Виникнення сучасної філософії та її особливост

Другий комплекс причинпороджений особливостями і протиріччями сучасного політичного й економічного розвитку світового співтовариства. Він пов’язаний, насамперед, з найтіснішим економічними відносинами усіх держав сучасного світу, які розкриваються через сутність такого поняття, як “глобалізація”.

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ – це стрімке збільшення потоків товарів, інвестицій, кредитів, інформації, обмінів людьми й ідеями а також розширення географії їхнього поширення.

Глобалізація торкається всіх областей громадського життя, включаючи економіку, політику, міжнародні відносини, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку й ін., вносить значні корективи в подальші перспективи розвитку усього світового співтовариства. Елементи національних економік (національні виробники, споживачі, фінансові й інші інститути) прямо інтегруються в загальний світовий економічний простір. Глобалізація приводить до того, що національні економіки стають частиною єдиної світової економічної системи, тобто глобалізованої економіки.

Це означає, по-перше, вихід діяльності національних економічних суб'єктів за рамки національно-державних об'єднань. По-друге, на глобальний рівень підіймаються економічні проблеми конкретних країн – розвиток економічної ситуації і процесів в окремих країнах впливає на інші держави. По-третє, стає актуальною загальносвітова координація національної економічної політики різних держав як умови стабільності світової економічної системи.

Глобалізація також охоплює такі сфери, як культура, безпека, екологія, інформаційний простір. В усіх цих сферах спостерігається процес посилення взаємозалежності і взаємовпливу. Жодна область у сучасному світі не може залишатися осторонь від глобалізації, і це є імперативом XXI століття.

КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ ГЛАБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ:

– глобальні проблеми повністю або частково зачіпають інтереси людства в цілому та кожної окремої людини зокрема;

– глобальний характер таких проблем визначається тим, що у разі їх не вирішення людству загрожує регрес або навіть загибель;

– вирішення глобальних проблем вимагає застосування колективних зусиль всіх держав та народів світу.

КЛАСИФІКАЦІЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ – у політологічній науці немає єдиної думки щодо класифікації глобальних проблем сучасності, а тому назвемо найбільш поширені, а саме:

1. Глобальні проблеми, пов’язані із сферою міжнародних відносин (зростання військових конфліктів в різних регіонах планети; економічна, культурно-освітня, медичної відсталість слаборозвинених країн та інші);

2. Глобальні політичні проблеми (поширення тероризму, низька ефективність політичних систем забезпечення міжнародної безпеки, передусім ООН тощо)

3. Глобальні проблеми типу “людина-суспільство” (демографічна, продовольча; поширення найнебезпечніших захворювань, злочинності, наркоманії, інших негативних соціальних явищ);

4. Глобальні проблеми типу „суспільство-природа” (екологічні, енергетичні, сировинні, кліматичні тощо).

