Виникнення та розвиток свідомості

Генеза форм відображення -

Матеріалістичний підхід до розкриття проблеми свідомості з необхідністю ставить питання про можливість походження свідомос-передумова свідомості rf у ході розвитку матерії ще йоганн Дуне

Скот казав про те, що матерія мислить. Внесок у розвиток уявлень про свідомість зробив Бенедикт Спіноза, розглядаючи свідомість як атрибут матерії. Далі ніж усі просунувся Дені Дідро, коли висловив припущення, що у самому фундаменті матерії є особлива властивість, по суті схожа з відчуттями, із якої і виникає здатність до відчуттів, а згодом - мислення. Для підтвердження припущення Дені Дідро навів приклад з яйцем та курчам. Яйце не має здатності до відчуттів, а живе курча — має. Отже, здатність до відчуттів виникає з неодухот-вореної матерії. Теорія про зв'язок матерії та свідомості розроблена в діалектичному матеріалізмі. Тут свідомість розуміється як атрибутматерії, результат розвитку можливостей, що є у самій матерії, як специфічна людська, вища форма відображення.

Найважливіші досягнення науки та техніки переконують в тому, що кожне матеріальне утворення відображає інші, що впливають на нього та само відображається у них. Всезагальність відображення як якості, що є у фундаменті матерії, визначається універсальністю матеріальної взаємодії. Тіла, процеси, явища взаємодіють між собою і внаслідок змінюються. Чи інакше: один об'єкт впливає на інший і залишає у ньому певний слід, в свою чергу, об'єкт, що зазнав вплив, фіксує у своїх змінах певні властивості того об'єкту, який впливав на нього. Відображення - це загальна властивість матерії, що полягає у здатності матеріальних об'єктів (явищ, предметів, систем) відтворювати у своїх властивостях особливості інших об'єктів внаслідок взаємодії з ними.

Розглядаючи матеріальну взаємодію як необхідну умову та основу усіх процесів відображення, слід враховувати якісну своєрідність процесів, їх генетичну ієрархію в розвитку неживої і живої природи, а також людського суспільства. До розкриття проблеми відображення слід підходити історично. Відображення у неживій природі є найпростішим і відбувається на механічному, фізичному, хімічному рівнях, кожен з яких специфічний. У неживій природі кожен об'єкт реагує на вплив іншого дуже визначено, зміни, що з ними відбуваються, відповідають властивостям об'єкту, що здійснює вплив. Так, залізо під впливом води ржавіє, під впливом сонця - нагрівається, під впливом магніту - притягується. На такому рівні відображення відбувається переважно зруйнування чи якісна зміна об'єкту, що зазнав впливу, чи виникає проста подоба оригіналу, його копія (відбиток, дзеркальне відображення). Найбільш високого рівня у неживій природі відображення набуває у колоїдних системах, розвиток яких і розглядають як передумову виникнення життя. Цим системам властиве звикання, захист - своєрідні хімічні аналоги пристосувальної діяльності живих істот.

Перехід від неорганічної до органічної природи приводить до виникнення ряду нових властивостей відображення, що надає йому якісно іншого характеру. Відображення на рівні живої природи називають інформаційним. За даними сучасної науки, зокрема молекулярної біології, інформація є фундаментом життя. Так, у молекулах ДНК і РНК зафіксована і відтворюється інформація, що програмує індивідуальний розвиток і зв'язок поколінь живих організмів. Генетична інформація ~ це специфічна форма відображення попередньої історії розвитку живих об'єктів у молекулах ДНК. Ще одна найважливіша форма інформаційного відображення у живих організмах - імунітет - механізм, за допомогою якого відбувається «розпізнавання» власних та чужих елементів у внутрішньому середовищі організму. Відображення у живій природі одержало назву інформаційного і на тій підставі, що відбувається активне використання результатів зовнішніх впливів як орієнтирів, що несуть певну інформацію про зовнішнє середовище. На ґрунті закладеної у живих організмах внутрішньої програми, що закодована у їх матеріальному субстраті (внутрішньої інформації), у них є здатність активно ставитись до предметів і явищ зовнішнього світу як до орієнтирів для саморуху та саморегуляції (використання зовнішньої інформації у процесі життєдіяльності). На біологічному рівні у процесах життєдіяльності відбувається складна взаємодія. Синтез внутрішньої і зовнішньої інформації, тобто зовнішні дії впливають на стан системи не прямо, а опосередковано: активізують внутрішню програму побудови руху, що закладена в матеріальній системі, а не викликають сам рух. Тому однією з найважливіших властивостей відображення на рівні живої природи є її опосередкований характер (інакше кажучи, відбувається за схемою вплив - програма - реакція). Опосередкований характер інформаційного відображення, що обумовлений наявністю у живих організмів внутрішньої програми життєдіяльності, народжує і такі специфічні властивості інформаційного відображення, як вибірковість (активність) і випереджаючий характер. Вибірковість інформаційного відображення полягає в тому, що організм не просто відчуває вплив зовнішнього середовища, а активно використовує життєво значущі фактори, що служать для самозбереження і розвитку, не реагує на життєво-нейтральні і, по можливості, прагне уникати чи нейтралізувати шкідливі фактори.

