Соціально-економічний та суспільно-політичний устрій Русі в Х- на початку ХІІ ст. 3 страница

Наприкінці XVI ст. ситуація стала дуже напруженою. Обговорювалася ідея унії. Польськi феодали хотiли об’єднати католицьку та православну церкви під зверхністю римського папи. К. Острозький теж був за унію, але вiн виступав за об’єднання всіх християнських церков на рівних засадах. Ініціаторами унії стали вищі ієрархи української православної церкви: київський митрополит Михайло Рогоза та єпископи (львівський – Гедеон Балабан, луцький – Кирило Терлецький, холмський – Діонісій Збируйский, туровський – Леонтій Пелчицький). Однiєю з причин цього стало утворення московського патріархату у 1589 р. У 1590 вiдбулася таємна зустріч православних єпископів у Белзі, а у 1595 р. Терлецький i Потій їздили до Риму, де з папою Климентом VIII домовилися про офіційне визнання унії. Вiстка про це в Україні викликала обурення. К. Острозький теж виступив проти цього. Єпископи Балабан і Копистянський, злякавшись, теж виступили проти унії.

У 1596 р. у Бресті одночасно зiбралося два церковнi собори. Один був проти унії (2 єпископи, закордоннi православнi ієрархи, десятки представників знаті, 200 священиків і мирян), а другий за унію (4 єпископи, кілька католицьких сановників і королівських, урядовців). Не домовившись мiж собою, цi собори прокляли один одного. Один з них офіційно проголосив унію, що призвело до розколу в українськiй православнiй церквi.

Королiвським урядом офіційно була визнана уніатська церква, а православна церква фактично офiцiйно не визнавалася. На початку XVII ст. Українська православна церква втрачає своїх ієрархiв, перетворившись на армію без генералів. Посилювалися утиски з боку магнатів, гоніння на православне духовенство. У 1608 р. помер К. Острозький, що було великою втратою для православних. Для православної церкви ситуація склалася вкрай несприятлива. Але українське населення вперто і рішуче захищало православ’я. Активну участь в цьому взяло українське козацтво. Всі козацькі повстання виступали проти унії, за православ’я. Особливо видатною була роль П. Сагайдачного. У 1620р. П. Сагайдачний з усім Військом Запорозьким записався до Київського братства, що вагомо піднесло його авторитет. У 1620 р. на запрошення П. Сагайдачного єрусалимський патріарх Феофан, повертаючись з Москви до дому, у Києві висвятив вищих ієрархів Української православної церкви, київським митрополитом Іова Борецького (1620-1632 рр.) та кількох єпископів, що сильно зміцнило позиції Української православної церкви.

Надалi боротьба між православними, уніатами та католиками все більше розпалювалася. Щоб пригасити пристрасті і враховуючи реалії, новий король Володислав IV (1632-1648 рр.) у 1633р. видав «Статті для заспокоєння руського народу», за якими офіційно визнавалося існування в Речi Посполитiй православної церкви та визначалися її права та привілеї. Українська православна церква дістала право мати вищих ієрархів на чолі з митрополитом, православним можна було відбувати церковнi обряди, споруджувати церкви, відкривати школи, друкарні, братства, займати державнi посади. Це була велика перемога православного населення в Україні. У 1632-1647 рр. київським митрополитом був Петро Могила. У 1632 р. було засновано Київський колегіум (майбутня Києво-Могилянська академія). П. Могила багато зробив для зміцнення та організації Української православної церкви. У цей період (1620-1687 рр.) православна церква в Українi фактично була самостійною, номінально залежною від константинопольського патріарха.

4. Опір різних станів українського народу соціальному та національно-релігійному гнобленню з боку польських феодалів за таких умов ставав неминучим. Крайньою формою цього опору стали козацькі повстання, які й розпочинаються вже наприкінці XVI ст. Вiдбувалися повстання: у 1591 – 1593 рр. пiд проводом Криштофа Косинського; у 1594 – 1596 рр. – Северина Наливайка; у 1619 р. укладена від імені козаків Петром Сагайдачним з польським урядом Роставицька угода фактично відвернула нове козацьке повстання; у 1625 р. пiд проводом Марка Жмайла; у 1630 р. – Тараса Федоровича (Трясила); у 1635 р. – Івана Сулими, пiд час цього повстання була захоплена козацька фортеця Кодак; у 1637 р. пiд проводом Павла Бута (Павлюка); у 1638 р.- Якова Острянина, Дмитра Гунi. Після поразки останнього повстання козаки визнали «Ординацію війська Запорозького, що перебуває на службі у Речi Посполитої», за якою різко обмежувалися привілеї і права реєстрового козацтва, особливо щодо їхнього самоврядування, права обирати старшину та ін. У 1639 р. поляками було відбудовано Кодак.

