Поміркований реалізм Аристотеля

Філософія Аристотеля ґрунтується на природознавстві. Вважає, що подвоєння світу на ідеї і речі не спрощує, а ускладнює проблему пізнання. На його думку, загальне, яке він назвав формою, притаманне самим речам. Всі ж речі становлять єдність пасивної матерії й активної форми. Сама форма є принципом активності, рухомості речей. У неживому світі формою є їх принцип побудови(«кулястість» кулі), в живому – душа. Найвищою сутністю є чиста форма, або форма форм, вічний двигун(божество).

А справедливо вважають батьком формальної логіки, відкрив основні її закони, створив вчення про правила умовиводів. Йому належить перша в історії філософії систематизація категорій.

Арістотелівський реалізм. Аристотель стверджував, що форми (універсалії) існують в одиничних речах (партікуляріях). Через партікуляріі ми можемо з допомогою мислення пізнати універсалії, але самі універсалії не існують незалежно від речей. Згідно Аристотелю, немає універсалії "справедливість", яка існувала б незалежно від того, чи існує справедливий чоловік (справедливе суспільство), чи ні. Справедливість не має незалежного існування, але існує тільки в справедливих людей і справедливих суспільствах.

Ця позиція є формою "реалізму", так як її прихильники стверджують, що універсалії існують, є "реальними". Однак вони не говорять, що універсалії володіють вищою формою існування, ніж партікуляріі, і що універсалії існують незалежно від партікуляріі.

Ø Аристотель (прибл. 384 – 322 рр. до н. е.), бувши учнем і другом Платона, стає в опозицію до його концепції подвоєння світу на “світ ідей та світ речей”. Аристотель вважав, що ідеї не існують поза світом речей, тобто вони не мають самостійного онтологічного статусу. Згідно з Аристотелем, єдиною реальністю, а отже, об’єктом філософського пізнання може бути тільки світ тілесних речей, сама об’єктивна дійсність. За Аристотелем, “буття” і те, що ми називаємо “сутністю”, не може існувати інакше, як одиничне, окреме, яке дане людині у відчуттях. Аристотель вважає, що сутність буття кожної речі становить їх форма, яку він ще іменує як “першу сутність”: Якщо форма є першим структурним принципом оформлення буття, то другим є матерія. Її Арістотель трактує в широкому розумінні як “те, з чого складається річ ”, а також те, «з чого щось виникає». Взагалі Аристотель називає чотири причини існування: формальну (творчу), матеріальну, дійову (причину руху і спокою), фінальну (яка виражає мету, призначення речі).

У вченні про рушійну першопричину буття Аристотель джерелом і причиною руху й будь-якої зміни називає Першорушія, який в нього постає Богом.

Політичне вчення Аристотеля викладено у трактаті “Політика” в якому стверджує, що держава є спільнотою вільних і рівних людей. Схильність до особливого суспільного об’єднання, яким і є держава є внутрішньою потребою людини й закладена в самій її природі. Аристотель визначав людину як “політичну істоту”, тому що спосіб її буття, а також її сутність зумовлені суспільними факторами, а саме життям у державі.

Дата добавления: 2015-05-22