Дайте оцінку неоліберальній моделі суспільних відносин у країнах Західної Європи та Північної Америки 1950-1970 років

Створюючи ринкову економіку, потрібно орієнтуватися на досвід інших країн, які пройшли через нові для нас форми організації виробничих відносин. При цьому слід враховувати, що господарства розвинутих країн мають різноманітні поєднання функцій держави і первинних господарських суб´єктів.

Узагальнення досвіду розвинутих зарубіжних країн свідчить про те, що нормальне функціонування ринку неможливе без державного регулювання. Концепція "незримої руки" А. Сміта не втратила своєї значущості і нині. Однак реальна дійсність значно відрізняється від спрощеної теоретичної конструкції А. Сміта. У нинішній ринковій економіці можна виділити ряд "провалів", коли механізм ринку не спрацьовує і причиною цього є невідповідність форм і методів державного регулювання економічним процесам, умовам господарювання.

XX ст. довело безперспективність економічного розвитку суспільства з крайнощами щодо втручання держави в економіку: з одного боку, класичний капіталізм, коли держава зовсім не втручається в економічну діяльність, а з іншого - державний соціалізм, коли вона повністю регулює економіку.

Держава завжди виконувала класичні економічні функції. Вона законодавчо встановлювала умови господарювання, здійснювала контроль за ходом виробничо-господарської діяльності та регулювала його при потребі. Однак у цілому економічна роль держави ще на початку XX ст. була максимально обмежена, національне виробництво стало майже винятковою сферою приватного бізнесу. Треба було вдосконалювати роботу органів державної влади.

На зламі століть міжнародна конкуренція стає важливим фактором розвитку всіх країн. За таких умов економічно ефективною є держава, яка відстоює свої національні інтереси і гарантує свою національну економічну безпеку. Держава повинна забезпечити оптимальне співвідношення між відкритістю національної економіки і підтримкою своїх виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Оскільки у розвинутих країнах наявне різноманітне поєднання функцій держави і господарських суб´єктів ринку, при огляді зарубіжного досвіду доцільно виділити регулювання економіки у країнах Західної Європи, Америки, Японії, а також країнах Східної Європи, які трансформували свої економіки.

У регулюванні економіки країн Західної Європи фахівці виділяють два періоди: інтенсивного розвитку механізмів державного регулювання та дерегулювання.

Криза 1923-1933 pp. засвідчила глибоку невідповідність між реальною дійсністю і панівною серед економістів думкою про ефективність вільної конкуренції. Саме з метою усунення цієї невідповідності почали широко використовувати різні форми втручання Держави в економіку. Держава почала активно кооперуватися з приватним капіталом, беручи на себе відповідальність за створення нових галузей і реконструкцію старих. Однак через дефіцит фінансування таке втручання мало негативні наслідки. Через це з початку 80-х pp. XX ст. розгорнулася боротьба за звуження масштабів такого втручання і скорочення державного сектора в економіці.

У механізмі регулювання сучасного ринкового господарства країн Західної Європи найбільші надії покладено на автоматичне ринкове регулювання економіки, тобто дерегулювання.

Проте механізм державного регулювання не відкидається. Практикується більш гнучке поєднання його з ринковим регулюванням.

Головний принцип централізованого керівництва у країнах Західної Європи полягає у стимулюванні або стримуванні господарських процесів, не заважаючи при цьому нікому, хто хоче працювати. Чітко вирізнилися два підходи у державному регулюванні ринкового господарства: макрорегулювання, засноване на дії засобів податково-бюджетного і кредитно-грошового регулювання, та індустріальна політика, спрямована на структурну перебудову економіки.

Особливої уваги для України заслуговує досвід державного регулювання економіки Франції, яка за територією, чисельністю населення, менталітетом громадян, державним устроєм найбільш подібна до нашої країни.

Франція є однією з провідних країн Західної Європи. За розмірами території (551 тис. км²) і населення (57 млн. осіб) вона належить до числа найбільших країн Європи. За рівнем економічного розвитку займає одне з провідних місць, однак поступається ФРН, Норвегії, Швейцарії. На частку Франції припадає 17 % промислового і 20 % сільськогосподарського виробництва Західної Європи.

