і

засміченню вод або їх шкідливій дії, та необхідною вимірювальною

апаратурою, що здійснює облік об'ємів забору і скидання води;

 

— зрошувальних і обводнювальних систем, водосховищ і

каналів — до проведення передбачених проектами заходів, що запобігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і

ерозії ґрунтів, а також забрудненню поверхневих та підземних вод

скиданням із зрошувальних систем;

 

—осушувальних систем — до повної готовності водоприймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;

 

—водозабірних споруд — без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затверджених проектів зон санітарної охорони водозаборів;

 

—гідротехнічних споруд — до повної готовності пристроїв для пропускання паводкових вод і риби відповідно до затверджених проектів;

 

—експлуатаційних свердловин на воду — без оснащення їх водо-регулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями.

 

Забороняється також наповнення водоймища до здійснення передбачених проектами заходів щодо підготовки його ложа.

 

Спеціальні правові вимоги встановлені щодо охорони підземних вод. Підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, повинні здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод, а також обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

 

Особливій охороні підлягають внутрішні морські води і територіальне море. Законодавство (ст. 102 ВК України) забороняє скидати з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря. Правила охорони внутрішніх морських вод територіального моря від забруднення і засмічення затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 269.

 

Окремим напрямом охорони вод є забезпечення водності річок, попередження їх виснаження. 3 цією метою законодавство передбачає здійснення комплексу заходів, що включає:

 

—створення прибережних захисних смуг;

 

—створення спеціалізованих служб по догляду за річками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані;

 

—впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контур-но-меліоративною організацією території водозабору;

 

— здійснення агротехнічних, агролісомеліоративних та гідротехнічних протиерозійних заходів, а також створення для організованого відводу поверхневого стоку відповідних споруд (водостоки, перепуски, акведуки тощо) під час будівництва та експлуатації шляхів,

залізниць та інших інженерних комунікацій;

 

—впровадження водозберігаючих технологій, а також здійснення інших водоохоронних заходів, передбачених законодавством, на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих у басейні річки;

 

—створення гідрологічних пам'яток природи тощо.

 

3 метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів має складатися паспорт річки. Такий паспорт розробляється на річки, які мають площу водозабору до 50 тис. квадратних кілометрів, за замовленням водогосподарських організацій Держводгоспу України. Паспорт річки має містити уніфіковані зведені основні дані про водний режим, фізико-географічні особливості, використання природних ресурсів і екологічну обстановку в басейні річки.

 

Особливій охороні підлягають малі річки. До них належать річки з площею водозабору до 2 тис. квадратних кілометрів (ч. 4 ст. 79 ВК України). 3 метою охорони водності малих річок забороняється: змінювати рельєф басейну річки; руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки; випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків; зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки; розорювати заплавні землі та засто совувати на них засоби хімізації; проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок; надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також садівництва та городництва; здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній.

 

4. Використання підземних вод. Для людини підземні води – це справжнє багатство. Такі води, просочуючись у глиб, проходять через низку природних фільтрів – шарів гірських порід різної щільності і тим самим чудово очищуються. Підземна вода є найчистішою, найкращою питною водою. Тому з давніх-давен люди її добувають, влаштовуючи колодязі. В Україні пробурені тисячі артезіанських свердловин для забезпечення питною водою населення міст, зрошення полів у районах, бідних на поверхневі води.

 

Підземні води, що містять підвищену кількість розчинених солей і газів, називають мінеральними. Вони використовуються з лікувальною метою. Біля мінеральних джерел будуються санаторії. В Україні багато джерел з мінеральними водами. На їх базі виникли курорти Моршина, Трускавця, Хмільника, Миргорода та інших міст.

 

Термальні підземні води з температурою понад +20 0С використовують для опалення житлових будинків, теплиць, для виробництва електроенергії. Гарячі води широко використовують в Ісландії, Росії, Японії та інших країнах.

 

Охорона підземних вод. Запаси підземних вод, як і поверхневих, не є невичерпними. Нині на земній кулі пробурені мільйони свердловин, через які дістають підземні води. А поповнення їх, особливо між пластових, відбувається дуже повільно. Тому витрачати їх потрібно економно.

 

Як і поверхневі, підземні води можуть забруднюватися. Забруднюють їх стічні води підприємств, міст, що просочуються з поверхні. Підземні води забруднюються і при внесенні в грунт мінеральних добрив. В міжпластові води може потрапляти нафта із свердловин при її видобуванні. Щоб зберегти підземні води чистими, потрібно очищувати стічні води і суворо слідкувати, щоб забруднюючі речовини не потрапляли під землю.

 

 

5. Шкідливою дією вод є: наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів; руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд; заболочення, підтоплення і засолення земель, спричинені підвищенням рівня ґрунтових вод внаслідок ненормованої подачі води під час зрошення, витікання води з водопровідно-каналізаційних систем та перекриття потоків підземних вод при розміщенні великих промислових та інших споруд; осушення земель, зумовлене забором підземних вод у кількості, що перевищує встановлені обсяги відбору води; забруднення (засолення) земель у районах видобування корисних копалин, а також після закінчення експлуатації родовищ та їх консервації; ерозія ґрунтів, утворення ярів, зсувів і селей.

 

3 метою запобігання шкідливим діям вод мають вживатися спеціальні заходи, а саме: залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах; будівництво протиерозійних, гідротехнічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів; спорудження дренажу; укріплення берегів тощо.

