Історичні типи світогляду. Для розуміння сутності світогляду важливо знати, як він виник, етапи його розвитку, чим відрізнялися його ранні етапи від наступних

Для розуміння сутності світогляду важливо знати, як він виник, етапи його розвитку, чим відрізнялися його ранні етапи від наступних, більш зрілих. Для розкриття специфіки сучасного світогляду, його функцій необхідно уявити цей шлях, перші кроки, джерела сьогоднішнього світорозуміння, тобто Загля­нути в історію формування світогляду.

Історичними формами світогляду прийнято вва­жати такі: міфологія, релігія, філософія. Оскільки філософії як світоглядові присвячено окремі питання, зупинимося спочатку на короткій характеристиці міфології і релігії, з’ясуємо основні риси цих явищ.

Найбільш ранньою формою світогляду є міфоло­гія. Вона виникала в первісному суспільстві. У міфах людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виник­нення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Значна увага при­ділялася також питанням походження людини, її на­родження та смерті, труднощам та випробуванням, що стояли на її життєвому шляху. Важливе місце в міфах відводилося культурним досягненням, які відігравали особливо важливу роль в життєдіяльності людей, — добуванню вогню, землеробству, звичаям, обрядам тощо.

У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони допомагали усвідомити зв’язок мину­лого із сучасним і майбутнім, завдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпечувався духовний зв’язок поколінь. Міфи сприяли вироблен­ню та збереженню суспільної системи цінностей, ус­пішному впровадженню норм поведінки.

Основні риси міфологічного світогляду:

уявлення про кровно-родинні зв’язки природних сил та явищ. З тим щоб подолати відчуження приро­ди в первісному суспільстві, якось пояснити незро­зумілі природні явища, коли людина не здатна була пояснити їх, повністю залежала від них і була безсилою подолати негативні наслідки природних явищ, вона переносила людські риси на навколишній світ;

персоніфікація, уособлення природних сил та способи людської діяльності. Явища природи отримували певні імена, «оживлялися» з тим, щоб поянити їх, щоб була змога звернутися до них, “задобри­ти”, принести жертву тощо;

— міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Картина відображення дійсності постає як поєднання реальності й фантазії, природного і над­природного, думки й емоції. Майже відсутнє абстракт­не мислення, узагальнення, аналіз, класифікація. Подібне мислення спостерігаємо у дітей, художників, поетів;

— міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказовості, обґрунтування та перевірки. Все сприймалося на віру, не було ніяких сумнівів. Міф передавався від покоління до покоління, від народу до народу, не було навіть думки щодо перевірки, підтвер­дження практикою;

— людина розумілася як іграшка в руках природних чи надприродних сил, її життєвий шлях визна­чався долею, фатумом. Вважалося, що всі людські дії, вчинки, весь життєвий шлях було наперед визна­чено. Звідси — пасивно-пристосовницька поведінка людини.

У міру розвитку суспільного життя, переходу від його первісних форм до більш високих, міф втрачає своє значення як особливий ступінь розвитку су­спільної свідомості. Виникає потреба в пошуку нових відповідей на ті самі корінні питання світогляду — про походження світу, людини, культурних навичок, сенсу життя, таємниці народження і смерті, соціаль­ного устрою. На них прагне дати відповідь нова істо­рична форма світогляду —релігія.

Як і міфологія, релігія вдається до фантазії і по­чуттів. Але на відміну від міфу релігія розрізняє зем­не і неземне, надприродне, вона розводить їх на два протилежних полюси. Релігія формувалася на основі постійного вторгнення в життя людей “чужих” їм природних і соціальних процесів. Ці таємничі, не­помірні сили усвідомлювалися безсилими перед ними людьми як “вищі сили”. “Вищі сили” виступали як уособлення добра і зла, як демонічні і божественні на­чала. Звідси — поєднання страху і поваги у людей, прагнення знайти захист і порятунок у зверненні до божественних сил.

Основні риси релігійного світогляду:

- поділ світу на поцейбічний («земний») і потойбічний («небесний»)

- віра в існування надприродних сил та відведен­ня їм головної ролі у світобудові та житті людей;

- наявність культу - системи усталених риту­алів, догматів;

- поклоніння Богові як вищій істоті.

Дата добавления: 2015-05-22