Економіка Франції розвивається на засадах вільного підприємництва і торгівлі. В наш час економіка Франції функціонує в умовах ринкового господарського механізму, однак держава має значний вплив на свободу ціноутворення.

У 80-ті pp. XX ст. економічний розвиток Франції характеризувався повільними темпами зростання, різкими змінами основних напрямів державного регулювання. Послабшали позиції Франції у світовій економіці. Частка країни у промисловому виробництві країн ОЄСР скоротилася з 6,6 до 5,7 %. Зменшилися експортні можливості, а безробіття перевищило 10 %.

В діяльності держави щодо впливу на економіку виділяють: участь у виробництві, вплив на екологію, структурну політику, протекціонізм, регулювання фінансової сфери, регулювання трудових відносин. Особливістю Франції є досить значна частка держсектора, сформованого в результаті трьох етапів націоналізації (1936, 1945, 1982 pp.). Тому однією з найважливіших складових системи державного регулювання економіки у Франції є інститути державного управління державним сектором.

Державні підприємства у Франції поділяються на дві групи: ті, які мають статус державної установи (Генеральна дирекція пошти і зв´язку; Національне товариство французьких залізних доріг та ін.), й ті, які мають статус акціонерної компанії (промислові підприємства комерційного сектору, великі банки тощо). Структурна політика у Франції реалізується через систему державного планування, конкурентне законодавство, стимулювання інвестицій, регулювання іноземних інвестицій і валютний контроль, інформаційне забезпечення підприємницької діяльності.

У Франції розвинута система заохочень для внутрішніх та іноземних інвестицій, яка охоплює податкові пільги, режим прискореної амортизації, "дослідницькі податкові кредити", субсидії. Добре розвинута також мережа організацій, яка займається консультуванням, науково-інформаційним та іншим забезпеченням підприємницької діяльності.

Регулювання фінансової сфери представлене: регулюванням банківської системи, яка передбачає регламентування і контроль над кредитними організаціями; регулюванням фондового ринку, яке охоплює контроль за дотриманням стандартів розкриття інформації емітентами у використанні внутрішньої інформації, видачу ліцензії на створення інвестиційних компаній та управління портфелями цінних паперів, встановлення діяльності, яка стосується операцій з цінними паперами.

Регулювання трудових відносин стосується домовленості в галузі заробітної плати і передбачає: перегляд кваліфікаційних сіток, індексацію договірної заробітної плати, встановлення мінімальної професійної заробітної плати.

Франція є однією із небагатьох промислово розвинених країн, де існував досить жорсткий режим державного регулювання, який частково зберігся донині.

Процеси концентрації та централізації капіталу, перебудови економіки Франції відбуваються одночасно з процесом інтернаціоналізації виробництва і капіталу. В автомобілебудівній компанії "Рено" майже 45 % виробничих потужностей і 25 % робочої сили сконцентровані на закордонних підприємствах.

У Франції упродовж 30 років (1947-1986) державне регулювання цін було складовою частиною політики "дирижизму". Початок французької системи регулювання цін було покладено законами від 30 червня 1945 р. Тяжка економічна ситуація в країні у післявоєнний період, різке зниження купівельної спроможності населення зумовили потребу прийняття рішучих заходів з контролю за цінами.

В кінці 1947 р. була впроваджена політика "контрольованого рівня цін", згідно з якою підприємці дістали право самостійно встановлювати ціни, а вже на початку 1948 р. ціни на товари були переведені в режим повної або часткової свободи їх встановлення.

У 1960-1962 pp. була проведена майже повна лібералізація цін на промислові товари. Однак уже з середини 1963 р. влада Франції прийняла рішення про нове блокування цін на рівні 31 серпня 1963 р. у зв´язку з новою економічною політикою ("розвиток без інфляції"). Одночасно були заморожені ціни на деякі продукти харчування і послуги.

