Хрuстuянська мораль i господарська дiяльнiсть. 4 страница. 119. Ідеї матеріалізму та діалектики в роботах Ф.Енгельса

119. Ідеї матеріалізму та діалектики в роботах Ф.Енгельса.

Фрідріх Енгельс (1820 – 1895 рр.) – один із творців марксизму.

Критикуючи Л.Фейєрбаха за його негативне ставлення до діалектики Г.Гегеля, Ф.Енгельс критично переосмислює її, повертає обличчям до реальної матеріальної дійсності. Таким чином, матеріалізм стає діалектичним, а діалектика – матеріалістичною. Таке поєднання дало свої позитивні результати. В рамках конкретної філософської концепції виникла можливість застосувати діалектику при аналізі не лише свідомості, а й природи, економічних, соціальних, політичних та інших процесів, що відбуваються в суспільстві, процесу пізнання. Безпосередніми результатами такого застосування діалектики є праця Ф.Енгельса “Діалектика природи”, багато інших. Поєднання матеріалізму і діалектики знайшло відображення в терміні, який серед інших використовується як назва цієї філософської теорії – діалектичний матеріалізм.

Матеріалізм і діалектика дозволили Ф.Енгельсу та К.Марксу відкрити феномен повторюваності у суспільних процесах і тим самим довести, що й суспільство, а не тільки природа, розвивається за певними законами, виділити окремі етапи в його розвитку, які були названі суспільно-економічними формаціями, по-новому оцінити роль народних мас та окремих особистостей в історії, дати своє розуміння причин виникнення і функціонування держави, соціальних класів, їхньої боротьби між собою, показати еволюцію сім’ї та ін.

Великий вплив на формування філософських поглядів Ф.Енгельса справила класична німецька філософія, особливо праці Г.Гегеля і Л.Фейєрбаха. Німецька класика виступила теоретичною основою нового філософського світобачення. К.Маркс і Ф.Енгельс критично сприйняли і застосували на абсолютно нових засадах гегелівське вчення про діалектику як теорію розвитку і філософський метод. По-новому трактується також філософські ідеї Фейєрбаха. Зокрема щодо об’єктивності матерії, сутності людини, критики релігії.

120. Філософські ідеї у працях Леніна.

Серед послідовників К. Маркса і Ф.Єнгельса особливе місце належить В. Леніну 1870-1924.Філософські ідеї марксизму дістали в працях Леніна на подальший розвиток. Ленін намагається максимально використати філософи марксизм для створення теорії боротьби робочого класу. Динаміка цікавить його у двох аспектах: як філософський метод, що відповідає матеріалістичній філософії, і як метод що майже і повинен використовуватись в політичній діяльності,, практиці боротьби з царизмом.

Змістом діалектики за Леніним є розвиток, який виявляє себе через взаємозв’язки, взаємодію, взаємопереходи явищ і процесів діяльності. Згідно з його вченням діалектика виявляється у двох формах: об’єктивній і суб’єктивній. Під об’єктивною діалектикою розуміється розвиток діяльності, навколишнього світу в тому вигляді, як він відбувається сам по собі,незалежно від впливу людей. Суб’єктивна діалектика це по суті, знання про цей розвиток.

Чільне місце у Ленінській філософії посідають питання теорії пізнання. В своїй основній філософії посідають питання теорії пізнання. В своїй основній філософській праця “Матеріалізм і емпіріокритицизм” 1908 р. він обгрунтовує ідею, що в основі матерії лежить така властивість, як відображення. Відображення – це атрибут матерії. У найзагальнішому випадку можна розрізняти відображення на рівні неживої, живої природи і на рівні свідомості суспільства. Пізнання світу за Леніним – це процес відображення, відтворення властивостей об’єкта пізнання у свідомості людини. Тому відображується висхідний, фундаментальний принцип теорії пізнання, її ядро. З іншого боку Ленін трактує пізнання як складний, суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики. Ленін формулює принцип єдності діалектики теорії пізнання та логіки призводить думку, що діалектика водночас є теорією пізнання і логікою. Специфічне місце в колі проблеми, які значили, свою розробку в ленінських роботах, належить проблемі матерії. Ні Маркс ні Єнгельс не дали визначення цього поняття. На думку Леніна визначальними характеристиками матерії є її об’єктивність і здатність відображатись. З іншого боку Ленін намагався розібратись яку роль в житті індивіда та суспільства відіграє свідомість, суб’єктивний характер. У зв’язку із створенням Леніним політичної партії (мета – повалення царизму) проблема свідомості в його роботах виступає як проблема взаємозв’язку суспільної психології та ідеології. У ленінських роботах велика увага приділяється питанню функціонування суспільства і практики революційних перетворень. Рушійну силу суспільного розвитку Ленін слідом за Марксом та Єнгельсом бачить у класовій боротьбі. Шлях подолання експлуатації робітників - соціалістична революція і диктатура пролетаріату. У роботі “Великий почин ” Ленін дає визначення класів. Серед широкого кола питань суспільного розвитку, особливе місце належить і теорії соціальної революції. Революція трактується ним як якісний стрибок, що забезпечує перехід суспільства на новий ступінь свого розвитку і передбачає кардинальну зміну форм та характерну власність на засоби виробництва, соціального, політичного, духовного життя суспільства.

