Процес створення образів уяви 2 страница

новим характеризується як проактивне (таке, що діє наперед) галь-

мування. З погляду психології недоцільно після математики вивчати

фізику чи хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв’язки,

вироблені в попередній діяльності, називається ретроактивним (та-

ким, що діє зворотно) гальмуванням.

Тимчасовою причиною труднощів відтворення може бути зумов-

лений ситуацією сильний імпульс пригадати, який індукує гальму-

вання. Прикладом може бути стан студента на іспиті, коли він нама-

гається одразу пригадати відповіді на запитання в білеті і через

хвилювання не може цього зробити. Гальмування знімається пере-

ключенням думки на інші об’єкти.

Забування — процес поступовий. Засадовим стосовно нього є ос-

лаблення і порушення раніше утворених умовних зв’язків. Чим менше

вони закріплені, тим швидше згасають і спричинюють забування. Як

свідчать проведені дослідження пам’яті (П. Зінченко, А. Смирнов та

ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другорядна

роль у змісті запам’ятованого; тривалий час утримується інформація,

що несе основне смислове навантаження. Найвищі темпи забування

спостерігаються одразу після заучування матеріалу.

Для тривалого утримання в пам’яті інформації важливо з самого

початку забезпечити міцне її запам’ятовування і закріплення шляхом

повторення в перші дні після того, як її було одержано. Важлива умова

продуктивного запам’ятовування — осмисленість, розуміння того, що

є його предметом.

14.7. Індивідуальні особливості пам’яті

Кожна особистість має індивідуальні відмінності (особливості)

пам’яті, які виявляються в різних сферах її мнемічної діяльності.

У процесах пам’яті індивідуальні відмінності виявляються у швид-

кості, точності, міцності запам’ятовування та готовності до відтво-

рення.

Швидкість запам’ятовування визначається кількістю повторень,

необхідних людині для запам’ятовування нового матеріалу.

Точність запам’ятовування характеризується відповідністю від-

твореного тому, що запам’ятовувалося, і кількістю зроблених поми-

лок.

Міцність запам’ятовування виявляється у тривалості збереження

завченого матеріалу (або у повільності його забування).

Готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко

в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.

Індивідуальні відмінності пам’яті можуть бути зумовлені типами ви-

щої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових

зв’язків пов’язана із силою процесів забування та гальмування, що

зумовлює точність і міцність запам’ятовування. При сильному, але

недостатньо рухливому гальмуванні диференціація вражень відбу-

вається повільно, що може позначатися на точності запам’ятовуван-

ня. Якщо у людини сформовані раціональні способи мнемічної діяль-

ності, вироблені відповідні звички — акуратність, точність, відпо-

відальність, то негативні прояви, що зумовлюються типологічними

особливостями нервової системи, можуть коригуватися. Індивідуальні

відмінності пам’яті виявляються і в тому, який матеріал краще за-

пам’ятовується — образний, словесний чи однаково продуктивно як

той, так і інший.

З огляду на викладене у психології розрізняють такі типи пам’яті:

наочно-образний, словесно-абстрактний, змішаний, або проміжний. Ці

типи зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигналь-

них систем у вищій нервовій діяльності людини, але головне — умова-

ми життя та вимогами професійної діяльності.

Так, наочно-образний тип пам’яті частіше зустрічається у худож-

ників, письменників, музикантів, словесно-абстрактний — у вчених,

філософів. Змішаний тип пам’яті зустрічається у людей, у діяльності

яких не спостерігаються помітні переваги наочно-образного чи словес-

но-абстрактного типу. Ураховувати індивідуальні відмінності пам’яті

важливо в навчальній роботі, щоб максимально продуктивно викорис-

товувати потенційні можливості кожного учня та всебічно розвивати

їх пам’ять.

ЧАСТИНА V

ЕМОЦIЙНО-ВОЛЬОВI ПРОЦЕСИ

Розділ 15

ЕМОЦІЇ І ПОЧУТТЯ

15.1. Поняття про емоції і почуття

Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або

негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображується в

мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість,

сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.

