Поняття ноосфери та його сучасне тлумачення

За В.І. Вернадським, ноосфера — це сфера свідомої діяльності людини в глобальному масштабі, взаємодії суспільства і природи, в межах якої розумна діяльність людини стає головним, вирішальним фактором розвитку. Ноосфера є новою, вищою стадією розвитку біосфери, пов'язаною з виникненням у ній людства. Пізнаючи закони природи і створюючи нові техніку й технології, людина справляє вирішальний вплив на процеси у земному і навколоземному середовищі її проживання, змінюючи і перетворюючи його своєю діяльністю. Серед складових частин ноосфери виділяють антропосферу (сукупність людей як організмів), техносферу (сукупність штучних об’єктів, створених людиною, та природних об’єктів, змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою).

86.Виникнення релігії.Елементи первісних вірувань

Проблема виникнення релігії дуже важлива для повного розуміння її суті і значення. З точки зору переважної більшості віруючих і значної частини духовенства, яке не вдається у богословські тонкощі, питання про виникнення релігії не має сенсу: релігію Бог дарував людству, причому саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія вічна і незмінна, саме їх релігія істинна і не потребує пояснення її походження. Та вже існує загальновизнана історія релігій, яка фіксує початок кожної із них. Ми знаємо майже в дрібних деталях процес формування ісламу, який відбувався на початку XI І століття, коли вже історію записували. Докладно відомо і започаткування християнства, що завершує своє друге тисячоліття. Значно менше ми знаємо про виникнення буддизму, адже йому більш ніж дві з половиною тисячі років. З далеких століть доходить до нас звістки про стародавні релігії, про їх початок і кінець. Про релігійні уявлення людей на зорі, їх існування свідчать численні факти науки. Всі народи мали свою релігію. Релігії виникали, розвивалися, зникали, змінювалися іншими. Безперечно, релігія має історичний характер, вона має свою, дуже цікаву і повчальну історію. Елементами первісних вірувань були анімізм, міфологія, магія, фетишизм, які ніколи не існували поодинці, вони завжди існували в комплексі. Анімі́зм — віра в існування душі. У теорії релігії концепція духовного домінує над концепцією матеріального: наприклад, душа, як безтілесна копія тіла, може існувати самостійно як при житті, так і після нього. В антропології концепція душі властива всім природним феноменам і об'єктам. Міфоло́гія- казки, перекази, оповідання, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя. Магія - сукупність прийомів і обрядів, що мають чудодійну силу; дії і обряди, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину. Фетиши́зм- одна із ранніх форм релігійних вірувань; поклоніння предметам неживої природи - фетишам, які є нібито наділені чудодійною силою. Яскравим прикладом фетишизму у сьогоденні є носіння різноманітних амулетів, оберегів тощо.

87.Релігія: сутність, структура та функції

Віровчення або релігія (від лат. religio – зв'язок) - в широкому розумінні віра, світогляд, бачення, сприйняття і відображення сущого людиною або спільнотою людей.

У вузькому розумінні релігія - віра в існування надприродних - персоніфікованих чи ні - сил, що супроводжується переконанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту, Космосу і т.п.) впливати на Всесвіт та на долю людей. Ця віра відбивається в думках, відчуттях і волі людини, включає в себе певний етичний кодекс, виражається в певному способі поведінки та/або ритуалах, за допомогою яких людина шукає схвалення та прихильності Бога або богів. За визначенням теолога Ганса Кюнґа, релігія є соціально-індивідуально реалізованим, втіленим в традиції та спільноту відношенням до чогось, що перевищує або охоплює людину та її світ, - до якоїсь, як би її не розуміли, найвищої правдивої дійсності (Абсолютне, Бог, Нірвана); на відміну від філософії, в релігії йдеться про слово та шлях спасіння.

Отже, релігія визначає уявлення людини про свою роль в цьому світі, свої можливості та обов'язки по відношенню до цього світу, інших людей та самої себе. Формування цих уявлень здійснюється, як правило, через призму приписів, настанов та роз'яснень, які надаються надприродною силою (Богом або богами, Абсолютом і т.п.) або іншими людьми - вчителями, авторитетними філософами і т.п. Таким чином, релігією також часто називають будь-яку усталену і чітко виражену систему віри, способу поведінки, етичних цінностей, уявлень про сутність людини і світу.