Поняття випереджального відображення запроваджено відомим фізіологом Петром Анохіним для позначення здатності живих організмів «перенастроюватися»відносно майбутніх подій на підставі закладених у них життєвих програм. Система, що використовує випереджаюче відображення, здатна упереджувати результати можливих взаємодій з зовнішнім світом, що дозволяє їй активно будувати свою поведінку, мобілізувати резерви, орієнтуючись на можливі наслідки. Інформаційне відображення має різні рівні: подразливість, чутливість, нейрофізіологічне відображення, психіка. Удосконалення форм відображення у живих організмів відбувається на основі виникнення та розвитку особливих регулюючих елементів клітини, згодом особливих клітин - чуттєвих, нервових, нарешті, нервової системи, психіки. Інформаційне відображення - необхідний спосіб саморегулювання живих систем.

Первісна і найзагальніша форма інформаційного саморегулювання у живій природі - подразливість, що виступає єдиною формою саморегулювання у нижчих тварин та рослин і як елементарна лежить в основі усіх більш високих рівнів прояву саморегулювання живого, аж до вищої психічної діяльності людини. Подразливість -це здатність усього живого відповідати на вплив ззовні процесом внутрішнього збудження, який забезпечує адекватне реагування на подразник. Це допсихічна форма регулювання пристосувальної поведінки, що здійснюється за рахунок використання енергії самого організму. Подразливість має різні форми: токсини, тропізми, настрої. Подразливості властиві усі основні елементи інформаційного саморегулювання. Але подразливість має ряд принципових обмежень. Тому в дальшому еволюційному розвитку живі системи виробляли на ґрунті подразливості нові, досконаліші форми саморегулювання.

Яку б складну внутрішню організацію не мали рослини, їх життєдіяльність повністю регулюється подразливістю. Але для тварин такої форми вже замало. На відміну від рослин, що виробляють органічні речовини з неорганічних і тому не потребують просторового переміщення для здобуття їжі, тварини змушені активно боротися за здобуття рослинної та тваринної їжі у навколишньому середовищі тому, що процес їх життєдіяльності відбувається шляхом переводу органічних речовин у неорганічні. Тому можливість переміщення для тварин - життєво-необхідна умова. Якщо найпростіші, одноклітинні тварини ще здатні переміщуватися у просторі завдяки подразливості, то багатоклітинні потребують вже вироблення додаткових інформаційних механізмів. У багатоклітинних тварин різні клітини виконують різні функції і необхідні спеціальні клітини, які забезпечували б взаємозв'язок між різними клітинами та системами організму, виконували б регулятивну функцію і, тим самим, сприяли б життєдіяльності організму як єдиного цілого. Тому в процесі розвитку у тварин поступово формуються спеціалізовані клітинні структури, які відповідають за інформаційну саморегуляцію - нервові тканини, що розвиваються у складні нервові системи. Вже в найпростіших багатоклітинних є нервова система, що виконує подвійну функцію - здійснює зв'язок з зовнішнім середовищем і організує дію внутрішніх органів. Єдність двох функцій забезпечує цілісність організму. З виникненням нервової системи зв'язаний якісний переворот у розвитку саморегуляції живих систем -нейрофізіологічна саморегуляція, початковою формою якої виступає чутливість як здатність мати відчуття. Тут панівною формою стає інстинкт - система безумовних рефлексів, що здійснюються нервовою системою. Хоча інстинкт, як система безумовних рефлексів, у сформованому вигляді є повним автоматизмом реакцій, але помилково б вважати його абсолютно уродженою властивістю організму, формування якої не потребує попереднього навчання. Кінцевий засіб поведінки тварини залежить не тільки від генотипу, але й від індивідуальних умов розвитку організму, певної системи навичок, що послідовно сформувалися та закріпилися в реальну структуру поведінки, особисто у кожної особи.