Емоції та почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції,

спонукають людину до знань, праці, вчинків або стримують її.

Людські емоції та почуття найяскравіше виражають духовні запи-

ти і прагнення людини, її ставлення до дійсності. К. Ушинський писав,

що “ні слова, ні думки, навіть вчинки наші не виражають так ясно

нас самих і наше ставлення до світу, як наші почування” [14].

Емоції та почуття органічно взаємопов’язані, але за змістом і фор-

мою переживання вони не тотожні.

Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї

життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання за-

доволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони

властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетво-

рилися на складні емоції та почуття. Характерна ознака складних

емоцій полягає в тому, що вони виникають у результаті усвідомлення

об’єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення (на-

приклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу).

Почуття — це специфічні людські, узагальнені переживання став-

лення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких вик-

ликає позитивні або негативні емоції — радість, любов, гордість або

сум, гнів, сором тощо.

Емоції та почуття характеризуються певною якістю та полярністю,

активністю та інтенсивністю.

Як почуття виявляється ставлення особистості до праці, подій,

інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одні

емоції та почуття від інших (наприклад, радість — від гніву, любов —

від ненависті).

Емоціям і почуттям властива полярність. Вона виявляється в тому,

що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть виявляти-

ся протилежно: “радість — горе”, “любов — ненависть”, “симпатія —

антипатія”, “задоволення — незадоволення”. Полярні переживання

мають явно виражений позитивний або негативний відтінок. Умови

життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності.

Розрізняють стенічні емоції та почуття — ті, що посилюють активність,

спонукають до діяльності, та астенічні — ті, що пригнічують люди-

ну, зменшують її активність, демобілізують.

Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і

ставлення до ситуації та об’єктів, що викликають переживання, емоції

та почуття виявляються більш-менш інтенсивно, бувають довготри-

валими або короткочасними.

Характерна особливість емоцій і почуттів полягає в тому, що во-

ни цілковито захоплюють особистість. Здійснюючи майже блиска-

вичну інтеграцію, тобто об’єднання в ціле всіх функцій організму,

емоції сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм,

завдяки чому мають універсальне значення для життя організму.

Охоплюючи всі різновиди переживань людини — від глибоко травму-

ючих страждань до високих форм радості та соціального відчуття

життя, емоції стають як позитивним чинником у життєдіяльності,

підносячи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі

його функції. Відомий фізіолог П. Анохін вважає, що емоції, а саме до-

вготривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відігра-

ють вирішальну роль у розвитку так званих неврогенних захворю-

вань.

Природа емоцій і почуттів органічно пов’язана з потребами. Пот-

реба як нужда в чомусь завжди супроводжується позитивними або

негативними переживаннями в різних їх варіаціях. Характер пережи-

вань зумовлюється ставленням особистості до потреб, обставин, які

сприяють або не сприяють їх задоволенню.

Потреби людини і тварин відрізняються за змістом, інтенсивністю

та способом їх задоволення, а це зумовлює відмінність в емоціях лю-

дей і тварин, навіть у таких, які є спільними для них — гнів, страх,

радість, сум тощо. Людські емоції докорінно змінилися у процесі істо-

ричного розвитку людини, вони олюднилися, набули своєрідних особ-

ливостей. Голод, наприклад, переживається людиною не так, як тва-

риною. Людина залежно від обставин може стримувати голод, від-

мовлятися від їжі.

У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з

ними й вищі почуття — моральні, естетичні, пізнавальні, які не влас-

тиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм

життєдіяльності. Почуття сорому, вказував Ч. Дарвін, властиве ли-

ше людині. Емоції, почуття людини пов’язані з її діяльністю: діяльність

викликає різні переживання у зв’язку зі ставленням до неї та успіхами

у виконанні, а емоції та почуття, у свою чергу, стимулюють людину до

діяльності, наснажують її, стають внутрішньою спонукою, її мотива-

ми. Почуття збагачують життя людини. Ідеї без почуттів — холодні,

“світять, та не гріють”, позбавлені життєвості та енергії, не здатні

перейти в діло. Переконаність у чомусь без почуттів неможлива.

