Тактика допиту підозрюваного і насамперед його предмет видозмінюються залежно від того, до якої категорії належить допитуваний

Як уже відзначалося, до першої категорії входять особи, що здійснюють легалізацію «своїх» злочинно здобутих доходів. Другу категорію утворюють особи, які здійснюють легалізацію «чужих» злочинних доходів, тобто надають «допомогу» власникам цих злочинних доходів у перериванні безпосереднього зв’язку між цими доходами і злочином, у результаті вчинення якого вони утворились, маскуванні (заплутуванні) слідів цього злочину та подальшому введенні злочинних доходів у легальний цивільно-правовий обіг з метою остаточного надання їм видимості законно одержаних.

У підозрюваних другої категорії на додаток до встановлення обставин безпосереднього здійснення легалізації з’ясовуються питання стосовно каналів надходження злочинних капіталів, характеру стосунків з власником цих капіталів, умов, за яких здійснюються операції з легалізації (час, місце, юридичні та фізичні особи, що задіяні в легалізації, сума винагороди за проведені операції), наявності корумпованих зв’язків з працівниками правоохоронних органів, органів державної влади та управління, депутатським корпусом та ін.

Важливо вивчити інтелектуальний, професійний рівні допитуваних. Рекомендується проводити перший допит негайно, з використанням чинника раптовості. Це необхідно у разі несподіваного для злочинців їх затримання. Він має розвідувальний характер, коли слідчий не володіє достатніми даними про злочин, з’ясовує позицію допитуваного, переконливість його аргументів.

Для доведення суб’єктивної сторони необхідно проаналізувати причини вчинення злочину. Встановлення мотиву обумовлене характеристикою суспільної небезпеки вчиненого і самої особи. Розв’язання питання про намір включає встановлення й причин припинення злочинних дій, поведінки представників банку. Оскільки дії особи є реальною формою переходу суб’єктивного в об’єктивне, необхідно з’ясувати об’єктивну сторону злочину (етапи та способи здійснення, приховання слідів), особисте ставлення злочинця до вчиненого. Серед доказів, що наводяться як власне виправдання, є: матеріальні труднощі, незнання законодавства, недбале ставлення до службових і професійних обов’язків, невміння працювати з людьми, зайва довірливість, впевненість у нездатності правоохоронних органів викрити злочин. Із врахуванням доводів особи необхідно вивчити не тільки її повноваження, але і посадові інструкції всіх співробітників, причетних до злочину. Сприяють встановленню істини у цій частині й вилучені листи, запити, документи із резолюціями, докладні записки щодо порушених суспільних відносин. Вивчення вищенаведених матеріалів разом із нормативними актами, що регулюють певну сферу підприємницької діяльності, дає підстави для предметного дослідження мотивів, які спонукали до вчинення легалізації.

Як свідки у справах про легалізацію злочинних доходів можуть бути допитані такі особи:

• особи, які брали участь у вчиненні предикатних злочинів, але не є співучасниками легалізації «брудних» коштів. Йдеться про ситуацію, коли легалізуються «чужі» злочинно здобуті кошти або майно і коли справу про предикатний злочин уже розслідувано чи вона розслідується окремо від справи про легалізацію (відмивання). У цієї категорії свідків з’ясовують обставини одержання злочинних доходів і порядок їх передачі безпосередньому суб’єкту легалізації, умови, за яких обіцяно здійснити легалізацію, характер стосунків із легалізатором (як давно знайомі, хто познайомив, наявність корупційних зв’язків), а також ступінь його обізнаності щодо злочинного походження предмета легалізації, характер фінансових операцій чи укладених правочинів;

• особи, які хоча і виконували операції з легалізації, але не усвідомлювали злочинну природу походження майна чи коштів, з якими здійснювались фінансові операції або вчинювались цивільно-правові правочини:

