Природа як передумова розвитку людини і суспільства

Відношення суспільства і природи є складною і багатоаспектною проблемою. Адже і суспільство, і природа є об"єктами дослідження бага­тьох наук. Ми розглянемо філософський аспект їхнього співвідношен­ня, зокрема, єдність і відмінність суспільства і природи, аналіз системи "суспільство—природа", основні етапи розвитку взаємодії суспільства і природи, сучасну екологічну ситуацію, шляхи і методи розв"язання со­ціально-екологічних проблем.

Що являють собою суспільство і природа? Поняття "природа" в на­уковій літературі вживається у двох значеннях. У широкому розумінні слово природа охоплює і суспільство, і навколишній світ у всій багато­манітності своїх проявів, тобто є синонімом Всесвіту. У вузькому розу­мінні природа — це частина світу, яка, умовно кажучи, протистоїть су­спільству і взаємодіє з ним, це природне середовище, в якому живе су­спільство. Саме під таким кутом зору у даному розділі розглядається проблема взаємодії суспільства і природи.

Поняття "суспільство" багатогранне: це сукупність форм спільної діяльності людей, що історично склалася, а також система, яка охоплює всю сукупність умов соціальної життєдіяльності людей та їхні відносини один з одним і з природою.

Природа первинна. Нашій планеті кілька мільярдів років. Ми з"яви­лися в природі зовсім недавно і є наймолодшими жителями її, якщо порівнювати з іншими видами і формами життя. Наукою і практикою доведено матеріальну єдність природи, в якій народжуються і розвива­ються якісно нові види матерії та форми руху. На певному етапі ево­люції нашої планети з"являється органічна матерія, біологічна форма руху, на основі якої у свою чергу виникає більш висока форма матері­ального руху — соціальна.

Сучасна наука виходить із того, що виникнення життя на Землі є результатом саморуху і розвитку матерії при наявності відповідних при­родних умов. Це стало можливим завдяки тому, що наша планета пе­ребуває на найбільш оптимальній віддалі від Сонця — 150 млн км. Як стверджують природознавці, Земля була б покрита льодом, якби вона перебувала на 16 млн км далі від Сонця. З іншого боку, якби вона була на 16 млн км ближче до Сонця, то вся вода випарувалася б. І в першому, і в другому випадках життя на Землі було б неможливим.

З виникненням життя сформувалась частина планети Земля, яку на­зивають біосферою, тобто сфера взаємодії живої і неживої матерії. Бага­то таємничого і загадкового є в історії розвитку життя на Землі, але незаперечним є те, що людина — частина природи.

Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зок­рема фізичного і духовного життя людини, джерелом ресурсів, що вико­ристовуються у виробництві, одночасно вона є і середовищем існування суспільства. Єдність суспільства і природи обумовлюється процесом ма­теріального виробництва.

Історія розвитку суспільства є продовженням історії розвитку приро­ди. Єдність історії природи і суспільства є "вертикальним" зрізом єдності природи і суспільства. Історія природи виявляє внутрішню суперечливість і роздвоюється на історію неолюдненої, досуспільної природи та на істо­рію природи, що увійшла в сферу діяльності людини, тобто на історію олюдненої природи. Разом з тим і історія суспільства не обмежується лише власною суспільною історією, тобто історією існуючого суспіль­ства, вона охоплює також і шлях становлення, формування суспільства.

Визначаючи взаємозв"язок людини, суспільства і природи, відзначи­мо, що вони є не тотожними, а специфічними частинами матеріального світу. Так, Ф.Енгельс зазначав у "Діалектиці природи", що зовнішній світ є або природа, або суспільство. Природа і історія є двома скла­довими елементами того середовища, в якому ми живемо. Але на від­міну від інших природних істот, людина — не просто природна істота, а людська природна істота, тобто істота, яка існує для самої себе.

Перебуваючи в тісному взаємозв"язку, природа і суспільство утворю­ють систему "суспільство — природа", яка функціонує відтоді, відколи з"явилася людина з властивим їй практичним способом ставлення до природи. Система "суспільство — природа" передбачає пізнання люди­ною природи, її використання і перетворення. Свою цілісність ця систе­ма могла зберегти при одночасному цілеспрямованому розвитку обох елементів — природи і суспільства.У світі все взаємопов"язане. Це видно, якщо уважно придивитись до такого елемента цієї системи, як природа. Протягом тисячоліть розви­вається ця складна динамічна система за своїми законами, охоплюючи кругообіг різноманітних процесів.Щоб зрозуміти і дослідити матеріальну систему "суспільство — при­рода", необхідно враховувати всю сукупність зв"язків, взаємовпливів і взаємовідносин, що утворилися й існують у географічній оболонці Землі, її компоненти утворюють єдине й нерозривне ціле і є особливим яви­щем природи. Географічна оболонка складається з атмосфери, літосфе­ри, гідросфери і біосфери. В цій оболонці відбуваються різноманітні процеси з неорганічними і органічними речовинами; матерія зазнала складної еволюції, внаслідок чого з"явились різноманітні форми життя, вищою з яких є людське суспільство.

