Охарактеризуйте процес формування станово – представницьких монархій у Західній Європі в добу Середньовіччя

Станово-представницька монархія — форма правління, за якої одноосібна, відносно сильна влада монарха обмежена владою станово-представницького органу, наділеного власною компетенцією.Станово-представницька монархія є проміжним ступенем між монархією періоду феодальної роздробленості та абсолютною монархією. В країнах Європи Станово-представницька монархія виникла в умовах оформлення станів і ознаменувала певну централізацію управління державою, порівняно з феодальною роздробленістю. У період Станово-представницької монархії до станово-представницьких органів входили представники духовенства, світських феодалів, городян (купців, ремісників). Цими органами були: в Англії — парламент (з 1265); у Франції — Генеральні штати (з 1302 року); в Іспанії — кортеси (з кін. 12 — поч. 14 ст.); у Швеції — риксдаг (з 1435 року); у Данії — ригсдаг (1468—1660); у Польщі, Угорщині, Чехії — сейми (з 14—15 ст.) та ін. Станово-представницькі органи скликалися монархами для схвалення їхньої політики у найважливіших галузях державного управління.

Період феодалізму поділяється на три етапи: ранньофеодальна монархія, станово-представницька монархія і абсолютна монархія. Другий період цікавий тим, що в цей час зароджуються станово-представницькі органи – парламент, Генеральні штати, рейхстаг та інші, які й дотепер функціонують в багатьох країнах світу, тільки з більш ширшими повноваженнями. Вперше за багато століть влада короля обмежується. В цей період бурхливо розвиваються міста, відповідно формуються нові класи, які прагнуть закріпити і захистити свої права, збагатитися, впливати на політику держави.

Передумови виникнення станово-представницької монархії

Економічний образ західноєвропейських держав істотно змінився в ХІІІ -ХІV ст., що зумовило перехід до нової форми феодальної держави, а також певні зміни у праві. В Європі спостерігалося бурхливе зростання міст, кількості міського населення. Це сприяло зміцненню внутрішнього ринку. Розвиток товарно-грошових відносин, поштовх яким дали організовані католицькою церквою хрестові походи, викликав розквіт ремесла і торгівлі.

Ідейними організаторами походів були римо-католицька церква та рицарство, які прагнули розширити свої земельні володіння. Крім того,

відтоді, як в XI ст. західна і східна церкви розділилися (1054 р.), західна церква прагнула поставити під свій контроль східну та підпорядкувати вірян. З цією метою було поширено легенду про існування гробниці Ісуса Христа в Єрусалимі, активно пропагувалася ідея «звільнити труну господню...». У серпні 1096р. в перший хрестовий похід вирушили феодали. Вони дійшли до Єрусалима, завоювали його, розграбували й 1099 р. організували Єрусалимське королівство (у Південній Сирії та Палестині) і ще три невеликі держави за європейським зразком (графство Триполі на сирійському узбережжі, князівство Антіохійське в Північній Сирії та графство Едеське у Верхній Месопотамії).

Наприкінці ХІІ ст. церква знову організувала хрестовий похід у Передню Азію. Хрестоносці захопили Візантію та пограбували Константинополь. Церква частково задовольнила свої апетити, нав’язавши місцевій церкві унію з католицизмом. Окрім того, зі Сходу почався приплив товарів, яких не було в державах Західної Європи. Щоб їх купувати, королі та феодали вишукували можливості для одержання грошей. І ті, й інші звернули свої погляди на міста. Феодали, які мали на території своїх земельних володінь міста, нещадно грабували міщан, викликаючи в їхньому середовищі не лише гнів, а й постійні повстання. Міста прагнули звільнитися від

N m зверхності феодалів і нерідко вдавалися до купівлі у короля хартій свободи.

Розвиток економіки середньовічної Європи ознаменувався зростанням політичної ролі міст. Місто, яке тим чи іншим способом вивільнилося з-під феодальної експлуатації, створювало ніби державу у державі: з власною суспільною організацією (цехи і гільдії), власним самоврядуванням (виборні мери та радники), власними законами (магдебурзьке право), власним автономним судом, власними збройними силами (ополчення громадян) тощо. Така організація за своєю суттю була ворожою старому феодальному суспільству та старому феодальному праву. У надрах старого суспільства зароджувалося суспільство нове, буржуазне – з власними уявленнями про державу і право. З іншого боку, саме поява незалежних міст дозволяла європейським монархам суттєво зміцнити свої