1638 – 1647 роки називали «золотим спокоєм», але це було затишшям пере д бурею.

Пит 12Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького середини XVII ст. та її наслідки

Хід війни у 1648-1653 рр.

Договір з Росією та події 1654-1657 рр.

Наслідки війни.

1. З боку українського народу війна за характером була справедливою, загальнонародною, національно-визвольною. Рушійні сили її становили переважно козаки і селяни. Політичний провід належав козацтву. Спричинили війну політика королівського уряду та польсько-шляхетської адміністрації, спрямована на подальше посилення національно-релігійного та соціального гніту, що зачіпляла інтереси всіх верств українського народу.

Наприкінці 1647 р. було заарештовано Б. Хмельницького за підозрою у підготовці повстання. Його звільнили на поруки, допомогли побратими. У грудні 1647 р. Б. Хмельницький тікає на Запоріжжя, де закріплюється на острові Бузький. Наприкінці січня 1648 р. він нападає на Січ, козаки переходять на його бік. 30 січня 1648 р. Б. Хмельницького на Січі обирають гетьманом. Він проводить широку підготовку до повстання, встановлює зв’язки з Кримським ханством, яке у перші роки війни було союзником Б. Хмельницького. Поляки готуються до придушення повстання. Навесні 1648 р. починають бойові дії. У травні 1648 р. у битвах під Жовтими Водами (5-6 травня) та Корсунем (26 травня) були розгромлені польські регулярні війська в Україні. 20 травня помирає Володислав IV, король Речі Посполитої. Б. Хмельницький з військом прямує в Україну, де влітку 1648 р. вибухнули масові повстання, почалася різанина. Б. Хмельницький готує військо, встановлює дипломатичні стосунки з іншими державами. 13 вересня 1648 р. у битві під Пилявцями було розгромлене польське військо. У вересні – листопаді 1648 р. триває похід в Західну Україну, проводиться облога Львова, Замостя. У жовтні 1648 р. новим королем стає Ян Казимир, а у листопаді 1648 р. Б. Хмельницький припиняє бойові дії і повертається назад до Києва.

Влітку 1649 р. бойові дії відновлюються. 5-6 серпня 1649 р. у битві під Зборовим зрада кримського хана врятувала поляків. 8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський договір, за яким під владу гетьмана переходили Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства, де встановлювалася козацька автономія. На цій території не мали права перебувати королівські війська, всі посади займали лише православні, тобто була своя адміністрація, реєстр встановлювався у 40 тисяч, підтверджувалися козацькі вільності, питання про унію виносилося на найближчий сейм, київському митрополитові надавалося місце в сенаті, єзуїтам і євреям не можна було проживати на козацькій території, всім повстанцям гарантувалася повна амністія, а на гетьманську булаву передавався Чигирин з округою. Зборівський договір був компромісом, який обидві сторони не задовольняв.

У лютому – березні 1651 р. поляки відновили бойові дії. 18-30 червня 1651 р. у битві під Берестечком, внаслідок втечі кримського хана, який полонив Б. Хмельницького, козаки зазнали тяжкої поразки, але основна частина війська була врятована. У червні – липні 1651 р. литовські війська здійснили наступ на Київ, а польські війська почали наступ в Україну. У відповідь спалахнули селянські повстання. Б. Хмельницький зібрав військо і зупинив наступ. Виникла патова ситуація. 18 вересня 1651 р. було укладено Білоцерківський договір, за яким під владу гетьмана передавалося Київське воєводство, козакам дозволили жити тільки в королівських володіннях, пани поверталися до своїх маєтків, реєстр встановлювався у 20 тисяч, заборонялося гетьману зноситися з іншими державами, питання про унію не обговорювалося, Чигирин з округою залишався при гетьмані.