Функції релігії:1) світоглядна (певне світорозуміння — пояснення світу, місце людини в ньому і т.ін.);2) компенсаторська (релігія виконує роль компенсатора в сус­пільстві, тобто релігійного “заповнення” дійсності — соціальна нерівність, наприклад, перетворюється в рівність у стражданні; роз’єднаність замінюється братерством у громаді й т.ін.);
3) комунікативна (релігія сприяє спілкуванню людей через культову та позакультову діяльність);4) регулятивна (релігійні ідеї, цінності, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації виступають як регулятори поведінки людей);5) інтегративна (підсумовуючи поведінку та діяльність індивідів, об’єднуючи їхні думки, прагнення, спрямовуючи зусилля соці­альних груп і інститутів, релігія якоюсь мірою сприяє стабільності в суспільстві).

88.Основні філософські концепції релігії

1) Біологічна (натуралістична) концепція. Серед сучасних концепцій релігії особливе місце посідає біологічна (натуралістична). її прибічники шукають релігійну основу в біологічних або біопсихологічних процесах людини. З їхньої точки зору такою основою може бути «ген релігійності», «релігійний інстинкт», «релігійне почуття». Сама ж релігія є психофізіологічною функцією організму, частиною природи людини, чимось на зразок сексуальності тощо.

2) Психологічна концепція. Основоположник психоаналізу австрійський психіатр Зігмунд Фрейд (1856—1939) також вважав релігію природним феноменом і одночасно людським продуктом. Він пов´язував походження релігії з безпорадністю перед внутрішніми інстинктивними силами, вбачав у ній арсенал уявлень, які коріняться в індивідуальному несвідомому і породжені потребою полегшити здолання людської безпомічності. Боги, зазначав дослідник, виконують триєдине завдання: нейтралізують жах перед природою, примиряють із грізним фатумом, що передусім виступає в образі смерті; винагороджують за страждання і знегоди, які випадають на долю людини.
3) Серед популярних філософсько-соціологічних концепцій релігії виокремлюється теорія засновника соціології релігії, німецького філософа і соціолога Макса Вебера. Він характеризує релігію як спосіб надання сенсу соціальному діянню: як явище культури вона задає і підтримує відповідні сенси, вносячи «раціональність» у пояснення світу і в повсякденну етику. Продукуючи певну картину світу, релігія концентрує сенси, на її основі переживання світу переходить у світоусвідомлення, в якому предметам і явищам надається певний сенс. Світ стає полем діяння демонів, душ, богів, надприродних сил. Неоднорідні елементи дійсності переплітаються у систематизований космос. Формується загальна мета, в основу якої покладається морально-релігійна ідея спасіння, віддачі за біди, негаразди, нещастя, які терпить людина в житті.

4) Марксистський погляд на релігію. Специфічне тлумачення релігії дають німецькі філософи Карл Маркс (1818—1883) і Фрідріх Енгельс (1820—1893). Згідно з марксистською філософією релігія має винятково суспільну природу. І зрозуміти релігію, як і будь-яке інше суспільне явище, виходячи лише з природної сутності людини, неможливо. Суспільне ніколи не зводиться до біологічного й не може бути пояснене біологічними законами, властивими організму людини. Тому марксизм шукає джерела релігії не в глибинах внутрішньої природи окремого індивіда, не в конфліктах і проблемах, що одвічно супроводжують його існування, а в економічному житті та відповідних йому відносинах.

