Психiчнi процеси 1 страница

ПIЗНАВАЛЬНI

Частина IV

Розділ 10

ВІДЧУТТЯ

10.1. Загальна характеристика пізнавальних процесів. Поняття про відчуття

Пізнавальна діяльність — це процес відображення в мозку люди-

ни предметів та явищ дійсності.

Відображення реальності в людській свідомості може відбувати-

ся на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища

об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини — її

зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображуються у моз-

ку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні

процеси відчуття та сприймання. Враження, одержані за допомогою

відчуттів і сприймань, несуть інформацію про зовнішні ознаки та влас-

тивості об’єктів, утворюючи чуттєвий досвід людини.

Вищою формою пізнання людиною дійсності є абстрактне пізнан-

ня, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвине-

ному вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має

свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особ-

ливістю мислення та уяви є опосередкований характер відображення

ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань,

досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо. Об’єктом пізнання у

процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не дані у відчут-

тях властивості об’єктів, закономірності явищ і процесів.

Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять,

яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображується

у свідомості у процесі пізнання.

Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційно-

вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових

актів.

Пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності, психічного жит-

тя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підгрунтям

розумового пізнання світу, яким би складним воно було, є чуттєве

пізнання. Разом з тим сприймання, запам’ятовування, відтворення та

інші процеси неможливі без участі в них розумової діяльності, пережи-

вань і вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні зако-

номірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як до-

поміжний.

Відчуття — пізнавальний психічний процес відображення в мозку

людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії

на органи чуття людини.

Відчуття — це найпростіший психічний процес, первинна форма

орієнтування живого організму в навколишньому середовищі. З

відчуттів починається пізнавальна діяльність людини. За допомогою

різних аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інформацію про

об’єктивну реальність, про власні суб’єктивні стани й на підставі одер-

жуваних вражень виробляє адекватні умовам способи реагування на

зовнішні та внутрішні впливи. Органи чуття — це єдині канали, по

яких зовнішній світ проникає у свідомість людини. Відображуючи

об’єктивні характеристики предметів і явищ, відчуття існують у свідо-

мості як суб’єктивні образи об’єктивного світу. Ця особливість від-

чуттів зумовлена, з одного боку, природою самих відчуттів як про-

дукту відображувальної діяльності мозку, а з іншого — психічним

складом особистості, що відчуває.

Для відчуттів характерне їх позитивне або негативне емоційне за-

барвлення. Приємні або неприємні відчуття сигналізують про пози-

тивну чи негативну дію подразника й викликають відповідну дію на

нього. Життєва і гностична роль відчуттів дуже важлива, оскільки

вони є єдиним джерелом наших знань про зовнішній світ і про нас

самих.

10.2. Фізіологічне підгрунтя відчуттів

Вчення про вищу нервову діяльність розкриває науково-природ-

ничі підвалини відчуттів. І. Сєченов та І. Павлов своїми дослідженнями

показали, що відчуття — це своєрідні рефлекторні дії, фізіологічним

підгрунтям яких є нервові процеси, що виникають у результаті впли-

ву подразників на органи чуття, або аналізатори. Аналізатори — це

органи тваринного, у тому числі й людського, організму, які аналізу-

ють навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті чи інші різнови-

ди енергії: зоровий аналізатор виокремлює світлову енергію, або ко-

ливання електромагнітних хвиль, слуховий — звуки, тобто коливання

повітря, смаковий, нюховий — хімічні властивості речовин, шкірні —

теплові, механічні властивості предметів та явищ, що спричинюють

ті чи інші відчуття. У кожному аналізаторі є периферійна, аналізую-

ча частина, або рецептор, тобто орган чуття, призначенням якого є ви-

окремлення в навколишній дійсності світла, звуку, запаху та інших

властивостей. Інша його частина — провідний шлях від рецептора

до центральної частини аналізатора, розміщеної в мозку. У цен-

тральній частині аналізатора розрізняють його ядро, тобто скупчення

чутливих клітин, і розсіяні поза ним клітини. Ядро аналізатора, як

зазначав І. Павлов, здійснює тонкий аналіз і синтез збуджень, що

надходять від рецептора. За його допомогою подразники диферен-

ціюються за особливостями, якістю та інтенсивністю. Розсіяні кліти-

ни здійснюють більш грубий аналіз, наприклад відрізняють лише му-

зичні звуки від шумів, виконують нечітке розрізнення кольорів,

запахів.

