Процес створення образів уяви 4 страница

Сензитивність — міра чутливості до явищ дійсності, що стосу-

ються особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціальні події

в одних людей викликають яскраві реакції, страждання, а інші став-

ляться до них спокійно, байдуже. Відомий радянський психолог

Б. Ананьєв вважав, що сензитивність пов’язана з орієнтувальною

рефлекторною діяльністю і входить до структури темпераменту. Вва-

жається, що існують не лише окремі різновиди чутливості як по-

тенційні властивості окремих аналізаторів, а й загальний для пев-

ної людини спосіб чутливості, що є властивістю сенсорної організації

людини загалом. Сензитивність, на думку Б. Ананьєва, — порівня-

но стійка особливість особистості, в якій виражається тип нервової

системи людини і яка відіграє свою роль у здібностях людини до

різних видів діяльності.

Реактивність — це особливості реакції особистості на подразники,

що виявляються в темпі, силі та формі відповіді, а найяскравіше —

в емоційній вразливості, і відображуються на ставленні особистості до

навколишньої дійсності та до самої себе. Бурхливі реакції при успіхах

або невдачах у будь-якій діяльності позначаються на різних особли-

востях темпераменту. Реактивність як особливість темпераменту

виразно виявляється при психічних травмах — у реактивній депресії

(пригніченість, рухова та мовна загальмованість), в афективно-шоко-

вих реакціях (реакції на катастрофи, аварії, паніка), для яких харак-

терна або безладна рухова активність, або повна загальмованість,

ступор.

Пластичність виявляється у швидкому пристосуванні до обставин,

що змінюються. Завдяки пластичності певні сторони психічної діяль-

ності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності ви-

щої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недостат-

ня рухливість типу нервової системи за належних умов життя та

виховання набирають позитивних якостей.

Ригідність — особливість, протилежна пластичності, складність

або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього

потребують обставини. У пізнавальній діяльності ригідність вияв-

ляється в повільній зміні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в

емоційному житті — у закляклості, млявості, нерухливості почуттів; у

поведінці — у негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально-

етичних вчинків при цілковитій очевидності їх недоцільності.

Резистентність — міра здатності опиратися негативним або не-

сприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляється

у стресових ситуаціях, при значному напруженні в діяльності. Одні

люди здатні опиратися найскладнішим умовам діяльності або обста-

винам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальна брава-

да), а інші розгублюються, легко здають позиції, стають нездатними

продовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трап-

ляється, незважаючи на втому, важкі умови праці.

Екстравертованість та інтровертованість — спрямованість реакцій

та діяльності особистості назовні, на інших (екстравертованість) або

на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення (інтро-

вертованість). Вважають, що екстраверсія та інтроверсія як власти-

вості темпераменту — це прояви динамічних, а не змістових сторін

особистості. Екстравертованим типам властиві сила і рухливість

нервових процесів і у зв’язку з ними імпульсивність, гнучкість по-

ведінки, ініціативність. В інтровертованого типу переважають слаб-

кість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до само-

аналізу, а тому йому властиві ускладнення соціальної адаптації.

17.4. Фізіологічне підгрунтя темпераменту

Вчення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової

діяльності внесло істотні зміни в наукове розуміння темпераменту.

Поєднання різного ступеня сили, врівноваженості та рухливості про-

цесів збудження та гальмування дало підставу виокремити чотири

основні типи нервової системи.

1. Сильний, врівноважений, але рухливий — жвавий тип.

2. Сильний, врівноважений, але інертний — спокійний, але малорух-

ливий тип.

3. Сильний, неврівноважений з переважанням збудження над галь-

муванням — збудливий, нестриманий тип.

4. Слабкий тип.

Окреслену типологію нервової системи І. Павлов пов’язував

з темпераментом. Користуючись термінологією темпераментів Гіппо-

крата, він писав, що сангвінік — палкий, врівноважений, продуктив-

ний тип, але лише тоді, коли у нього є багато цікавих справ, які його

збуджують. Флегматик — врівноважений, наполегливий, продуктив-

ний працівник. Холерик — яскраво бойовий тип, задерикуватий, лег-

ко й швидко збуджується. Меланхолік — помітно гальмівний тип

нервової системи, для представників якого кожне явище в житті стає

гальмівним агентом, він недовірливий, в усьому бачить погане, не-

безпечне.