Білоцерківський договір був вимушеним компромісом, який ще менше влаштовував обидві сторони. В Україні ж почалася справжня селянська війна. Сейм Речі Посполитої не затвердив Білоцерківський договір, тому бойові дії відновилися. 22-23 травня 1652 р. у битві під Батогом було розгромлене двадцятитисячне польське військо. Козацькі війська знову займали Брацлавщину та Чернігівщину. Восени 1653 р. були відновлені бойові дії. У жовтні – листопаді 1653 р. у боях під Жванцем повторилася зборівська ситуація, кримський хан врятував польське військо від поразки. Б. Хмельницький змушений був погодитися на припинення бойових дій, але новий договір не укладає, бо змінюється зовнішньополітична ситуація.

2. Усі ці роки Б. Хмельницький підтримує активні дипломатичні стосунки із іншими державами (Кримським ханством, Туреччиною, Молдовою, Литвою, Росією та інш.). Особливо він намагається укласти союз з Росією проти Речі Посполитої, погоджуючись визнати протекторат російського царя, але Росія зволікає. Пояснюється це тим, що внутрішнє становище Росії було нестабільним, її також насторожував союз з Кримським ханством і антифеодальний характер війни. До того ж, можливо, вона вичікувала послаблення обох сторін. 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві ухвалює рішення взяти Україну під «високу руку государеву». У грудні в Україну було направлене російське посольство. У грудні 1653 р. Б. Хмельницький, знаючи про це, з-під Жванця їде назустріч. 8 січня 1654 р. відбулася Переяславська рада, яка схвалила союз з Росією і перехід під владу царя, але не всі це рішення підтримали. Проти виступили вище духовенство Української православної церкви, старшина полтавського і кропивянського полків, Іван Богун,Іван Сірко та ін. Переяславська рада тільки формально схвалила це рішення, але його треба було закріпити документально. Тому до Москви було направлено українське посольство, яке 21 березня 1654 р. підписало «Березневі статті» – договір Б. Хмельницького з російським урядом. Цей договір підтверджував права, привілеї та вольності козацтва та української шляхти, реєстр встановлювався у 60 тисяч. Призначалася плата старшині та кошти на утримання козацького війська. Визнавалося право Запорізького війська обирати гетьмана, царю тільки повідомляли про це. Надавалося гетьману право зносин з іншими державами, обмеження встановлювалося лише для Туреччини та Речі Посполитої. Зберігалася місцева адміністрація, яка сама збирала податки. Царські воєводи та інші російські урядовці не могли втручатися у внутрішні справи Гетьманщини. Зберігалися права київського митрополита, який не підпорядковувався московському патріархові. Гетьману в рангове володіння надавалося Чигиринське староство. Також російські війська надавали допомогу Україні (військо під Смоленськ, військові залоги на кордоні з Польщею, оборона від нападів татар та ін.).

Статті цього договору були складені нечітко, припускали двозначні тлумачення, обидві сторони по різному його розуміли. Б. Хмельницький і старшина розуміли його як військово-політичний союз двох рівноправних сторін із визнанням протекції сильнішої, але на договірній основі. Царський уряд же розумів, як ще один договір переходу під владу царя ще одного народу. Фактично ж Україна до складу Росії увійшла на засадах широкої автономії. При Б. Хмельницькому Гетьманщина фактично зберігала свою державну самостійність, до того ж була визнаною як суб’єкт міжнародних відносин іншими державами.

У 1654 р. Росія починає війну з Річчю Посполитою, яка укладає союз з Кримським ханством. Навесні – влітку 1654 р. російсько-українські війська ведуть успішні дії на Смоленщині та в Білорусії. Восени 1654 р. – взимку 1655 р. російсько-українське військо здійснило успішний похід в Західну Україну, проводить воєнні дії в Білорусії. Але закріпити перемогу не змогли. Відволікали напади татар. Влітку 1655 р. війну з Річчю Посполитою, почала Швеція, війська якої зайняли більшість польських та литовських земель. За цих умов Росія влітку 1656 р. починає війну зі Швецією. 24 жовтня 1656 р. Росія з Річчю Посполитою укладає Віленське перемир’я. Українську делегацію на переговори не допустили, що викликало обурення Б. Хмельницького, до того ж мали місце конфлікти в Білорусії, втручання російських воєвод в українські справи. За таких умов Б. Хмельницький проводить самостійну політику. Союз з Росією він не розриває, але війну з Річчю Посполитою продовжує і укладає союз зі Швецією. Україна приєднується до коаліції держав проти Речі Посполитої, у складі Швеції, Бранденбурга, Литви, Семигородщини. Проте коаліція скоро розпалася. Зовнішньополітичні плани Б. Хмельницького зазнали невдачі, що стало тяжким ударом для гетьмана. 27 липня 1657 р. Б. Хмельницький помирає.

