Психологічна діагностика як наука та практична галузь знань. Структура сучасної психодіагностики та її тезаурус. Предмет та завдання психодіагностики. Сфери застосування

Психологічна діагностика — наука про конструюванні методів оцінки, виміру, класифікації психологічних і психофізіологічних особливостей людей, і навіть про використання цих методів у практичні.

термін "психодіагностика" запровадив Г. Роршах для позначення процесу дослідження за допомогою створеного ним "Заснованого на перцепції діагностичного тесту". Паралельно з поняттям "психодіагностика" використовують термін "психологічне тестування". Спочатку під психологічним тестуванням розуміли будь-які вимірювання у психології, однак із розвитком тестів це словосполучення застосовують лише щодо вимірювання особливостей та когнітивних здібностей особистості.

ихологічну діагностику як науку про встановлення достовірного психологічного діагнозу (О. Бодальов, В. Столін); особливий вид психологічного експериментування, яке полягає у ран жуванні людей за психологічними і психофізіологічними ознаками, що дає змогу вивчати їх різноманітні психологічні і психофізіологічні риси (С. Рубінштейн, К. Гуревич,

П. Дерюгін, В. Дюк та ін.); сукупність методик і прийомів формування психологічного діагнозу оцінки (Л. Бурлачук, С. Морозов, С. Батигін, І. Дев'ятко та ін.); розділ психології, що вивчає принципи, методи і засоби психологічної оцінки (М. Шевардін).

Загальна психодіагностика розглядає закономірності прийняття валідних і надійних діагностичних суджень, правила "діагностичних умовиводів", за допомогою яких здійснюється перехід від ознак або індикаторів певного психічного стану, структури, процесу до констатації наявності і вираження цих психологічних "змінних". Вона охоплює сукупність правил застосування психодіагностичних інструментів, заснованих на знанні властивостей змінних, що вимірюються, і вимірювальних інструментів, а також етичних і професійних норм психодіагностичної роботи. Водночас психодіагностика досліджує мотивацію клієнта щодо обстеження і способи її підтримки, розробляє методи оцінювання стану обстежуваного загалом, способи повідомлення йому інформації без завдання шкоди, навики презентації інформації тощо.

Отже, більшість дослідників визнають психодіагностику галуззю психологічного знання, спрямованою на розроблення методів розпізнавання індивідуально-психологічних особливостей, яка оперує тестами (стандартизованим мірилом індивідуально-психологічних особливостей) і якісними (не стандартизованими) оцінками особистості. Психодіагностику вважають частиною або особливим видом експерименту (К. Гуревич, С. Рубінштейн, В. Дюк); предмет психодіагностики - інструментом психологічного вимірювання, оцінки досліджуваного об'єкта (Л. Бурлачук, Р. Немов), її також визначають як розділ психологічної науки, теоретичної дисципліни і сфери практичної діяльності психолога (О. Бодальов, В. Столін, М. Шевардін).

Психодіагностика (грец. psyche - душа і diagnostikos - здатність розпізнавати) - галузь психологічної науки, що розробляє теорію, принципи, інструменти оцінювання і вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості, змінні соціального оточення, в якому здійснюється життєдіяльність особистості.

Специфічність психологічного вимірювання полягає в тому, що у процесі діагностики досліджуваний і психолог вступають у певні міжособистісні стосунки, які позначаються на результатах діагностики. На них впливають також стан і настрій досліджуваних, умови діагностування, тобто ергономічні чинники (шум, вібрація, освітленість приміщення, де проходить дослідження, мікроклімат тощо, навіть те, зручно чи ні людині заповнювати реєстраційні бланки, працювати на комп'ютері або на апаратурі). Відповіді на питання і поведінка під час експерименту залежать від соціального статусу людини, її статусу в групі в умовах колективного психодіагностування. Це уміння психолога адекватно побудувати діагностичний процес (психологічне оцінювання).

68. Історія розвитку психодіагностики.