121. Філософська думка Київської Русі.

Основного розвитку філософська думка України набуває у Київській Русі. Винекнення філософії Русі відбувалось у процесі розв’язання суперечностей між слов’янським міфологічним світоглядом та християнством. Київська русь – перша східнослов’янська держава, яка розвитком своєї культури продемонструвала приклад закономірного переходу від міфологічного до релігійного і від релігійного до філософського рівня світогляду.

Філософська думка України розвивається як етико-моральне вирішення цілої низки світоглядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Це спрямування було співзвучне християнській культурі, тому справедливим є твердження про те, що філософія доби Київської Русі мала християнський характер.

Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру:проповіді, повчання та ін.

На початку ХІІ ст. з’явилася “Повість временних літ” Нестора – одна із пам’яток філософської думки. Філософське звучання мають “Слово про закон і благодать” (митрополит Іларіон), “Посланіє” (Климент Смолятич), “Златоуст” (Кирило Туровський) та ін. “Слово о полку Ігоревім” є не тільки видатною пам’яткою літератури Київської Русі, а й джерелом своєрідної філософської культури.

Отже, філософська думка Київської Русі мала християнський характер, у ній переважала етична проблематика: філософська картина світу, пізнання, людина, людські вчинки, суспільство розглядалось крізь призму вічного конфлікту добра і зла. А в соціальній філософії домінували патріотичні ідеї єдності всіх руських земель, зміцнення і централізації держави для відсічі іноземним загарбникам, необхідність розвитку культури та освіти.

Із становленням феодального ладу християнський характер української філософії змістився у бік утвердження патристичних і агіографічних ідей. Проповідувалась зверхність віри над знанням, вищою метою пізнання проголошувався Бог.

122. Філософські погляди Г.Сковороди.

Григорій Савич Сковорода (1722 – 1794) – видатний філософ, поет, просветитель-гуманіст. Син бідного козака з Лівобережжя, він здобув ос-віту в Київській Академії, працював викладачем у Переяслівському та Харківському колегіумах. Проте во-рожість церковної влади до його про-гресивних поглядів та педагогічних методів змусила Сковороду розпоча-ти життя мандрівного філософа.

Його філософські твори можна поділити на 4 цикли:

I – праця “Наркіс. Разглагол о том: Узнай себе”.

II – до якого входять декілька робіт, зокрема “Дружня розмова про душевний світ” 1775 р.

III – “Ікона Алківіадська” та інші.

IV – “Сварка архістратичи Ікхайла з Сатаною про те, чи легко бути бла-гим”.

Мислителя хвилювали проблема соц.нерівності людей, пошуки шля-хів до людського щастя. На його дум-ку, цей шлях лежить через самопіз-нання та працю. Людина повинна займатися у житті тим, що найбільше відповідає її нахилам, а для цього вона має бути незалежною, уникати визискування і слави. Ці переконання зумовили викриття духовенства, старшини, всіх, хто принижував і гнобив народ.

Філософська концепція Сковоро-ди грунтується на тезі про існування трьох світів: макрокосму – всесвіту, який є вічним; мікрокосму – люди-ни; “символічного” світу Біблії. Практичний досвід, який Сковорода вважав джерелом усіх знань, привів до критики релігійних догматів; він піддав сумніву окремі положення Біб-лії, хоча йшукав в ній духовне нача-ло.