а) працівники банківських та інших фінансових установ, через які здійснювались операції з легалізації «брудних» коштів - про обставини відкриття рахунків юридичним чи фізичним особам, що причетні до легалізації; характер здійснених фінансових операцій за їх рахунками; особи, що звертались до банку в ході здійснення цих операцій; наявність певних відхилень від установленого порядку здійснення банківських операцій під час обслуговування цих клієнтів, причини таких відхилень та винних осіб; додержання вимог проведення внутрішнього або обов’язкового моніторингу щодо сумнівних фінансових операцій та ін;

б) нотаріуси, працівники бюро технічної інвентаризації, ріелтери, адвокати, суб’єкти підприємницької діяльності, що надають юридичні послуги або послуги з бухгалтерського обліку, аудитори, які брали участь у підготовці, укладенні та реєстрації правочинів з майном злочинного походження або надавали особам (клієнтам) допомогу в плануванні чи проведенні операцій з цим майном (з купівлі-продажу нерухомості; управління грошима, цінними паперами; управління банківським, ощадним рахунком; організації здійснення внесків для створення, діяльності або управління юридичними особами; з купівлі-продажу об’єктів підприємницької діяльності, в тому числі приватизаційних) - про обставини здійснення зазначених операцій та осіб, що брали в них участь;

в) працівники державних органів - про порядок реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності; додержання вимог чинного законодавства щодо порядку такої реєстрації;

г) працівники митних органів - про обставини оформлення митних декларацій щодо виконання зовнішньоекономічних операцій;

ґ) працівники територіальної податкової інспекції - про обставини оформлення звітних документів та документів на одержання певних пільг, відшкодувань, наприклад, відшкодування із бюджету податку на додану вартість;

д) працівники територіального відділення Державного казначейства - про обставини відшкодування податку на додану вартість;

є) керівники благодійних установ - про обставини надходження грошових коштів чи іншого майна до цих фондів та напрямки їх витрачання;

є) працівники контролюючих органів - про обставини виявлення сумнівних фінансових операцій чи укладених правочинів; поведінку осіб, діяльність яких стосувалася цих операцій чи правочинів;

особи, яким відома будь-яка інформація щодо обставин легалізації та суб’єкта легалізації, - родичі, близькі знайомі, друзі підозрюваного.

Допит знайомих, членів родини злочинця теж сприяє встановленню кола його зв’язків, шляхів одержання та витрачання грошей, матеріальних цінностей у власності. Слід пам’ятати про небажання цих осіб співробітничати із правоохоронними органами саме через родинні, дружні стосунки. У такому разі особу необхідно переконати, що злочин буде розкрито і без її допомоги, але слідчого цікавить не факт притягнення до відповідальності близької людини, а встановлення її вини порівняно з виною співучасників;

особи, які мають фахові знання, що можуть бути використані під час виявлення та розслідування фактів легалізації: економісти, фінансисти, юристи, працівники Держфінмоніторингу України. Ці особи можуть надати інформацію щодо характеру сумнівних фінансових операцій, правильності оформлення зовнішоекономіч- них контрактів специфіки легалізаційних схем. Особи цієї категорії можуть бути залучені як спеціалісти під час проведення оглядів, обшуків та виїмок.

Ефективно пред’являти в ході допиту речові докази шляхом демонстрації предметів, від менш вагомих - до більш суттєвих. Це сприяє активізації асоціативних зв’язків у допитуваного з метою пригадування подій злочину. Також це перешкоджає помилковим чи вигаданим показанням. М. А. Селиванов переконаний у виправданості такого прийому впродовж декількох послідовних допитів, основний зміст якого - методичне розхитування позиції особи, що дає неправдиві показання. Залежно від обставин (готовності сприяти слідству, побоювань викриття) особа може правдиво свідчити з моменту висунення навіть незначного доказу. Але якщо особа не прагне дати показання слідчому, можна взяти до уваги пропозицію А.Ф. Волобуєва - продемонструвати найбільш вагомі докази. Якщо допитуваним були відомі дії підозрюваного, не можна обмежуватися загальними показаннями допитуваного, слід приділяти увагу і «дрібним деталям». Перевірка версії про спрямовування легалізованих коштів на придбання рухомого або нерухомого майна шляхом допиту колишніх його власників, працівників ріелторських агенцій, міжрайонних експертних відділень сприяє одержанню інформації про зв’язки між сторонами угоди купівлі-продажу, особливості її проведення, залучення сторонніх осіб.

