Закон про страхування від нещасних випдаків 1884 р

Закон про медичне страхування 1883 р.

Соціальна допомога

Основна мета соціальної політики Бісмарка полягала у створенні міцнішого зв'язку громадян з державою. Таким чином партії могли втратити зв'язок з прихильниками. Приховати власну мету Бісмарку, однак, не вдалось^[129]. Спочатку було заплановане створення системи страхування від нещасних випадків, згодом були створені системи медичного, пенсійного страхування, та страхування від інвалідності. Ці системи мали контролюватись державою, і тому інколи Бісмарк згадував державний соціалізм. Він прагнув, в такий спосіб, «пропагувати серед великої маси незаможних громадян консервативні погляди, які дає відчуття від права на пенсію.» ^[130]

Особисті мотиви Бісмарка, а не запропоновані ним системи страхування наштовхнулись на потужний спротив. Як наслідок, парламент викреслив з проекту закону про страхування від нещасних випадків всі "державно-соціалістичні моменти". Не справдились розрахунки Бісмарка боротись за симпатії виборців після розпуску Рейхстага гаслами про "соціальне королівство" та антипарламентською кампанією. Особливо ліві ліберали виграли від виборів. В такій ситуації Бісмарк збирався відступити від своїх планів, але згодом передумав та продовжив втілювати системи соціального забезпечення.

Законами про соціальне страхування були закладені основи сучасної держави загального добробуту, однак вони не допомогли Бісмарку досягти своїх політичних цілей. Спроба "підрізати крила" соціал-демократії провалилась так само, як і плани побудови авторитарної держави для послаблення партій. Тому Бісмарк втратив інтерес до законів про соціальне забезпечення^[131].

Закон про медичне страхування був першим з пакету законів, ухвалений 1883 року. З погляду Бісмарка цей закон був найменш вагомим та найменш політично проблемний. Програма мала надати медичне забезпечення більшій частини німецьких працівників. Були створені медичні служби на місцевому рівні, внески мали робитись як робітниками, так і працедавцями. Працедавці мали оплачувати 1/3 внеску, а працівник 2/3 від встановленого внеску. Також були закріплені мінімальні виплати за лікарняним до 13 тижнів. Місцеві служби знаходились під керівництвом вибірної ради, а через пропорційно більші внески працівників, більшість в цих радах отримали їхні представники. Завдяки перевазі у членстві працівників, соціал-демократам вдалось закріпитись на державній службі^[132].

Уряд Бісмарка розробив та подавав три проекти закони, поки один з них був ухвалений Рейхстагом в 1884 році.

Спочатку Бісмарк пропонував, аби федеральний уряд сплачував частину внеску до фонду страхування від нещасних випадків. Намір Бісмарка полягав в тому, щоб показати бажання уряду полегшити життєві труднощі працівників, та відвернути їхню увагу від лівих партій, в першу чергу, Соціал-демократів. Націонал-ліберали вважали цю програму формою державного соціалізму, проти якого вони були категорично проти. Партія центристів побоювалась, що ця програма призведе до необгрунтованого розширення влади ферерального уряду за рахунок прав Земель. Як наслідок, був ухвалений закон, згідно якого роботодавець мав сплачувати повний внесок. Аби посприяти втіленню цієї системи, Бісмарку вдалось домовитись про те, щоб адміністрування цієї програми знаходилось в руках "Галузевої організації роботодавців" (нім. Der Arbeitgeberverband in den beruflichen Korporationen). Організація створила адміністрації на федеральному рівні, а в деяких випадках і на рівні Земель. Програма мала оплачувати медичні видатки починаючи з 14-го тижня. Також оплачувались медичні витрати та пенсія в розмірі до 2/3 від зарплати у випадку повної недієздатності працівника. 1886 року програму було поширено і на сільських робітників^[132].

Дата добавления: 2015-05-22