Психологічні прийоми викриття завідомо неправдивих показань

Окрім наведених, до найпоширеніших психологічних прийомів викриття завідомо неправдивих показань належать:

1) метод повторного допиту (повторного задавання питань) — розрахований на не дуже добру пам´ять допитуваного, який, давши одного разу завідомо неправдиві показання, намагається давати їх і згодом. Однак, забувши окремі деталі зі свого вимислу, допускає суперечності з раніше повідомленими відомостями;

2) методи, які створюють спотворене уявлення про поінформованість слідчого — до них можна віднести: повідомлення допитуваному детальних відомостей про певні другорядні обставини справи, про спосіб життя, зв´язки та наміри допитуваного, про його поведінку як до, так і після вчиненню злочину; продумане розташування на робочому столі слідчого, в інших місцях службового кабінету (в зоні спостереження допитуваного) різного роду документів, таблиць, речових доказів, фотографій, що мають відношення до розслідуваного злочину; прийоми суто поведінкового характеру (впевнена манера тримати себе і задавати запитання, тон, за якого ставляться такі запитання, очікувальні, багатозначні паузи, що вклинюються у мову, посмішки, які виражають сумнів щодо того, про що говорить допитуваний, прямий, відкритий погляд, відповідні мімічні реакції). Поінформованість слідчого про минуле допитуваного підсвідомо формує в останнього враження і про його поінформованість про дійсність;

3) метод постановки непрямих запитань (непрямого допиту) — суть якого полягає в тому, що допитуваному ставляться питання, які мають другорядне для нього значення, але, відповідаючи на них, він вимушений повідомити саме ті відомості, заради яких і були задані ці «другорядні» питання;

4) метод пред´явлення доказів, що викривають допитуваного — до цього методу вдаються, як правило, після того, як особа, яка становить інтерес для правоохоронних органів, розповіла «все відоме їй про обставини, у зв´язку з якими її викликано на допит». Залежно від обставин справи, індивідуально-психологічних особливостей особи допитуваного, тактичного задуму, останньому спочатку можуть пред´являтись докази, що підтверджують другорядні моменти, а згодом слідчий переходить до пред´явлення доказів, які відносяться до більш серйозних обставин. Можливий й інший, зворотній порядок пред´явлення доказів, що викривають допитуваного в даванні завідомо неправдивих показань, головним чином, з використанням фактора раптовості;

5) метод стимулювання позитивних рис допитуваного — звернення до кращих рис людини (позитивні моменти її біографії, прояви порядності, людяності, громадської позиції тощо), яка намагається говорити неправду, нерідко супроводжується формування у неї особистісного сенсу в тому, щоб перейти від неправди до правдивих показань, до формування у нього потреби і, відповідно, мотивів пояснювати, оправдовуватись, але не запереченням того, що вона вчинила, а участю в діалозі зі слідчим. Той факт, що слідчий помітив позитивні сторони у допитуваного, підвищує почуття власної значущості в останнього, допомагає налагодженню з ним психологічного контакту;

6) методи використання «слабких місць» допитуваного — у кожної людини є свої «слабкі» та «сильні» риси особистості. «Слабкими» зазвичай вважаються такі риси характеру як завищена самооцінка, надмірна тривожність, а також нервово-психічна неврівноваженість, понижений рівень інтелектуального розвитку. До «слабких місць» можна також віднести і такі психічні стани, як емоційна напруженість, підвищена афективна збудливість. «Слабкими місцями» допитуваного можуть бути не тільки психологічні особливості, але і його пристрасть до чого-небудь, хобі, почуття до когось, знаючи про які, слідчий може їх використати у налагодженні психологічного контакту з допитуваною особою;

7) метод групового допиту — полягає в тому, що діалог слідчий — допитуваний поступово, непомітно для останнього підміняється діалогом перший слідчий — другий слідчий, а допитуваному залишається пасивна роль невільного слухача цієї дискусії, зміст та сценарій якої заздалегідь детально обмірковується. Основним змістом цього діалогу двох слідчих є оцінка ними доказів, наслідків для допитуваного, пов´язаних з даванням ним завідомо неправдивих показань, в кінцевому підсумку — зняття у нього «бар´єру недовіри» до першого слідчого. Допитуваний, хоче цього чи ні, вимушений сидіти та слухати весь діалог. У такий спосіб на його психіку, свідомість починає діяти феномен групового тиску із супутнім йому ефектом навіюваного впливу групи.

Дієвість висвітлених психологічних прийомів підтверджена слідчою практикою.

Дата добавления: 2015-05-22