Органічні порушення будь-якої частини аналізатора — перифе-

рійної, провідної або центральної — спричинюють або сліпоту, або

глухоту, або втрату нюху, смаку тощо залежно від того, який аналіза-

тор порушено. Якщо порушується лише центральна частина аналіза-

тора, виникає нерозуміння почутого, побаченого, хоча відчуття світла

чи звуку існує.

Фізіологічним підгрунтям простіших відчуттів та чутливості на

перших етапах життя людини є природжена безумовно-рефлекторна

діяльність нервової системи. Складніші відчуття зумовлюються умовно-

рефлекторною аналітико-синтетичною діяльністю головного мозку

10.3. Класифікація і різновиди відчуттів

Існують різні класифікації органів відчуттів і чутливості організму

до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу

або зсередини організму. Залежно від міри контакту органів чуття з

подразниками розрізняють чутливість контактну (дотикову, смако-

ву, больову) та дистантну (зорову, слухову, нюхову). За розміщенням

рецепторів в організмі — на поверхні, всередині організму, в м’язах і

сухожиллях — розрізняють відчуття екстероцептивні, що відобра-

жують властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слу-

хові, нюхові, смакові), інтероцептивні, що несуть інформацію про

стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми), та пропріоцеп-

тивні, що відображують рухи органів тіла і його стан (кінестетичні та

статичні). Як самостійні виокремлюють температурні відчуття, що

є функцією особливого температурного аналізатора, який здійснює

терморегуляцію і теплообмін організму з навколишнім середовищем.

Температурні відчуття належать також до дотикових.

Відповідно до системи аналізаторів розрізняють відчуття зорові,

слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і

спраги, статеві, кінестетичні та статичні. Кожний із цих різновидів

відчуття має певний орган (аналізатор), певні закономірності виник-

нення та перебігу.

Органом зорових відчуттів є око, в якому розрізняють частини —

світлозаломлюючу (рогівка, зіниця, скловидне тіло) та світлочутливу

(сітківка з її чутливими до денного кольорового світла колбочками і

чутливими до темряви паличками).

Розрізняють хроматичні та ахроматичні кольори. Хроматичні ха-

рактеризуються кольоровим тоном, світлістю та насиченістю. Кольо-

ровий тон — це властивість, за якою відрізняється певний колір від

будь-якого іншого при однаковій їх світлості та насиченості. Кольоро-

вий тон залежить від довжини світлової хвилі. Світлість кольору —

міра відмінності певного кольору від чорного. Найменша світлість

властива чорному кольору, а найбільша — білому. Яскравість кольо-

ру залежить від інтенсивності світлової хвилі, тобто від амплітуди її

коливання. Насиченість кольору — міра виявлення кольорового тону,

тобто міра відмінності певного кольору від сірого, однакового з ним

за світлістю.

Ахроматичні кольори розрізняються лише за мірою світлості, що

залежить від коефіцієнта відбиття світла. Білий папір має коефіцієнт

відбиття 0,60–0,85, а чорний — 0,04–0,003 (папір, в який загортають фо-

топлівку, чорний оксамит).

Чутливість ока до кольорів є різною. До синього кольору чут-

ливість у 40 разів менша, ніж до жовтого. Найяскравішою є жовто-

зелена частина спектра. Найсвітлішим є жовтий колір, від якого

світлість спадає у бік червоного та фіолетового.

