Культура і цивілізація. 2 страница

58. Футурологія (від лат. futurum — майбутнє та грец. λόγος — вчення) — наука прогнозування майбутнього, в тому числі шляхом екстраполяції існуючих технологічних, економічних або соціальних тенденцій чи спробами передбачення майбутніх тенденцій.

Екстраполяція - лише один з багатьох методів і технік, які використовуються при вивченні майбутнього (таких як сценарії, метод Дельфі, мозковий штурм, морфологія та інші). Футурологія також включає розгляд таких питань як нормативні або можливі варіанти майбутнього, але її реальний внесок - це поєднання методів екстраполяції і нормативного дослідження для вивчення найкращих стратегій.

Футуролог використовує натхнення і дослідження у різних пропорціях. Цей термін виключає тих, хто передбачає майбутнє надприродними способами, а також тих, хто передбачає недалеке майбутнє або легко передбачені варіанти розвитку подій. (Наприклад, економісти, які передбачають зміни процентних ставок протягом наступного ділового циклу, футурологами не є, на відміну від тих, хто передбачає відносне багатство націй через покоління.)

Деякі автори були визнані футурологами. Вони досліджували тенденції (особливо технологічні) і писали книги про свої спостереження, висновки і прогнози. Спочатку вони слідували наступному порядку: публікували свої висновки, а потім бралися за дослідження для нової книги. Останнім часом вони заснували консультаційні групи або стали заробляти публічними виступами. Елвін Тофлер, Джон Нейсбітт і його колишня дружина Патриція Ебердин - три яскраві приклади цього класу. Багато гуру бізнесу також подають себе як футурологів.

Футурологи мають ряд загальних рис з авторами наукової фантастики, а деякі письменники сприймаються як футурологи або навіть виступають з футурологічними статтями (наприклад Артур Кларк,Станіслав Лем). Інші письменники часто відкидають цей ярлик. Наприклад, у вступі до «Лівої руки темряви» Урсула Ле Гуїн писала, що прогноз — це справа пророків, ясновидців і футурологів, але не письменників: «справа письменника - брехати».

Деякі спроби були зроблені у області футурології щодо прогнозу далекого майбутнього всього всесвіту, звичайно передрікаючи її теплову смерть або «великий колапс».

Футурологія, хоч і ґрунтується іноді на науці, не може слідувати науковому методу, оскільки не може бути фальсифікована ніякими методами, крім очікування настання майбутнього. Проте футурологи можуть застосовувати (і застосовують) багато наукових методів.

Футурологи мають дуже змішану репутацію і історію успіхів. З очевидної причини вони часто екстраполюють сучасні технологічні і суспільні тенденції і вважають, що вони розвиватимуться тими ж темпами в майбутньому, проте технічний прогрес в реальності має свої власні шляхи і темпи розвитку. Наприклад, багато футурологів 1950-х вірили, що в наші дні космічний туризм буде повсюдно поширеним явищем, але проігнорували можливості усюдисущих дешевих комп'ютерів. З іншого боку, багато прогнозів були точними.

Прогнозовані варіанти майбутнього (за станом на 2003 рік) включають як екологічну катастрофу, так і утопічне майбутнє, в якому бідні люди живуть в умовах, які сьогодні можна вважати багатими та комфортними, так і трансформацію людства в постлюдську форму життя, а також знищення всього життя на Землі в нанотехнологічній катастрофі. Напрями: апологетичний, реформістський, радикальний.

Філосо́фія — особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносинлюдини і світу^[1]. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.

Своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу^[2][3].

Зміст

[сховати]

· 1 Етимологія терміну

· 2 Розділи філософії

o 2.1 Структура за сферами реальності

· 3 Предмет філософії

· 4 Функції філософії

· 5 Риси філософського мислення

· 6 Філософія в культурі

· 7 Філософія в медицині

· 8 Філософія в релігії

· 9 Антична філософія

o 9.1 Філософія Стародавнього Сходу

o 9.2 Давньогрецька філософія

· 10 Середньовічна філософія

· 11 Філософія Відродження

o 11.1 Філософія Реформації і Контрреформації

· 12 Філософія Нового часу

· 13 Філософія 19 століття

o 13.1 Німецька класична філософія

o 13.2 Марксизм-ленінізм

o 13.3 Інші течії

· 14 Філософія XX століття

· 15 Сучасність

· 16 Філософія в Україні

· 17 Див. також

· 18 Примітки

· 19 Література

· 20 Посилання

Етимологія терміну[ред. • ред. код]

Первісним, істинним значенням (етимоном) слова «філосо́фія» є «любов до мудрості».^[4][5][6]

Термін запозичено з грецької мови; грец. φιλοσοφια «любов до знання; філософія» пов'язане з грец. φιλοσοφοç «освічений, учений», утвореним з основ іменників φιλοç «друг» і σοφια «наука, мудрість».^[7].

Введення поняття «філософія» приписується грецькому мислителю Піфагору з Самосу.

Розділи філософії[ред. • ред. код]

Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору тасамоствердження. Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як узагальнювальний характер знання, принциповий антропоцентризм, прагнення досягти абсолютів тощо.

Ці особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. У кінцевому підсумку філософія постає як глибоке і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості підвалин власного буття. Філософія виникає як спроба знайти відповіді на основні світоглядні питання за допомогою міркування з метою орієнтації людини у світі.

На сучасному етапі в наукових колах прийнято виділяти такі основні галузі філософії:

· Метафізика — займається вивченням природи реальності, в тому числі відносин між розумом і тілом, матерії і випадку, подій і причин. Традиційні відгалуження метафізики — космологія і онтологія.

