Предмет філософії. Філософія як особлива форма суспільної свідомості

Філософія як особлива форма суспільної свідомості.

Життя людини — це складний процес свідомого, цілеспрямованого, перетворювального впливу на на­вколишній світ і на саму себе для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку.

З появою людини виникає цілісний, воістину люд­ський світ. Різні сторони цього світу відображаються у свідомості людини. Усвідомлення значення різних сторін для забезпечення існування та розвитку люди­ни знаходить своє відображення в різних формах су­спільної свідомості.

Кожна з них є не лише відображенням певної сто­рони навколишньої дійсності, а виступає також як фактор, який забезпечує орієнтацію людини, обумов­лює направленість її діяльності у певній сфері життя. Наприклад, наука як одна з форм суспільної свідо­мості озброює людину знанням властивостей, зв’яз­ків, законів об’єктивної дійсності. Мораль виступає як усвідомлення людьми залежності їх життєдіяль­ності від характеру взаємних відносин в усіх сферах життя. Це усвідомлення відображається в правилах, нормах, принципах, які визначають характер поведін­ки людей, їх вчинки тощо. Подібне стосується й інших форм суспільної свідомості. Але перед люди­ною виникає потреба усвідомити не лише ставлення до різних сторін світу, а насамперед і до світу як певної цілісності та до самої себе. Таке усвідомлення зна­ходить своє відображення саме в філософії.

Термін “філософія" (гр. “філео” — любов і “софія” — мудрість) — буквально тлумачиться як любов до муд­рості. Але цей буквальний переклад далеко не вичерпує зміст філософії. Тут йде мова про здатність людини осягнути сутність світобудови, осягнути власну сутність,' піднятися до усвідомлення сенсу свого життя. Усвідом­лення сутності світу і своєї сутності, свого місця у світі, сенсу життя в єдності і є розумінням мудрості.

Протягом всієї своєї історії філософія ставила і прагнула дати відповіді на важливі питання щодо лю­дини. Чи є вона творцем своєї власної долі? Чи здатна вона стати володарем тих сил, у боротьбі з якими їй доводиться забезпечувати своє існування? Чи спро­можна вона пізнати саму себе, проникнути в таємниці своєї душі? Чи може вона досягнути щастя і в чому воно полягає?

З ускладненням взаємозв’язків людини з умовами свого буття, а також відносин між самими людьми, виникла потреба у специфічному способі бачення, ро­зуміння, аналізу, оцінки явищ, що визначає характер ставлення до них, характер вчинків та дій. Іншими словами, виникає потреба у світогляді, формування якого зумовило потребу в узагальненому погляді на світ і саму людину.

Отже, предметом філософії є відношення “люди­на — світ". Але, хоч філософія і виникла у далеку давнину, це не означає що відношення “людина — світ” вперше відображається саме в ній. Історично першими формами світогляду були міфологія та релі­гія. Світоглядне сприйняття дійсності залежить від певної системи конкретно-історичних умов. Тому ви­никнення міфології та релігії зумовлене дуже низь­ким рівнем розвитку людини.

Для з’ясування специфіки філософії необхідно ви­значити: що, як і чому саме так відображається в філософії, а також її соціальне призначення, тобто які функції вона виконує.

У практично-перетворювальній діяльності перед людиною постає питання: що за своєю природою є світ, в якому вона живе; що лежить в його основі?

У процесі практичної діяльності, в боротьбі зі сти­хією в людини історично формується уявлення про те, що світ існує незалежно від бажань та волі людини, що люди мають рахуватися з фактом об’єктивного існування світу. Людина постійно змушена узгоджу, вати свої цілі з об’єктивними, природними процеса­ми. Вона переконується, що світ ніким не створено, він існує поза і незалежно від волі та бажань людей, що в його основі лежить матеріальне начало, що сама людина — продукт і частка цього світу.

Але, разом із тим, у трудовій і практичній діяль­ності, займаючись землеробством, виробництвом зна­рядь праці та засобів задоволення своїх життєвих по­треб, підкорюючи собі сили природи, людина пройма­лася вірою в могутність свого розуму, ставлячи певні цілі практичної діяльності та домагаючись їх досяг­нення. Основою такого підходу було те, що саме тру­довий процес починається з постановки мети і форму­вання ідеального образу предмета, який прагне ство­рити людина.