Г.Сковорода – один з визначних гуманістів свого часу. Він був широ-ко обізнаний з творами стародавніх і сучасних філософів. Гуманістичні ідеали викладені в поетичних збірках “Сад божественных песней” та “Басні Харковськія”, підручниках з поетики та етики.

Філософія “серця”, вчення про сродну працю, мала дещо утопічний характер в час поневолення укр.ко-зацтва. Бо кріпацтво і “сродна” праця не умісні. Сковорода бачив, що у сусп. панують пригноблення людини, несправедливість, що керівною, ру-шійною силою людських вчинків є матеріальний інтерес.

Гуманістичні, демократичні та просвітницькі ідеї Г.Сковороди вплинули на розвиток передової філософії та сусп.-політ.думки України, а його поетична спадщина заклала підвали-ни класичної української літератури.

123. І.Франко, М.Драгоманов, М.Грушевський про укр.ідею.

Величезної цінності вклад у розв. укр.філосоії др.пол. XIX-поч. XX ст. зробили М.Драгоманов (1841-1895), І.Франко (1856-1916), М.Грушевсь-кий (1866-1933) та Леся українка (1871-1913 рр.).

М.П.Драгоманов визнавав вел. роль філософіїв іст.процесі, як рез. дії багатьох факторів і різних комбінацій сусп.сил. Він користувався порів-няльно-істор.методом при розгляді соц.питань. Цей метод передбачав врахування не тільки фактору часу, а й усіх тих сусп.умов, за яких відбува-ється розвиток того або ін. явища.

Філ.-політологічна концпція Драгоманова полягає в тому, що укр. нація повинна розбватися на ієрархії суверенітетів: особа-народ-держава. Мислитель розвінчував тезу про по-діл народів на державні і недержавні. Державність для укр.нації не само-ціль, а засіб самоутвердження і ду-ховного відродження. Він був при-хильником волюційного, а не револ. шляху побудови нової України.

Драгоманов заклав підвалини полі-тологічної науки і публіцистики в У., вивів укр.політ.дмку на євр.рівень. Його ідеї і сьогодні не втратили цін-ності, особливо у питаннях станов-лення державності.

І.Я.Франко розробляє тему праці, трудової моралі у літ-рі, ставлячи в центр своєї філософії людину. Голов-ний закон людяності у формуванні Франка: неробство – зло, праця – доб-ро. Праця – єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, все-ляти в неї почуття гідності і правди. Але жити лише для праці неможливо, вважав Франко. У його творчості по-стійно виступають дві взаємозалежні сили: це пісня і праця, дух і матерія, книжка і хліб. Його філ.поглядам притамана діалектико-матеріалістич-на оцінка.

Філ. Франка породжує досить важ-ливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і дум-ках, а тому в сфері духу панує найдо-рожча різноманітність, яка робить людей несхожими, цікавими і дає людям основу для єдності, братерства і любові.

Філ. Франка – це яскраве втілення філ. укр.духу початку ХХ ст.

Леся Українка в своїх працях розвивала діалектичний погляд на сусп., природні процеси. Поезія Л.Ук-раїнки має велике світоглядне значен-ня, а також її роздуми над долею укр. нар. Письменниця закликала укр. гро-мадкість збудитись від інертності, вважала необхідним розвивати духовні сили народу, вивчати духовні скраби людства.

М.С.Грушевський – це був вче-ний, що мислив широкими історико-філ.категоріями. Він розглядав народ як нац.індивід. Народ є “єдиним геро-єм історії з його ідеалами, змаган-нями, боротьбою, посміхами і помил-ками”. Селянська природа істотно визначає самобутність історії укр.нар. Іст.праці Грушевського мають неаби-яке значення для забудови укр.держа-ви і відродження самосвідомості на-роду в сучасний період.

145. Феномен релігії, його осмислення в філософії.

Релігія-це форма суспільної свідомості, суть якої полягає у фантастичному, спотвореному через уявлення про надприродне відображенні тих сил, що панують над людьми в їх повсякденному житті. Специфічною ознакою є віра в реальне існування надприродних осіб /бога, духа,чорта/ та можливість їхнього втручання в реальне життя.

