Проблема істини у філософії

Метою пізнання є істина. Істина – це правильне, перевірене практикою, відображення в нашій свідомості предметів та явищ природи і суспільства, що існують поза свідомістю і незалежно від неї.

Щоб правильно вирішити проблему істини, слід насамперед вирішити два питання.

1. Чи існує об´єктивна істина, тобто чи може в людському уявленні постати такий зміст, який не залежить від суб´єкта, не залежить від людства?

2. Якщо це так, то чи може людське уявлення, у якому відображається об´єктивна істина, відобразити її зразу, цілком, безумовно, абсолютно чи лише приблизно, відносно?

Друге питання, по-суті, є питанням про співвідношення абсолютної і відносної істини. Отже, з цього всього виникає необхідність вирішення питання про об´єктивну, абсолютну і відносну істину.

Під об´єктивною істиною розуміється такий зміст наших знань, який не залежить ні від людини, ні від людства. Будь-яка істина є об´єктивною істиною її об´єктивність визначається джерелом пізнання, тобто об´єктивним матеріальним світом, що відображається в свідомості людини.

Не можна ототожнювати істину з самим об´єктивно існуючим предметом. Не сам предмет, а його правильне відображення в свідомості людини – ось що є об´єктивною істиною. Питання про об´єктивну істину – це питання про зміст наших знань, питання про те, що ми пізнаємо. А пізнаємо ми об´єктивний матеріальний світ.

Питання про істину має ще й інший аспект. Це питання про повноту наших знань, про пізнання як процес, про те, наскільки повно пізнаний об´єктивний матеріальний світ, його предмети та явища.

Пізнання – це процес, що здійснюється поступово, по висхідній, від нижчого до вищого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до знання повного, від відносної істини до істини абсолютної.

Відносна істина – це неповна, незавершена, неостаточна істина, тобто істина, яка відображає об´єктивну дійсність не повно, не точно, а лише приблизно правильно. У подальшому, в процесі пізнання, відносні істини піддаються уточненню, поглибленню, конкретизації.

Отже, абсолютна істина – це повне, адекватне (правильне) відображення в людській свідомості об´єктивного світу. Це істина цілісна, остаточна, тобто така істина, яка не може бути спростована подальшим ходом розвитку науки і практики.

Прикладом співвідношення відносної та абсолютної істини може бути розвиток знань про будову речовини.

Вимога гнучкості понять невід´ємна від вимоги конкретності поняття істини. Будь-яка наукова істина конкретна. Істинними є знання стосовно відповідних умов, місця і часу. Абстрактних істин немає. Те, що істинне в одних умовах, стає неістинним в інших. Тому до вирішення тієї чи іншої проблеми слід підходити з урахуванням реальних умов, зв´язків всіх сторін об´єкта та їх взаємодії. Тільки так можна пізнавати істини і використовувати їх в практичній діяльності.

Дата добавления: 2015-05-22