У період з 1965 по 1972 pp. державне регулювання цін здійснювалося через "контракти стабільності" (1965), "програмні контракти" (1966) і "контракти проти збільшення цін" (1971).

Відповідно до "контрактів стабільності" держава домовлялася з підприємствами про право збільшувати ціни на одні товари з одночасним зниженням ціни на інші. Основна мета цього етапу полягала у підтримці стабільного загального рівня цін.

По відношенню до "програмних контрактів" держава сприяла такій еволюції цін, яка відповідала умовам міжнародної конкуренції. Цей механізм розповсюджувався на всі товари і послуги. Підприємства надавали державі інформацію про свої інвестиційні програми, зайнятість, техніко-економічну характеристику товарів, методи фінансового управління тощо.

"Контракти проти збільшення цін" мали на меті забезпечити високу конкурентоспроможність французьких товарів і сповільнити темпи інфляційного розвитку економіки. При прийнятті підприємствами цих контрактів влада брала на себе зобов´язання не приймати заходів, які призвели б до зростання надлишку виробництва.

Постанова Кабінету міністрів Франції від 1 грудня 1986 р. ввела практично повну свободу цін на товари і послуги. Вона відмінила право влади втручатися в процес ціноутворення, що означало вільне формування цін у процесі конкуренції.

Винятком із вільного ціноутворення були сфери, де цінова регламентація необхідна. Втручання адміністрації в процес формування цін допускається при кризовій ситуації, не більше шести місяців і лише після консультації з Радою по конкуренції і Національною радою по купівельній спроможності.

Регулююча роль держави проявляється через державне програмування і планування. З цією метою були створені спеціальні офіційні органи. Розроблені плани орієнтують французьку економіку на освоєння нових технологій, проведення науково-дослідних робіт.

Французька система планування в своєму розвитку пройшла три великих етапи. Перший відноситься до післявоєнного періоду, для нього характерне досить сильне втручання в економіку органів управління, прийняття обов´язкових для підприємств планів. На другому етапі був здійснений перехід до індикативного планування, яке дозволяло координувати позиції держави і приватного підприємництва. Зближення ринку Франції з національними ринками країн, характерне для третього етапу, обумовило необхідність переходу від індикативного до стратегічного планування.

Суть стратегічного планування полягає у виборі головних пріоритетів розвитку національної економіки, провідну роль у реалізації яких відіграє держава. Так, наприклад, у плані на 1992 р. визначено шість головних напрямів розвитку Франції, які набули статусу цільових комплексних проблем. Формуванням стратегічних і поточних планів займається Генеральний комісаріат з планування. Приватні фірми не зобов´язані давати будь-які відомості державним органам управління, крім тих, що є в декларації про доходи. Проте ті фірми, які зацікавлені в отриманні державних замовлень та пов´язаних з ними фінансових і кредитних пільг, направляють комісаріату заяви про наміри, які містять прогнозні дані про свій розвиток.

Важливим напрямом державного регулювання ринку у Франції є стимулювання розвитку конкуренції. Роль держави проявляється в заохоченні розвитку малих підприємств - індустріальних, сімейних, групових. їм надається сприяння в отриманні довгострокових і короткострокових кредитів, підвищенні кваліфікації управлінського персоналу, надаються податкові пільги, комерційна інформація.

Активну роль в економіці країни відіграє малий бізнес, який зміцнив свої позиції в період 70-80-х pp. XX ст.

Перешкодами в діяльності малих компаній є недостатність стартового та оборотного капіталу. Малий сектор економіки в основному спрямований на сферу послуг і торгівлі.

Держава здійснює системний контроль за операціями великих підприємств і фірм. Для цього проводиться їх експертиза на відповідність антимонопольному законодавству.

У 70-80-ті pp. функціонування економічної системи відбувалося під сильним впливом держави на виробничий процес. У 80-ті pp. відбулися зміни основних напрямів економічної політики - від дирижизму до неолібералізму. Великий вплив на економічну політику дали зміни в розташуванні політичних сил на керівному рівні. В 1981 р. влада соціалістів провела націоналізацію 9 найбільших промислових компаній і 36 банків. Державний сектор став зосереджувати 28 % виробництва і 16 % зайнятих.