Спроба пояснити сутність релігії мала місце ще в судженнях стародавніх філософів. Для матеріалістів стародавнього світу основною філософською проблемою, пов’язаною з релігією, була проблема з’ясування причин, що спонукали людей створити в своїй уяві образи богів і повірити в їхню всемогутність, в той час, як для ідеалістів головною проблемою було філософське обгрунтування існування бога.

Серед матеріалістичних пояснень походження релігії слід виділити: * ”теорію страху”-безсилля людей перед явищами природи /Демокріт, Спіноза/; * ”теорію обману”, своєкорисливість священослужителів і утриманців влади /Вольтер,Дідро/; * теорію неосвіченості. Таким чином, для матеріалістів головним у вивченні релігії було з’ясування причин її існування, а для ідеалістів-визначення сутності надприродного і його впливу на людину.

124. Філософські аогляди Т.Шевченка та його роль в становленні української ідеї.

Т.Г.Шевченко (1814-26.02.1861) – видатний укр.поет, художник, мисли-тель, революційний демократ, у твор-чості якого після Г.Сковороди впер-ше з новою силою зазвучала філосо-фія укр.духу. Ця філософія глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, грунтувалась на національній ідеї укр.народу.

Поетична творчість Шевченка відо-юражає думи і сподівання укр.наро-ду. Кріпацтво і самодержавство він вважав основною причиною соц. і екон. проблем в Російській імперії. Протягом всього свого життя він був непримиренним противником цариз-му, нац. і соц.гноблення, рішуче від-стоював почуття нац.гідності, боров-ся за нац.свободу. Ідея свободи – цен-тральна в його вторчості. Шевченко вважав Запорізьку Січ уособленням вільного духу укр.народу.

Філософія Шевченка виростає на-самперед з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії і віри.

Філ.подвиг Шевченка полягає в то-му, що він зумів серед мертвої тиші, посіяти надію. Життя цієї надії почи-нається з оспівування свободи. “Коб-зар” – найволелюбніша книга усіх ча-сів.

Філ.погляди поета дуже складні, в центрі уваги насамперед людина, її багатий духовний світ, її свобода, щастя і доля.

Філ.характер творчості Шевченка відображає її народність, завдяки чо-му виявляє себе оригінальність шев-ченківського бачення світу, інтенсив-ність його світосприйняття.

В філософії Т.Шевченка крізь людський біль проступає вселюдське: біблійна далеч історії мудро перегу-кується із сьогоденням, досвід минув-шини – з сучасним життям і прагнен-ням світу. Елементи матеріалізму пе-реплітаються з ідеалізмом, звернення до бога – з критикою людини

Мистецько-поетичне розуміння співвідношення стихійного і законо-мірного характерно для філософії Т. Шевченка. Його поезія зобов’язана фольклорній стихії, в якій синтезува-лись в єдине ціле безпосередні вра-ження життя і символіка нар.пісні, буйна уява нар.міфології і надбання світової культури, скарби знань.

Т.Г.Шевченко відіграв величезну роль у розвитку укр.літ-ри і мистецт-ва, в поширенні революційно-демократичної ідеології в Україні. Нові, прийдешні покоління у філосо-фії поета знаходять і знаходитимуть синтез народного і вселюдського дос-віду.

125. Проблема людини у філософських вченнях Соловйова (С) та Бердяєва (Б).

В своїх філософських працях С(1853-1900) як пред ставник суб’єктивного ідеалізму заснлвник так званої “філософії всеєдності”Головна його праця- “Виправдання добра”Досить складна філософська система С складається з 3 частин:*вчення про мо-ральність,*про знання,*про красу.Прагнучи поєд-нати в одне ціле філософію,науку і теологію,С нас-лідує ідеї платонізму-“царство вічних ідей”яке є інше буття Бога.Природа є породженням світової думи,результатом гріхопадіння,відходу від бога. Людина пов’язана з двома світами-природнім і божественим,де з першого вона вийшла,до друго-го прагне втіленням бога у людину є Христос. Християнська релігія прагне до об’єднання світу в багатстві.Моральні погляди цього філософа,тверд-ження,що стимулом до морального способу життя є впевненість людини у розумовій підставі свого існування творити добро.

