Емпіричні та теоретичні методи пізнання

Наукове знання і процес його здобуття характеризуються систем­ністю і структурованістю. У структурі наукового знання виділяють емпіричний (дослідний) і теоретичний рівні. Сукупність дослідних заходів і методів забезпечують емпіричний і теоретичний етапи нау­кового дослідження. На емпіричному рівні дослідний об'єкт відобра­жається здебільшого з позицій зовнішніх зв'язків і відносин. Емпі­ричному пізнанню притаманні збір фактів, первинне узагальнення, опис дослідних даних, систематизація і класифікація. Емпіричне дос­лідження спрямоване безпосередньо на об'єкт дослідження, відбува­ється на основі методів порівняння, виміру, спостеріганню, експери­менту, аналізу та ін. Під емпіричним дослідженням розуміють також практичні аспекти наукової організації, збір емпіричної інформації, осмислення результатів спостереження і експериментів, відкриття ем­піричних законів, формування класифікацій (розбивка класу об'єк­тів на підкласи) та ін. Отже, емпіричне дослідження — це особливий вид практичної діяльності, що існує в середині науки. Така діяль­ність потребує наявності специфічних здібностей: мистецтво експе­риментатора, спостережливості польового дослідника, особистої контактності і такту психологів і соціологів, які займаються проведенням досліджень та ін. Було б помилкою вважати, що емпіричне дослід­ження відбувається без впливу теорії. Важливо глибоко розуміти, що вихідним пунктом сучасної науки служать не факти самі по собі, а теоретичні схеми, концептуальні каркаси дійсності, тобто різного роду постулати, концептуальні моделі, аксіоми, принципи та ін. Англійсь­кий філософ Карл Поппер стверджував, що абсурдна віра в те, що людина може почати наукову діяльність з «чистих спостережень», не маючи «чогось схожого на теорію». Кожен крок експерименту стано­вить дію, що планується і спрямовується теорією.

Теоретичний рівень пізнання характеризується домінуванням по­нять, теорій, законів, принципів, наукових узагальнень і висновків. Теоретичне пізнання відображає предмети, властивості і відносини з боку універсальних внутрішніх, істотних зв'язків і закономірностей, що осягнуті раціональною обробкою емпіричних даних. Відбувається така обробка на основі форм мислення: поняття, судження, умовиво­ду, закону, категорії та ін. Головна мета теоретичного пізнання - збаг­нення об'єктивної істини, вільної від спотворення і суб'єктивності, пояснення і інтерпретація емпіричних фактів. Теорія оперує ідеалізо­ваними об'єктами (ідеальний газ, абсолютно тверде тіло, 'ідеальний тип, матеріальна точка та ін.), тому теорія користується аксіоматич­ним методом, гіпотетико-дедуктивним, системно-структурним, струк­турно-функціональним аналізом, еволюційним, редукціоністським, ме­тодом підіймання від абстрактного до конкретного. Емпіричне і теоретичне - різні рівні пізнання, знання, розрізняються за засобами ідеального відтворення об'єктивної реальності, гносеологічної спря­мованості, характером і типом здобуття знання, за методами, що ви­користовуються, і формами пізнання. І все ж жорсткої межі між емпі­ричним і теоретичним не існує. Емпіричне пізнання, досліджуючи властивості і відносини речей, здобуває нове знання, стимулююче по­дальший розвиток теорії. Теоретичне дослідження шукає стверджен­ня правильності результатів в емпірії. Дослід, експеримент завжди теоретично навантажений, теорія потребує емпіричної інтерпретації.

В сучасній філософії розробляється і третій рівень наукового пізнання: наукове пізнання стоїть над теоретичним знанням і висту­пає теоретичною передумовою теоретичної діяльності в науці. На су­часному етапі найбільшу відомість одержали концепції наукового пізнання Томаса Куна і Імре Лакатоса. В концепції Томаса Куна сформульовано нове базисне поняття, парадигма (зразок), фіксуєть­ся існування особливого типу знання в науковому дослідженні, що відрізняється від теоретичного знання за способом виникнення і об­ґрунтування. В парадигмі Томаса Куна є певний набір розпоряд­жень, що завдають характер бачення світу, впливаючи на вибір на­прямків дослідження. Не будучи теорією у власному розумінні, парадигма знання дає систему відліку і служить попередньою умо­вою і передумовою побудування і обґрунтування різних теорій. Приб­лизно такий же зміст має і поняття дослідна програма Імре Лакато­са, яка розуміється як певний рід метатеоретичної освіти, що є сукупністю вихідних ідей і методологічних настанов, що обумовлю­ють побудову, розвиток і обґрунтування певної теорії.

Категорії сутність і явище та їх роль в науковому пізнанні

Дата: 18 Май 2011 г.

 

Пізнання - процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Теорія пізнання (гносеологія) - це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності. Категорії - це універсальні форми мислення і свідомості, які відображають загальні властивості, взаємозв’язки, закономірності розвитку всіх матеріальних і духовних явищ і процесів. Розглянемо такі категорії як сутність і явище.

Сутність є єдністю всіх глибинних, закономірно пов’язаних елементів змісту об’єкта в їх протирічях, причинно-наслідкових відношеннях, в їх зародженні та розвитку. Тобто сутність це дещо внутрішнє, деякий організуючий принцип. Сутність також можна співвіднести зі змістом, але не з усім, а з лише головним в ньому. Сутність співвідноситься і з категорією якості, але виражає лише її певний аспект. Сутність пов’язана і з законом, але ці категорії не співпадають; наприклад, ми знаємо закон гравітації, але не знаємо його фізичної сутності.

Сутність є динамічною і підкоряється принципу розвитку. Розкрити сутність будь-чого означає проникнути в глибини речі, в її основні властивості, з’ясувати причини виникнення і принципи розвитку. При цьому сутність має різні ступені глибини. Вона має свої ступені і порядки. Прцес пізнання рухається від сутності одного порядку до сутності іншого, більш глибокого. Сутність завжди конкретна.

Явище - це прояв сутності. Явище виражає якийсь момент сутності. Якщо сутність - це дещо глибинне, то явище - це зовнішнє. Явище - це те, як сутність проявляє себе зовні, тобто у взаємодії з усім існуючим, в тому числі й з нашими органами відчуттів.

Явище - це властивості об’єкта, які сприймаються безпосередньо; а сутність - це якісна своєрідність предмета, яка ховається за його безпосередньо спостерігаємими проявами. Наприклад: зелений колір трави - це явище; фізична властивість відбивати світло - сутність.

В історії пізнання проблема зовнішнього та внутрішнього часто зводилася до проблеми сутності та явища. Але оскільки сутність передбачає знання якихось принципів свого функціонування та розвитку, вона виключає наявність в ній випадкового.

Якщо логічний рух від явища до сутності є пізнавальний рух, а зворотньо - реальне відношення, то виводячи сутність з явища ми викриваємо несамостійніст останнього, оскільки воно має свою опору в сутності. Таким чином гносеологічний процес перетворюється на онтологічний.

Вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності, дістало назву агностицизму. Агностики вважають, що пізнання можливе лише як знання про явища (Кант) або про власні відчуття (Юм). Головною ознакою агностицизму є заперечення можливості пізнання саме сутності дійсності, яка прихована видимістю. Питання: “Що я можу знати?” стало провідним у праці Канта “Критика чистого розуму”.

Дата добавления: 2015-05-22