Холеричний і меланхолійний темпераменти І. Павлов розглядав

як крайні, в яких несприятливі ситуації та умови життя можуть викли-

кати психопатологічні прояви — неврастенію у холерика та істерію у

меланхоліка. У золотій середині, за виразом І. Павлова, стоять сан-

гвінічний та флегматичний темпераменти — їх врівноваженість є про-

явом здорової, по-справжньому життєздатної нервової системи.

Однак пояснювати природу темпераменту з позицій типологічних

особливостей нервової системи недостатньо. Центральна нервова сис-

тема функціонує у взаємозв’язку з ендокринною та гуморальною сис-

темами організму. Гіпофункція щитовидної залози, наприклад, спри-

чинює млявість, монотонність рухів, а гіперфункція мозкового

придатка викликає зниження імпульсивності, уповільнення рухової

реакції. Діяльність статевих залоз — статеве дозрівання, старіння,

кастрація — помітно позначається на функціях усього організму, у тому

числі й на особливостях темпераменту. Молодецтво підлітків, їхні не-

вмотивовані вчинки — це динамічні прояви темпераменту під впливом

статевого дозрівання.

17.5. Роль темпераменту в діяльності людини

Діяльність — трудова, навчальна, ігрова — висуває вимоги не ли-

ше до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку осо-

бистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а от-

же, до темпераменту людини.

Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рух-

ливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються

по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Там, де потрібна

значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип

нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще

виявляє себе слабкий тип нервової системи.

Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити

витриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, мо-

нотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де

потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість

збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричинюють

боязкість, нерішучість, перешкоджає встановленню контактів з інши-

ми. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одно-

манітній, хоча й важливій діяльності знижує активність у діяльності,

постійно викликає потяг до нового, модного.

Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей ви-

щої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні

особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності — силу

дій, у неврівноваженого — врівноваженість, у інертного — жвавість,

рухливість. Такі зміни настають під впливом змістового боку діяль-

ності. Шляхом вправляння можна досягти певного рівня гальмуван-

ня, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але утворені в такий

спосіб позитивні дії — сила, врівноваженість, рухливість — не усува-

ють повністю природженої слабкості, неврівноваженості або інерт-

ності нервової діяльності. В екстремальних умовах звичне здебільшо-

го втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової

системи, властивої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які

виявляються в розгубленості, ступорному стані, безпорадності, над-

мірній збудливості, втраті самовладання.

Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від ти-

пу вищої нервової діяльності, що входить до структури її темпера-

менту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді

потрібно зважати на особливості темпераменту.

Розділ 18

ЗДІБНОСТІ

18.1. Поняття про здібності

Серед істотних властивостей людини є її здібності. Здібності та

діяльність, особливо праця, органічно взаємопов’язані. Людські

здібності виникли й розвинулись у процесі праці. І в діяльності, у

праці вони й виявляються. Здібності як рушійна сила відіграли про-

відну роль у розвитку науки і техніки, створенні матеріальних і ду-

ховних багатств, суспільному прогресі.

Із розвитком праці та суспільного життя людські здібності розви-

валися, змінювалися за змістом і структурою, виникли й розвинулися

загальні та спеціальні здібності.

Здібності — це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що вияв-

ляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяль-

ності і є необхідною умовою її успіху.

Кожна людина здібна до певного виду діяльності. Поза діяльністю

цю властивість людини не можна розпізнати, описати та охарактери-

зувати. Тому ми й складаємо думку про здібності людини за її робо-

тою та результатами діяльності.

Характеризуючи здібності людини, ми робимо висновки про них

з погляду вимог, які висуває до людини навчальна, виробнича, на-

укова та будь-яка інша діяльність, оцінюємо її як активного діяча,

творця матеріальних і духовних цінностей. Ця характеристика містить

і оцінку учня, який готується до майбутньої трудової, творчої діяль-

ності, засвоюючи людські надбання в певній галузі знання.

Успіх виконання людиною тих чи інших дій залежить, безперечно,

не тільки від здібностей, а й від інших якостей. Наприклад, двоє друзів

вступають до інституту. Один витримує іспити, інший зазнає невдачі.

Чи свідчить це про те, що один з них більш здібний? На це запитання

не можна відповісти, якщо не буде з’ясовано, скільки часу витратив на

підготовку кожен з них. Таким чином, лише фактом успіху, здобуттям

знань здібності не визначаються.