Питання виникнення філософії пов'язане зі становленням світогляду, його розвитком та ступенями зрілості. Відомо, що ще в сиву давнину людина почала осмислювати свої дії стосовно природи та інших людей, бачила різницю між світом існуючим і бажаним. Люди не хотіли голодувати, вмирати. Тому й діяли, щоб вижити. Вироблялися програми таких дій, які б сприяли їх виживанню, наближенню існуючого світу до бажаного. Та не всі з цих дій були ефективними, не всі вели до успіху. Тому людина стала приписувати природі певні риси, створювати програми, які б запобігли гніву природи й викликали її доброзичливість до себе. В результаті виникла міфологія. Поступово складається відповідний тип взаємодій і відносин зі світом, котрий пізніше класифікували як міфологічний. Міфологічний тип світогляду ґрунтувався на уособленні та одухотворенні сил природи, приписуванні їм людських рис. Він відображав і закріплював досвід людей первісного суспільства. В міфології не було чіткого розмежування людини і середовища, природного й надприродного, думок та емоцій. Це було невід диференційоване, цілісне світорозуміння. Будучи орієнтованою на переборення фундаментальних суперечностей людського існування, вона сприяла гармонізації індивіда, суспільства й природи, пояснювала зв'язок між минулим, сучасним і майбутнім; формувала колективні уявлення соціальних спільнот про певну систему цінностей, норм поведінки; забезпечувала духовну єдність поколінь, емоційно-вольову життєздатність людей. У її надрах зародились елементи моралі, релігії, філософії, мистецтва, науки. Релігія як тип світогляду виростає з міфології і зберігає її в собі як свій власний елемент. Основою міфології і релігії є уособлення, уподібнення зовнішнього світу людині, перенесення на нього людських властивостей. Відмінність релігії від міфології не в тому, що міф визнає панування над людиною природи (в міфологічній свідомості природа ще не відокремлена від людини), а в тому, що релігія визнає панування бога. Природа - це реальність, а Бог - продукт людської уяви. Реальне панування над людьми природи і соціальних процесів, переломлюючись в їх колективній свідомості, породжує уявлення про панування богів і над природою, і над людиною. До того ж саме уявлення про богів, а тим більш про єдиного Бога, має відносно пізнє походження. Релігія виникає саме тоді, коли в свідомості людей надприродне починає відокремлюватись від природного, тобто коли відбувається роздвоєння світу на природний і надприродний (на ранніх ступенях еволюції міфологічного світогляду такого роздвоєння ще не було). Лише з появою уявлень про богів як надприродних істот, які мають ознаки особистості, - творців і володарів світу, формується і система дій, покликаних впливати на богів, установлювати з ними "практичні" відносини. На місці первісних магічних культів (а частково переосмислюючи їх) виникають характерні для релігії хвалебні і умилостивельні культи. Стосовно останніх можна сказати, що релігія рекомендує молитися. Молитва - це перенесення на богів (Бога) тих відносин, які склалися в людському суспільстві з розпадом первісно-суспільного ладу. Та на зміну міфічним, релігійним, розпливчастим уявленням мали з'явитися сухі й точні теоретичні поняття у формі натурфілософського знання. Причиною виникнення натурфілософії було те, що природознавство тоді не було виділене в окрему галузь, природа мислено не була розчленована. Проте зароджувався новий спосіб мислення, згідно з яким філософія пояснювала як одне явище випливало з іншого, одне знання - з іншого. Думка заглиблювалась у сутність. З'явилось теоретичне мислення. Перед людством постало триєдине завдання: - зрозуміти світ таким, яким він є; - пізнати людину (її внутрішній світ) такою, якою вона є; - визначити місце людини в світі і на цій основі сформувати її цілі та завдання. Вирішення першого завдання призвело до появи природничих наук (у лоні філософії). Вирішення другого - до появи суспільних наук Вирішення третього - до визначення головної мети людини, обґрунтування її ідеалів, оцінок, практичної й теоретичної діяльності. Останній блок питань належав і належить філософії. Сюди ж відносять ще й проблеми методології та ін. Уже в рабовласницькому суспільстві чітко вималювалася тенденція, згідно з якою предмет сприймали таким, яким він є, без будь-яких вигадок. У XVII ст. з'явилась тенденція, відповідно до якої прагнули "розкласти" предмети по полицях (створювалась застигла картина світу). Проте була й протилежна тенденція, формувався діалектичний метод дослідження. За його допомогою людська думка проникала "в глиб" предмета. Річ розглядалася в її відношеннях і розвитку, з різних сторін та граней. Удосконалювався його апарат: формувалися наукові та філософські категорії. В межах філософії як "науки наук" паралельно з філософськими виникали й розвивались наукові знання. Вони були єдиною формою теоретичного освоєння дійсності, рухалися від емпіричного до теоретичного рівня. В XVII столітті почався процес виокремлення з філософії наукових знань. її предмет змінився, хоч у своєму розвитку вона продовжувала перебувати в постійному зв'язку з науковими знаннями. Процес впливу на науку з боку філософії, і навпаки - завжди був позитивним. У процесі виникнення й розвитку філософія тлумачилась як знання, позбавлене чуттєвої конкретності (знання про сутність, про загальне). Як і наука, вона виражає свої знання в теоретичній формі, хоч і відрізняється від неї, а також від релігії, яка орієнтується на непізнавальне осягнення сфери надприродного буття, фіксує його лише в актах віри. З появою філософії виникають "зацікавлені", "небайдужі" знання. Тому філософія як світогляд відрізняється від інших типів світогляду. Вона реалізує світоглядну функцію на основі теоретичного відношення до дійсності, протиставляючи антропоморфізму міфології уявлення про світ як про сферу дії об'єктивних не персоніфікованих сил, а традиційності й безпосередності міфу - свідомий пошук та вибір своїх стосунків і тверджень на основі особливих логічних і гносеологічних критеріїв. Теоретичне відношення до дійсності у філософії передбачає зіставлення суб'єкта і об'єкта та з'ясування взаємовідношення між ними.

Дата добавления: 2015-05-22