· Епістемологія пов'язана з природою і обсягом знань, а також питанням: чи можливе знання взагалі. Серед центральних завдань епістемології проблема, породжена скептицизмом, а також відносини між істиною, вірою і обґрунтуванням.

· Етика, або «моральна філософія», пов'язана з питаннями про те, як людина має чинити в різних обставинах і чи можна взагалі це визначити. Основні галузі етики — метаетика, нормативна етика таприкладна етика. Метаетика стосується характеру етичної думки, порівняння різних етичних систем, вона намагається відповісти на питання: чи існують абсолютно етичні істини і як пізнати такі істини. Етика також пов'язана з ідеєю моральності.

· Політична філософія займається вивченням державного управління, відносин окремих осіб і громад у державі. Вона включає в себе питання про справедливість, добро, право, власність, права і обов'язки громадянина.

· Естетика має справу із категоріями краси, мистецтва, задоволення, сенсорно-емоційними цінностями, сприйняттям, а також питаннями смаку і настрою тощо.

· Логіка вивчає форми та закони мислення. Починаючи з кінця 19 століття, математики, зокрема Готлоб Фреге, зосереджувались на математичній обробці логіки, відтак сьогодні розвиваютьсяматематична логіка і філософська логіка.

· Філософія свідомості, предметом якої постає природа свідомості, а також співвідношення свідомості та фізичної реальності. Для неї характерне протистояння дуалізму та матеріалізму. В останні роки філософія свідомості все більше зближується із когнітивною наукою.

· Філософія мови досліджує природу, походження та використання мови, а також залежність пізнавального процесу та мови.

· Філософія релігії — гілка філософії, яка прагне концептуалізувати релігію, її природу та функції, філософськи обґрунтувати уявлення про божества.

Більшість академічних напрямків науки, перетинаючись із філософією, формують окремі наукові напрямки: наприклад, філософія науки, філософія математики, філософія логіки, філософія права іфілософія історії. Крім того низка нині самостійних наук виокремились із філософського знання, серед них власне наука, антропологія, психологія.

Структура за сферами реальності[ред. • ред. код]

· філософія природи, світу і космосу:

· онтологія

· натурфілософія

· космологія

· філософія суспільства та суспільної історії:

· соціологія

· соціальна філософія

· філософія історії

· культурологія

· етнофілософія

· філософія людини з її особливостями, здібностями і властивостями:

· філософська антропологія

· антропософія

· структурна антропологія

· соціобіологія

· філософія духовної сфери або інтелектуальних процесів:

· логіка

· гносеологія

· етика

· естетика

· філософія релігії

· філософія права

· історія філософії

· ноологія

Предмет філософії[ред. • ред. код]

«Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?», Поль Гоген, 1897 рік

На відміну від окремих наук, що вивчають лише деякі області дійсності, предмет філософії охоплює найзагальніші риси дійсності, основи буття і пізнання, що вивчаються не безпосередньо, а через узагальнення даних інших наук та осмислення всієї існуючої культури, її світоглядних структур. Таким чином філософія — раціональна самосвідомість людства, наслідок його прагнення збагнути глибинні основи буття і місце людини у світі.

Давньогрецький філософ Кратет Фіванський зазначав:

«Філософія важливіша від дихання, бо значно важливіше добре жити, чому навчає філософія, ніж просто жити, що залежить від дихання.»

Німецький філософ 19 століття Георг Вільгельм Фрідріх Гегель так визначав предмет філософії:

Філософія є наукою про причини, або [наукою] про «чому?»

Філософія покликана тримати увесь час у полі уваги та в актуальному стані всі основні виявлення людини як людини, із чим пов'язані особливості її предмету:

· історична змінність, оскільки історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини;

· уся історія філософії фактично входить в окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми здатні окреслити «топографію» людськості;

· філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської свідомої самоідентифікації.

Функції філософії[ред. • ред. код]

Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють:

· світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;

· пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;

· логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах;

· соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;

· критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу;

· виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.

Риси філософського мислення[ред. • ред. код]

«Мислитель», Огюст Роден, 1888 рік

Філософське мислення характеризується такими ознаками:

· гранично широкий рівень узагальнення, що виходять на межу буття і небуття;

· постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору;

· окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, але й такою, якою має бути;

· є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням і думкою про якусь реальність;

· філософське мислення постає внутрішньопов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обґрунтованим;

· прагне поставити і розв'язати граничні, абсолютні проблеми людського буття.

Зазначені риси філософського мислення обумовлені тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себевідповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тією мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, тією мірою, якою вона просякнута рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, — саме тією мірою вона філософствує або постаєфілософом.

Філософія в культурі[ред. • ред. код]

Філософія займала і займає важливе місце в культурі людства — всіх матеріальних та духових продуктів і цінностей, створених людьми, на відміну від природи, що виникає й існує без стороннього втручання. Стародавні греки виділяли три розділи культури:

· пов'язаний з істиною — предмет науки;

· пов'язаний з красою — предмет мистецтва;

· пов'язаний з визначенням добра і зла — предмет філософії.

Філософію Арістотель ділить на три галузі:

1. Теоретичну — про буття, називаючи її «першою філософією», наукою про перші причини та начала. Метою її є знання заради знання.

2. Практичну — про діяльність людини. Метою практичної філософії є знання заради діяльності.

3. Поетичну, або творчу, метою якої є знання заради творчості.

Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво приділяють суттєву вагу людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глибини процесів дійсності.

Дата добавления: 2015-05-22