3. Війна, яка почалася у 1648 р., мала яскраво виражений національно-визвольний характер, але її особливістю було переплетіння національно-визвольної боротьби з соціальною боротьбою, тобто це була боротьба не тільки за національне, але й за соціальне визволення. Починалося все як велике козацьке повстання, але не як звичайне. Лідером була видатна особистість, до того ж слід враховувати міжнародний резонанс повстання, яке вийшло за межі внутрішніх справ Речі Посполитої (союз з Кримським ханством та відносини з іншими державами). Влітку 1648 р. розгортається широкомасштабна війна українського народу за національне і соціальне визволення під політичним проводом козацтва.

Війна призвела до досить глибоких змін в розвитку українських земель: утворилася Українська держава і встановлювалася нова модель соціально-економічних відносин. Це досить серйозні зміни, тому частина сучасних українських істориків, виходячи з того, що до корінних змін призводять революції, вважають події середини XVII ст. в Україні національною революцією.

Проаналізуємо названі наслідки війни. До початку 1649 р. основу політичної програми керівників повстання становила ідея політичної автономії для козацького регіону, тобто ідея козацького автономізму. Але вже взимку 1649 р. висловлюється ідея незалежної української соборної державності, тим більше, що держава вже утворюється. Утворення її починається вже влітку 1648 р. Юридично фактичне існування Української держави визначається Зборівським договором. Були визначені територія держави, її кордони, адміністративно-територіальний поділ на полки і сотні. Формується апарат управління. За зразок було взято організаційний устрій Запорозької Січі та реєстрового козацтва. Вищим органом влади стала козацька військова рада, яка вирішувала найважливіші питання (вибори гетьмана та інш.). Зростає значення старшинської ради, до якої по суті переходять всі функції загальної ради. На чолі виконавчої влади був гетьман, в руках якого зосереджувалися найважливіші владні функції: він скликав ради, видавав закони (універсали та інш.), роздавав землі, затверджував старшину, очолював апарат управління, відав фінансами, мав право помилування, очолював збройні сили, керував зовнішньою політикою та інш. Апарат управління був кількох рівнів. Центральний апарат представляли гетьман та генеральна старшина, які становили гетьманський уряд (обозний, суддя, підскарбій, писар, осавули, хорунжий, бунчужний). При гетьмані знаходилися Генеральна військова канцелярія – центральна адміністративна установа. Вищим судовим органом був Генеральний військовий суд. Полковий рівень становили полковник і полкова старшина (обозний, суддя, писар, осавул, хорунжий). Сотенний рівень становили сотник і сотенна старшина (осавул, писар, хорунжий). Селяни та міщани мали свої органи управління, але зверхніми над ними були козацькі органи. Тобто була територія, кордони, адміністративно-територіальний поділ (на початку 1657 р. – 18 полків), правитель – гетьман та центральний уряд, місцева адміністрація, своя судова система і закони, система оподаткування, військо, дипломатичні відносини з іншими державами, своя символіка. За Б. Хмельницького держава виступала як суб’єкт міжнародних відносин.

Окрім цього глибокі зміни відбулися в соціально-економічній сфері, де встановлювалася нова модель соціально-економічних відносин. Так, було ліквідоване магнатсько-шляхетське землеволодіння, особливо велике та середнє. Знищені фільварково-панщинна система господарювання і кріпацтво. Більшість земель перейшла у власність держави – Війська Запорізького. Затверджується козацька земельна власність, за природою - фермерського типу. Селяни, становище яких різко покращилося, дістають (обмежені) права власності на землю. Разом з тим збереглася база для відродження феодальних відносин. Зростало землеволодіння православних монастирів та церкви, частково збереглося землеволодіння шляхти, починає складатися гетьманське та старшинське землеволодіння. Також відбулися зміни і в соціальній структурі населення. Клас феодалів (світських землевласників – магнатів та шляхти) в Україні фактично було ліквідовано, дрібна шляхта залишилася, але її кількість різко зменшилася. Провідна роль у суспільстві перейшла до козацтва, особливо до козацької старшини, з якої формується нова політична еліта, новий панівний стан. Становище селян істотно поліпшилося, вони стали особисто вільними, дістали право вступу до козацького стану, а також право власності на землю. Зміцнився статус православного духовенства. В містах провідна роль перейшла до українського міщанства.

