Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Практика




Інтуїція

Емоції

Звичай. Багато людей свідомо, або несвідомо, аналізують істинність чи хибність, виходячи зі звичаїв. Вважається, що освячене звичаєм допоможе запобігти помилці. Особливо це стосується питань моралі. Як говориться в прислів'ї: в чужий монастир із своїм статутом не ходять. Звичай не вважається серйозним чи строго правильним критерієм істини. Звичні забобони часто не відповідають дійсності.

Відповідність

Загальний консенсус

Систематичність

Систематичність (когерентність) означає таке пояснення, яке несуперечливо й послідовно охоплює всі факти. Для того, щоб певне твердження було систематичним, усі факти, що його стосуються, повинні бути класифіковані й упорядковані таким чином, щоб утворити ціле. Вчений повинен приймати за істину найсистемніше пояснення, яке охополює найбільшу множину фактів.Заперечувати систематичність як критерій істини складно, оскільки це означало б ратувати за безсистемність, що безумовно нелогічно.

Вважається, якщо всі люди у світі вірять у щось, то це неодмінно є правдою. Цей критерій має цінність, якщо мова йде про базові істини, такі як закони логіки та математики. В тому випадку, коли це тільки згода, як, наприклад, при одноголосному вирішенні питання, цінність такого критерію спірна

Несуперечливіть (проста)

При простій несуперечливості окремі твердження не суперечать одне одному, але не обов'язково пов'язані між собою. Недоліком такого критерію є те, що окремі факти розглядаються ізольовано, без узгодження.

Несуперечливість (строга)

При строгій несуперечливості істинні твердження пов'язані таким чином, що одне з них є наслідком іншого. Прикладами таких несуперечливих теорій є математична логіка. Обмеження ланцюжків пов'язаних тверджень в тому, що вони опираються на певні аксіоматичні апріорні положення.

Проста вимога того, щоб твердження відповідало своєму об'єктові, розцінюється багатьма філософами, як найправильніший критерій істини.

Люди часто довзволяють почуттям впливати свої судження, іноді навіть всупереч свідченням на користь протилежного, а іноді навіть не намагаючись зібрати факти. В таких випадках вони дозволяють емоціям виступати в якості критерія істини.

Інтуїція дає людині щось, що приймається за істину, хоча джерело інформації чи знання невідоме. Це судження без раціонального вивчення фактів. Люди часто мають інтуїтивні ідеї, істинність яких згодом підтверджується.

Як наслідок, для визначення істинності, необхідно провести аналіз результатів. Сенс та правильність ідеї визначається при її застосуванні.

 

38. Поняття наукового методу та класифікація наукових методів пізнання.

У цілому ж науковий метод - це діалектична єдність об'єктивного та суб'єктивного. Метод тісно пов'язаний з теорією. Він виступає як зброя, засіб, а теорія - як результат пізнання. Але це такий результат, який сам впливає на засіб, розвиває його, надає йому наукової обумовленості. Призначення методу - посилити пізнавальні можливості людини, направити та упорядкувати процес пізнання.Зазвичай у науковій літературі, що присвячена методологічним аспектам пізнання, виділяють такі групи методів:

філософські; загальнонаукові;приватноправові;

дисциплінарні;міждисциплінарні. Це так звана "багаторівнева концепція методологічного знання". У ній методи наукового пізнання розділяються залежно від ступеня спільності і сфери дії на п'ять основних груп: перша група - це філософські методи, серед який виділяють діалектичний і метафізичний методи, а також аналітичний, інтуїтивний, феноменологічний, гермененевтичний тощо. "Філософські методи не є суворими приписами. Вони мають універсальний характер, відносяться до вищих рівнів абстрагування. Вони не піддаються формалізації і математизації, не описуються в суворих термінах логіки і експерименту, а лише задають найзагальніші регулятиви дослідження, його генеральну стратегію, але не замінюють собою спеціальні методи і не визначають остаточний результат пізнання. Умовно кажучи, вони подібні до компасу, який допомагає визначити правильний напрямок, але не до карти, на якій заздалегідь накреслений шлях до кінцевої мети".

• друга група - загальнонаукові методи, які розуміються як проміжні методи "між методами філософії і фундаментальними положеннями наук. Ці методи пов'язані з такими поняттями, як: інформація, модель, ізоморфізм, структура, функція, система, елемент, оптимальність тощо. Ці поняття, на відміну від філософських категорій, допускають формалізацію і уточнення засобами математичної теорії.

На основі загальнонаукових понять формулюються методи і принципи, які забезпечують зв'язок філософської методології із спеціально науковим знанням і його методами. Загальнонауковими є системний, структурно-функціональний, кібернетичний, ймовірнісний принципи і підходи, методи моделювання, формалізації і ін."88.