За звичайних умов людина здатна розрізняти до 150 кольорів за

кольоровим тоном, 20 відтінків — за насиченістю, близько 200 — за

світлістю. Під впливом вправ кольорова чутливість збільшується.

Чутливість до кольорів може ослаблюватися в результаті травм,

захворювань. У 5–7 відсотків чоловіків і 1–1,5 відсотка жінок спосте-

рігається дальтонізм, тобто нездатність розрізняти кольори. Це явище

спадкового походження. Воно передається здебільшого по чоловічій

лінії — від батька через доньку до внуків. Дальтонізм є протипоказан-

ням для професійної діяльності, яка потребує розрізнення кольорів —

кольорової сигналізації, при фарбуванні та ін.

Слухові відчуття сприймаються за допомогою вуха — органу, у

будові якого розрізняють звукопровідну та звукочутливу частини.

Звукопровідна частина вуха — зовнішнє вухо, барабанна перетинка,

ковадло, молоточок та стремено, що містяться в середньому вусі. Во-

ни проводять коливання звукової хвилі до центральної частини ву-

ха, в якій міститься звукочутлива його частина — кортіїв орган. Він

складається із слухової мембрани, поперечні волоконця якої довжиною

0,04 – 0,5 мм резонують на звукові хвилі, що надходять із середнього ву-

ха, викликають збудження чутливих клітин кортієвого органу. Це

збудження передається слуховим нервом до слухової ділянки кори ве-

ликих півкуль головного мозку (скронева доля).

Функція органу слуху полягає в аналізі звуків з коливанням

16 – 20000 Гц і диференціації їх на шуми і тони. Серед тонів вирізня-

ються музичні. У музиці вживають тони від 27,5 до 4224 коливань.

Звукові хвилі розрізняють за висотою, голосністю (інтенсивністю)

та тембром. Висотна чутливість до звуків зумовлюється частотою ко-

ливань звукової хвилі. Найкраще відчуваються звуки з коливанням

звукової хвилі 1000–4000 Гц. Вправлянням можна досягти розрізнен-

ня 20–30 щаблів за висотою звуку між звуками двох сусідніх клавіш

фортепіано.

Голосність, або інтенсивність, звука залежить від амплітуди коли-

вання звукової хвилі. Її визначають у белах або децибелах (децибел у

10 разів менший від бела). Найменше зростання або зниження голос-

ності, яке може відчувати людське вухо, дорівнює одному децибелу.

Тембр відображує форму коливання звуку. Звичайне коливання

звукової хвилі (звук камертона) має форму синусоїди. Музичні звуки

(спів, звуки музичного інструменту) дуже складні. Вони складають-

ся з головного та часткових, або парціальних, тонів. Часткові тони —

це звуки від коливання половини, чверті, восьмої тощо частин цілого

тону. Утворюється складне звучання певної висоти та сили, яке харак-

теризується певним тембром, тобто своєрідною сукупністю основ-

ного та часткових тонів.

Тембр розвивається у дітей з розвитком мовлення. Діти вже в пер-

шому півріччі свого життя здатні реагувати на спів, музику, на інтонації

мовлення, розрізняють ритмічний бік мовлення, а наприкінці першо-

го року життя — звуки мови.

Тактильні, больові й температурні відчуття є функціями органів,

розміщених у шкірі.

Тактильні відчуття дають знання про міру рівності та рельєфності

поверхні предметів, яка відчувається при їх обмацуванні. Найбільше

органів тактильного відчуття розміщено на пучках, кінчику язика.

При сильному тисненні на згадані органи відчувається біль. Тактильні

відчуття, як і зір, відіграють велику роль у сприйманні форми, розміру

предметів, розташуванні їх у просторі. Вони особливо розвинені у

сліпих, компенсуючи відсутність зору при сприйманні деяких просто-

рових явищ. На цьому принципі побудована азбука Брайля для сліпих,

в якій літери зображено у вигляді опуклих крапок.