Підвищенню доказового значення результатів слідчої дії допиту зокрема доцільно фіксувати її із застосуванням технічних засобів, що унеможливить спроби допитуваних відмовитися від власних показань. Користь у застосуванні технічних засобів під час розслідування легалізації полягає в тому, що вони сприяють фіксації інформації про складні для сприйняття слідчого операції документообігу, розрахунки між клієнтами.

Якщо узагальнити особливості проведення допиту під час розслідування легалізації грошей з використанням можливостей банку, відзначає В.П. Головіна, у будь-якій ситуації допиту, незалежно від особи допитуваного, слідчий спрямовує зусилля на одержання інформації щодо джерел походження злочинних прибутків, їх розміру та вигляду, осіб, причетних як до їх придбання, так і легалізації. Особливе значення має профілактична функція допиту, що полягає у можливості з’ясування чинників, які сприяли вчиненню злочину, з метою обрання шляхів протидії йому. Безумовно, отримання таких відомостей буде більш глибоким, якщо слідчій дії передуватиме ретельна підготовка, консультації спеціалістів з приводу обставин, що підлягають встановленню.

З’ясування питань стосовно способів злочинної діяльності, наявності співучасників, напрямів розпорядження легалізованими коштами сприяє дослідженню чинників, що вплинули на появу та реалізацію злочинного наміру. Спільне обговорення суб’єктів розслідування питань та результатів допиту допоможе виявити не тільки недоліки у проведенні окремих слідчих дій, оперативно-розшукових заходів, а й прорахунки у системі фінансово-господарської діяльності, причини, що спричиняють поширення злочину.

1. Призначення експертизи у справах про злочини,передбачені ст.. 209 КК.

Успіх у розслідуванні залежить від умілого поєднання слідчих дій з експертним дослідженням речових доказів. Досягненню цієї мети сприяє постійно зростаючий спектр судових експертиз. Це єдина слідча дія, підготовку та завершення якої здійснює безпосередньо слідчий, а дослідження - особа, що володіє спеціальними знаннями (експерт).

Згідно зі ст.ст. 195-196 КПК України експертизи призначаються та виконуються після порушення кримінальної справи. Але на практиці нерідко виникає потреба у їх проведенні на стадії досудової перевірки інформації про злочин. Слідчі можуть обмежуватися лише проведенням ревізій, аудиторських, зустрічних перевірок.

Перед винесенням відповідної постанови, разом із спеціалістом необхідно вирішити питання про доцільність певної експертизи, узгодити коло питань, які необхідно вирішити. Поряд з цим слідчий повинен шукати докази шляхом проведення інших слідчих дій.

Будь-яка експертиза має свій специфічний предмет дослідження. Встановлення предмета дозволяє у системі судових експертиз з урахуванням судово-слідчої та експертної практики визначити класи експертиз, найбільш притаманних розслідуванню відмивання грошей:

- судово-економічні (судово-бухгалтерська, комплексні (комісійні);

- криміналістичні (судово-технічна експертиза документів, почеркознавча, судово-трасологічна, експертиза матеріалів або їх слідів).

Найбільш поширеною є судово-економічна експертиза. Основними різновидами судово-економічної експертизи є: дослідження документів бухгалтерського обліку і звітності; дослідження документів фінансово-кредитних операцій; дослідження документів про економічну діяльність підприємств, організацій, установ.

Згідно з Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень економічна експертиза охоплює дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності; дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій, дослідження документів фінансово-кредитних операцій.