• третя група – приватно-наукові методи, тобто "методи, що застосовуються в тій чи іншій галузі науки (методи механіки, фізики, хімії, біології і гуманітарних) наук";

• четверта група - дисциплінарні методи, які трактуються як "методи, що застосовуються в тій чи іншій дисципліні".

• і нарешті, п'ята група - міждисциплінарні методи, які розуміються як "синтетичні, інтегративні методи, які використовуються на стику наукових дисциплін"

39. Основні принципи та різновиди діалектики.

Принципи діалектики — це її вихідні (загальні, універсальні) теоретичні положення, на основі яких відбувається синтез відповідних понять у наукову систему. Вони відображають підвалини буття й пізнання, виражають їхні найфундаментальніші особливості й відношення; виконують нормативну і регулюючу функції, орієнтуючи й спонукаючи людей до дії; виводяться з пізнання й супроводжують його; є способом розгляду й розуміння предметів.

Принципи діалектики – вихідні, об'єктивні за змістом ідеї, які відображають найзагальніші закономірності предмета теорії і водночас виконують методологічну функцію в її побудові. До основних принципів діалектики належать: – принцип розвитку, – принцип об’єктивності; – принцип детермінації; – принцип відображення; – принцип взаємозв’язку.
Відношення бувають як єдністю взаємозв'язку, взаємообумов-леності, так і відокремленості. Будучи всезагальними, зв'язки виражають як єдність, так і різноманітність світу. У них знахо-дить своє вираження матеріальна єдність світу. Завдяки зв'язкам можливе безмежне пізнання світу. Вирваний зі зв'язків предмет перестає бути собою.
Зв'язки завжди перебувають в єдності з рухом, взаємодією, розвитком. Самі зв'язки теж необхідно розглядати в розвитку, які проявляються і між речами, і між стадіями самої речі, ма-ють нескінченну якісну різноманітність, специфіку.
Вони проявляються:
•між формами існування матерії;
•між формами руху матерії;
• між структурними рівнями матерії;
• між предметами і явищами в межах однієї форми руху.
Зв'язки залежать від характеру відношень між об'єктами, а
тому мають такі форми:
• внутрішні й зовнішні;
• прямі й непрямі;
• суттєві й несуттєві;
• стійкі й нестійкі;
• безпосередні й опосередковані;
• необхідні і випадкові;
• одиничні й загальні тощо.

40. Поняття “метафізика” в процесі еволюції філософської думки.

Термін походить від сполучення грецьких слів «мета і фізика». Сло-восполучення позначає «те, що йде після фізики». Оскільки грецьке «фізіс» має в собі й значення «природа», термін «метафізика» позначає дещо позаприродне — Бога, душу, основи буття природи, закони її впорядкованості.

Кажуть, що метафізика «є спробою дослідити царину надчуттєвого, є пізнанням надчуттєвої реальності». Оскільки таке пізнання та можливість його істинних результатів (знань) споконвічно були під сумнівом, то саме з метафізики виросла гносеологія — філософська наука про пізнаваність позачуттєвих реалій. З неї ж виросла і формальна логіка — метод умоглядного пізнання і перевірки істинності отриманих знань.

Головний термін формальної логіки у її традиційному вигляді — поняття. Німецький філософ Імануіл Кант цінував логіку як знаряддя метафізики, бо вважав останню дослідженням реальності з самих лише понять. І через це відмежовував її від науки, яка завжди спирається на чуттєвий досвід. Знаменитий німецький класик Ґеорґ Гегель теж визначав метафізику як науку про умосяжні речі, які осягаються думкою.Метафізика — наука про граничні умови реального буття сущого та принципи істинного знання про нього.

Складність метафізики як розділу філософії і філософської науки полягає в тому, що вона при дослідженні першооснов буття має брати до уваги не лише окремі явища або системи явищ, не тільки природний, а й соціальний світ, не виключно зовнішні щодо людини реалії, але й реалії внутрішнього, духовного світу та взаємостосунків між ними. Тому метафізика завжди є цілісним світоглядом.Усю багатоманітність світу повинна взяти вона до уваги, прагнучи віднайти єдину основу, начало його істинного розуміння. Вважається, що це і є той максимум, якого прагне досягти метафізика, в цьому полягає суть «максимально мислимої реальності», котра становить її предмет.

