Поняття методу. Класифікація методів наукового пізнання та їх характеристика

Цілеспрямована діяльність по формуванню і розвитку наукового знання реалізується за допомогою історично вироблених засобів, способів, методів. Роль методів у науковому пізнанні дуже важлива. Це помічено вже давно. Ще англійський філософ Френсіс Бекон, підкреслюючи величезне значення методу, порівнював його з ліхтарем, який освітлює мандрівникові шлях у темряві. А ось як оцінював значення методу відомий російський фізіолог Іван Павлов. Він писав: “Метод – найперша, основна річ. Від методу, від способу дії залежить вся серйозність дослідження. Вся справа в хорошому методі. При хорошому методі і не досить талановита людина може зробити багато. А при поганому методі геніальна людина працюватиме марно і не отримає цінних, точних даних” (Лекції. – М., 1952. – С. 4.). Отже, є добрий метод – будуть і вагомі результати.

Схема 9.3. формування наукового методу

В об’єктивній реальності не існує готових методів пізнання. Але було б невірно вважати метод суб’єктивним за його природою. Зміст методу не довільно формується суб’єктом. Він передусім обумовлюється природою об’єкта, законами його будови, функціонування та розвитку. Визначається він не безпосередньо об’єктом, а через практичну діяльність з ним суб’єкта. Метод – це ідеальна копія взаємодії суб’єкта з об’єктом. Ця взаємодія дає відповідь на питання: як підійти до об’єкта? З чого розпочати? Чим закінчити? Відповіді на ці питання вносять у метод певні правила та прийоми діяльності. Отже, метод за своїм змістом об’єктивний. І до успіху веде тільки той метод, який обумовлюється характером об’єкта, що досліджується.

Але для отримання методу однієї “копії” взаємодії суб’єкта з об’єктом недостатньо. Для цього необхідні ще і достовірні знання. Вони з’являються внаслідок пізнавальної взаємодії суб’єкта з об’єктом. Такі знання фіксуються в теорії і далі використовуються для формування методу. Теорія надає методу наукову обґрунтованість і забезпечує певними ідеями та принципами. Отже, зосереджені в теорії знання потрапляють до методу для набуття нового знання. Ось чому говорять: “Метод – це теорія в дії”.

Взаємодія теорії та методу – не одноразовий акт, це складний, нескінченний, спіралеподібний процес.

Початкові знання перетворюються на метод, який сприяє суб'єкту пізнання в досягненні теорії. Вона, у свою чергу, сприяє формуванню більш сучасного методу і т. д. Але з цієї діалектики не слід робити висновок, що з теорії в готовому вигляді витікає метод подальшого пізнання. Метод, як ми визначили, формується суб’єктом. Він закладає в нього не тільки теоретичні знання, але й свої прагнення і цілі.

Схема 9.4. Класифікація методів за ступенем їх узагальнення

Загальнофілософський (універсальний) метод. Ним вчені користуються при дослідженні всіх областей дійсності і на всіх етапах кожного конкретного пізнавального процесу.

Загальнонаукові методи. Вони використовуються також усіма чи майже усіма науками, але, на відміну від загального методу, не на всіх етапах пізнавального процесу, а тільки на конкретно визначених для розкриття певних сторін чи властивостей предмета.

Часткові методи. Вони призначені для дослідження конкретних явищ дійсності і застосовуються, як правило, в межах однієї науки. До таких методів належать, наприклад, різні методи якісного аналізу в хімії, спектроскопія і спектрографія у фізиці; метод мічених атомів у біології; лінійне і динамічне програмування в математиці; анкетування в конкретних соціологічних дослідженнях тощо.

Важливу роль у всій системі методів виконує загальнофілософський метод. Який же метод може бути загальним?

На цю роль може претендувати метод, який, по-перше,не нав’язується науці ззовні, а є адекватним відображенням матеріальної дійсності; по-друге, оснований не на часткових законах, які відображають розвиток тієї чи іншої області дійсності, а на законах загальних, які відображають розвиток всіх областей природи, суспільного життя та мислення. Роль такого методу здійснює наука діалектика.

До основних вимог загального методу слід віднести: об’єктивність дослідження; всебічність розгляду; конкретно-історичний підхід; роздвоєння цілого і пізнання його протилежних сторін; єдність кількісного і якісного аналізу; сполучення критичного підходу і спадкоємності пізнання; пізнання від явища до сутності і від менш глибокої до більш глибокої сутності. Діалектичний метод разом з тим є інтегруючою основою загальнонаукових і часткових методів, орієнтує їх на цілісне освоєння об’єктивної реальності.

До загальнонаукових методів належать прийоми, які відпрацьовані зусиллями усіх або деяких великих груп наук. Ці методи відповідно до логіки пізнавального процесу поділяють на три групи: емпіричні, теоретичні ізагальнологічні (схема 9.5.).

Дата добавления: 2015-05-22