15.2. Фізіологічне підгрунтя емоцій і почуттів

Емоції та почуття становлять складну реакцію організму, в якій

беруть участь майже всі відділи нервової системи. Природа емоцій і

почуттів, як і решти психічних процесів, рефлекторна. Фізіологічним

механізмом емоцій як таких є діяльність підкоркових нервових

центрів — гіпоталамусу, лімбічної системи, ретикулярної формації.

Але кора великих півкуль головного мозку відіграє провідну роль у

проявах емоцій і почуттів, здійснюючи регулювальну функцію сто-

совно підкоркових процесів, спрямовуючи їх діяльність відповідно до

усвідомлення людиною своїх переживань.

Між корою та підкорковими центрами нервової системи постійно

відбувається взаємодія. Підкорка, вважав І. Павлов, позитивно

впливає на кору великих півкуль як джерело їх сили, тонізує кору

мозку, надсилаючи до неї потужні потоки подразнень. Кора регу-

лює збудження, що йдуть з підкорки, і під її дією одні з цих збуд-

жень реалізуються в діяльності та поведінці, а інші гальмуються за-

лежно від обставин і станів особистості. Підтримка або порушення

стійкості нервових зв’язків викликають різні емоції та почуття.

За І. Павловим, однією з фізіологічних підвалин почуттів є ди-

намічні стереотипи, тобто утворені за життя системи тимчасових нерво-

вих зв’язків.

“Тут виникають почуття важкості та легкості, бадьорості та стом-

леності, задоволення і прикрості, радості, торжества і відчаю тощо.

Мені здається, що часто такі почуття при зміні звичайного способу

життя, при припиненні звичайних занять, при втраті близьких лю-

дей... мають певне фізіологічне підгрунтя значною мірою саме у зміні,

у порушенні старого динамічного стереотипу й у складності становлен-

ня нового”, — вважав І. Павлов [10].

У виникненні та перебігу почуттів велику роль відіграє друга сиг-

нальна система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші настрої,

збуджує захоплення, глибокі переживання. Кращим показником цього

є почуття, що викликаються поетичними творами. Усвідомлюючи си-

туацію, що викликає певні почуття, та самі почуття, людина може

зменшити силу переживань, стримувати, регулювати їх, але зовнішнє

вираження емоцій, внутрішній емоційний і почуттєвий стан при цьому

зберігаються.

15.3. Вираження емоцій і почуттів

Переживання емоційних станів — радості, любові, дружби, сим-

патії, прихильності або болю, суму, страху, ненависті, презирства,

огиди тощо — завжди супроводжуються відповідними зовнішніми

або внутрішніми вираженнями. Емоції з гіпоталамусу поширюються на

всі ефекторні органи. Достатньо виникнути емоційному збудженню,

як негайно включається весь організм у його вираження. Зовнішні

вираження емоцій та почуттів виявляються в рухах, позах, у руховій та

вокальній міміці, інтонаціях мовлення, рухах очей тощо. Внутрішня,

або вісцеральна, вираженість переживань яскраво виявляється у

прискореному серцебитті, диханні, підвищеному кров’яному тиску,

змінах в ендокринних залозах, органах травлення та виділення. Ця

вираженість буває астенічною або стенічною, тобто виявляється в

пригніченні або збудженні.

Зовнішнє, або експресивне, вираження емоцій і почуттів помітне

навіть у немовлят. Але воно ще мало диференційоване. З досвідом,

особливо із засвоєнням дитиною мовлення, експресивне вираження

емоцій і почуттів набирає різних відтінків. Багатство їх настільки вели-

ке, що в мові існує близько 5000 – 6000 слів, якими переважно передають-

ся ті чи інші переживання. З розвитком мовлення дитина поступово

оволодіває експресивними вираженнями, певною мірою стримує їх,

але це не означає, що цим самим гальмується емоція. П. Анохін вважає,

що в цьому разі пригнічуються лише деякі периферійні компоненти

емоцій — рухи, міміка, сама ж емоція, якщо вона виникла, неминуче

поширюється на інші, в основному на вісцеральні компоненти. Проте

формування витриманості у дітей позитивно позначається на їхній

життєдіяльності та стосунках у колективі.