Назва метафізики як філософського розділу введена в обіг Олександрійським бібліотекарем Андроніком Родоським, який систематизував трактати Аристотеля і після його суто фізичних творів «Фізика», «Про небо», «Метерологія» помістив твір про «першу філософію» або «про перші розділи сущого» та інші, які назвав метафізичними — тими, що йдуть за фізикою.

Після Андроніка назва вкоренилась і наповнилась новим змістом. Метафізика постала як вчення про зверхчуттєві (трансцендентні) основи і принципи буття, альтернативне не лише фізиці, але й натурфілософії.

41. Діалектика та метафізика про сутність розвитку.

Античні філософи, які вважали, що всі у світі безупинно змінюється, усвідомили цих змін як круговороту матерії: так, у світі змінюється, будь-яка річ рано чи пізно гине, але нинішній стан речей - це одне з щаблів, пройдених світом, які, повторюючись, утворюють круговорот Всесвіту. Винятки робилися тільки для атомів (Демокріт, Епікур), для ідей (Платон), які виникають, незнищенні і незмінні.

В історії філософії існувала тенденція, яка згодом, в марксистської філософії, отримав назву метафізики. Це або заперечення руху, або визнання його, але заперечення розвитку, або визнання розвитку, але, як повторення минулого. У XVII в. Декарт висунув гіпотезу про утворення зірок, Сонця і Землі. У XVIII в. Кант підтримав згадану ідею. Наука підтверджувала, що земля пережила ряд стадій свого розвитку, що у Землі змінилося багато видів рослин та тварин. Ебріологія встановила порядок цієї зміни. Нарешті, Ч. Дарвін довів, що це види, зокрема і достойна людина, - це результат що тривав мільйони процесу. Такі погляди в розвитку дістали назву діалектичних чи навіть діалектики. [1]

Принцип розвитку - це вихідна діалектична ідея, з усвідомлення якої почалася розробка діалектики. Прийняття цієї ідеї дозволяє представити світ постійному русі, побачити, що він перебуває у розвитку, тобто зазнає якісних змін різної (прогресивної чи регресивною) спрямованості. Принцип матеріального єдності світу, осмислений стосовно розкриття сутності руху, наводитьпознающего світ людини до переконання у цьому, що загальне розвиток є результатом руху матерії.

Поняття "розвиток" нині визначається по-різному:

· розвиток є рух від нижчого у вищому (прогрес);

· розвиток є необоротні якісних змін (прогрес чи регрес);

· розвиток є світової круговорот, поступ і відбувається до того ж час і регрес.

Діалектика дає різні відповіді джерело розвитку. Ідеалістична діалектика пояснювала появу нового вступом до відсталу матерію різних, що у розвитку, духовних форм, ідей. Так, за Гегелем, розвиток природи є саморозвиток абсолютної ідеї, її суперечливість.

Усі закони та категорії діалектики висловлюють її принципи:

а) загальної зв'язку, б) детермінізму, в) розвитку.

a) Принцип загальної зв'язку розкривається категоріями: загальне та одиничне, явище і сутність, необхідність, і випадковість, і ін.

б) Принцип детермінізму розкривається категоріями: причина і слідство.

Дійсну причину явищ встановити важко, бо всі явища взаємопов'язані. Діалектика стверджує лише те, що "слідство має причину, що причиною передує слідству, що причиною породжує слідство, на відміну приводу, що є випадкової зв'язком. Усі зв'язку, крім причинної, називаються умовами.

в) Принцип розвитку розкривається категоріями: утримання і форма, можливість і дійсність та інших.

Відповідно до діалектиці, розвиток є перетворення можливості у дійсність. Будь-яке дійсне існувало раніше у можливості, але з всяке можливе стає дійсним. Розвиток є зміна забезпечення і зміна форми. Зміст визначає форму, але форма організує зміст.

 

42. Спостереження й експеримент: їх сутність та види.

Спостереження — це вивчення у тому вигляді, в якому вони відбуваються та існують насправді.

Під час спостереження предмети вивчаються в їх природному стані. Спостерігаючий не втручається у хід подій, не змінює процес їх перебігу. Так, під час слідчого огляду і в початковій його стадії усі об'єкти досліджуються у тому вигляді, в якому їх застає слідчий. Ніякі зміни в обстановці не робляться, речі з їхніх місць не зсуваються, до предметів, як правило, не доторкуються. Слідчий і особи, котрі з ним знаходяться, тільки уважно розглядають усі предмети, їхні ознаки, стан і розташування.

Спостереження відрізняються від звичайного сприймання. При простому сприйманні людина не ставить перед собою якоїсь мети, вона оглядає те, що діє на її органи чуття. Спостереження ж — це сприймання цілеспрямоване, активне. Воно завжди проводиться з раніше визначеною метою. Спостерігаючи явище, ми маємо на увазі завдання — знайти певні факти, зв'язки та відношення між ними.