Приклад Франції показує високий рівень політичного впливу на роль держави в економіці, обумовленого зміною правлячих коаліцій лівих і правих сил.

Особливістю сучасного західноєвропейського ринку є його інтеграція і перехід від внутрішньодержавного до міждержавного регулювання. На національному і на міждержавному рівнях здійснюється певне втручання у господарське життя країн - ЄС з боку Комісії Європейської Співдружності, Ради Міністрів ЄС, Європейського парламенту та суду ЄС.

Ринки країн Північної Європи - Швеції, Норвегії, Данії, Фінляндії - мають деякі спільні риси, що змушує розглядати механізм їх державного регулювання як особливий, адже у питаннях соціального забезпечення північні країни досягнули більшого прогресу, ніж держави Європейської Співдружності.

В економіці країн Північної Європи домінує Швеція, для якої характерна змішана економіка. В основу її покладені ринкові відносини на конкурентних засадах з активним використанням державного регулювання, що є економічною базою шведської моделі. Для виконання функції державного регулювання при Міністерстві фінансів створено економічний відділ, який готує декілька альтернативних варіантів планів економічного розвитку і програми, що мають характер рекомендацій для економічної політики уряду щодо частки нагромадження, розподілу ресурсів між різними сферами, стану платіжного балансу.

Заслуговує на увагу сформована методика програмування, яка охоплює декілька етапів: збирання інформації, перевірку реалістичності прогнозів і проектів з позиції використання національного доходу на фонд нагромадження і фонд споживання, формування планів декількох варіантів розвитку. Для керівництва виконанням програм створена Планова Рада при Міністерстві фінансів з представниками від монополій, профспілок, уряду і планових комісій у ленах (областях).

У державному регулюванні економіки Швеції вдало поєднуються заходи стримування попиту із заходами стимулювання зростання зайнятості - залежно від економічної ситуації, що дозволило значною мірою зняти проблеми низьких темпів приросту і послабленого ринку праці, дефіциту платіжного балансу, падіння інвестицій, бюджетного дефіциту та інфляції, характерних для 70-х pp.

Ще одна характерна риса післявоєнної Швеції - специфіка відносин між працею і капіталом на ринку праці. Протягом багатьох десятиріч важливою частиною шведської дійсності була централізована система переговорів про укладання колективних договорів у сфері заробітної плати за участю великих організацій профспілок і підприємців, при чому політика профспілок базувалася на принципах солідарності між різними групами працюючих.

Особливість шведської моделі полягає також у тому, що у внутрішній політиці виділяються дві основні цілі: повна зайнятість та вирівнювання прибутків, що і визначає методи економічної політики. Активна політика на високорозвинутому ринку праці і виключно великий державний сектор (мається на увазі сфера перерозподілу, а не державна власність) розглядаються як результати цієї політики.

Шведська модель - це весь комплекс соціально-економічних і політичних реалій у країні з її високим рівнем життя і широким Масштабом соціальної політики.

До числа специфічних факторів, властивих саме Швеції, відносять незмінний зовнішньополітичний нейтралітет з 1814 p., неучасть у двох світових війнах, рекордне за тривалістю перебування при владі Соціал-демократичної робітничої партії, історичні традиції мирних способів переходу до нових формацій, тривалі сприятливі і стабільні умови розвитку економіки, домінування реформізму в робочому русі, пошук компромісів на основі врахування інтересів різних сторін.

На економічний розвиток значний вплив мали культура й історичні передумови. Невід´ємною частиною шведських традицій є підприємництво. Ще з часів вікінгів у Швеції відомі підприємства з виробництва зброї і коштовностей.

Із середини 70-х pp. у зв´язку з загостренням конкурентної боротьби на зовнішніх ринках і глибокою економічною кризою становище країни помітно ускладнилося, і шведська модель стала давати збої. Зокрема, деякі галузі промисловості, що потрапили в глибоку структурну кризу, почали отримувати державну допомогу, причому в дуже великих масштабах.

Дата добавления: 2015-05-22