Значення нервової системи полягає не тільки в тому, що на її основі склався вищий тип безумовних реакцій у вигляді інстинкту, але й у тому, що з виникненням інстинкту у тварин утворюється принципова нова форма саморегуляції - умовний рефлекс. Умовний рефлекс - реакція організму вже не тільки на безпосередньо життє-возначущі явища, але й на біологічно нейтральні, як визначені сигнали, що приводять у дію інформаційні програми життєдіяльності, до того переважно такі, що набуті в процесі індивідуальної життєдіяльності тварини. Умовний рефлекс, набуваючи все більшого значення, поступово стає панівною формою регулювання взаємодії тварини з зовнішнім середовищем. Вироблення набутої програми лише на основі узагальнення індивідуального досвіду тварини виявилася недостатньою. Отже, тварини виробили особливий видовий спосіб формування набутої програми - формування системи умовних рефлексів, необхідних для життєдіяльності даного виду шляхом навчання малюків. Цей засіб одержав назву сигнальної спадковості. Якщо раніше інформаційне регулювання здійснювалося через послідовність двох інформаційних механізмів - генетичної програми і принципу зворотного зв'язку, то тепер залучається ще один механізм - інформаційна програма, що перетворило інформаційне регулювання тварин на ще більш опосередковане, аніж в інших живих організмах. Зворотний зв'язок коректує поведінку системи відповідно до набутої програми, що опосередкована генетично заданою програмою. Така зміна характеру інформаційного регулювання стала можлива завдяки еволюційному розвитку нервової системи, у ході якого утворилися центри (головний і спинний мозок) і спеціальні органи сприйняття (органи чуття), що виступили фізіологічною основою для появи набутої інформаційної програми. Формування та розвиток нервової системи перетворився на фізіологічну основу для виникнення емоцій, завдяки чому пристосувальна поведінка тварин набула активно-спонукального характеру. Спонукальною основою поведінки тварини є її потреба - певний нестійкий стан системи, зв'язаний з нестачею чи відсутністю усередині неї певних життєво необхідних факторів. Цей стан і обумовлює взаємодію організму з зовнішнім середовищем. Але тільки з появою центральної нервової системи виникла здатність відобразити, відокремити такий стан з безпосереднього акту взаємодії і викликати у тварини емоційне переживання, тобто викликати потребу в пристосувальній дії ще до виникнення самої дії.

Дальший розвиток центральної нервової системи і органів чуття привів до появи вищої форми саморегулювання у тварини - психіки, фізіологічною основою якої стало, як вважають, виникнення кори головного мозку. Психіка, як зазначав Іван Павлов, не зводиться до системи умовних рефлексів, а передбачає образне відображення дійсності. І хоча питання про те, на якому рівні розвитку живих істот виникає психіка залишається дискусійним, зрозуміло, що з того факту, що психічне відображення властиве лише тваринам, які мають складну нервову систему, ще не випливає, що наявність нервової системи - достатня умова для психічного відображення. Адже образ - це цілісне відтворення у психіці структури окремого предмета чи сукупності предметів, чи відносин між предметами чи їх станами. Образ має цілісний характер і не може виникнути без синтезуючої, координуючої участі кори головного мозку, яка здійснює взаємозв'язок між окремими органами чуття і узагальнює інформацію, що надійшла від них, тобто психічне відображення не тотожне нейрофізіологічному і здійснюється у формі відчуття, сприйняття, уявлень, що притаманні всім вищим тваринам, які мають розвинуту кору головного мозку і органи чуття.