Больові відчуття, органів яких на зовнішній і внутрішній поверх-

нях тіла найбільше, сигналізують про порушення тканини і, що

природно, викликають захисну реакцію. Спрямованість уваги на біль

посилює його, а відвертання — ослаблює больові відчуття. Відчуття

болю, що зафіксоване в центральній частині больового аналізатора

(у корі головного мозку), спричинює ілюзію болю в ампутованих кін-

цівках (так званий фантомний біль).

Температурні відчуття (холоду, тепла) спричинюються контак-

том з предметами, що мають температуру вищу або нижчу, ніж тем-

пература тіла. Можна викликати парадоксальні відчуття тепла та

холоду: дотик до холодного спричинює відчуття тепла, а дотик до

теплого — відчуття холоду. Температурні відчуття зумовлюються і

органічними процесами (кровообігом), і психічними станами (емо-

ційними переживаннями). Ці стани знайшли у мові образні вирази:

“кидає то в жар, то в холод”. Температурні відчуття сигналізують

про міру сприятливості оточення для життєдіяльності, про стан здо-

ров’я організму.

Вібраційне чуття яскраво виявляється у глухих і сліпих. Глухі та

сліпі реагують на вібрацію предметів, відчувають її ритмічність.

Органу вібраційного чуття поки що не знайдено. Це чуття значною

мірою пов’язане із зоровою та слуховою чутливістю. Вібраційне чут-

тя є професійно важливим у тих спеціальностях, де вібрація предмета

свідчить про якісні особливості діяльності.

Нюхові відчуття здійснюються спеціальними нюховими пухирцями,

розміщеними на внутрішній поверхні носа. Не тільки тварини, а й

людина дуже чутлива до запахів. Нюхові відчуття сигналізують ор-

ганізму про придатність продуктів для вживання, про стан (чисте чи

несвіже) повітря. Орган нюху людини дуже чутливий до запахів. Лю-

дина нюхом може відчути наявність у повітрі дуже незначних час-

точок пахучої речовини, наприклад трояндової олії, сірководню, мус-

кусу. Наприклад, у собак нюх так розвинений, що вони можуть відчути

одну молекулу пахучої речовини, розчиненої в одному кубічному сан-

тиметрі рідини. Нюхові відчуття важливі не лише для життєдіяль-

ності, а й для деяких професій: фахівці з деяких спеціальностей міру

хімічної реакції або придатність продуктів випробовують нюхом.

Органом смакових відчуттів є спеціальні чутливі до хімічних под-

разників колбочки, розміщені на язиці та піднебінні. Середня і нижча

частини язика смакових органів не мають. Розрізняють чутливість до

гіркого і найменшою мірою — до солодкого. Смаки здатні до змішу-

вання, тому відчувається кисло- чи гіркувато-солодке. Це дає

можливість комбінувати різні смакові властивості продуктів у хар-

човій промисловості. Смакові відчуття, як і нюхові, мають важливе зна-

чення для життя — вони сигналізують про міру придатності харчо-

вих продуктів для вживання. Ця чутливість професійно необхідна в

кулінарних спеціальностях. Наприклад, у харчовій промисловості де-

густація продуктів потребує високої смакової чутливості та здатності

диференціювати наявність у продуктах тих чи інших смакових речовин,

щоб регулювати їх виготовлення. Смакові відчуття розвиваються під

впливом вправляння та життєвої практики або ослаблюються, якщо

не підкріплюються.

Статичні, або гравітаційні, відчуття відбивають положення на-

шого тіла у просторі — лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падання.

Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внут-

рішнього вуха (присінок, півколові канали). При зміні тіла відносно

площини землі (при їзді, на воді, у літаку) та при захворюванні вести-

булярного апарату виникає запаморочення, втрачаються рівновага,

орієнтація у просторі. Порушення діяльності вестибулярного апара-

ту протипоказане для спеціальностей пілота, космонавта, для роботи

на судні.