 

У разі загрози стихійного лиха, пов'язаного зі шкідливою дією вод, місцеві ради із залученням підприємств, організацій зобов'язані вжити невідкладних заходів щодо запобігання цьому лихові, а в разі його настання — щодо негайної ліквідації його наслідків.

 

Місцеві ради зобов'язані інформувати населення про аварію, стихійне лихо, їх масштаби, можливе порушення екологічної безпеки та про вжиті заходи щодо ліквідації їх наслідків.

 

6. Державне управління в галузі використання і охорони вод здійснюють Кабінет міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації. Крім того, функції управління в цій сфері здійснюють органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

 

Спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань використання та охорони вод є Мінприроди України, Держводгосп України.

 

На Мінприроди України покладається здійснення комплексного управління в галузі охорони водних ресурсів, а також інших функцій, пов'язаних із регулюванням діяльності у сфері використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Компетенція Мінприроди України в цій галузі управління визначається ВК України (ст. 15) та положенням про це міністерство.

 

До відання Держводгоспу України належить державне управління в галузі водного господарства, здійснення єдиної технічної політики, впровадження у водне господарство досягнень науки, техніки, нових технологій і передового досвіду, розробка і встановлення режимів роботи водосховищ комплексного призначення, водогосподарських систем і каналів, затвердження правил їх експлуатації, а також здійснення інших функцій, пов'язаних із забезпеченням реалізації державної політики у цій сфері суспільних відносин. Компетенція Держводгоспу України визначається ВК України (ст. 16) та положенням про цей комітет.

 

Державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів має здійснюватися за басейновим принципом. Це обумовлено тим, що, по-перше, постійно зростає роль водного фактора, від якого залежать розвиток та розміщення об'єктів виробництва на території річкового басейну; по-друге, в межах басейну замикаються кругообіги речовин, і саме водні об'єкти переважно є шляхами поширення забруднюючих речовин та їх акумуляції.

 

Басейнове управління має базуватися на таких принципах:

 

— пріоритетність екологічної безпеки природокористування, узгодженість і збалансованість екологічної політики суб'єктів водокористування і водогосподарської діяльності;

 

— економічна цілісність басейнового водогосподарського

комплексу, самодостатність та самоокупність водогосподарської і

водоохоронної діяльності;

 

—забезпечення взаємодії територіальних та галузевих суб'єктів управління водним господарством на основі програмно-цільового методу;

 

—стандартизація процедур і процесів басейнового управління і посилення відповідальності всіх суб'єктів водокористування і водогосподарської діяльності за стан водного басейну та якість водних ресурсів;

 

— інформаційне та наукове забезпечення управлінських рішень,

участь громадськості у вирішенні водогосподарських та екологічних

проблем басейну.

 

Застосування басейнового принципу дає можливість підвищити ефективність державного управління у сфері використання та охорони водних об'єктів у межах їх водозабірних басейнів, максимально повно враховувати екологічні інтереси відповідних територій та водокористувачів.

 

Басейновий принцип управління у сфері використання та охорони вод, відтворення водних ресурсів передбачено ВК України (ч. 1 ст. 13), а умови та вимоги щодо реалізації цього принципу в управлінській діяльності визначені Концепцією розвитку водного господарства України, схваленою Постановою Верховної Ради України від 14 січня 2000 р. № 1390-ХІУ

 

Управлінська діяльність зазначених органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується в межах певних функцій, основними з яких є:

 

—розробка і реалізація державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (розробляються з метою здійснення цілеспрямованої та ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у воді, збереження, раціонального використання та охорони вод, запобігання їх шкідливій дії. Зазначені програми розробляються на основі даних державного обліку вод, водного кадастру, схем використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів тощо);

 

—здійснення державного обліку вод, ведення водного кадастру (державний облік вод має своїм завданням встановлення відомостей про кількість і якість вод, а також даних про водокористування; водний кадастр містить систематизований звід відомостей про: поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море; обсяги, режим, якість і використання вод (водних об'єктів); водокористувачів (крім вторинних);

 

—здійснення моніторингу вод (метою його є забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів);

 

—видача дозволів на здійснення спеціального водокористування (має на меті визначення екологічно допустимих меж водокористування на певних водних об'єктах, запобігання безконтрольному, необґрунтованому використанню вод в процесі виробничої та іншої господарської діяльності. Дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів — це офіційний документ, що засвідчує право фізичних та юридичних осіб на забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод);

 

—нормування водокористування (здійснюється з метою визначення критеріїв оцінки екологічно допустимого впливу на водні об'єкти виробничої та іншої господарської діяльності та встановлення обсягів водокористування з урахуванням наявного потенціалу водних ресурсів на відповідних територіях. Система нормативів у цій сфері складається з: нормативів екологічної безпеки водокористування; екологічних нормативів якості води водних об'єктів, які містять науково обґрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показників якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні); нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, що встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об'єктів; галузевих технологічних нормативів утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти (нормативи гранично допустимих концентрацій речовин у стічних водах, що утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при використанні тієї самої сировини), які встановлюються для оцінки екологічної безпеки виробництва; технологічні нормативи використання води);

 

—здійснення державного контролю за використанням і охороною вод (має своїм завданням забезпечення додержання всіма юридичними і фізичними особами вимог водного законодавства, зокрема, щодо норм і правил у сфері використання та охорони поверхневих вод, підземних вод та джерел, внутрішніх морських вод та територіального моря, режиму водоохоронних зон, ведення державного обліку у цій сфері тощо. Він здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього природного середовища, державними органами водного господарства, іншими спеціально уповноваженими державними органами відповідно до законодавства).




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 351; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.131 сек.