Поділ простих судженнь за кількістю і якістю

Формально-логічні відношення між несумісними поняттями.

Несумісні поняття традиційно поділяють на співпідпорядковані, протилежні і суперечні. Проте такий поділ не узгоджується з вимогами логіки, оскільки всі несумісні поняття належать до співпорядкованих. Це пояснюється тим, що вони як порівнянні мають спільну родову ознаку, належать до одного роду, якому вони підпорядковуються як видові щодо нього. Зазначене стосується як тих понять, що визначаються спів підпорядкованими(ячмінь і овес), так і тих, які невиправдано виключають із співпідпорядкованих(білий і чорний, білий і небілий). Всі наведені пари понять є спів підпорядкованими, тобто разом підпорядкованими поняттям „злакова культура” і „колір”. Інша справа, що у порівняні несумісні поняття, спів підпорядковані стосовно родового,, між собою перебувають у різних відношеннях. В одному випадку вони виступають як більш чи менш нейтральні одне до одного(ячмінь і овес), а в іншому – перебувають у певному протистоянні(білий і чорний). І перші, й другі потребують якоїсь назви. Оскільки ж відповідних термінів ще немає, можна назвати перша – нейтрально співпорядкованими, а другі – антагоністично спів підпорядкованими. Співпідпорядковані нейтрально поняття утворюються внаслідок поділу за видовою ознакою, а їх число може бути різним, від двох до нескінченності. Антагоністично співпідпорядковані поняття відрізняються від них як основою поділу так і кількістю членів поділу.

162. Прості судження та їх види.

Судження – це форма мислення, у якій щось стверджується чи заперечується в існуванні предметів або виражається зв’язок між предметом та його властивостями чи відношення між предметами. Судження бувають прості та складні. У простих С пов’язані два поняття – суб’єкт S і предикат Р за допомогою зв’язки є чи не є. Просте судження складається з поняття про предмет (суб’єкт – S) і поняття про ознаку предмета (предикат – P). Наприклад: “Київ – столиця України”. У цьому судженні суб’єктом є поняття “Київ”, а предикатом – “столиця України”. Іншими словами, суб’єкт включає у собі отримане раніше знання, а предикат – елемент, який утворює нове знання. Між суб’єктом і предикатом існує тісний взаємозв’язок – наявність предикату може стверджуватися (як у наведеному прикладі) і заперечуватися.

З позицій класичної формальної логіки просте судження за ознакою повноти (кількістю) об’єму поділяються на:

загальні (кванторне слово – “Всі”) – судження, яке має у якості суб’єкта загальне поняття, а предикат якого належить до всього об’єму суб’єкта – “Усі фінансисти є фахівцями з цінних паперів”, “Всі справжні викладачі ДонДУУ втілюють в життя ідеали істини, добра, краси і справедливості”, “Всі правознавці не є адвокатами”;

часткові (кванторне слово – “Деякі”) – судження, яке має у якості суб’єкта загальне поняття, а предикат якого належить лише до вказаної частини об’єму суб’єкта – “Деякі студенти є відмінниками”, “Лише деякі люди можуть вважатися особистостями”;

одиничні (кванторне слово – “це”) – судження, яке має в якості суб’єкта одиничне поняття, а його предикат належить до всього об’єму суб’єкта – “Віктор Андрійович Ющенко – президент України”, “Студент Сидоренко В.М. – відмінник”.

У свою чергу за якістю зв’язки судження поділяються на:

стверджувальні (зв’язка “є”) – у ньому говориться, що певна ознака визнається як присутня у предмета;

Дата добавления: 2015-05-22