Пам’ять як універсальний інтегратор психіки

Пам'ять – відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття.

Л. М. Веккер («Психіка і реальність: єдина теорія психічних процесів»)розглядав пам'ять як універсальний інтегратор психіки на основі її особливої «наскрізної» ролі в організації всіх психічних процесів.

І. Кант виразно розумів, що природа психічного часу, як і психічного простору, втілює в собі необхідна умова і передумову інтегративного, цілісного, організованого характеру людського досвіду. Таке ясне розуміння інтегративної функції психічного часу і психічного простору в цілісній організації людського досвіду з неминучістю призводить до альтернативи: або природу психічного часу і пов'язаної з ним інтегративної функції пам'яті треба пояснити як похідну по відношенню до фізичного часу і фізичного простору, або визнати характер психічного часу та інтегративної функції пам'яті невиводимість з об'єктивної природи фізичного часу, фізичного простору і взаємодії з ними носія психіки. Тоді психічне час, як і психічне простір, стає вже не похідною, а вихідною передумовою організації людського досвіду. Саме до такого висновку прийшов І. Кант. Але звідси вже автоматично випливає, що вихідною умовою самої можливості інтегративного характеру людського досвіду психічне час і психічне простір можуть бути лише в якості апріорних форм чуттєвості, відчуттів і сприймань людини. Так виникла ілюзія відсутності необхідності пояснювати природу психічного часу і пов'язану з ним інтегративну функцію пам'яті. З потребує поясненні вони перетворилися на пояснювальний принцип. І це знову-таки надовго затримало подальше просування до адекватного вирішенню фундаментальної проблеми. Оскільки кантівська постановка питання про психічний часу як апріорної формі чуттєвості автоматично виключила розгляд психічного часу як відображення часу фізичного, вона разом з тим хоча і ефемерне, тобто не наведено до дозволу проблеми, зняла питання про зв'язок психічного часу з пам'яттю і про його інтегративної функції.

Інтегративна функція пам'яті відноситься головним чином саме до того синтезу і взаємодії різних компонентів і аспектів досвіду, який здійснюється на актуальному психологічному рівні процесів пам'яті, а не на рівні довготривалого зберігання її статичних кодів. Тому в першу чергу мова повинна йти про короткочасною і оперативної розумової пам'яті, тобто про включеність процесів пам'яті в саму динаміку розумових процесів, і про її функції, по-перше, як інтегратора окремих компонентів розумового процесу в його цілісні структурні одиниці і їх сукупності і, по-друге, як інтегратора різних когнітивних процесів в цілісну систему інтелекту.

Пам'ять інтегрує не тільки окремі когнітивні одиниці і потім їх сукупності (сукупності перцепт, концептів і т.д.), але і різні когнітивні процеси - сенсорні, перцептивні і розумові - в цілісну систему інтелекту. І цей аспект інтегративної функції пам'яті також значною мірою визначається органічним зв'язком пам'яті в першу чергу з психічним часом, а потім і зі специфікою психічного простору.

Природно, що інтегративна функція пам'яті як наскрізного психічного процесу виходить за рамки структури інтелекту як когнітивної системи і відноситься також до процесів емоційним і регуляційних-вольовим. Оскільки, однак, структура ієрархії емоційних і регуляційних-вольових процесів в основних рисах аналогічна ієрархічної організації процесів когнітивних, відповідно однотипний характер носить і інтегративна функція пам'яті у всіх класах психологічної тріади.

Дата добавления: 2015-05-22