Джерела феодального права на Півночі Франції ( рецепція римського права, міське право, канонічне право, королівське законодавство)

Першими джерелами права півночі Франції були звичаї та збірники звичаєвого права-кутюми. Вони склались на основі старих правд і грамот, які регулювали відносини сеньйорів із селянами та містами. На півночі Франції кутюми існували в усній традиції. Повними і цінними були збірки: «Великий нормандський судебник», «Кутюми Бовезі». З 1453р за наказом Карла 7 розпочалися роботи з уніфікації звичаєвого права, але вони були не завершені. У 1724р Бурдо де Рішбув видав загальний звід кутюм. Іншим важливим джерелом права були акти королів-ордонанси, едикти, декларації, -вони набувають поширення з переходом до станово-представницької монархії та абсолютизму. З’являються нові систематизовані збірники кримінального, торговельного та морського права. Джерелами права стають рішення Генеральних штатів, а також хартії сеньйоратів, міські статуси, статуси купецьких гільдій і ремісничих цехів.

З початку культурного підйому у Західній Європі на межі XI—XII ст. відбувається відродження римського права, починається його ре­цепція (від reception — сприйняття, запозичення, засвоєння).

Визначну роль у відродженні і популяризації класичного римсь­кого права відіграв Болонський університет, який був заснований наприкінці XI ст. Юридична діяльність Болонської школи виявля­лася у викладанні римського права. Викладання полягало у публіч­ному зачитуванні і тлумаченні джерел римського права, а слухачі одночасно під диктовку записували ці тлумачення (глоси). Звідси й сама школа отримала назву "школа глосаторів".

У другій половині XIII ст. на зміну глосаторам прийшли так звані коментатори або постглосатори. Вони більше уваги приділяли тлумаченню глос, ніж безпосередньо джерелам.

Середньовічне право наділяли місто статусом "корпорації" - сукупності громадян як єдиного цілого, з правами юридичної особи. У збірниках міського права підкреслюється його авторитетне королівське походження, бо король "дав купцям право, яке він сам постійно мав при своєму дворі". Спочатку грунтуючись на принципах і інститутах земського і ленного права, особливо в сфері шлюбно-сімейних та спадкових відносин, міське право в процесі посилення самостійності міст усе більше наповнюються власними принципами і нормами. Особлива увага стала приділятися регулюванню ярмарків і торгів, питанням розпорядження власністю і стягнення боргів. У містах досить рано були прийняті ярмаркові і вексельні статути, детальну регламентацію одержали договори купівлі-продажу, в тому числі у кредит, договори застави і позики, доручення і комісії. Отримали свій подальший розвиток інститути векселя і торгового товариства.

До числа важливих джерел права, що діяли в рівній мірі на території всієї країни, ставилися також норми канонічного права. Право церкви створювати власну юридичну систему для внутрішнього вживання визнавалося в римської імперії і в монархії франків, звідки у Францію і прийшло канонічне право. Свого апогею тут воно досягло в XII-XIII ст., Коли розширилася компетенція церковних трибуналів, які, зберігли свої владні функції і істотно розширили свою юрисдикцію у відношенні светского населення. У наступні століття в ході завзятої боротьби королівської влади за зміцнення своїх судових повноважень сфера дії канонічного права у Франції починає звужуваться. Королівський ордонанс 1539 року заборонив церковним судам розглядати справи, що стосуються світських осіб. До цього часу затверджується положення, згідно з яким король один здійснює владу в королівстві, а тому декрети римських пап і постанови церковних соборів не є обов'язковими для французів. У число королівських повноважень у період становлення абсолютизму було включено правило обов'язкової сили норм канонічного права.
Норми канонічного права, прийняті церквою вже після затвердження свода канонічного законодавства (1582 рік), вимагали спеціальної королівської санкції. Фактично королівські суди стали приймати до уваги лише ті акти церковних соборів та римських пап, які супроводжувалися спеціальними королівськими грамотами, такі грамоти підлягали реєстрації в парламентах, що означало їх верифікацію.

По мірі посилення королівської влади все більш важливе місце серед інших джерел права займають законодавчі акти королів: встановлення, ордонанси, едикту, накази, декларації та ін Починаючи з Філіпа Красивого (кінець XIII - початок XIV ст.) королівські акти найчастіше стали іменуватися ордонансамі.
Аж до другої половини XVII ст. королівське законодавство не відрізнялося систематизацією та класифікацією.Нерідко ордонанси були багатопрофільні, як, наприклад, Ордонанс Мулена 1566 року, що включав в себе норми, що відносяться до іпотеки, до судових доказів, до повноважень губернаторів провінцій. Королівське законодавство часто страждало декларативністю, його застосування породжувало постійні судові труднощі.
До середини XVI ст. королівських ордонансов накопичилося так багато, що Генеральні штати неодноразово вимагали від короля їх кодифікації з метою усунення плутанини і суперечностей у законодавстві. У зв'язку з цим відомим юристом Бріссоном була підготовлена велика компіляція, складена на основі чинного королівського законодавства. Ця компіляція, відома під назвою Кодекс Генріха III, була опублікована в 1587 році як приватний твір, але користувалася великим авторитетом в судах

Дата добавления: 2015-05-22