89.Національні релігії та їх особливості

В сучасному світі співіснують три світові релігії (християнство, іслам, буддизм) та багато національних релігій та племінних культів (іудаїзм, індуїзм, конфуціанство, синтоїзм, різні форми анімізму тощо).
Християнство розподіляється на три головні гілки: католицизм, православ’я, протестантизм.
Католицизм (бл. 1 млрд. вірних) переважає в багатьох країнах Європи Латинської та частково Північної Америки, деяких інших країнах Главою католицької церкви є папа римський одночасно він є главою міста-держави Ватікан – абсолютної теократичної монархії.
Православ’я поширене в Росії, Україні, Білорусі, Румунії, Болгарії, Сербії, Греції, Грузії (більше 120 млн.). Існує 15 автокефальних православних церков, та ще кілька (в тому числі й українська) намагаються здобути автокефалію.
Протестантизм розподіляється на кілька напрямків, що виникли протягом XVІ-XX ст., та переважає в країнах Північної Європи, поширений в Північній Америці (усього бл. 350 тис.), та веде дуже активну проповідницьку діяльність в багатьох інших країнах.
Держави, де поширене християнство, будуються на принципах секуляризації, відокремлення церкви від держави, – лише Ватікан є теократичною державою, а в протестантських країнах Скандинавії, Великобританії та католицькій Ірландії пануюча релігія вважається державною. Підставою соціально-політичної діяльності сучасного католицизму (в дусі клерикалізму) є енцикліка папи Лева ХІІІ “Rerum novarum” (“Про нові речі”, 1891 р.) та інші документи Ватікану. З того часу були створені християнські (християнсько-демократичні) партії та християнські профспілки. На кінець 80-х років у Західній Європі в 17 країнах діяли 21 партія загальною чисельністю 3,3 млн., в окремих країнах вони неодноразово приходили до влади (зокрема, в Германії ХДС/ХСС Г.Коля знаходиться при владі з 1982 р.). Останнім часом християнсько-демократичний рух виник і в Україні.
Православна церква веде активну суспільну, миротворчу діяльність, спрямовану на поширення злагоди і подолання конфліктів, але не втручається безпосередньо у боротьбу за владу.
Іслам налічує бл. 1 млрд. вірних (дві головні гілки – сунніти і шиїти), які складають більше 20% населення Азії і 49% – Африки, в 35 країнах є переважною більшістю. Іслам завжди будувався на концепції злиття та поєднання духовної та світської влади. В ісламських державах чинною є система мусульманського права та судочинства (шаріат).
Буддизм є державною релігією в Таїланді, поширений в інших країнах Східної та Південно-Східної Азії; в формі ламаїзму панує в Бутані і Тібеті, Монголії, Калмикії, Бурятії, Туві.

90.Християнство як світова релігія

Християнство (від грецьк. christos — помазаник, Месія) зародилося в І ст. н. е. у Палестині як одна із сект іудаїзму. Це споконвічне споріднення з іудаїзмом — надзвичайно важливе для розуміння коренів християнської релігії — виявляється й у тому, що перша частина Біблії, Старий Завіт, — священна книга як іудеїв, так і християн. Друга ж частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для них найголовнішою.
Християнство як нова релігія виникло в східній частині Римської імперії і згодом розповсюдилося в усьому світі. Виникнення і поширення християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації, занепаду її основних цінностей. Ця релігія спочатку була вираженням протесту рабів і найбідніших прошарків населення проти рабовласницького ладу, але потім християнське вчення привабило й інші, більш заможні прошарки населення, що розчарувалися в римському суспільному устрої. В основу християнської релігії лягла віра в спокутну місію Ісуса Христа, який своєю мученицькою смертю спокутував гріхи людства. Християнство пропонувало своїм прихильникам шлях внутрішнього спасіння: відхід від зіпсованого, гріховного світу в себе, усередину власної особистості; грубим плотським задоволенням протиставляється суворий аскетизм, а зарозумілості й марнославству «сильних світу цього» — свідома смиренність і покірність. У залежності від способу життя, дотримання всіх релігійних канонів, віри в друге пришестя Христа кожному віддасться за заслугами: кому страшний суд, кому небесна кара, кому царство Боже.
Головною особливістю християнської моралі є те, що догмати християнського віровчення вважаються незмінними, а основні норми моралі зберігають свою силу в кожному новому поколінні віруючих людей. Християнська мораль містить у собі сукупність правил, які регулюють взаємини між людьми.
Починаючи з IV ст. християнська церква періодично збирає вище духівництво на так звані Вселенські собори. На цих соборах розроблялася і затверджувалася система віровчення, формувалися канонічні норми і богослужбові правила, визначалися способи боротьби з єресями. У християнську мораль була включена сукупність норм, що регулюють взаємини між людьми в родині, громаді, суспільстві. Такими виявилися старозавітні й євангельські заповіді й інші моральні настанови, які в сукупності й склали те, що офіційно було схвалене і назване церквою кодексом християнської моралі.

