Вчинок і формування характеру

Відома східна приказка: "Посій вчинок - пожнеш звичку, посій звичку - пожнеш характер, посій характер - пожнеш долю". Акцент у ній правильно поставлений на людських вчинках, які, повторюючись, стають звичними, закріплюються в рисах характеру, становлячи його сутність, впливаючи на становище людини в суспільному житті й на ставлення до неї інших людей. Система звичних дій і вчинків - фундамент характеру людини. Від аналізу вчинків до синтезу їх у характері, у психологічному образі особистості і від зрозумілого характеру до вже передбачуваних вчинків - такий шлях проникнення в сутність індивідуального характеру.

Людина за своєю сутністю діяльна. В структуру людської діяльності входять як різні мимовільні, автоматизовані рухи (міміка, пантоміміка, хода тощо), так і довільні дії різного ступеня складності. Рухи і дії, виконання яких стає в певних умовах потребою для людини, як відомо, називають звичками. Найбільш вдалий портрет не дає стільки відомостей про характер людини, як її звичні дії та рухи.

І все ж таки об'єктивно свідчать про характер людини не мимовільні дії та рухи і не риси її зовнішності, а свідомі і довільні дії та вчинки. Саме за вчинками ми робимо висновки, якою є людина.

Згадаємо чеховського Беликова ("Людина у футлярі"). Якби А. Чехов обмежився описом зовнішності Беликова і не показав, що й думку свою Беликов "також намагався сховати у футляр" якби він не показав, як він пригнічував усіх своїми "футлярівськими" міркуваннями, якби він не розповів про фіскальні витівки Беликова, то ніяк не можна було 6 визначити, хороша чи погана людина Беликов, чи є він лише пасивно обережний, або ця обережність становить зворотний бік активної підлості.

За співвідношенням дії та мотиву неважко визначити риси характеру, які в них об'єктивуються. Але якщо справжні мотиви дій маскуються, приховуються за високоморальними міркуваннями та "турботами", то не завжди можна точно встановити характерологічні особливості суб'єкта. Так, не завжди вдається розкрити лицеміра, вимагача та хабарника.

Невід'ємною якістю кожної характерологічної дії (вчинку) є те, що в одній і тій самій ситуації можливе сполучення різних сторін, показників деяких взаємопов'язаних, але відмінних одна від одної рис характеру. Тому нерідко через один вчинок можна багато дізнатися про характер людини.

Найбільш інформативними формами прояву характеру є робочі операції (дії, якими виконується та чи інша діяльність) та результати, продукти діяльності. У робочих операціях безпосередньо відображається реальне ставлення людини до діяльності, що може виражатися в таких рисах характеру, як старанність та сумлінність, ретельність та енергійність, ентузіазм та вдумливість тощо. І все ж таки найповніше характерологічний портрет людини розкривається в продуктах, результатах її діяльності. За результатами праці відбувається селекція рис характеру, визначаються здібності людини, її моральна зрілість, емоційна рівновага, вольова та інтелектуальна сила.

Національні ціннісні орієнтації формуються впродовж століть і тисячоліть. Національна і особиста гідність, почуття патріотизму формуються не лише відповідним змістом, формами і засобами виховання, але й врахуванням етнічної своєрідної психіки вихованців. Недооцінка самобутності того чи іншого народу рівнозначна відсутності об'єднувального центру, стрижневої ідеї, навколо якої групуються всі інші виховні сили національного виховання.

Перші спроби аналізу психічного складу українців як етносу і як нації були здійснені ще у ХУІІІ-ХІХ ст. в працях видатних представників української думки І. Костомарова, В. Липинського, Ф. Чижевського та інших.

Знання національних рис характеру, психологічних особливостей українського народу необхідне для самовдосконалення кожного індивіда. Ми розуміємо, що національний характер не є сумою характерів окремих індивідів, але духовне здоров'я нації цілком залежить від духовності, національної само усвідомленості кожної особистості.

Майже всі дослідники, колишні і теперішні, виокремлюють такі типові риси українського національного характеру, як демократичність, волелюбство, емоційність, що виявляються у музикальності, наближеності українців до природи, культі жінки і родини, толерантності до інших народів, релігійності, працелюбстві, гостинності.

Більшість дослідників схиляються до того, що українцям властива така психологічна риса, як інтровертизм. Ця особливість виявляється у певній спрямованості на свій власний внутрішній світ, на проблеми власного соціуму. Саме тому в українському суспільстві родина, найближча громада відігравали велику роль і мали особливу цінність.