Головними завданнями дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності під час провадження кримінальних справ про відмивання (легалізацію) доходів, здобутих злочинним шляхом, є:

- установлення документальної обґрунтованості розміру нестачі або надлишків товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, періоду і місця їх утворення;

- установлення документальної обґрунтованості оформлення операцій з одержання, зберігання, виготовлення, реалізації товарно-матеріальних цінностей, в тому числі грошових, основних засобів, надання послуг;

- установлення документальної обґрунтованості відображення в обліку грошових коштів, цінних паперів;

- установлення відповідності чинному законодавству відображення в податковому обліку валового доходу та валових витрат за фінансово-господарськими операціями, що підлягають оподаткуванню податком на прибуток;

- установлення відповідності чинному законодавству відображення в податковому обліку податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість;

- установлення недоліків в організації бухгалтерського обліку контролю, які сприяли або могли сприяти завданню матеріальних збитків або перешкоджали її своєчасному виявленню.

Формами протидії відмиванню «брудних» коштів також є планово-економічна експертиза, предметом якої є фактичні дані, що характеризують обґрунтованість виконання та достовірність відображення у фінансовій звітності показників виробничо-господарської діяльності, а також фінансово-економічна експертиза, яка безпосередньо вивчає фінансові потоки.

Вказані експертизи дають можливість вивчити:

1) факт того, що «сумнівна фінансова операція» - це легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом;

2) суб’єкт господарювання, де проводилась операція з легалізації доходів;

3) джерела створення тіньових доходів;

4) методи способи легалізації;

5) документи, на підставі яких здійснювалась легалізація.

Широке використання у підприємництві документальних (паперових чи електронних) носіїв інформації, печаток та кліше, обумовлює залучення експертів в галузі техніко-криміналістичного дослідження документів. Простежується тенденція щодо поєднання в межах одного комплексного дослідження знань спеціаліста в галузі засобів комп’ютерної, копіювально-розмножувальної техніки.

Перехід до комп’ютерної системи міжбанківських розрахунків, ведення електронних розрахунків між підприємствами сприяв зміні способів учинення злочинів економічної спрямованості. Тому судова експертиза змушена накопичувати досвід проведення судових комп’ютерно-технічних експертиз. Її головними об’єктами дослідження є комп’ютерні системи (апарати) та програмні забезпечення їх діяльності. Така експертиза має чимало спільного з бухгалтерською, техніко-криміналістичною експертизою документів. В її основі лежать ті ж механізми документообігу, на яких ґрунтується бухгалтерський облік.

Різниця полягає в об’єктах криміналістично значимої інформації: паперових та магнітних носіях інформації. Одним із перспективних напрямів розвитку комп’ютерно-технічної експертизи є, на думку деяких учених, експертиза банківських комп’ютерних систем.

Об’єктами судової техніко-криміналістичної експертизи документів є документи, грошові білети, цінні папери. Але безпосередніми об’єктами експертизи є окремі їх елементи - текст, підпис, бланк, матеріал відбитка, печатки, певний дефект документа.

1. Загальна характеристика типових схем відмивання коштів та механізм їх виявлення.

Слід відмітити особливість існування тісних зв’язків між злочинами, що поєднує їх в єдине коло протизаконної поведінки, що характеризується наявністю як основних (предикатних) так і супутніх злочинів, які є предикатними по відношенню до легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Причому супутні злочини виступають формою, способом або ж необхідною умовою для вчинення предикатних злочинів.

До основних (предикатних) злочинів, з якими тісно пов'язана легалізація (відмивання) доходів, належать ті, які безпосередньо спрямовані на заволодіння чужим майном чи одержання іншої незаконної вигоди:

· шахрайство (ст. 190 КК);

· привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК);

· злочини у сфері господарської діяльності (ст. 202, 204, 222 КК);

· службові злочини (ст. 364, 365 КК);

· тощо.

До супутніх злочинів можуть бути віднесені:

· незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК);

· фіктивне підприємництво (ст. 205 КК);

· підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК);

· службове підроблення (ст. 366 КК);

· тощо.

Щодо самих схем відмивання, то вони можуть бути виявлені при проведені:

· виїзних перевірок;

· оперативних заходів;

· аналізу звітності;

· дослідження фінансової операції;

· валютного контролю.

