Після відставки

Засмучений Бісмарк повертається до Фрідріхсру, але з політики він остаточно не йде. "Не можна від мене вимагати, після сорока років присвячених політиці раптом взагалі нічого не робитиму."^[140]

Вже через день після повернення, Бісмарк вирішив скласти свої спогади та видати мемуари. Ця ідея була підтримана Лотар Бухером, без підтримки якого робота навряд чи була б колись завершена. Бухер скаржився не лише на швидку втрату інтересу Бісмарком до написання мемуарів, а й на те, як старий канцлер навмисно викривляв факти: "він не хотів брати участі у всіх справах, які зазнали невдачі, й нікому не дозволяв скористатись своїми успіхами."^[141] Після смерті Бухера Бісмарк ще трохи доопрацьовував рукописи але робота не просувалась вперед. Перші два тома були надруковані 1898 р. та мали великий успіх. Третій том побачив світ 1921 р.^[142]

Бісмарк спробував не лише вплинути на формування свого образу для нащадків, але й продовжував втручатись в сучасну політику. Одразу по звільненню він розпочав активні кампанії в пресі. Особливо газета нім. "Hamburger Nachrichten" (укр. Гамбурзькі Новини) перетворилась на його рупор. Передусім, Бісмарк піддавав гострій критиці свого наступника - Капріві. В непряму він піддавав критиці імператора, якому не міг пробачити свого звільнення. Влітку 1891 р. з ініціативи молодого Дідріха Хана Бісмарк погодився взяти участь у виборах до Рейхстагу від Північного Ганновера. Вільгельм II навіть повірив у повернення Бісмарка в політику. Однак, Бісмарк ніколи не брав участі в роботі свого 19-го виборчого округу в Ганновері, жодного разу не скористався своїм мандатом, і 1893 р. на вимогу Дідріха Хана склав свої повноваження^[143].

Кампанія в пресі була успішною. Громадська думка схилилась на користь Бісмарка, особливо після того, як Вільгельм II став відкрито його атакувати. Автортитет нового рейхсканцлера Капріві особливо постраждав тоді, коли він спробував завадити зустрічі Бісмарка з австрійським імператором Францом Йосифом. Подорож до Відня перетворилась на тріумф Бісмарка, який заявив, що не має жодних зобов'язень перед німецькою владою: "всі мости спалено."^[144]

Вільгельм II був вимушений піти на примирення. Декілька зустрічей з Бісмарком 1894&nbs;р. були добре сприйняті, але не призвели до справжньої розрядки у стосунках. Те, як непопулярний був Бісмарк в Рейхстазі показали запеклі бої навколо затвердження поздоровлень з нагоди його 80-ти річчя. Через оприлюднення 1896 р. надтаємного договору перестраховки він привернув до себе увагу німецької та іноземної преси^[145].

Смерть дружини 1894 р. стала сильним ударам по здоров'ю Бісмарка. Починаючи з 1896 р. його здоров'я значно погіршується і він стає прикутим до візка. Захворювання на гангрену та інші недуги, які він приховував як від громадськості, так і від власної родини^[146] призвели до його смерті 30 липня 1898 р. Похований в мавзолеї разом з дружиною у Фрідріхсру^[147].

Дата добавления: 2015-05-22