Кінестетичні відчуття відбивають рухи та стани окремих частин

тіла — рук, ніг, голови, корпуса. Рецепторами цих відчуттів є спеці-

альні органи, розміщені у м’язах і сухожиллях. Тиск на ці органи під

час рухів викликає відчуття положення тіла. Кінестетичні відчуття,

даючи знання про силу, швидкість, міру рухів, сприяють регуляції

цілої низки дій. У багатьох професіях, у фізичній культурі ці відчуття

сприяють координації рухів. Мовні кінестезії є засадовими стосовно ар-

тикуляції. Отже, формування кінестетичних відчуттів у процесі на-

вчання та виховання — важливе завдання освітніх, фізкультурних ус-

танов, трудового виховання та навчання.

Органічні відчуття сигналізують про такі стани організму, як го-

лод, спрага, самопочуття, утома, біль. Їх аналізатори містяться всере-

дині організму і реагують на міру достатності в організмі поживних ре-

човин, кисню або на наявність в органах тіла, у нервовій системі

продуктів розпаду, що відбувається під час праці, вживання недобро-

якісних продуктів, алкоголю та ін.

Органічні відчуття викликають різні емоційні стани, які людина

своїми діями намагається підтримувати або усувати. Раціональність

цих дій (вживання їжі, напоїв, ліків; відпочинок; праця) потребує

обізнаності з характером органічних відчуттів, їх причинами та до-

цільністю заходів щодо їх усунення або задоволення. Деякі ліки, їжа,

куріння на якийсь час гальмують, притамовують певні неприємні від-

чуття, проте водночас завдають організмові значної шкоди.

10.4. Основні властивості відчуттів

Кожне відчуття виникає й розвивається за певними закономірно-

стями. Проте всі відчуття мають багато спільного — якість, інтен-

сивність і тривалість. Відмітні особливості відчуттів — адаптація, си-

нестезія, сенсибілізація, вправність та взаємодія.

Якість відчуттів — це особливість, якою одне відчуття відрізняється

від інших, наприклад кольоровий тон, особливості слухових, нюхових,

смакових відчуттів тощо. Якість відчуттів викликається специфічни-

ми різновидами подразників, що надходять ззовні до органів чуття. Во-

на зумовлюється будовою органу відчуття, здатною відображати вплив

енергії зовнішнього світу.

Інтенсивність відчуттів — це кількісна характеристика відчуттів,

тобто більша чи менша сила їх виявлення. Інтенсивність відчуттів

залежить від сили подразника, що їх викликає. Але ця залежність

досить складна і має певні закономірності. Серед них насамперед

виявляються чутливість аналізатора та пороги цієї чутливості.

Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію

адекватного подразника, відчувати його. Спеціальні психологічні та

фізіологічні дослідження показали, що адекватний подразник викликає

відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного

рівня, порогу. Підпорогова сила подразника відчуття не викликає. От-

же, порогом відчуття називають такий рівень інтенсивності подразни-

ка, який здатний викликати відчуття. Розрізняють пороги абсолют-

ний і розрізнений, або диференційний.

Абсолютний поріг буває нижній і верхній. Нижній поріг характе-

ризує мінімальну силу подразника, яка здатна викликати у людини

відчуття. Цей поріг характеризує міру гостроти чутливості аналізато-

ра до адекватного подразника. Її можна виміряти. Якщо абсолют-

ний поріг позначити Р, а абсолютну чутливість — Е, то зв’язок абсо-

лютної чутливості та абсолютного порогу можна виразити формулою

Е = 1/Р. Наприклад, якщо індивід відчуває цокання годинника на

відстані 5 метрів, то поріг його слухової чутливості Е = 1/5. Якщо

цокання годинника людина розрізняє на відстані 8 метрів, то нижній

поріг її слухового відчуття Е = 1/8. Отже, поріг слухового відчуття

другої людини кращий, ніж першої.