позиції у боротьбі з феодальною роздробленістю. Опираючись на ті ресурси, що їх могли - і були готові - надати вільні міста (не лише

кошти, але й власні збройні сили, а також моральна підтримка) королі Франції та Англії успішно борються проти децентралізаторських намагань феодальної верхівки. І навпаки, там, де можливості міст були меншими, як, для прикладу, у Німеччині, влада монарха наштовхувалася на більший опір феодалів. Яскравою ознакою даної історичної доби стає поява органів станового представництва: парламенту у Англії, Генеральних штатів у Франції та Нідерландах, рейхстагу та ландтагів у Німеччині, кортесів у Іспанії,

снему у Чехії. Це - своєрідна плата монархів містам за військово-політичний союз. Втім, сила і вплив цих органів станового

представництва значною мірою залежали від політичної волі представлених у них верств населення. Саме союз старого і нового дворянства зумовив успіхи англійського парламентаризму.[1, 110]

Основна відмінність від колишніх з'їздів феодалів полягає у тому, що представлено вже не два стани, як було колись, а три. Тому, якщо колишні з'їзди були знаряддям боротьби проти централізації країни, то станово-представницькі установи стають засобом внутрішнього зміцнення держави.

В станово-представницьких установах не представлені, як правило, народні низи. Навіть особиста свобода не була підставою для надання політичних прав. У містах, як уже зазначалося, патриціанська верхівка усувала плебс від найменшої участі в управлінні. На селі ситуація була майже аналогічною. Починаючи з епохи хрестових походів, селянство переводить свої натуральні повинності у грошову форму. З'являється т. зв. цензива - спадкове селянське тримання на умовах щорічної сплати певної суми. Власник такої цензиви ставав особисто вільним. В Англії, наприклад, уже в XIV ст. більшість селян були особисто вільними, а у Фландрії вони звільнилися навіть на сто років раніше. Однак, як правило, вільні селяни у станово-представницьких органах представлені не були, виняток становили окремі німецькі та австрійські землі. Це пояснюється слабшою організованістю селянства, а, отже, меншою заінтересованістю в цьому

класі монархів.

Зміни в суспільному ладі у період станово-представницької монархії

В аналізований період у державах Західної Європи остаточно сформувалися такі стани: дворянство, духовенство і третій стан, куди входили міщани і селяни. Проте розподіл на стани не повністю відображав правове становище різних груп населення, оскільки ці стани складалися з неоднорідних прошарків суспільства.

Вищими, привілейованими станами залишалися дворянство і духовенство. У середовищі дворян відбулося розшарування, в результаті якого утворилася група вищих дворян із загалу старої феодальної знаті й багатих міщан (у Франції це - дворяни шпаги, в Англії - лорди, в Німеччині - князі-курфюрсти). Підпорядковане становище посідали дворяни, які вийшли з рицарів, чиновників і суддів. Такий самий розподіл відбувся й у стані духовенства.

Бурхливий розвиток капіталістичних відносин у містах забезпечив значну вагу в суспільному житті третьому станові - міщанам. Міське населення, як і два інші стани, було досить неоднорідним. Вищий прошарок міщан - патриціат - захопив найважливіші посади в містах і протиставив себе бюргерству (у Франції - буржуазія), тобто середнім прошаркам міського населення, а також плебейській чистині міського населення, що складалася з підмайстрів, поденників та інших бідняків.

Із розвитком товарно-грошових відносин і ринків відбувалися значні зміни в правовому становищі та складі селянства. Феодали, які потребували грошей для придбання предметів розкоші почали заміняти натуральні повинності грошовими. Це зумовило розвиток товарності селянських господарств, диференціацію селян на верхівку і малоземельних бідняків. Заможні кріпосні селяни викуповували собі право переходу в становище вільних, орендували землі у феодалів, які розорялися, і скуповували їх у бідняків. Одночасно відбувався процес обезземелювання селян-бідняків, які мали шукати роботу в заможних господарствах, поповнювали ряди міського й сільського пролетаріату.

Зміни соціально-економічних відносин, обумовлені ростом продуктивних сил, викликали ряд змін і в політичній галузі. Розвиток

міст свідчив не лише про порушення замкнутості феодальних господарств і посилення економічних зв'язків, а й про створення реальних передумов для формування єдиної, більш або менш централізованої держави (зокрема у Франції). У місті сформувався новий суспільний лад, який втілив у собі подальший розвиток виробництва та обміну і став природним союзником королівської влади в її боротьбі з великими феодалами за об'єднання феодально-роздробленої держави.

Дата добавления: 2015-05-22