Тобто зміни були досить суттєві, але чи можна ці події вважати революцією. Соціальна революція призводить до зміни суспільного ладу, або сприяє цьому. В України ж внаслідок подій середини XVII ст. зміни суспільного ладу не відбулося. Проте потенційно визначилися тенденції до появи та розвитку капіталістичних відносин. Але останнє переважно було гіпотетичним, хоча за певних обставин могло б реалізуватися, але за тих реальних обставин навряд чи. У цілому ж взимку – навесні 1648 р. все починалося як велике козацьке повстання, яке швидко переростає у широкомасштабну визвольну війну,в яку втягуються широкі верстви українського народу (особливо селяни) під політичним проводом козацтва. Але в цих подіях війни виявляються певні ознаки та риси національно-визвольної революції, суть якої в звільнені від національного та іншого гніту та створенні самостійної держави. До того ж будь-яка національно-визвольна революція має метою звільнення від іноземного панування, завоювання національної незалежності, ліквідацію національно-колоніального гніту, створення національної держави. Соціально-економічні завдання і класовий зміст національно-визвольної революції визначаються як внутрішніми умовами країни, так і характером тієї доби, під час якої вона відбувається.

Пит.13. Політичні події на українських землях у другій половині ХVІІ ст. «Руїна»

Політика гетьманів І. Виговського та Ю. Хмельницького. Розпад Української держави.

Посилення руйнаційних процесів, боротьба за збереження української державності.

Причини руйнації.

1. У серпні 1657 р. Богдан Хмельницький помер. Він прагнув зробити гетьманство в Україні спадкоємним, закріпити його за своїм родом і домігся на це згоди старшини. По смерті батька гетьманом було обрано Ю. Хмельницького, але на той час йому було лише 16 років, він молодий, недосвідчений. Тому «гетьманом на той час» було обрано Івана Виговського (1657-1659 рр.), який за Б. Хмельницького був генеральним писарем, походив із шляхти, здобув гарну освіту. І. Виговський продовжив незалежну політику Б. Хмельницького. У жовтні 1657 р. він уклав союз зі Швецією (Корсунський трактат). І. Виговський був відомий симпатіями до Польщі, його підтримувала частина старшини. Тому російський уряд ставиться до нього з підозрою і пересторогою, таємно підтримує його противників. Навесні-влітку 1658 р. відбувається повстання проти І. Виговського, очолене полтавським полковником Мартином Пушкарем та кошовим Запорізької Січі Яковом Барабашем. У червні 1658 р. за допомогою татар І. Виговський жорстоко придушив це повстання.

У серпні 1658 р. І. Виговський з Річчю Посполитою укладає Гадяцький трактат, за яким Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства входили до складу Речі Посполитої як окреме державне утворення під назвою Велике князівство Руське, нарівні з Королівством Польським і Великим князівством Литовським. Тобто Річ Посполита повинна була складатися з трьох рівноправних частин: Королівства Польського, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського. У Великому князівстві Руському повинні були бути свій гетьман, уряд, адміністрація, фінанси, військо. Реєстр встановлювався у 60 тисяч. На гетьмана всі стани Великого князівства Руського обирали чотирьох кандидатів, з яких одного затверджував король. Унія скасовувалася, православна церква зрівнювалася в правах з католицькою. Православні митрополит та єпископи брали участь у роботі сейму. Сейм був спільним для представників всіх трьох частин держави. Надавалися свобода слова і друку, право заснувати два університети (академії) у Києві і ще в якомусь місті, а шкіл і друкарень скільки потрібно.