Кожна здібність людини — це її складна властивість, внутрішня

можливість відповідати вимогам, які ставить перед нею діяльність,

і спирається на низку інших властивостей, до яких насамперед нале- жать життєвий досвід людини, здобуті нею знання, вміння та навички. Відомо, що чим багатший життєвий досвід, тим легше людині до- сягати успіху в діяльності. Досвідчена людина, озброєна науковими знаннями, ширше і глибше усвідомлює завдання, які суспільство ста- вить перед нею, і успішніше їх розв’язує, ніж людина, яка не володіє та- кими знаннями. Істотну роль при цьому відіграє не тільки наявність самих знань, а й уміння користуватися ними, застосовувати їх для розв’язання но- вих навчальних, практичних, наукових та інших завдань. Тому не мож- на розглядати здібності людини як властивості, що існують незалеж- но від її знань, умінь і навичок. Здібності людини спираються на наявні у неї знання, вміння та на- вички, на системи тимчасових нервових зв’язків, що є засадовими сто- совно них, вони формуються й розвиваються у процесі набування лю- диною нових знань, умінь і навичок. Проте це не означає, що здібності людини зводяться до її вмінь, знань і навичок. Якби це було так, то за відповіддю біля дошки чи за вдало виконаною роботою ми робили б остаточний висновок про здібності людини. А насправді, як свідчать дані спеціальних психо- логічних досліджень, можна помітити, що окремі люди, які спочатку не можуть виконувати якусь роботу, у результаті спеціального на- вчання починають оволодівати певними вміннями та навичками й навіть досягають високого рівня майстерності. Отже, здібності та знання, вміння та навички не тотожні. Здібності — це такі психологічні особливості людини, від яких за- лежить оволодіння знаннями, вміннями та навичками, але які самі по собі до знань, умінь і навичок не зводяться. Щодо знань, умінь і навичок здібності постають як певна мож- ливість. Подібно до того, як вкинуте в землю зерно ще не є колоском, а тільки має змогу для його розвитку залежно від структури, складу, вологи грунту, погоди тощо, так і здібності людини є лише мож- ливістю для оволодіння знаннями, вміннями, навичками. А те, чи пе- ретворяться ці можливості на дійсність, залежатиме від багатьох чин- ників: форм і методів навчання та виховання, сімейних умов тощо. Психологія, заперечуючи тотожність здібностей та важливих ком- понентів діяльності — знань, умінь і навичок, підкреслює їх єдність. Тільки у процесі спеціального навчання можна встановити, чи має людина здібності до певного виду діяльності. Помилкою педагога є оцінювання як нездібних тих учнів, які не мають достатніх знань.

Ігнорування відмінності між здібностями та знаннями в певний мо- мент часто призводило до помилок в оцінюванні можливостей. Так, М. Гоголь — геніальний письменник — був оцінений свого часу як лю- дина з посередніми здібностями. Молодий В. Суріков не був зарахо- ваний до Академії мистецтв, бо був оцінений як людина з посередніми художніми здібностями. Його ще недосконалі малюнки були приводом до цього. За три місяці В. Суріков оволодів технікою малюнка, не- обхідними вміннями й був зарахований до Академії мистецтв. Таким чином, між здібностями та знаннями існує складний зв’язок. Здібності залежать від знань, але здібності визначають швидкість та якість оволодіння цими знаннями. Щодо знань, умінь і навичок здібності швидше виявляються не в їх наявності, а в динаміці ово- лодіння ними, тобто в тому, наскільки за однакових умов людина швидко, глибоко, легко і міцно опановує знання та вміння. Тому мож- на зробити більш точне визначення здібностей. Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками. 18.2

18.2. Структура здібностей

Кожна здібність (наприклад, до малювання, музики, техніки, на- уки тощо) — це синтетична властивість людини, яка охоплює цілу низку загальних і часткових властивостей у певному їх поєднанні. Структура синтетичної сукупності психічних якостей, що поста- ють як здібності, визначається конкретною діяльністю і різниться за видами діяльності. Стверджувати, що якась одна якість може постати як “еквівалент” здібностей, неправомірно. Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику здібностей, можна виокремити в них більш загальні (що відповідають не одно- му, а багатьом видам діяльності) та спеціальні (що відповідають більш вузьким вимогам певної діяльності) якості, які не слід протиставляти. До загальних властивостей особистості, які за умов діяльності пос- тають як здібності, належать індивідуально-психологічні якості, що ха- рактеризують належність людини до одного з трьох типів людей, виз- начених І. Павловим як “художній”, “розумовий” та “середній”. Ця типологія пов’язана з відносним переважанням першої чи другої сиг- нальної системи. Відносне переважання першої сигнальної системи в

психічній діяльності людини характеризує “художній” тип, другої —

“розумовий”. Рівновага обох систем дає “середній” тип.