Кінець XIXст. – анг. антрополог та засновник диференційної психології Френсіс Гальтон протягом року (1884-1885) в спец. Лабораторії провів серію випробувань з вимірювання здібностей і властивостей людей. Це були виміри як фіз.. даних (сила, швидкість реакції) так і функціональних станів і властивостей (обсяг пам’яті, сприймання кольорів, увага тощо). Охоплено біля 10 000осіб віком від 5 до 80 рр. Це була перша практика кількісного вимірювання індивідуальних особливостей людини за допомогою тестів. Дослідження гальтона знайшли підтримку по всьому світі – амер. Вчений Джеймс Кет тел у 1890р публікує роботу «Розумові тести і вимірювання». В кінці XIX ст. в США було створено 2 комітети для координації тестових досліджень. Перші методики психодіагностики інтелекту дітей були створені Ал. Біне(Франція). Ним були створені тести для розумово відсталих дітей та дітей із ЗПР. Ці тести були модифіковані Теодором Сімоном. (Школа Біене- Симона). Основною метою сучасної психодіагностики є створення методів і засобів які б сприяли б розвитку особистості у подоланні труднощів. Таким чином метою можна визначити – створення умов для проведення змістовної діагностико-пізнавальної роботи, подання рекомендацій та проведення психокорекційних заходів.

Передісторія тестового методу. Родоначальником тестового руху можна назвати відомого англійського вченого Френсіса Гальтона. У 1884-85 роках він проводив серію випробувань для відвідувачів своїй лабораторії. Туди приходили діти і дорослі, вік випробовуваних варіював від 5 до 80 років. по осях абсцис і ординат середній зріст батьків із зростанням їх дорослих дітей, тобто, відкладаючи точки на площині, він знайшов такий, здавалося б, природний факт - чим вище був зріст батьків, тим вище, в середньому опинявся і зростання дітей. Але потім його наглядову розум зауважив, що в дуже високих батьків діти були, як правило, трохи нижче, в той час як у батьків, зростання яких був нижче середнього, діти виявлялися трохи вище зростом. Оскільки в цьому прозирало явне прагнення потомства до середнього зросту, виявлена ​​таким чином закономірна тенденція була витлумачена їм як загального закону природи, закону збереження виду, і названа "регресією до середнього. Дж. Кеттелл першим, ймовірно, побачив у тестах засіб вимірювання, здавалося б, не вимірюваних властивостей особистості. Перша спроба наукового вимірювання інтелектуальних здібностей дітей була зроблена на початку XX століття. Це сталося у Франції. Автори створеного для цієї мети тесту А. Біне і Т. Симон. Перші тести для об'єктивного контролю знань, умінь і навичок з'явилися на початку XX століття.Оскільки на той час тести отримали визнання та розвиток тільки в межах прикладних напрямків - педології та психотехніки, розмежування цих напрямів з педагогікою і психологією проходило, в першу чергу, по відношенню до тестів. Крім цього, обидві сторони вели затяжні дискусії з взаємними звинуваченнями. У той час як у нашій країні обговорювалося питання, бути тестів чи не бути, Результати порівняння виявилися наступними: в експериментальній групі тільки 23 відсотки змогли закінчити курс навчання, в той час як серед відібраних за допомогою тестів відсоток успішно закінчили льотні школи виявився більш 60. Відмінності, як кажуть статистики, виявилися досить достовірними.

Становлення психологічної діагностики тестування більших груп іммігрантів показали, що більшість із них - приблизно 87 відсотків росіян, 85 відсотків євреїв, 80 відсотків угорців і 79 відсотків італійців - слабоумні, їхній розумовий вік нижче 12 років. Ці так звані свідчення тестування інтелекту пізніше використовувалися в підтримку федерального закону про обмеження на імміграцію для тих расових і етнічних груп, яким приписували «низький рівень розумового розвитку».Дані показали, що розумовий вік призовників і, як наслідок, білого населення в цілому, становить тільки 13 років. Згідно із цими даними чорношкірі американці мали більше низький показник IQ, чим білі.Ці результати підняли буру збурювання серед учених, політичних діячів і журналістів. У відповідь на заяви про расові інтелектуальні розходження багато психологів припустили, що відповідні тести були складені пристрасно. Згодом дебати затихли, але не дуже давно це питання знову підняли автори книги «Графік Белла» (The Bell Curve) (Hermstein & Murray. 1994), які, покладаючись на результати тестування інтелекту, затверджують, що рівень розумового розвитку чорношкірих нижче рівня розвитку білих.

Дата добавления: 2015-05-22