91.Буддизм як світова релігія

Буддизм — одна з найдавніших світових релі­гій, яка існує понад 2500 років. Вона поширена пе­реважно в Центральній, Південній та Швденно-Східній Азії (В'єтнам, Індія, Китай, Корея, Монголія, Японія та ін.). її послідовниками є понад 300 млн осіб. За час існування буддизм глибоко вкоренився в азійських країнах і зараз чинить значний вплив на різноманітні аспекти соціально­го та державного життя, визначає культурну само­бутність народів Азії, став певним способом життя людей.

Буддизм виник у VI ст. до н. е. в Індії в умовах формування великих рабовласницьких держав, розкладу родоплемінних відносин, посилення со­ціального гноблення, падіння авторитету жрець­кої касти брахманів і переходу влади до касти кшатріїв, яка складалася в основному з військової бюрократії та великих рабовласників. Відобра­жаючи інтереси останніх в їхній боротьбі проти касти брахманів, буддизм визначально виступав як противник каст взагалі та прибічник рівності людей. Народні маси буддизм приваблює ілюзор­ною рівністю людей та обіцянням позбавлення в потойбічному світі від земних страждань.

У III ст. до н. е. цар АІпока, об'єднавши під сво­єю владою більшу частину Індії, надав буддизмові статусу державної релігії та активно сприяв його поширенню як у країні, так і поза ЇЇ межами. Бу­дучи понад тисячу років найбільш масовою релі­гією, буддизм у X ст. н. е. дещо втратив свій вплив. Його заступив індуїзм, що асимілював ідеї брахманізму та буддизму.

Буддизм поширився в багатьох країнах Азії. У І ст. н. е. він набув популярності в Китаї, де до виникнення конфуціанства відігравав значну роль. До Японії буддизм проник із Китаю та Кореї в VI ст., в VII ст. він закоренився в Тибеті. У Мон­голії буддизм у формі ламаїзму поширився в XVI— XVII ст., в Бурятії (Росія) — в XVII—XVIII ст. Розповсюдженню буддизму сприяла його здатність пристосовуватися до місцевих умов і вірувань різ­них країн. Це також обумовило розмаїття його напрямків, течій і сект, які хоч і спиралися на ви­хідні канонічні постулати, але різнилися пантео­ном та обрядністю. У буддизмі існують два нап­рямки: хінаяна (мала колісниця, або вузький шлях спасіння), що поширений на півдні Азії, та махаяна (велика колісниця, або широкий шлях спасіння), послідовники якого проживають на пів­ночі. В організаційному відношенні буддійські церкви в кожній країні існують автономно, буд­дизм не має єднального центру.

92. Основні віросповідні ідеї ісламу та його течії.

Іслам — одне з трьох (нарівні з християнством та буддизмом) світових віросповідань. Людей, що сповідують іслам називають мусульманами. Кожен мусульманин, якщо він здоровий, не має боргів і має достатньо коштів для мандрівки, хоча б один раз у житті повинен виконати Хадж - паломництво у Мекку до мечеті Аль-Харам, де знаходиться святилище Кааба. Салят або ритуальна молитва, яка повинна виконуватися п'ять разів на день. У багатьох ісламських країнах, нагадування,Азан (дзвонять до молитви), - передача йде публічно від місцевих мечетей у відповідний час. Молитви декламуються і складаються з віршів з Корану на арабській мові. Закят — або милостиня. Зякат вважається релігійним зобов'язанням (в протилежність добродійності добровільної дії), тому що їх багатство вважається як "довіра від щедрості Богів". Саум. Мусульмани не повинні їсти або пити від світанку до сутенків протягом місяця, і повинні бути уважними від інших гріхів. Саум не обов'язковий для декількох груп для кого це невчасний тягар. Для інших гнучкість дозволяється залежно від обставин. Ритуали Хаджу включають обхід сім разів навколо Кааба, торкаючись Чорного каменя, семиразовий біг між холмами Сафа і Марва, і символічне побиття камінням диявола в Mіні. Паломник, або хаджа, шанується суспільством, хоча ісламські викладачі говорять, що Хадж повинен бути виразом відданості Богу замість засобу, щоб придбати соціальне положення. Течії ісламу: Сунізм, Шиїзм, Суфізм, Ваххабізм, Ісмаїлізм, Друзи, Алавіти.

