Система філософія та її структурні складові

Проблема визначення предмету філософії

Заслуга Сократа полягає в тому, що він показав, що предмет філософiї вимагає осмислення самого способу його пiзнання. Тому в мipy того, як oкpeмi науки, що входили ранiше до складу філософiї, виробляли свiй, вiдмiнний вiд філософського, метод пiзнання, вони вiдгалужувались вiд фiлософiї. Наприкi­нці 18 ст. нiмецький фiлософ І. Кант окреслив предмет філософiї такими запитаннями: що я можу знати? Що я повинен робити? Чого я смiю сподiватись? Для того щоб вiдповiсти на цi запитання, мало знати, що таке світ i що таке людина. Тому фiлософiя вивчає не тiльки сутність речей, cвimy, людини сам спoci6 їхнього iснування. Фiлософська дисциплiна, що вивчає буття у вcix його аспектах, називається онтологією(вiд грецького ontos – суще та Iogoc – вчення).

Предметом філософiї є загальнi, граничнi засади людського мислення, пiзнання, буття людини у свiтi. Таке розумiння предмета мислення зумовлює особливостi філософського мислення, якi вiдмежовують фiлософiю як вiд буденoгo, так i вiд природничо-наукового мислення.

Система філософії характеризується особливістю завдань, проблематики й предмета філософії, що дає змогу виділити її важливі структурні компоненти.

В античному світі під структурою філософії розуміли логіку (правильне мислення), фізику (учення про природу), етику (учення про людину). Водночас вважали, що головною є етика, а всі інші структурні компоненти мають підкорятися практичній філософії, яка була спрямована на розв”язання людських проблем. В основному ця структура філософії зберегла своє значення і сьогодні.

Гегель вважав, що філософія має складатися з 3 частин: логіки (яка збігається з об”єктивною діалектикою і теорією пізнання), філософії природи, філософії духу (ф.держави і права, ф.історії, ф.релігії, ф.мистецтва та історія філософії).

Найважливішим розділом філософії є онтологія – вчення про буття. Другим головним розділом є гносеологія – вчення про пізнання. Антропологія – вчення, що аналізує людину як цілісну особу і стратегію її життєдіяльності. Антропофілософія вивчає людину, а також намагається зрозуміти сенс її появи й життя у світі. Соціальна філософія досліджує закономірності розвитку суспільства, зв”язки суспільства й природи, суспільства й людської індивідуальності.

Філософія природи – натурфілософія, що досліджує сутність природи. Теорія розвитку – вчення про універсальні закони руху й розвитку природи, суспільства і мислення. Соціологія – вчення про факти соціального життя. Філософія історії – галузь філософського знання, предметом якої є дослідження закономірностей історичного процесу, виявлення змісту й спрямованості історії людської цивілізації. Філософія культури – досліджує специфіку становлення культури, її сутність і значення, особливості і закономірності культурно-історичного прогресу. Праксеологія – філософська концепція діяльності як теорія організації практичної діяльності. Логіка – вчення про форми мислення. Етика – вчення про мораль. Естетика – обґрунтовує закономірності художнього віддзеркалення людиною дійсності, сутність і форми перетворення життя за законами краси, досліджує природу мистецтва і його роль у розвитку суспільства. Філософія релігія – осмислює релігійну картину світу, досліджує причини історичного походження релігії, її конфесійну багатоманітність. Філософія права – досліджує основні правові норми, людську потребу в правовій діяльності. Історія філософії – вивчає виникнення й розвиток філософської думки й перспективи її розвитку.

Дата добавления: 2015-05-22