Інтровертизм виявляється також у миролюбності, не схильності до агресії та насильства, зосередженості на своїй внутрішній свободі. Інтровертизм українського характеру, його делікатність і вразливість, швидкі зміни у настроях під впливом певних подразників відзначив доктор І. Мірчук, який твердив, що українцям властива "... перевага почувань, приступність найглибшим відрухам любові, що грає провідну роль у їх житті, але дуже часто це почування з якоїсь малоповажної причини перемінюється у свою протилежність, у розумово незбагненну, але чуттєво зрозумілу ненависть".

Певна закритість для зовнішнього світу породжує особистісну стриманість, витривалість та впертість у досягненні задумів. Майже всі дослідники визначають таку характерологічну рису українців, як індивідуалізм. Ця риса є дещо небезпечна, тому індивідуалізм може виявлятися у схильності до непокори і вести до заперечення будь-якої влади. Рисою характеру українців, як конкретної особи, так і етнічної групи, є здатність до саморегуляції. Ця риса може розглядатися як рівень самостійності, розвитку самосвідомості, відповідальності за своє життя.

Ще однією з провідних рис українського національного характеру є його емоційність. Дослідники вказують на підвищену чутливість української душі, її вразливість, схильність ображатися і, відповідно, слабку вольову регуляцію. Підвищена чутливість до всього, що оточує, до взаємин з іншими людьми інколи поєднується в українців з певною амбіційністю.

Недостатня розвиненість соціальної волі також виокремлюється багатьма дослідниками українського етносу. Перевага емоційності, споглядальності, мрійливості над волею в характері українця часто призводила до того, що поставлені цілі не були досягнуті чи реалізувалися не так, як були задумані.

Неадекватність вольової регуляції виражена і в такій характерологічній рисі, як упертість. Ця особливість поведінки виявляється у прагненні діяти по своєму усупереч розумним вадам чи порадам.

Українському народу властива індивідуальна форма цілепокладання та особиста відповідальність за наслідки реалізації цілей. Це явище прогресивне, бо воно є передумовою появи людини, здатної до свідомого створення нового громадянської о суспільства.

Ідеал виховання вкрай необхідний для формування громадянина України - втіленого в процесі виховання образу людини, заради якої цю державу створено. Виховання характеру - тривалий процес, що протікає у зв'язку зі становленням діяльностей дитини, ускладненням відповідних потреб та мотивів, розширенням кола освоюваних нею значень, здійсненням дій, які реалізують те чи інше ставлення, покликаний організувати освоєння індивідом духовної культури суспільства, оволодіння певними соціальними нормами. Дитина не виросте людяною, орієнтованою на соціальні ідеали, якщо їй лише пояснювати значення. Також будуть безрезультатними примусові дії. Має бути наслідування дитиною зразків певного ставлення, дій авторитетного дорослого, "внесок" цих дій у її взаємини з довколишніми, оцінення з боку дорослого (схвалення, заохочення, засудження чи покарання). Ці дії мають задовольняти потребу у спілкуванні, мотивуватися необхідністю участі у спільній діяльності, фіксуватись у смислових настановах, мати вигляд вчинків. Тільки так вони можуть набути форми виховання дорослим тих чи інших властивостей характеру дитини. Характер може стати предметом самовиховання, що найчастіше буває у підлітковому та юнацькому віці. Це вже рівень особистості, і він виразно засвідчує, що кожна властивість характеру є ознакою притаманного індивідові способу життя, що так само, як темперамент і здібності, характер виконує інструментальну функцію. Причому, якщо на рівні індивіда йдеться про життя в межах характеру, який урівноважує стосунки людини зі світом, то тут про певне ставлення індивіда до свого характеру. Це шлях, що веде до використання характеру як засобу, за допомогою якого він будує своє життя. Саме на цьому шляху індивід отримує здатність оцінювати свій характер, висувати і розв'язувати завдання його виховання, адже за допомогою волі він може вибирати принципово новий для себе мотив і, виходячи з нього, долати одні смислові настанови та створювати інші, тобто закладати підґрунтя для вдосконалення свого характеру.

Характер виховується перебігом життя. Звідси випливає принципове положення: не характер пояснює життя індивіда, а життя є ключем до розуміння та аналізу характеру.

В оціненні українського національного характеру є низка суперечностей. Так, немає єдності у питаннях: індивідуалістичні чи колективістські риси характеру притаманні українцям; "вимиваються" чи розвиваються лицарські компоненти характеру українців - мужність, сміливість, розумний ризик та ін.; які особливості впливу сьогоднішніх ринкових відносин та складного геополітичного становища в умовах відродження і становлення державності України на характер.

Дослідження національного характеру українців підкреслюють перевагу в ньому емоційних властивостей над інтелектуальними та вольовими. Вони проведені з позицій різних напрямків психології, реалізують лише номотетичний підхід, через що проблема українського характеру розв'язується в суто абстрактному плані.

Дата добавления: 2015-05-22