Б(1874-1948)-представник київської філософської школи.Справив великий вплив на розвиток філо-софії сучасного екзистенціаналізму та переоналіз-му.Його праці-“Філософія вільного духу”,”Зміст творчості” та деякі інші.Філософські праці Б базуються на визначені свободи,що є головною цінностю,так і цінністю людини,її творчості.Сама творчість вбачається Б як зміст свободи,прорив за межі повсякденного буття,у невідоме.

Існує три ступені свободи:

*коли сама можливість свободи в існуванні “добут тєвої основи буття” хаосу,що передує Богу і приро ді.В своїх творах Б створив космічну систему творення в якій людина ніби приречена на роль творця.

*пов’язує з існуванням людини,її діяльністтю.Ос-новний зміст дія-ті людини вбачається у творчості. Творчість вільна за своєю суттю.

*ступінь свободи-пов’язує з майбутнім людини.Ві-льне суспільство-це його ідея.Вона збудована на Християнській ідеології і морлі,в всебічному об’є-днанні.

Це вільне суспільство де не буде експлуатації.

126. Філософія неопозитивізму – історія та проблеми.

На початку 20ст.виникає і набуває поширення новий варіант позитивістської філософії-“третій позитивізм” або “неопозитивізм”(Н) розвинувся в руслі головного ідейно-теоритичного спрямування перших двух етапів позитивізму.Проте шукаючи інших двух етапів позитивізму.Проте шукаючи інших, більш відповідних для його функції спосо-бів інтеграції реальності,ніж відчуття і переживан-ня,він звертається до мови.Рішучий крок у цьому напрямку було зроблено австро-англійським філо-софом Л.Вітченштейном(1889-1951)виходячи з постанов позитивізму він звертається до ідеї “Ло-гічного атонізму” викладеної у працях ангійського філософа Б.Рассела.Світ є сукупністю фактів,а не речей,а факти у логічному просторі суть,світ.Між світом і сукупністю висловлювань існує чітка від-повідальність.Новий момент який з’являється у вченого,а потім набуває специфічного неопозити-вістського розвиткуна наступних етапах позитив. Філософії вичвляється у тлумаченні висловлювань Більшість питань і висловлювань філософів випливає з того,що найглибші проблеми насправді не є проблемами.Саме так перші неопозитивійські групи розуміли своє завдання.На першому етапі розвитку неопозитивізму(“логічного позитивізму). Неопозитивісти запропонували попередньо пере-водити обрані для верифікації філософські тверд-ження з форми загальності в форму одиночності і тільки після цього зіставляти їх з фактами.Проте вже від самого початку,як тільки неопозитивісти спробували застосувати верифікацію до конкрет-них філософських тривожень,виявилась неможли-вість зведення загальних тверджень до одиничних. Зазнавши невдачі в спробах знайти критерії оцінки висловлювань шляхом верифікації,вони продов-жили пошуки в інших напрямках.Ці пошуки привели до повороту що призводить неопозити-візм до діючого його стану-симантичного,поза-тивісти відмовляються від розуміння безпосеред-ньо даної реальності і переходять до розуміння реальності як сукупності “значень”.

127. Філософія екзистенціалізму (Е) – історія та проблеми.