Перебільшення ролі свідомої, цілеспрямованої діяльності в практичному освоєнні дійсності веде до висновку, що в основі світу лежить духовне начало.

Ці два протилежні висновки визначали суть ос­новного питання філософії як питання про відно­шення духу до природи, свідомості до матерії, мислен­ня до буття.

Два протилежні висновки щодо розкриття природи світу знайшли своє вираження у вирішенні питання про те, що ж є первинним — матерія чи свідомість. Це перша сторона основного питання філософії. Різні відповіді у вирішенні цього питання обумовили виникнення двох основних напрямів філо­софи — матеріалізму та ідеалізму.

Матеріалізм виходить з того, що світ за своєю природою матеріальний, вічний, несотворимий, безкінечний у часі і просторі. Матерія – первинна. Свідомість є продуктом, властивістю високоорганізованої матерії – мозку, вона – вторинна. Матеріальний світ згідно з матеріалізмом існує сам по собі, незалежно ні від людини, ні від будь-яких надприродних сил. Людина – частка природи, її свідомість породжена природою, є її специфічною властивістю. Матеріалізм у різні історичні епохи набував різних форм та видів: наївний та зрілий (науковий матеріа­лізм), стихійний та філософськи осмислений, мета­фізичний та діалектичний.

Ідеалізм виходить із визнання первинності духу, свідомості, мислення та вторинності природи, матерії. Ідеалізм, як і матеріалізм, набував конкретних форм, наповнювався конкретним змістом на різних етапах історії.

Виокремлюють два види ідеалізму: об’єктивний та суб'єктивний.

Об’єктивний ідеалізм виходить з того, що над світом панує світовий розум (логос, дух, ідея, поняття та ін.), який із самого початку дається як самостійна сутність, а потім, перевтілюючись у матеріальні пред­мети, обумовлює їх реальне існування.

Суб’єктивний ідеалізм розглядає реальний світ лише як суб’єктивний світ людини. Речі не існують поза і незалежно від нас. Вони — продукти нашої свідомості, “комплекси”, “зібрання” наших відчуттів і сприйняттів, породження органів чуття.

Крім цих основних способів вирішення основного питання філософії є ще дуалізм, який визнає матерію і свідомість, дух і природу, мислення і буття як дві самостійні основи.

До сфери основного питання філософії належить і питання про здатність і можливість людини пізна­ти навколишній світ, про межі пізнання, про його природу та істинність. Матеріалізм стверджує, що людина здатна пізнати світ, що наші знання відпові­дають матеріальним об’єктам, тримають в собі їх обра­зи, можуть бути і є істинними знаннями.

Об’єктивний ідеалізм також ствердно відповідає на питання про пізнання світу, але вирішує його на ідеалістичній основі, виходячи з абсолютної тотож­ності розуму і дійсності.

Філософський напрямок, що заперечує пізна­ванність світу, називається агностицизмом (від гр. а — заперечення і gnosis — знання; недоступний пізнан­ню). Це, як правило, суб’єктивний ідеалізм. Згідно з агностицизмом людина не може мати вірогідних (достовірних) знань, оскільки реальний світ для неї - всього лише світ її почуттів, які внаслідок обмеже­ності та індивідуальних особливостей людських органів чуття, спотворюють дійсність, не можуть дати вірогідного знання про неї.

Найважливішими у філософи є питання про за­гальну структуру світу та стан, в якому він перебу­ває. Це питання знаходить своє вирішення у двох ос­новних концепціях — діалектичній та метафізичній.

Діалектика — концепція, згідно з якою світ за своєю структурою є єдиним цілим, де все взаємо­пов’язано і взаємозумовлено, а з погляду стану він знаходиться в русі, в розвитку.

Метафізика — концепція, згідно з якою світ за своєю структурою є сукупністю не пов’язаних між со­бою взаємопереходами предметів, явищ та процесів. Стосовно стану світу метафізика визнає рух і розвиток лише в певних межах — як зменшення і збільшення, як повторення.

Проблема загальної структури світу, що включає в себе і людину, і стан, в якому вона перебуває, є віднос­но самостійним питанням. Воно може вирішуватися в принципі однаково при різних підходах до основного питання філософії. Тобто матеріалізм, так само як і ідеалізм, може бути метафізичним і діалектичним.

Дата добавления: 2015-05-22