Виїзні перевірки (ревізії) дають можливість безпосередньо на підприємстві вивчити необхідні документи, провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей. Перевірки проводяться податковими органами України, контрольно-ревізійним управлінням України, а також регуляторними органами (Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України).

Оперативні заходи – обшуки, виїмки, допити, інші оперативно-розшукові дії, які проводяться правоохоронними органами (Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Державна податкова адміністрація України).

Аналіз звітності (адміністративних даних) здійснюється контролюючими органами (головним чином, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України, Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України), а також може проводитись правоохоронними органами у випадках, передбачених законодавством. До такої звітності належить бухгалтерська звітність, фінансова, податкова звітність, в тому числі податкові декларації, вантажні митні декларації та інші види звітності, передбачені законодавством.

Дослідження (аналіз)фінансових операцій, як правило, передбачає збір інформації та аналіз операцій суб’єктами первинного фінансового моніторингу, Національним банком України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг України, правоохоронними органами, а також Державним комітетом фінансового моніторингу (в ході проведення фінансового моніторингу).

Валютний контроль здійснюється банківськими установами та іншими агентами валютного контролю при проведенні розрахунків у іноземній валюті, вивезенні/ввезенні, переказуванні і пересиланні валютних цінностей, в тому числі розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, інших валютних операцій. Головним органом валютного контролю є Національний банк України.

1. Етапи відмивання коштів.

У відповідності з найбільш розповсюдженою моделлю процесу відмивання коштів, яка використовується міжнародною організацією РЛТР, процес легалізації можна умовно розділити на три основні етапи (стадії): розміщення, розшарування та інтеграція.

Типовий механізм відмивання злочинних коштів може виглядати так, як це показано на рис. 5.2.

Зібрані брудні кошти потрапляють до фінансової системи країни, акумулюючись в певному банку (фінансовій установі). Далі відбувається маскування джерела їх походження. Наприклад, кошти через кілька рахунків переводяться до іншого банку, що знаходиться в офшорній зоні. З них видається кредит фіктивній компанії, яка нібито оплачує послуги іншої компанії - кінцевого елемента розшарування. В результаті придбаваються цінні активи, здійснюються фінансові або виробничі інвестиції та злочинні кошти набувають легальності.

1. Способи розміщення брудних коштів.

Перший етап - розміщення - може реалізовуватись шляхом депонування коштів в банках або розміщення активів в інших типах фінансових установ.

Головним чином, злочинно отримані доходи (передусім - готівка) перетворюються на ліквідні активи у формі валюти, цінних паперів, нерухомості і т.п., а також фізично переміщуються від їх істинних джерел походження (часто за межі країни).

Зокрема, на зазначеному етапі широко використовуються такі традиційні кредитно-фінансові установи, як банки, інвестиційні, страхові, фондові компанії, кредитні спілки тощо. Крім того, розміщення може здійснюватись через установи нефінансового сектору (бари, ресторани, готелі, комісійні, ремонтні установи, антикварні, ювелірні магазини, гральні заклади, будівельні фірми тощо).

„Найпопулярніші" способи, за допомогою яких злочинці розміщують брудні кошти в фінансові системи, включають:

1)штучне завищення торгової виручки (маніпуляція з цінами) при реалізації товарів;

4) встановлення контролю з боку злочинної організації над фінансовими установами або над діяльністю їх персоналу (в тому числі шляхом підкупу або погроз). Такі зв'язки суттєво спрощують розміщення незаконних коштів, їх розшарування та інтеграцію. Зазначений метод широко використовується в країнах СНД організованими злочинними групами, які спеціалізуються на легалізації незаконних доходів шляхом створення власних підприємницьких структур;

4) смерфінг - подрібнення платежів (вкладів), тобто структурування операцій з готівкою без перевищення встановленої законом межі з метою уникнення реєстрації державними органами таких операцій. Це один з найбільш популярних методів, який використовується на першій фазі відмивання;

4) організована закупівля фінансових інструментів за готівку;

