Сутність, функції, критерії та принципи економічного районування

Аналіз гуманітарного розвитку (охорона здоров’я, освіта, культура і мистецтво, засоби масової інформації, фізична культура і спорт, туризм, сім’я і молодь).

Аналіз внутрішнього регіонального ринку товарів та послуг для населення. При аналізі стану внутрішнього регіонального ринку товарів та послуг для населення здійснюється оцінка стану вирішення проблеми збалансування попиту та пропозиції на ринку товарів та послуг. Аналіз насиченості ринку вітчизняними (у т.ч. регіональними) товарами та послугами.

Оцінка розвитку інфраструктури сфери торгівлі та громадського харчування.

Вивчається стан запровадження ринкових відносин при реформуванні житлово-комунальної сфери, у тому числі забезпечення надання якісних житлово-комунальних послуг населенню та упорядкування методики формування тарифів на житлово-комунальні послуги (позитивні та негативні приклади, питання, що потребують вирішення).

Аналіз зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів економіки регіону. Аналізується зовнішньоекономічна діяльність регіональних державних структур та суб’єктів економічної діяльності регіону всіх форм власності.

Оцінка стану довкілля регіону. Екологічна політика регіону здійснюється в напрямку досягнення головної мети державної екологічної політики - відновлення безпечного навколишнього середовища та раціональне використання природно-ресурсного потенціалу.

Аналіз місцевої територіальної політики регіону. Місцева територіальна політика регіону розробляється для сприяння вирішенню економічних і соціальних проблем територій (міст, районів, окремих населених пунктів), структурної перебудови їх економіки, забезпечення раціонального територіального розподілу праці та виробництва, розвитку міжрегіональних та зовнішньоекономічних зв’язків з урахуванням можливостей та особливостей міст, районів, окремих населених пунктів.

Контрольні запитання

1. Особливості та закономірності розміщення продуктивних сил.

2. Принципи розміщення продуктивних сил.

3. Фактори розміщення продуктивних сил.

4. З якою метою розробляють документ РЦП?

5. Аналіз і формування економічного розвитку регіону.

4 Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил

Основою формування економічних районів є суспільний територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій, виробничі цикли і розвиток міжрайонної кооперації. Об’єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають: наявні природні ресурси, особливості економіко-географічного положення території, система розселення, чисельність населення, виробничий потенціал, спеціалізація господарства, рівень господарського освоєння території.

Основний вклад у розробку наукових основ економічного районування внесли такі радянські економіко-географи і економісти, як М. М. Баранський, М. М. Колосовський, П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман та ін.

За визначенням П.М. Алампісва, економічний район - це географічно цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв’язки і нерозривно пов’язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці.

Економічне районування - це науковообґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці.

На формування економічних районів впливають різні фактори: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні:

· головним районоутворюючим фактором у кожній країні є суспільний територіальний поділ праці;

· територіальні виробничі комплекси (ТВК) як сукупність однорідних або тісно пов’язаних між собою різних елементарних техніко-економічних комплексів, розташованих на компактній території;

· до основних районоутворюючих факторів належать також і найбільші міста країни - великі регіональні і індустріальні центри із зонами економічного тяжіння до них периферійних територій. Кожне місто як економічний центр впливає на довколишню тяжіючу до нього місцевість, а найбільше місто об’єднує своєю зоною районоформуючого впливу всі менші міста. Так забезпечується зв’язок ядра і периферії економічного району. На Україні такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Вінниця, Сімферополь, Житомир та Чернігів;

· економіко-географічного положення території району, вони значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства;

· природні умови і ресурси - це основа розвитку і спеціалізації сільського господарства та промисловості району;

· форми територіальної організації виробництва - промислові центри, промислові вузли (зосереджені в одному місті чи розосереджені в близько розташованих містах і селищах міського типу), одногалузеві і багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою об’єднуються в народногосподарський комплекс економічного району;

· суспільно-політичний устрій. В Україні суспільно-політичний устрій держави побудований на засадах унітарності, але з певними елементами федерації (АР Крим);

· адміністративно - територіальний поділ країни функціонують як самостійні суб’єкти господарювання різних форм власності, так і окремі ланки господарських комплексів територій.

Основними функціями економічного районування є:

· створення економічної основи територіального управління господарства регіонів;

· вдосконалення територіальної структури господарства;

· формування й реалізація державної регіональної економічної політики;

· обґрунтування вибору доцільних варіантів розміщення компонентів продуктивних сил;

· обґрунтування розвитку ТВК;

· підвищення ефективності використання ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу;

· сприяння аналізу, діагностиці та прогнозуванню регіонального розвитку;

· створення основи для розробки і реалізації територіальних комплексних програм і схем природокористування, схем розвитку і розміщення продуктивних сил та розселення населення.

У практиці економічного районування виділяються такі критерії територіального поділу продуктивних сил:

· економічний район має бути великою економічно-цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації;

· розміри території великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезень масових вантажів у межах району;

· економічний район повинен являти територіальну єдність;

· на території економічного району повинен бути сформований потужний народногосподарський комплекс;

· при виділенні економічного району повинно враховуватись економіко-географічне положення території;

· до складу великих економічних районів повинні повністю включатись території адміністративних областей, районів без порушень їх меж.

При виділенні економічних районів враховуються такі основні принципи:

· принцип економічної доцільності, який основується на тому, що кожен економічний район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного народногосподарського комплексу країни із певним комплексом допоміжних і сервісних виробництв. Спеціалізацію району визначають ті галузі, у яких витрати праці і засобів на виробництво продукції будуть найменшими, або виробництво певних видів продукції можливе там лише з причин природного фактору, або наявності корисних копалин. У виділених районах територіальна організація господарства повинна сприяти досягненню найвищого економічного ефекту.

· принцип об’єктивності районоутворення, що означає виділення об’єктивної, суспільно цілісної території, яка розглядається як територіальна система продуктивних сил з міцними внутрішніми зв’язками;

· принцип перспективності розвитку господарського комплексу, що дозволяє прогнозувати структуру виробництва, розвиток системи розселення, нові напрямки виробничої спеціалізації в результаті освоєння нових територій, сировинних баз, формування центрів господарської діяльності;

· принцип комплексності розвитку всіх функціональних ланок, що передбачає раціональну систему внутрішніх зв’язків і пропорційність між сферами людської діяльності;

· принцип єдності економічного районування і політико-адміністративного устрою держави. На основі цього принципу адміністративні одиниці одночасно розглядаються як економічні райони нижчого ієрархічного ступеня.

Дата добавления: 2015-05-22