Цей трактат був вигідний для Української Держави, але не реалізований. Він призвів до війни з Росією. 29 червня 1659 р. у битві під Конотопом російське військо зазнало нищівної поразки від українсько-польсько-татарського війська. Але закріпити цю перемогу І. Виговський не зміг. Соціальні низи (селянство і рядове козацтво) та частина старшини, яка була проросійськи настроєна, Гадяцький тракт не прийняли, особливо на Лівобережжі. Проти І. Виговського розгортається велике повстання, по суті, це була громадянська війна. Намагаючись зберегти владу, у вересні 1659 р. в селі Германівка І. Виговський скликає козацьку раду, але козаки виступають проти нього.

Новим гетьманом обирають Юрія Хмельницького (1659 – 1663 рр.), людину нерішучу, із слабкою волею. У жовтні 1659 р. Ю. Хмельницький укладає з царським урядом «Переяславські статті», за якими обмежувались автономні права України, а саме: козацьке військо на чолі з гетьманом підпорядковувалось верховній владі царя; нового гетьмана можна було обирати лише з дозволу царя; гетьману заборонялося самовладно призначати полковників та генеральну старшину; заборонялося зноситися з іншими державами; Київський митрополит ставав підлеглим московського патріарха; московські воєводи з гарнізонами розташовувалися у Києві, Переяславі, Ніжині, Брацлаві, Умані, Чернігові; кожен міг звертатися до царського уряду оминаючи гетьмана; російським поміщикам негайно повертали їх втікачів.

Тобто цей договір був значним обмеженням Березневих статей 1654 р., що викликало невдоволення частини старшини. У 1660 р. Росія відновила війну з Річчю Посполитою. Восени цього року російсько – українське військо здійснює похід на Волинь. Під Чудновим російське військо було оточене поляками і капітулювало, а українське військо обложене під Слободищами. За таких умов Ю. Хмельницький укладає союз з Річчю Посполитою і 7 жовтня 1660 р. підписує Чуднівський (Слободищенський) трактат, складений на основі Гадяцького трактату, але без Великого князівства Руського. Лівобережні козацькі полки виступили проти цього договору. У 1661-1662 рр. в Україні знову громадянська війна. Втративши владу Ю. Хмельницький наприкінці 1662 р. зрікається булави і йде до монастиря.

У 1663 р. Українська держава розпалася на дві частини по Дніпру.

2. На Правобережжі гетьманом було обрано Павла Тетерю (1663 – 1665 рр.), зятя Б. Хмельницького. Він проводить політику, спрямовану на зміцнення союзу з Польщею. У 1663-1664 рр. за підтримки П. Тетері король Речі Посполитої Ян Казимир здійснює великий похід на Лівобережжя, під час якого І. Богун і І. Виговський були розстріляні поляками, а Ю. Хмельницького ув’язнено в Марієнбурзі (на півночі Польщі). Цей наступ було відбито. Пропольська політика П. Тетері викликала масове невдоволення, проти нього почалися повстання. Забравши клейноди та скарб, П. Тетеря втік до Польщі.

На Правобережжі розгорнулася боротьба за булаву, з’явилося декілька претендентів. Переміг Петро Дорошенко (1665 – 1676 рр.), який почав рішучу боротьбу за возз’єднання українських земель в єдину Українську державу. У 1666 – 1667 рр. він завдав поразки польським військам і звільнив від них Правобережжя.

На Лівобережжі у 1663 р. також триває боротьба за булаву між кількома претендентами. У червні 1663 р. у Ніжині відбулася «Чорна рада», на якій гетьманом було обрано Івана Брюховецького (1663 – 1668 рр.), людину хитру, честолюбну, безпринципну, прихильника союзу з Росією. Новий гетьман підписав з царським урядом Батуринські (1663 р.) та Московські статті (1665 р.), за останніми

нового гетьмана можна було обирати в присутності царських посланців, а за підтвердженням він повинен був їхати до Москви на поклін до царя; під безпосереднє управління царських воєвод, які розміщувалися з гарнізонами, переходили Київ, Чернігів, Переяслав, Ніжин, Полтава, Новгород-Сіверський, Кременчук, Кодак; також російські урядовці до царської скарбниці збирали всі українські податки, для оподаткування ж проводився перепис населення; київський митрополит призначався за згодою Москви.