4) обмін дрібних банкнот на купюри більшого номіналу, а також обмін грошей на іншу валюту. Діяльність обмінних пунктів пов'язана з обслуговуванням великої кількості випадкових клієнтів, що само по собі становить певні складності при ідентифікації клієнтів. На сьогодні багато країн, в тому числі й Україна, внесли відповідні зміни до законодавства та обмежили можливості використання обмінних пунктів для легалізації злочинних доходів;

4) переміщення коштів через банківські установи, в тому числі за кордон, з використанням платіжних карток;

4) злиття законних та незаконних капіталів, коли легально працююче підприємство використовує рахунок в банку в абсолютно законних цілях, поступово „підмішуючи" до таких коштів набуті злочинним шляхом активи;

4) використання благодійних організацій (зокрема, маскування злочинних коштів під благодійні внески та пожертвування).

Етап розміщення крупних сум готівки є найбільш „слабкою" ланкою в процесі відмивання коштів, оскільки отримані гроші найлегше виявити саме на цьому етапі. Саме з цього часу вони можуть потрапити в поле зору правоохоронних органів та є максимально вразливими при перевірці їх походження.

Оскільки за належно організованої процедури моніторингу фінансова установа не може не звернути увагу на спроби розміщення великих сум „чорної" готівки, значну небезпеку становить можливість набуття злочинцями контролю над фінансовою установою.

В розрізі типів організацій для розміщення кримінальних фондів безперечною є привабливість банківської системи з огляду на її універсальність. Банки пропонують широкий спектр послуг, мають стійкі зв'язки з іноземними фінансовими структурами, швидко здійснюють операції, оперують значними обсягами коштів.

Однак відмивання коштів може відбуватися і в інших фінансових закладах. Останнім часом небанківські установи все частіше використовуються для розміщення нелегально отриманих доходів та введення їх в звичайний фінансовий обіг. Багато в чому ця тенденція пов'язана з більш досконалим законодавством, що стосується боротьби з легалізацією брудних коштів в банківській системі, та порівняно кращою організацією моніторингу в цій сфері.

Інтенсивність та якість виявлення схем відмивання на первинному етапі багато в чому залежить від активної участі в процесі протидії безпосередньо суб'єктів первинного фінансового моніторингу, адже чато лише вони мають можливість виявити операцію на самому її початку.

1. Виявлення типових схем легалізації брудних коштів.

Схеми можуть бути виявлені при проведенні: виїзних перевірок, оперативних заходів та слідчих дій, аналізу звітності, дослідження фінансової операції, валютного контролю.

Виїзні перевірки (ревізії) дають можливість безпосередньо на підприємстві вивчити необхідні документи, провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей. Перевірки проводяться ДПА України, Контрольно- ревізійним управлінням, регуляторними органами (НБУ, ДКЦПФР, ДКРРФП).

Оперативні заходи та слідчі дії - обшуки, виїмки, допити, інші оперативно-розшукові роботи проводяться правоохоронними органами (Генеральною прокуратурою України, МВС, СБУ, ДПАУ).

Аналіз звітності (адміністративних даних) здійснюється контролюючими органами (головним чином, НБУ, ДКЦПФР, ДКРРФП, ДПАУ, Державна митна служба України), а також може проводитись правоохоронними органами у випадках, передбачених законодавством. До такої звітності належить бухгалтерська звітність, фінансова, податкова звітність, в тому числі податкові декларації, вантажно-митні декларації та інші види звітності, передбачені законодавством.

Дослідження фінансових операцій, як правило, передбачає збір інформації та аналіз банківських рахунків суб'єктами первинного фінансового моніторингу, НБУ, ДКЦПФР, ДКРРФП, ДПА, правоохоронними органами, а також Держфінмоніторингом (в ході проведення фінансового моніторингу).

Валютний контроль здійснюється банківськими установами та іншими агентами валютного контролю при проведенні розрахунків у іноземній валюті, вивезенні / ввезенні, переказуванні і пересиланні валютних цінностей, в тому числі розміщенні валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, інших валютних операцій. Головним органом валютного контролю є НБУ.

1. Електронні схеми відмивання коштів.

Дата добавления: 2015-05-08