З оволодінням експресивними способами вираження емоцій і по-

чуттів формується здатність сприймати й розуміти різні форми та

відтінки вираження переживань, уміння їх розпізнавати. Водночас

розвивається вміння користуватися ними з метою впливати на інших.

Ця здатність потрібна артисту, а особливо педагогу, який, розпізнав-

ши завдяки спостережливості внутрішні стани та переживання учня,

може керувати ними, впливати на них з виховною метою власними

експресивно виявленими почуттями.

Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до пе-

реживань емоції та почуття можуть виражатися по-різному. Почуття

страху, наприклад, може спричинити або астенічну реакцію — скутість,

шок, або ж стенічну. Горе може викликати апатію, бездіяльність, роз-

губленість або відповідні енергійні дії.

Форми та інтенсивність виявлення емоцій і почуттів значною мірою

залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій і зви-

чаїв. Це особливо позначається на вираженості їх зовнішніми засо-

бами — мімічними та пантомімічними рухами, жестами. Внутрішнє ж

їх вираження (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбу-

вається відносно незалежно від соціальних чинників.

15.4. Форми переживання емоцій і почуттів

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються переважно

соціальними чинниками, але не можна ігнорувати у з’ясуванні їхньої

природи й деяких природжених особливостей людини. Багатство

емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрус-

трацій, пристрастей.

Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює

на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус.

Розрізняють настрої позитивні, які виявляються у бадьорості, і не-

гативні, які пригнічують, викликають пасивність. Настрій — це такий

загальний емоційний стан, який виразно не спрямований на щось

конкретне. Причини настроїв — найрізноманітніші: непідготовленість

до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани,

приємні звістки тощо. Особливе місце серед причин, що викликають

настрої, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні,

викликає пасивність, страх, розладнує психічну діяльність особис-

тості. Міра піддатливості настроям має індивідуальний характер.

Особи, яким властиве самовладання, не піддаються настрою, не зане-

падають духом навіть тоді, коли для цього є якісь підстави, а навпа-

ки, переборюють труднощі. Легкодухі швидко піддаються настро-

ям. Вони потребують підтримки колективу.

Афекти — це сильне, короткочасне збудження, що виникає рап-

тово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність кон-

тролювати свої дії та вчинки. Прикладом афектів може бути несподіва-

не переживання — сильна радість, вибух гніву, страх. У стані афекту

порушується саморегуляція організму, яка здійснюється ендокрин-

ною системою, діяльність внутрішніх органів, ослаблюються гальмівні

процеси кори великих півкуль головного мозку. І. Павлов, аналізу-

ючи афектний стан, зазначав, що людина у стані афекту, який переви-

щує гальмівну функцію кори, говорить і робить те, чого вона ніколи

не зробить у спокійному стані і про що шкодує, коли мине афект.

Особливо різко виявляється афективний стан при сп’янінні, за якого

гальмівні процеси значно ослаблюються. Афекти викликаються не-

сподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє люди-

на. Афект, як і настрій, залежить певною мірою від індивідуальних

особливостей людини — її темпераменту, характеру, вихованості.

Афективні люди часто-густо “спалахують” з будь-яких причин. Афек-

ти викликають глибокі зміни у психічному житті людини, виснажують

її. Людина, виховавши в собі здатність контролювати себе, володіти

рухами, може контролювати свої афективні реакції. Разом з тим усім

людям більшою чи меншою мірою властиве афективне життя, без яко-

го вони перетворилися б на пасивних, байдужих істот.

Стрес дещо нагадує афект. Він, як і афект, виникає за напружених

умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються не-

сподівано й потребують негайних заходів. У стресовому стані по-

ведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні

рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприй-

манні, пам’яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише

тверді вміння та навички у стресовому стані можуть залишатися без

змін. Практика показує, що висока ідейність, дисциплінованість, ор-

ганізованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за

умов стресу.