Для “художнього” типу властиві яскравість образів, жива враз-

ливість, емоційність. Таким людям легше опанувати діяльність ху-

дожника, скульптора, музиканта, актора тощо.

Для “розумового” типу характерне вміння оперувати абстрактним

матеріалом, поняттями, математичними залежностями.

Проте слід зазначити, що навіть наявність розподілу на “художній”

та “розумовий” типи не означає слабкості інтелектуальної діяльності

у “художнього” типу або, навпаки, слабкості конкретних вражень у

“розумового”. Ідеться про відносне переважання.

Як відомо, у людини друга сигнальна система є провідною, тобто

абсолютно переважає над першою.

До часткових властивостей людини, які, постаючи у певному

поєднанні, входять до структури здібностей, належать:

· уважність, тобто здатність тривало і стійко зосереджуватися на

завданні, об’єкті діяльності (що складніше завдання, то більшої зо-

середженості воно потребує);

· чутливість до зовнішніх вражень, спостережливість.

Так, у здібності до малювання важливу роль відіграє чутливість

до кольорів, світлових відношень, відтінків, здатність охоплювати й

передавати пропорції.

У структурі музичних здібностей необхідним компонентом є му-

зичний слух, передусім його чутливість до звуковисотних відношень.

Психолог Б. Теплов, який спеціально досліджував музичні здібності,

встановив, що важливими складовими музичних здібностей є такі:

· чутливість до ритму;

· мелодійний слух (що виявляється в особливому сприйманні ме-

лодії);

· чутливість до точності інтонацій;

· гармонійний слух (що виявляється у сприйманні акордів).

Кожна здібність охоплює певні якості пам’яті людини: швидкість,

міру, повноту запам’ятовування та відтворення.

Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність

людини мислити, розкривати не дані безпосередньо зв’язки та відно-

шення. Важливе значення тут мають такі якості мислення, як широта,

глибина, якість, послідовність, самостійність, критичність, гнучкість.

Наприклад, В. Крутецький, досліджуючи здібності школярів до мате-

матики, виявив важливу роль таких компонентів:

швидко й широко узагальнювати математичний матеріал (уза- · гальнення без спеціального тренування); · швидко згортати, скорочувати процес міркування при розв’язу- ванні математичних завдань; · швидко переключатися з прямого на зворотний хід думки у про- цесі вивчення математичного матеріалу. Якості мислення та пов’язаної з ним мови посідають важливе місце у структурі здібностей. Здібності охоплюють не тільки пізнавальні, а й емоційні власти- вості. Музичні здібності грунтуються на емоційній реакції, музично- му враженні (Б. Теплов); у здібностях до наукової діяльності важливу роль відіграють також емоції. І. Павлов говорив: “Будьте пристрасні у вашій роботі, у ваших шуканнях”. Існує тісний взаємозв’язок здібностей і вольових якостей — ініціа- тивності, рішучості, наполегливості, вміння володіти собою, перебо- рювати труднощі. П. Чайковський писав: “Весь секрет у тому, що я працюю щоденно й акуратно. Стосовно цього я маю залізну волю над собою, і коли немає особливої наснаги до занять, то завжди вмію змусити себе перебороти несхильність і захопитися”. Отже, здібності не можна розглядати просто як властивість. Це своєрідне й відносно стійке поєднання психічних властивостей люди- ни, що зумовлює можливість успішного виконання нею певної діяль- ності. Недостатнє розвинення окремих властивостей може компенсу- ватися. Наприклад, люди, які не мають слуху чи зору, компенсують їх підвищеною дотиковою, нюховою, вібраційною чутливістю.