Тобто Україна фактично втрачала адміністративну та фінансову самостійність, від її суверенітету залишалася лише форма. У 1666-1667 рр. російські воєводи та урядовці проводять перепис населення і збирання податків, що викликає масове невдоволення. Зростають антиросійські настрої. Особливе обурення викликало укладене у 1667 р. Андрусівське перемир’я між Росією і Р Річчю Посполитою, за яким закріплювався поділ України по Дніпру. У 1667-1668 рр. на Лівобережжі прокотилася хвиля антиросійських повстань. І. Брюховецький, щоб зберегти булаву, таємно закликає народ до повстання, встановлює зносини з П. Дорошенком, який влітку 1668 р. починає наступ на Лівобережжя. У червні 1668 р. І. Брюховецького вбивають його прибічники.

Так, влітку – восени 1668 р. П. Дорошенко об’єднує під своєю владою обидві частини Української держави. Але восени 1668 р. наступ польських військ на Правобережжя примусив П. Дорошенка повернутися.

На Лівобережжі наказним гетьманом він залишив Дем’яна Многогрішного (1668-1672 рр.), який під тиском проросійської частини старшини і російських військ визнає владу царя. Українська держава знову розколюється по Дніпру. У 1669 р. Д. Многогрішний укладає Глухівські статті, за якими російські воєводи з гарнізонами розміщувалися тільки у Києві, Ніжині, Чернігові, Переяславі, Остері, але без права втручатися в місцеве управління і суд, податки збиралися місцевою адміністрацією до гетьманської скарбниці, категорично заборонялося гетьману зноситися з іншими державами, реєстр встановлювався у 30 тисяч, селянам обмежувався перехід до козацького стану, розширювалися права і привілеї козацької старшини.

Д. Многогрішний був людиною простою і неписьменною (за власним визначенням), поганий дипломат, брутальний у погоджені з старшиною, прямий і різкий з царським урядом. Допускав зловживання владою, не забезпечив собі підтримки з боку старшини, не налагодив добрих стосунків із царським урядом. У результаті старшина організувала змову. У березні 1672 р. гетьмана таємно у Батурині схопили, закували в заліза і відвезли до Москви. Там його піддали тортурам, засудили до страти, але помилували і заслали до Сибіру.

Гетьманом на Лівобережжі було обрано Івана Самойловича (1672 – 1687 рр.), енергійну, честолюбну людину. Він укладає Конотопські (1672 р.) та Переяславські статті (1674 р.), за якими відбувається подальше розширення привілеїв козацької старшини та обмеження прав гетьмана, зокрема, не судити і не карати старшину, також заборонено приймати втікачів з Росії, а тих, що є – повернути.

І. Самойлович налагодив добрі стосунки з старшиною. При ньому почалася консолідація суспільно-політичних та соціально-економічних відносин в Гетьманщині, зростає старшинське землеволодіння, формується нова панівна верхівка. Потроху починають відроджуватися феодальні відносини. У 1685 р. Українська православна церква переходить під владу московського патріарха. У зовнішній політиці І. Самойлович прагнув об’єднати всі українські землі і вороже ставився до Польщі. У 1674 р. І. Самойлович з російськими військами починає наступ на Правобережжя проти П. Дорошенка.

На цей час становище П. Дорошенка на Правобережжі дуже складне. Проти нього виступають конкуренти на гетьманську булаву – Петро Суховій (1668 – 1669 рр.) та Михайло Ханенко (1669-1674 рр.), останнього підтримує Польща. Щоб зміцнити свою владу П. Дорошенко на початку 1669 р. укладає угоду з Туреччиною, за якою приймає протекторат турецького султана. У 1672 р. за підтримки П. Дорошенка Туреччина починає війну з РП, в якій остання зазнає поразки і за Бучацьким договором (жовтень 1672 р.) зрікається Правобережжя. Поділля відходило до Туреччини, а Київщина і Брацлавщина дісталися П. Дорошенкові, як васалу Туреччини.

У 1674 р. на Правобережжя, сильно спустошене турками і татарами, починає наступ І. Самойлович з російськими військами. Його радо зустрічає місцеве населення. У березні 1674 р. М. Ханенко віддає булаву І. Самойловичу. П. Дорошенко чинить опір і за підтримки турок кілька разів відбиває наступ І. Самойловича і російських військ, але, втративши підтримку населення, змушений капітулювати і у вересні 1676 р. складає свої повноваження і віддає гетьманську булаву І. Самойловичу.

Дата добавления: 2015-05-22