Психічне відображення - якісно новий рівень саморегулювання живих організмів. Між образами сприйняття і уявленнями з одного боку, та відповідною реакцією організму, з іншого, - немає такої жорсткої залежності, як на допсихічному рівні між певними подразниками та відповідною реакцією організму. Образи можуть протягом життя викликати самі різні реакції: один і той же самий образ може викликати різні реакції, і навпаки,- одна й та ж сама реакція може бути викликана різними образами. Відсутність жорсткої залежності між образами і реакцією організму забезпечила унікальну пластичність у взаємодії тварин і зовнішнього світу: їх реакція стала настільки цілеспрямованою, що за своїми зовнішніми проявами дуже схожа на свідому дію людини. Сприйняття та уявлення дозволили фіксувати не тільки окремі властивості об'єктивного світу, але й їх взаємозв'язок, а також зв'язок між предметами та сукупністю предметів, тобто виникло предметне мислення, що ще більше посилює схожість. Проте свідоме відображення, свідома саморегуляція - це вже якісно нова форма в розвитку інформаційних процесів.

По-перше, інформаційний механізм виникає на основі попередніх механізмів. По-друге, функціонування інформаційного механізму можливо лише через взаємозв'язок усіх попередніх елементів інформаційного ланцюга. Такий висновок дає можливість підійти до проблеми свідомості як до закономірного явища, що має природне походження і, тим самим, зняти з свідомості ореол надприродного походження.

Ще один висновок. Кожному рівню розвитку живих організмів відповідає визначений механізм інформаційного саморегулювання. У процесі еволюції рослинного і тваринного світу механізм інформаційного саморегулювання постійно ускладнювався і набував дедалі більш опосередкованого характеру (підсилювалася життєва значущість внутрішньої саморегуляції організму для вирішення вітальних завдань). Одночасно, існує принципова обмеженість розвитку такого механізму кордонами пристосувальної життєдіяльності. Тварина одержує інформацію у повній відповідності зі станом її біологічних потреб і використовує її лише так, як необхідно для їх задоволення. Механізм саморегуляції, що склався на біологічному рівні, є необхідним і достатнім для протікання пристосувальної життєдіяльності. Тому на такому рівні живої природи свідомість, як якісна нова форма саморегулювання життєдіяльності, не виникає. Але вже соціальне життя, оскільки є практично-перетворювальним, потребує принципово нової форми саморегулювання, якою і стає свідомість. Свідомість розглядається як якісно нова, специфічно людська форма саморегулювання життєдіяльності. Розкрити її специфіку можна лише виявивши особливості людського способу буття у світі.

Специфічно людським засобом ставлення людини до світу є практика. Здійснюючи практично-перетворювальну діяльність, людина створює другу природу, знаряддя і засоби виробництва, специфічно людське середовище існування, будує форми спілкування і соціальні організації, тобто створює культуру. Тому виникнення свідомості зв'язано, насамперед, з формуванням культури на основі практично-перетворювальної суспільної діяльності людей. З такого положення випливає ряд принципових висновків про природу свідомості.

По-перше, оскільки людина живе не в природному середовищі, у світі первинної природи, а у соціокультурному середовищі, у світі олюдненої природи, то і елементи навколишнього середовища стають предметами людських потреб після того, як проходять процес перетворення і набувають форми, що в самій природі одержати не можуть. Тому людина відображає не природу як таку, а природу олюднену, перетворену. Людина, перетворюючи світ відповідно до власних потреб, орієнтується не на наявний стан речей, а на їх можливе існування. До того ж, орієнтуючись на можливе існування речей, людина, на відміну від тварин, прагне реалізувати ті можливості, які автоматично, стихійно в природі не можуть реалізовуватися, не просто відтворює те, що існує чи існувало в світі, а те, чого ще немає чи не було, але мало чи може бути, тобто свідомість, відображає дійсність крізь призму можливостей. Отже, свідомість відображаючи та забезпечуючи процес перетворення людиною світу, є формою діяльно-творчого його відображення.