18.3. Різновиди здібностей

Здібності виявляються в усіх сферах діяльності людини. Вони поділяються на певні види за змістом і характером діяльності. Так, ви- окремлюють здібності до навчання, малювання, музики, спорту, на- уки, організаційні, артистичні, конструкторські, педагогічні тощо. В усіх без винятку галузях діяльності здібності мають багато спіль- ного і разом з тим різняться. Залежно від цього розрізняють здібності загальні та спеціальні. Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляють- ся в усіх видах діяльності — навчанні, праці, грі, розумовій діяль- ності тощо. Завдяки загальним здібностям люди успішно оволодіва- ють різними видами діяльності, легко переходять від однієї діяльності

до іншої. В учнів загальні здібності виявляються в успішному за-

своєнні різних навчальних дисциплін.

Спеціальні здібності виявляються у спеціальних видах діяльності.

Наявність певних властивостей є підгрунтям спеціальних здібностей.

Так, уява — важлива ознака літературних здібностей, абсолютний

музичний слух — підгрунтя музичних здібностей.

Загальні та спеціальні здібності взаємопов’язані й доповнюють одні

одних. Серед видатних діячів було багато людей, у діяльності яких

поєднувався високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібнос-

тей (М. Ломоносов, Т. Шевченко, М. Бородін та ін.).

Здібності людей — продукт їхнього суспільно-історичного розвит-

ку. Вони виникають і розвиваються у процесі історичного розвитку і

життя людей під впливом його вимог.

У праці виявлялися здібності людей, у праці вони розвивалися й

формувалися. Здібності є умовою і продуктом праці.

Кожному історичному етапу розвитку людства відповідає певний

рівень розвитку здібностей.

У процесі діяльності люди здобувають знання, оволодівають умін-

нями, навичками, необхідними для розвитку здібностей. В умовах

науково-технічного прогресу здібності змінюються, з’являються нові

їх різновиди.

Формування здібностей залежить від культурного рівня суспіль-

ства. Розподіл праці зумовлює диференціацію, спеціалізацію здіб-

ностей. Розвиток здібностей особистості цілком залежить від попиту,

на який, у свою чергу, впливають розподіл праці й породжені ним

умови освіти людей.

18.4. Індивідуальні відмінності у здібностях людей та їх природні передумови

Спостереження за діяльністю людей показує, що у їхніх здібнос-

тях є певні відмінності. Здібності — це загальнолюдські властивості.

Людина може те, чого не зможе найбільш організована тварина. Ра-

зом із тим у здібностях виявляється й індивідуальна своєрідність кож-

ної людини.

Наявність індивідуальних відмінностей у здібностях людини є неза-

перечним фактом. Вони виявляються в тому, до чого особливо здатна

певна людина і якою мірою виявляються у неї здібності. Тут може ви-

явитись якісна характеристика здібності, рівень її розвитку у людини.

Так, одна людина здібна до музики, інша — до техніки, третя — до

наукової роботи, четверта — до малювання тощо.

У межах однієї здібності люди можуть виявляти різний рівень

здібностей — низький, посередній, високий. Чим зумовлюються такі

відмінності? Вони не є природженими, хоча ми іноді чуємо, наприклад,

що “ця дитина здібна” чи “не здібна” від природи.

Як і всі інші індивідуально-психологічні особливості, здібності не

даються людині в готовому вигляді як щось властиве їй від природи.

Здібності кожної людини, її індивідуальні особливості є результатом

її розвитку. Обстоювати такий погляд необхідно, оскільки існували

різні тлумачення ролі спадкового у здібностях людей.

Так, ще Платон стверджував, що здібності є природженими, і всі

знання, якими користується людина, — це її спомини про перебуван-

ня в ідеальному світі “абсолютних знань”. У Р. Декарта є вчення про

природженість здібностей, відоме як вчення про природжені ідеї.

На думку Ф. Галля, рівень розвитку психічних якостей пов’язаний

з розміром окремих частин мозку, і якщо кістки черепа повністю від-

повідають вигинам та западинам у мозку, то за черепом людини мож-

на визначити її здібності. Ф. Галль склав навіть так звану френологічну

карту (від грецьк. phren — розум), де поверхня черепа була поділена

на 27 частин, і кожна з цих частин відповідала певним психічним здіб-

ностям.

Неправомірною виявилася гіпотеза про залежність здібностей від

маси мозку. Відомо, що маса мозку дорослої людини становить при-

близно 1400–1600 г. Мозок І. Тургенєва важив 2012 г, А. Франса —

1017 г. Але всі вони були видатними людьми з високим рівнем ро-

звитку здібностей.