Засновником Е вважається нім.філософ Мартін Хайдер(1889-1976)який у своїй книзі “Буття і час”(1927)сформував філ.вчення головним понят-тям якого стала “екзистенція”-людське існування. А ідея “Нової міфології”висунута нім.романтика-ми,ще в минулому столітті знайшла продовження в філософії 20ст.Типовим її втіленням постала так звана Ефілософія,яка стала единим з провідних філософських напрямків20ст.головною формою сучасного філософського гуманізму.Одним з пер-ших її представників був датський філософ Кєр-кегор.Ми сучасники,не прийняли його Е позицію, і лише рос.філософи Бердяєв та Шварцман зуміли відродити основні положення нім.вченого.Емігру-вавши до Франції Б і Ш.надали значного поштовху в розвитку Е ідей,що значною мірою сприяло виникненню класичного типу Е.філософії,або так званого Е.Він швидко стає популярним у багатьох країнах світу.Так Л.Сенгор(1906)засновник так званого “негритюду”оригінального Е.вчення,мав поширення в Африці і на островах Карибського моря.Вбачаючи зростаючий процес людини в суч. світі екзистенціаналісти знаходять його основне джерело в технічній цивілізації,що спирається на науку.Хайдегер категорично заперечував на цій підставі цінність наукового (в першу чергу природ ничо-наукового)об’єктивного аналізу реальності. Відкидаючи об’єктивний аналіз реальності Хайде-гер пропонує звернутися до Е.аналітики буття. Хайдегер твердить,що людське існування завжди є буттям в світі і в той же час “спів-буття”де людина невідділена від навколишніх речей,а тим більше від інших людей.Він пропонує прислухатись до голосу з глибин самої самості людини якій ніби є покликом землі і кров,покликом самої долі.Другий вчений Сартр стверджує,що людина щодо своїх тімених класових професійних характеристик по-дібна до інших людей.Специфічність,неповтор-ність та унікальність людської особи знаходить своє втілення в цілях,задумах,де вчений вбачає її постійну надійність на майбутне.Людина постійно перебуває у ситуації вибору.Тому Сортр робить висновок про свободу як універсальну хар-ристику людського існування. Е.як бачимо висловлює претензії на роль філософії,що нібито виражає найгостріші відтінки конкретного людського існу-вання з усіма його труднощами.В Е.нерідко зву-чать трагічні мотиви.Недаремно ірландський дос-лідник філософії Е. А.Асмер пише,що основне спрямування цієї філософії предметом зображення що є Е.літератури не є людина в нормальній ситуа-ції,а людина що потрапила в катастрофу.

128. Роль Києво-Могилянської академії у розвитку української філософії.

Петро Могила (1596-1647)провідний український релігійний діяч 17ст.Нащадок значного молдав-ського роду він отримав початкову освіту у Львів-ській братській школі.Закінчив навчання у Парижі і повернувся на Укр.У 1627р.він стає архімадри-том Києво-Печерської лаври,а з годом митрополі-том Київським.У 1632р.проводить необхідні рефор ми у православній церкві,культурних та учбових закладах.П.Могила заклав підвалини Могилянсь-кої колегії,яка згодом стала важливим учбовим закладом слов’янського світу.Академія давала різноманітні знання серед яких значне місце відво-дилося філософії,що вперше виділилася з курсу теологій як пізнання людини і природи на відміну від власної тоелогії як пізнання бога.Тому на перший план філософських предметів висувається проблема натурфілософії.З середини 18ст.спосте-рігається поворот з філософської проблематики до етики.В лекціях Академії широко вводилися погляди таких мислителів як Коперник,Галілей. Посилюється інтерес до розумової праці,котра пов’язана з “землею”практичною дія-тю.Багато викладачів Академії в лекіях використовували знання світової науки,культури,вони прагнули об-межити вплив релігії на науку.Саме ці установи визначають їх становлення до власної філософсь-кої традиції.Частина вчених Академії вважала основою прогресу поширення освіти політичних знань техніки та ремесла.Інші мислителі-захис-нини інтересів ремісників та селян покладали надію на розвиток науки.Тому не випадково в кін-ці 17ст.у К-М Академії читалися курси моральної філософії,де людина розглядається як особливий “малий світ”,тобто частина природи.Використову-ючи знання Заходу та Сходу вчені Академії зосе-редилися на критиці філософських осн ов католи-цизму.Виходячи до народу студенти Академії вис-тупали з піснями-інтермідіями.Так звані мандрів-ники деяки несли волелюбний дух козацьких літо-писів другої половини 17ст.

129. Філософське значення психоаналізу (П).