Верхній поріг чутливості — це та максимальна сила подразника,

яка ще викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення його сили

викликає неадекватне відчуття — больове або якесь інше.

Абсолютна чутливість і величина порогу відчуття перебувають в

оберненій залежності. Чим вища чутливість, тим нижчий поріг чутли-

вості, і навпаки, при слабкій чутливості поріг відчуття зростає, тобто

потрібна більша інтенсивність подразника, щоб викликати відчуття

його дії.

Поріг відчуття залежить від багатьох індивідуальних особливостей

людини — природжених (тип нервової системи, чутливість аналіза-

тора) та набутих (праця, умови виховання, стан здоров’я). Належні

умови життя, праця, виховання сприяють розвитку тієї чи іншої чут-

ливості, а несприятливі спричинюють її згасання. Віддалення верх-

нього абсолютного порогу від нижнього характеризує діапазон чут-

ливості особистості. У похилому віці цей діапазон значно зменшується.

Крім абсолютного порогу відчуття розрізняють ще поріг розрізнен-

ня, або диференційний поріг. Він полягає у здатності відчувати наймен-

шу різницю в інтенсивності двох діючих подразників, диференціювати

подразники за силою, розміщувати їх за силою від найслабшого до

найсильнішого. Дослідженнями доведено, що диференційна чутли-

вість, здатність розрізняти інтенсивності подразників є закономірною.

Французький фізик П. Бугер довів, що помічена різниця в яскравості

світла — величина стала стосовно вихідної. Вона дорівнює 1/100 ви-

хідної величини яскравості. Так, щоб помітити різницю між якимось

світлом та світлом потужністю 200 Вт, треба, щоб воно збільшилося на

1/100 своєї яскравості. Такою буде яскравість джерела світла по-

тужністю 202 Вт. Німецький фізіолог Е. Вебер показав, що відчуття

різниці у вазі двох предметів дорівнює 1/30 ваги вихідного предмета.

Наприклад, щоб відчути різницю ваги 100 г, треба до 100 г додати

1/30 цієї ваги, тобто 3,4 г. Так само доведено сталість відношення

різниці вихідного та порівнюваного з ним іншого подразника, щоб

відчути між ними різницю в інтенсивності, і для інших аналізаторів.

Для звукової чутливості ця різниця дорівнює 1/10, для смакової —

1/6 – 1/10, для нюхової — 1/4 – 1/3.

Чутливість до різниці сили подразників, як і абсолютна чутливість,

перебуває в оберненій залежності. При кращій чутливості її поріг мен-

ший, а при слабшій — більший, тобто в першому випадку різниця бу-

де меншою, а у другому — більшою.

Фізіологічним підгрунтям диференційного порогу є процес гальму-

вання.

Чутливість до розрізнення сили подразників має велике значення

у багатьох різновидах професійної діяльності — музичній, харчопро-

мисловій, в обробці матеріалів (дерева, металу, пластмаси).

Відчуття сили подразника може підвищуватись і знижуватись.

Зниження чутливості викликається адаптацією, тобто пристосуванням

органу чуття до подразника. Орган зору, пристосовуючись до яскра-

вого світла, знижує свою чутливість, а в темряві вона більш як у

200 тисяч разів підвищується. Явище адаптації помітно виявляється

в тактильній, нюховій, слуховій чутливості. У больовій і статичній

чутливості вона виявляється значно меншою мірою. Адаптація

аналізатора до сили подразника має як позитивне, так і негативне

значення. В одних випадках зменшення відчуття сили подразника

сприяє життєдіяльності (адаптація до сильних звуків, незначна адап-

тація до стану організму в просторі), а в інших — завдає значної шко-

ди (нюхова адаптація за умов загазованого середовища).

На відміну від адаптації аналізатора до подразника можна спо-

стерігати збільшення чутливості, або сенсибілізацію до подразника.