93. Розкрийте сутність філософських підходів до проблеми буття Бога.

До основоположних проблем філософії релігії, зокрема філософської теології (як конфесійної, так і позаконфесійної) належить також ідея Абсолюту, ідея Бога. Філософське обґрунтування існування Бога полягає в наданні філософських аргументів на користь реальності буття Бога. Засобами такого обґрунтування є логіка зв'язку раціонально-філософських суджень, що мають у своїй основі природно-космічні, соціально-історичні та індивідуально-життєві явища, втілені в людському досвіді. Для теоретичного обґрунтування існування Бога філософія релігії найчастіше використовує поняття «доказ» і «аргумент», які в цьому разі не слід розуміти ні у співвідношенні з класичною філософською теорією, ні за аналогією з природничо-науковим або математичним доведенням. Застереження, з якими вживаються ці поняття, покликані засвідчити певну проблематичність теоретичного обґрунтування Бога. Серед доказів, що демонструють історичну стійкість, чіткість аргументації та широке визнання, виокремлюються «онтологічний доказ», «космологічний доказ», «телеологічний доказ», які відповідають трьом традиційним теїстичним доказам — онтологічному, космологічному й телеологічному Бог – творець, моральний абсолют, Бог – істина, і Бог – краса – 4 виміри, в яких розгляд. буття Бога. Боже буття розглядається: - онтологічне чи космічне, тобто якщо існує світ, то існує причина світу, якщо причина світу в русі, то початок світу і початок руху – Бог (Арістотель, Лейбніц). - телеологічне: якщо існує цілісообразність (ціль) в світі, це свідчить про буття розумного творця (Платон, Цицерон, Сократ).

94. Католицизм та православ’я як різновиди християнства.

Католицизму притаманні догмати християнства, але він має й специфічні риси, особливості, котрих не знає православна церква. Вчення про «чистилище» полягає в тому, що душа людини після смерті потрапляє в «чистилище» - місце між пеклом і раєм, має змогу очиститися від гріхів і в подальшому переходити в пекло чи рай. Очищення душ здійснюється шляхом різноманітних випробувань. Пишність і урочистість притаманні католицькому культу, богослужіння супроводжується органною музикою, сольними та хоровими співами. Богослужіння в католицькому культі ведеться латинською мовою, незрозумілою більшості віруючих. Значного поширення в католицизмі поряд із вшануванням Богородиці набуває культ святих, поклоніння реліквіям та мощам. Православ’я.Своїми витоками православ'я сягає перших автокефальних християнських церков — Константинопольської, Александрійської, Антіохійської, Єрусалимської, що виникли у IV ст. на територіях східної частини Римської імперії і суміжних з нею держав. Аналогічно немає потреби у формальному проголошенні нових догматів. Православ'я не має єдиного світового адміністративного центру. Хоча у православних немає єдиного адміністративного центру на зразок Ватикану, у них є центр православного життя ченців. Він розташований на півострові Афон, що належить Греції Афону не допускаються жінки, діти, євнухи і безбороді чоловіки. Православне хрещення здійснюється потрійним зануренням у воду, а не простим нанесенням на лоб кількох крапель води, як це роблять католики. До духовного сану у православ'ї допускаються одружені чоловіки.Після того, як чоловік став священиком, його позбавляють права на шлюб.

Дата добавления: 2015-05-22