Цілеспрямованість спостереження дає змогу виявити такі предмети, явища, факти, котрі можуть бути не помічені під час звичайного сприймання. Спостереження під час розслідування кримінальних справ зводяться головним чином до пошуків різноманітних предметів і слідів злочину. Нерідко слідчому доводиться шукати сліди злочину, навмисне замасковані або приховані злочинцем.

Експериментом називається умисний виклик або зміна якогось явища з метою його спостереження за найсприятливіших умов.

В експерименті вивчається навмисно відтворене або змінене явище. Під час експериментального вивчення дослідник втручається у процес перебігу явища. Експеримент створює можливість вивчити явище за різноманітних умов, схожих на ті, в котрих воно відбувається при природному розвитку, і за умов, несхожих на природні. Експеримент створює можливість увести до складу умов досліду якусь нову обставину для того, щоб простежити її вплив на явище, котре вивчається, ізолювати явище від побічного впливу, простежити дію уведеної обставини у найчистішому вигляді. Завдяки експерименту можна виявити такі властивості в предметах, які в природних умовах виявити досить важко або зовсім неможливо.

Експеримент ніколи не ставиться наосліп. Перш ніж проводити експеримент, необхідно з'ясувати його мету. Лабораторний експеримент - дослідницька стратегія, за якої діяльність індивіда моделюється у спеціальних умовах. Основна характеристика лабораторного експерименту - це забезпечення відтворюваності досліджуваної характеристики й умов її прояву. Такий експеримент проводиться у спеціально обладнаних приміщеннях.

Природний експеримент. Поняття природного експерименту запропонував О.Ф. Лазурський. Він проводиться в умовах, які максимально наближені до звичайної діяльності людей, однак вони не знають про те, що є учасниками дослідження. Таким чином, в експерименті створюються умови для повноцінного вивчення психологічних властивостей.

 

43. Основні закони діалектики та їх зміст.

Закони діалектики — загальні форми суттєвого зв'язку в процесі розвитку, які виконують важливу методологічну функцію в побудові теорії. Вони (закони), власне, формують предмет теорії як спосіб зв'язку між категоріями, що є фундаментальними поняттями, які відображають різноманітні аспекти процесу розвитку.
Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку.
Протилежності — це взаємозв'язані сторони єдиного,. які одночасно покладають і виключають одна одну, знаходяться у відношенні єдності і «боротьби»; єдність протилежностей—це їх взаємна приналежність до однієї і тієї ж суті, їх взаємопокладання, взаємопроникнення, нероздільність; боротьба протилежностей—це процес їх взаємови-ключення у рамках єдності, конкретний механізм якого визначається природою явища, що розвивається; суперечність—це відношення протилежностей як сторін єдиного цілого. Суть його в тому, що сторони, які взаємовиключають одна одну, не можуть існувати одна без одної.
Для того, щоб розкрити суперечливість предмета, необхідно його роздвоїти на складові протилежності і зрозуміти їх взаємовідношення. В найбільш загальній логічній формі це означає, що предмет, який досліджується, має розумітися як єдність протилежних визначень: теза — антитеза — синтез.
Зако заперечення. Спочатку з'ясуємо зміст категорії заперечення, який насамперед виступає як єдність протилежностей: збереження і подолання.
Категорія заперечення постає загальною і необхідною формою наступної діяльності, формою духовного освоєння майбутнього, його практичного втілення в дійсність.
Діалектичне заперечення відносно конкретного явища являє собою його перехід у свою протилежність. Закон заперечення і виступає законом зв'язку таких етапів у розвитку явища, які постають як його переходи в протилежність. Просування через переходи в протилежність і є формою руху суперечності по шляху свого вирішення. Тобто заперечення охоплює весь процес розвитку суперечності — від його виникнення, через дозрівання та вирішення, включаючи і результат цього вирішення.
Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін розкриває. механізм формоутворення нового, ще не існуючого. Однак, говорячи про специфіку вказаного закону, нам не обминути питання про його зв'язок з іншими законами. Отже, постає питання про діалектику самих законів. Цілісність процесу розвитку виражається у взаємоперетворенні законів, кожен з яких, у свою чергу, конкретизує зміст іншого. Наприклад, процес «роздвоєння єдиного» є становленням і розвитком самозаперечення предмета, яке являє собою процес кількісних змін, оскільки він здійснюється у межах даної якості. Разом з тим це — і процес формоутворення визначеності протилежностей у складі цілого, і кількісної.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 421; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.038 сек.