Якщо старанно, пильно вдивлятися, вслуховуватися, смакувати, то

чутливість до властивостей предметів та явищ стає чіткішою, яск-

равішою — предмети та їх якості набагато краще розрізняються.

Діяльність аналізаторів не є ізольованою — вони взаємодіють. Ця

взаємодія виявляється по-різному: в одних випадках як синестезія

відчуттів, наприклад, чуття кольоровості звуку (“малиновий дзвін”),

теплоти кольорів — “холодні” або “гарячі” тони кольорів тощо, а в

інших — як збільшення або зменшення чутливості одних подразників

під дією інших. Доведено, що освітлення ока підвищує слухову чут-

ливість, а слабкі звуки підвищують зорову чутливість, холодне обми-

вання голови підвищує чутливість до червоного та ін.

У відчуттях відбувається післядія в аналізаторах. Це явище пояс-

нюється певною інертністю нервових процесів, яка спричинюється до

того, що відчуття подразника (зорового, дотикового, слухового тощо)

продовжується якийсь час після припинення його дії. Відчуття світла,

наприклад, якийсь час триває, коли лампу вимкнено, відчуття тиску

предмета на плечі триває після того, як його вже скинули. У зоровій

чутливості післядія в аналізаторі виявляється в послідовних образах,

у змішуванні кольорів.

10.5. Відчуття і діяльність

Чутливість аналізаторів людини до дії подразників зумовлена їх

психофізіологічними характеристиками, особливостями структури,

будови та життєвих функцій. Проте відображувальні можливості

аналізаторів не є константними, незмінними. Доведено, що людські від-

чуття змінюються й розвиваються під впливом життя та вимог прак-

тичної трудової діяльності. Чутливість кожного аналізатора людини

великою мірою залежить від того, як вона використовує його у своїй

діяльності. Розрізняють дві групи чинників, під впливом яких відбу-

вається сенсибілізація відчуттів:

· необхідність компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота);

· специфічні вимоги професійної діяльності людини.

Так, втрата чутливості зорового аналізатора компенсується підви-

щенням чутливості тактильного аналізатора. Спеціальними досліджен-

нями встановлено, що у незрячих людей на пучках пальців кількість па-

ченієвих тілець збільшується майже на 50 відсотків. Виникає чутливість

і до таких подразників, для відображення яких немає адекватних

аналізаторів. Такою є, наприклад, дистанційна чутливість до об’єктів

у сліпих.

Сенсибілізація чутливості спостерігається в осіб, які тривалий час

займаються професійною діяльністю, що потребує високого розвитку

відповідних відчуттів.

Так, робітники-текстильники можуть розрізняти 40–60 відтінків

чорного кольору; досвідчений шліфувальник здатний бачити просвіт

у деталях, що дорівнює 0,0005 мм. Нетренована людина може розрізни-

ти просвіт у межах 0,1 мм. Смакові відчуття досягають високого ро-

звитку у працівників харчової промисловості. Наприклад, дегустато-

ри за смаком можуть розрізняти найтонші відтінки і характеристики

вин (з якого винограду виготовлене вино, де вирощено виноград,

його міцність, вміст у ньому цукру, витримку тощо). Сенсибілізація

відчуттів пояснюється тим, що розрізнювані якості предметів є зна-

чущими для успішної практичної діяльності людини та орієнтування

її у навколишньому середовищі.

Розділ 11

СПРИЙМАННЯ

11.1. Поняття про сприймання

Безпосередньо контактуючи з навколишнім світом, людина одержує

інформацію не лише про певні властивості та якості, що притаманні тим

або іншим об’єктам чи явищам, відчуваючи їх, а й відомості про самі

об’єкти як цілісні утворення. Таке цілісне їх відображення в мозку лю-

дини характеризує другу ланку єдиного процесу чуттєвого пізнання —

сприймання.

Сприймання — це психічний процес відображення в мозку людини

Дата добавления: 2015-05-22