П-як одна з найважливіших течій20ст.виник в рамках психіатрії як шлях до лікування нервозів. П в своїй початковій стадії не мав особливого значення в філософських вченнях.Але з часом його теоритичні положення стали застосовуватись у філософії як пояснення особистих соціальних та культурних феноменів.П гінотез та теорії які пояс-нюють роль несвідомого в житті людини треба ви-ділити три його течії.1.лікувально-практичний,со-ціально-культурний пізнавальний.Засновник П –Фрейд(1856-1939)Його погляди на П формувалися під впливом природного-наукового матеріалізму. Фрейд розробив два напрями дослідження приро-ди людини і розкриття психічних поривів внут-рішнього світу та поведінки 2.вплив культурного та соціального стану на формування психічного життя людини.У цих дослідженнях Фрейд натикав ся на проблеми які неможливо було пояснити особ ливостями її становленн до дійсності.Головним у П стало виявлення несвідомого,його філософське тлумачення та осмислення.На дукмку Фрейда психика людини роздвоюється на дві сфери-свідо-ме та несвідоме.Поділ психики на свідоме і несві-дооме є основною передумовою П.Він дає змогу зрозуміти і піддати науковому дослідженню важливі патологічні процеси душевного життя. Тобто П має розглядати свідомість як якість психічного яке може приєднуватись чи неприєд-нуватись до таких якостей.Створена Фрейдом теоритична система психики про свідоме те нес-відоме стала основою психоаналітичної системи. Лібідо-це психічна енергія,що кількісно зміню-ється і якою можна вимірювати всі процеси та перетворення.Вчення про Лібідо є подальшим розвитком енергетичного підходу до психики. Психика за думкою Фрейда-це є засіб взаємозв’яз-ку всых епох.При цьому буття людини розгля-дається як постійна боротьба між інстинктом життя та інстинктом смерті.Зводячи людське життя до інстинктивних вчений заперечує соціальнокультурні закономірно і вважає,що культура грунтується на відмові від задоволення бажань несвідомого і існує за рахунок енергії Лібідо.Досліджуючи походження та сутність куль-тури Фрейд дійшов до висновку що таке явище як релігія слід вважати загальнолюдським нав’язли-вим неврозом відповідним до дитячого неврозу в сукупності неусвідомлених уявлень та почуттів. Це є форма масового божевілля.Соціальні та пси-хологічні погляди вченого на мистецтво психоло-гії,етнографії,і в цілому на духовне життя сусп-ва. Фрейд показав,що рівень свідомості є невід’ємним від інших рівнів психічної активності.Але розви-ток П в сучасному світі суперечливий.Проте мож-на виділити деякі особливості сучасної психоана-літичної філософії:

*оріентація на виявлення основ людського буття елементів техніки,поведінки особливості

*основним об’єктом досліджень є специфічна форма раельності-психічне,яке має свою власну природу і підкоряється особливим законам розвитку.

130. Філосовські погляди Юркевича.

Відомим філософам другої половини 19ст.був Ю.(1827-1874)професор Київ-ська духовної академії.У 1860р.він опу-блікував статтю”З науки про людський дух”,де виступив проти матеріалізму. Ю.не задовольняла не тільки матеріа-лістична,а й ідеалістична філософія, він критикує діалектику Гегеля.У його фі-лософській системі провідною фігурою є індивідуальна особа,суть якої стано-вить не розум,а серце.Оскільки в основі світу лежить божественного мета, яку здійснюють люди,то вона може бути пізнання не головою,а серцем.Між мозком і духовною дія-тю,вважав Ю., існує не причинний зв’язок,а лише ідеальний,”доцільний”,в основі якого лежить духовна суть.Ю.вважав немож-ливим,щоб свідомість походила з мате-рії.Таким чином він активно виступає проти матеріалізму взагалі,стверджую-чи,що останій неспроможний зрозуміти суть свідомості,руху відтворити правильну картину світу.

Філософські погляди Ю.:можна охарак-ризувати як теологічний ідеалізм.Біб-лію він вважав єдиним шляхом до знан-ня.Істину ми маємо,пише філософ,в біб лійному вчені про серце,де зосержуєть-ся духовне життя людини

131. Соц.-філ.погляди ідеологів Кирило-Мефодіївського Братства.

За всі роки свого існування україн-ці завжди визначались великою демо-кратичністю і тому в січні 1846 в Ки-єві була створена таємна антикріпос-ницька організація – це так зване Ки-рило-Мефодіївське Братство. Його засновниками були М.Костомаров, В.Білозерський, П.Куліш. В квітні до нього вступив Т.Шевченко. Вже тоді українці мріяли про всеслав’ян-ську спілку вільних народів.

Своєю метою Братство ставило виз-волення слов’янських народів, в т.ч. і укр., та утворення з них слов’янської федерації. Братчики марили, що Київ буде центром цієї слов’янської федер. Для укр.життя, для політ. розвитку укр.громадянства мав далеко більше значення той соц. і пол.зміст, який братчики вкладали в цю слав’янську рамку, і ті підстави, які вони вказува-ли в укр.минувщині для тих основ свободи, рівності й народовластя, на котрих вони хотіли оперти новий лад України й всього слов’янства.

Дата добавления: 2015-05-22