Фрустрація — це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою

якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності,

втрати перспективи. Розрізняють такі види фрустрації, як агресивність,

діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум,

невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає в результаті

конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, де людина не

має підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка

людини, яка зачіпає її особисто — її значущі стосунки, загрожує пре-

стижу, людській гідності, — спричинює стан фрустрації. Він виникає

у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими галь-

мівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.

Пристрасті — це сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють

людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень осо-

бистості в одному напрямку, у зосередженні їх на одній меті. При-

страсть — це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого

предмета. Вона породжує неослабну енергію у прагненні до мети.

Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського

життя та діяльності — у праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Во-

на має вибірковий характер і виявляється не лише в емоційній, а й у

пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості.

Розрізняють пристрасті позитивні та негативні. Навіть позитивна

пристрасть, якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негатив-

ною. Коли учень, захоплюючись читанням або спортом, пропускає

уроки, недосипає, то це захоплення з позитивної пристрасті перетво-

рюється на негативну. Пристрасть до алкоголю, куріння згубно поз-

начається на праці та житті людини.

Позитивні пристрасті — захоплення працею, навчанням — є тією

силою особистості, яка спричинює велику енергію в діяльності, сприяє

продуктивності праці.

15.5. Вищі почуття

В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття.

Вони є відображенням переживань ставлення до явищ соціальної

дійсності. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні,

праксичні та інтелектуальні. Рівень духовного розвитку людини оціню-

ють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яс-

краво виявляються їх інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти.

Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом вихов-

ного впливу на інших.

Моральні почуття — це почуття, в яких виявляється стійке став-

лення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе.

Джерелом моральних почуттів є спільне життя людей, їх взаємини,

боротьба за досягнення суспільних цілей. Моральні почуття людини

сформувались у суспільно-історичному житті людства, у процесі спілку-

вання людей і стали важливим засобом оцінювання вчинків і по-

ведінки, регулювання взаємин особистостей.

Естетичні почуття — це чуття краси в явищах природи, у праці, у

гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійна злагодженість в об’єктах

цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія пов’язані з почуттям

приємного, насолодою, яка глибоко переживається та облагороджує ду-

шу. Ці почуття викликають твори мистецтва. Не тільки в мисленні,

а й у почуттях людина утверджує себе у предметному світі.

Залежно від рівня загальної та мистецької культури люди по-різно-

му відгукуються на красу. Одні глибоко переживають гармонійно

виражені ритм і риму, переходи та взаємопереходи кольорів, звуків,

форм та рухів, інші не відчувають цієї гармонії й захоплюються гру-

бими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими поєднан-

нями кольорів.

Естетичні почуття тісно пов’язані з моральними. Вони облаго-

роджують особистість, сповнюють її високими прагненнями, утри-

мують від негативних вчинків. Отже, естетичні почуття є істотними

чинниками у формуванні морального обличчя людини.

Вищі рівні розвитку естетичного почуття виявляються в почуттях

високого, піднесеного, трагічного, комічного, гумору. Ці різновиди ес-

тетичних почуттів органічно пов’язані з моральними почуттями і є

важливим засобом їх формування.

Праксичні почуття — це переживання людиною свого ставлення до

діяльності. Людина відгукується на різні види діяльності — трудову,

навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, у задоволенні

діяльністю, творчому підході, радості від успіхів або у незадоволенні,

байдужому ставленні до діяльності. Праксичні почуття виникають у

діяльності. Яскраве уявлення про зміст і форми діяльності, її процес і

результат, громадську цінність — основна передумова виникнення й

розвитку праксичних почуттів.

Праксичні почуття розвиваються або згасають залежно від ор-

ганізації та умов діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і

стають стійкими тоді, коли діяльність відповідає інтересам, нахилам

і здібностям людини, коли в діяльності виявляються елементи твор-

чості, розвиваються перспективи її розвитку.

Праксичні почуття стають багатшими, якщо поєднуються з мо-

ральними. Праця як справа честі, гуманістичне ставлення до діяль-

ності роблять праксичні почуття важливим чинником боротьби за

високу продуктивність та якість праці.