Найбільш правомірною є гіпотеза про зв’язок задатків з мікро-

структурою мозку та органів чуття, залежно від якої і відбувається

функціонування клітин, а також з диференційними особливостями не-

рвових процесів (сила, врівноваженість, рухливість нервової системи, а

також її тип). Розвитку здібностей сприяє спадковість соціальних умов

життя. Так, у родині Й. Баха було 57 музикантів, з яких 20 — видатних.

Свого часу гостро критикували теорію педологів про фатальну зу-

мовленість здібностей людей природженими задатками. Заперечуючи

фатальну природженість здібностей, сучасні психологи не заперечують

природжені диференційні особливості, що закладені в мозку й мо-

жуть стати передумовою успішного виконання будь-якої діяльності.

Природжені передумови до розвитку здібностей називаються за-

датками. Під задатками розуміють природні можливості розвитку

здібностей. Матеріальним їх підгрунтям є передусім будова мозку,

кори його великих півкуль та її функціональні властивості. Ці відмін-

ності зумовлені не тільки спадковою природою організму, а й утроб-

ним і позаутробним розвитком.

Таким чином, задатки — це не здібності, а тільки передумови до

розвитку здібностей. Всі люди мають задатки до оволодіння мовою,

але не всі оволодівають однаковою кількістю мов і не однаково во-

лодіють рідною мовою, натомість тварина, не маючи задатків до мов-

ного спілкування, ніколи не навчається говорити.

Природні задатки до розвитку здібностей у різних людей не одна-

кові. Цим частково і зумовлений напрям розвитку здібностей, а та-

кож тим, чи вчасно виявлено здібності, задатки і чи є умови для їх ре-

алізації.

Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а умо-

ви життя, навчання людей, їх освіта та виховання. Між здібностями і за-

датками існує не однозначний, а багатозначний зв’язок. Задатки є ба-

гатозначними. Які саме здібності сформуються на основі задатків,

залежатиме не від задатків, а від умов життя, виховання та навчання.

На грунті одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності.

Не всі задатки, з якими народжується людина, обов’язково перетво-

рюються на здібності. Задатки, які не знаходять відповідних умов для

переростання у здібності, так і залишаються нерозвиненими. Від за-

датків не залежить зміст психічних властивостей, які входять до кож-

ної здібності. Ці властивості формуються у взаємодії індивіда із

зовнішнім світом.

Одним з показників наявності природних даних, сприятливих для

розвитку здібностей, є їх раннє виявлення. Біографічні дані відомих

особистостей свідчать, наприклад, про раннє виявлення в них здібно-

стей до музики, літератури, поезії. У М. Римського-Корсакова нахил

до музики виявився вже у дворічному віці, у В. Моцарта — в три ро-

ки, О. Пушкін перший твір написав у дев’ять років, М. Лермонтов —

у десять, Леся Українка — у тринадцять.

Іноді умови не сприяють ранньому виявленню здібностей. Але за

появи таких умов здібності можуть виявитися й пізніше. С. Аксаков

опублікував свою першу книгу в 56 років, І. Крилов першу байку —

у 40 років.

У розвитку здібностей важливу роль відіграє оволодіння знаннями,

вміннями, досвідом. Видатні індивідуальні здібності людей в одній

чи кількох галузях діяльності називають талантом, а самих людей —

талановитими. Такі здібності виявляються у творчій діяльності, твор-

чому розв’язанні складних практичних, теоретичних і художніх за-

вдань.

Найвищий щабель розвитку здібностей, що виявляються у творчій

діяльності, результати якої мають історичне значення в житті суспіль-

ства, у розвитку науки, літератури, мистецтва, називають геніальністю.

Геніальність відрізняється від талановитості суспільною значущістю

тих завдань, які людина розв’язує. Геній виражає найпередовіші тен-

денції свого часу.

Індивідуальні особливості здібностей виявляються в різнобічності

чи однобічності їх розвитку. Різнобічні здібності мали М. Ломоно-

сов, Д. Менделєєв, М. Бородін, Т. Шевченко та ін.

Індивідуальні особливості здібностей кожної людини є результатом

її розвитку. Тому для розвитку здібностей потрібні відповідні соціальні

умови, активність особистості в діяльності.

Велику роль у розвитку здібностей відіграє праця. П. Чайковсь-

кий писав, що натхнення не любить... лінькуватих. По 16 годин на

Дата добавления: 2015-05-22