По-друге, людська діяльність, на відміну від поведінки тварин, є цілеспрямована і з необхідністю включає програму досягнення визначеної мети. Людська діяльність має суспільний, колективний характер і тому потребує закріплення, фіксації навичок, засобів, норм діяльності, а також норм поведінки та спілкування у особливих формах відображення. Функцію програмування людської життєдіяльності, закріплення її навичок, засобів, норм, передачу їх від одного покоління до іншого і виконує свідомість. Звідси випливає висновок про ідеальну і суспільну природу свідомості. її ідеальність знаходить прояв у тому, що свідомість виступає своєрідним механізмом, засобом вироблення, розшифрування і використання ідеальних образів (планів, програм) перетворення об'єктивного світу. Суспільний же характер свідомості полягає в тому, що формується, функціонує і розвивається лише в процесі діяльності і спілкування, у процесі залучення і засвоєння вироблених суспільством форм колективної спільної діяльності, що спрямована на створення, збереження і розвиток культури. Тому і не можна розглядати свідомість тільки як функцію головного мозку. Свідомість має цілісна людина за умови включення її у багатоманітний світ культури через опредмечення і розпредмечення змісту світу культури в процесі діяльності і спілкування, присвоєння культурно-історичних досягнень людства.

По-третє, погляд свідомості на світ - завжди є поглядом з позицій культури і відповідного досвіду діяльності. Тому наявність свідомості завжди передбачає виділення людиною себе з навколишнього світу як суб'єкта діяльності, який оцінює дійсність з точки зору того, чи задовольняє чи ні ЇЇ соціокультурні потреби, і відповідно до побудови власного життя. Тому ще одна істотна властивість свідомості - фіксація певної позиції відносно до наявної ситуації, відокремлення себе як носія такої позиції, як суб'єкта активного ставлення до ситуації. Свідомість постає не тільки як здатність спрямувати увагу на предмети зовнішнього світу, але й здатність зосереджуватися на станах внутрішнього духовного досвіду, що супроводжують цю увагу. Інакше, -свідомість такий стан людини, коли їй одночасно доступні і світ, і вона сама. Цю особливість свідомості глибоко розкрив Міраб Мамардашвілі, який образно схарактеризував свідомість як зоряну точку, таємничий центр перспективи, у якому миттєво узгоджується те, що пережив, що подумав, що побачив, що відчув. Свідомість передбачає, що акти: мислю, переживаю, бачу тощо, які викликані взаємодією Я і зовнішнього світу, одночасно народжують акти: мислю, що я мислю, переживаю, що я переживаю, бачу, що я бачу тощо. Супроводжуючі акти складають зміст рефлексії (від латин.: повернення назад) і самопізнання. Тварині також властива спрямованість на предмети зовнішнього світу, але біологічно злита з екологічною нішею, не виділяє себе із природи. І тільки людина за допомогою актів рефлексії та самосвідомості, що приводить до формування внутрішнього Я, відокремлює себе з природи і із спільності інших людей. Завдяки наявності Я, як синтезуючого центру свідомості, людина віддає собі звіт у тому, що бачить, переживає, відчуває і наділяє образи, які виникали у результаті психічних процедур, певним змістом. Тому свідомість властива лише людині. Звідси випливає ще один висновок про нетотожність свідомості і мислення. Свідомість не зводиться до психічної процедури Я мислю, оскільки, з одного боку, включає крім розумових ще і емоційні, вольові, оціночні (моральні і естетичні) психічні процеси у їх єдності. З іншого боку, свідомість передбачає, що людина бере своє мислення під контроль самого мислення, тобто процедуру розуміння, чому про це мислить, чи є якась мета в її розумовій увазі до такого предмета, що і становить зміст рефлексії - необхідного компонента свідомості.

Свідомість - вища, специфічно людська форма саморегуляції взаємовідносин з світом (зовнішнім і внутрішнім) - природою, суспільством, іншими людьми, самим собою, яка полягає у створенні та використанні ідеальних образів світу за допомогою розумових, емоційних, вольових процесів у їх єдності і одночасно у наданні ідеальним образам певного змісту за допомогою процедур рефлексії і самосвідомості, у виробленні певного ставлення до світу - раціонального, емоційного, морального і естетичного.

Свідомість має складний комплекс передумов виникнення і розвитку: біологічних (розвиток нервової системи і психіки), суспільно-історичних (розвиток суспільства і культури, у якій зафіксовані форми і засоби практичної і духовної діяльності, спілкування) і індивідуальні (формування внутрішнього Я, власний життєвий досвід).

Дата добавления: 2015-05-22