Інтелектуальні почуття є емоційним відгуком на ставлення осо-

бистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці по-

чуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевне-

ності або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в

пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних і наукових упо-

добаннях.

Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та вихо-

вання мають різні рівні розвитку. Такими його рівнями є цікавість,

допитливість, цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі

знань, захоплення пізнавальною діяльністю. Механізмом пізна-

вальних почуттів є природжений орієнтувальний рефлекс, але його

зміст цілком залежить від навчання, виховання, навколишньої

дійсності, умов життя.

Розділ 16

ВОЛЯ

16.1. Поняття про волю

Воля — психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції

людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставле-

них цілей.

У вольових діях людина здійснює власну свідому мету. Свідома

діяльність — це довільна діяльність. Довільне напруження фізичних

сил, довільне сприймання, запам’ятовування, довільна увага тощо —

це свідома регуляція, свідоме спрямування фізичних і розумових сил

на досягнення свідомо поставленої мети. Отже, воля є однією з найваж-

ливіших умов людської діяльності.

Воля людини виробилась у процесі її суспільно-історичного розвит-

ку, у трудовій діяльності. Живучи й працюючи, люди поступово навчи-

лися ставити перед собою певні цілі й свідомо добиватися їх реалізації.

У боротьбі за існування, долаючи труднощі, напружуючи сили чи

стримуючись, людина виробила в собі різні якості волі. Чим важ-

ливішими були цілі, які ставили люди в житті, чим більше вони їх

усвідомлювали, тим активніше вони добивалися їх реалізації.

Вольову діяльність не можна зводити до активності організму й

ототожнювати з нею. Активність властива і тваринам. Вони, задоволь-

няючи свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, три-

валий час впливають на навколишню природу, але це відбувається

без будь-якого наміру з їхнього боку.

Воля виявляється у своєрідному зусиллі, у внутрішньому напру-

женні, яке переживає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні

труднощі, у прагненні до дій або у стримуванні себе.

Воля є детермінованим процесом. Детерміністичне розуміння волі

підтверджується фізіологічними дослідженнями І. Сєченова та І. Пав-

лова. І. Сєченов вказував, що вольові дії причинно зумовлені зов-

нішніми подразниками [10]. Усі довільні рухи є відображувальними,

тобто рефлекторними. І. Павлов зазначав, що весь механізм вольо-

вого руху — це умовний, асоціативний процес, який підпорядко-

вується всім описаним законам вищої нервової діяльності. Він показав,

що довільні дії, які виникають унаслідок внутрішнього зусилля, зу-

мовлюються тим, що рухова ділянка кори головного мозку водночас

є сенсорною ділянкою подібно до зорової, слухової тощо. Сліди, зали-

шені в руховій ділянці кори головного мозку попередніми подразни-

ками, активізуючись, можуть стати умовними подразниками для во-

льових рухів. Механізмом довільних рухів є збудження, що йдуть від

кори великих півкуль головного мозку. Кінестетичні клітини кори

зв’язуються з усіма клітинами кори, вони є виразниками як зовнішніх

впливів, так і внутрішніх процесів організму. Це і стає підставою для

довільних рухів. Довільні дії детерміновані, як і всі інші дії людини, але

оскільки вони викликаються слідами в корі головного мозку від попе-

редніх подразнень, то іноді здається, немовби вони виникають самі

по собі, без будь-якої причини.

Те, що рухова ділянка кори великих півкуль головного мозку є

водночас сенсорною ділянкою, відіграє важливу роль у регуляції во-

льових дій. П. Анохін вказував, що у процесі вольових дій від вико-

навчого апарату до кори головного мозку надходить інформація про

характер дій (зворотна аферентація), де вона порівнюється з обра-

зом запланованої дії, випереджаючи її результати. Це порівняння ви-

конуваної дії з її образом, яке П. Анохін назвав акцептором дії, сприяє

уточненню рефлекторного акту відповідно до того, чого прагне лю-

дина.

16.2. Довільні дії та їх особливості

У вольовій діяльності розрізняють дії довільні та мимовільні.

Дата добавления: 2015-05-22