58. Поняття «географічне середовище»

Одним із найважливіших понять соціальної філософії є поняття географічного середовища. Людина живе на Землі в межах тоненької сфери, саме тут вона реалізує свої творчі сили. Ця зона називається географічним середовищем. Географічне середовище – це сукупність предметів живої і неживої природи, залучених на даному етапі розвитку суспільства у процес суспільного життя і які, таким чином, є необхідними умовами існування і розвитку суспільства. До географічного середовища належать земна кора із корисними копалинами, грунти, луки, ліси, води, болота, рос­линний і тваринний світи, дороги, села, міста, нижня частина атмосфе­ри. Тобто та частина природи, яка є об"єктом діяльності людини і насам­перед виробництва. Із розвитком суспільства географічне середовище розширюється, до його складу залучаються дно океанів, Північний і Пів­денний полюси, різноманітні родовища, космічний простір тощо. Змі­нюється і його роль у житті людини. На перших етапах розвитку суспільства важливе значення мали ба­гатий рослинний і тваринний світ, родючість грунтів, сприятливий для життя людини клімат, багато інших важливих складових. І це зрозуміло, навіть життя як явище природи могло виникнути лише за сприятливих умов. У подальшому географічне середовище, його умови або приско­рювали, або гальмували розвиток суспільства. Для порівняння можна зіставити темпи соціального розвитку народів Африки, які жили в умо­вах тропічних лісів або в пісках Сахари, Італії, Франції, Іспанії, Німеч­чини, якутів, евенків тощо. В даному випадку мова йде лише про вплив на життя людини виключно природних умов. Із розвитком суспільства географічне середовище не тільки роз­ширюється (територіально) у просторі, а й якісно змінюється, зокрема створюється нова природа: нові сорти дерев, рослин, нові породи тва­рин (методами селекції), великі площі земної поверхні займають куль­турні насадження (сади, парки, ліси), створюються нові міста, дороги, річки, озера, будуються електростанції, штучні моря тощо. Тисячу років тому земна поверхня була значно іншою, не кажучи вже про рослинний і тваринний світ. Ми не стверджуємо, що ці зміни на користь людству і природі, — це окреме питання. Але абсолютно однозначно, що наш сучасник живе практично в інших природних умовах, ніж його предок тисячу років тому на тій же території. Наприклад, у великих містах сьо­годні майже обов"язкові атрибути: трамвай, тролейбус, багатоповерхові будинки, асфальтові і бетонні дороги, електромережі, радіо, телебачен­ня, телефонний зв"язок тощо. Таким чином, людина постійно змінює і вдосконалює географічне середовище у відповідності з потребами розвитку суспільства. Закономірно, що і географічне середовище суттєво впливає на саму людину. Умови життя формують стиль і спосіб життя людей, їхню пси­хологію, звичаї, традиції, форму одягу, специфіку харчування. Зайве пе­реконувати, що за темпераментом, звичаями, традиціями, способами ве­дення господарства, полювання, відпочинку італійці, іспанці або грузи­ни відрізняються від шведів і якутів. На ранніх етапах розвитку суспільства географічне середовище відігра­вало провідну роль. Із розвитком виробництва, культури все більшого значення набувають стан економіки, виробництва, науки, техніки, освіти, культури в цілому. Для прикладу можна порівняти темпи і рівень соціального розвитку, наприклад Японії і Китаю або Німеччини і Росії. Люди давно помітили залежність розвитку суспільства від географіч­ного середовища. Певна частина мислителів навіть абсолютизувала роль географічного середовища або окремих його елементів у житті суспіль­ства. Такі ідеї зустрічаються вже у Демокріта, Гіпократа, Геродота, Полібія, Страбона, пізніше — в окремих мислителів середньовіччя і Нового часу. Французький філософ-просвітитель Шарль Монтеск"є (1689 — 1755) вважається засновником географічного детермінізму як окремого напрямку в розвитку філософської думки. Він розвинув ідею про провідну роль географічного середовища, зокрема клімату в житті людей, культурі й

історії народів. Ідеї географічного детермінізму (іноді в літературі він називається гео­графічним напрямком у соціології) розвивались французьким соціоло­гом і економістом Анн Тюрго (1727 — 1781), англійським істориком Генрі Боклем (1821—1862), російськими вченими і публіцистами, ба­гатьма іншими мислителями минулого століття. Так, Ілля Мечников у своїй праці "Цивилизация и великие исторические реки", яка вперше була видана в 1889 р., доводив, що розвиток суспільства визначається фізико-географічним середовищем і насамперед гідросферою. Він також виступав проти спроб окремих вчених дати наукове обгрунтування ра­сизму, та проти соціологів, які поширювали біологічні закони на су­спільство. Критерій соціального прогресу І.Л.Мечников (брат відомого російського фізіолога І.І.Мечникова) вбачав у зростанні солідарності людей і свободи суспільства. Яке місце належить ідеям географічного детермінізму в історії роз­витку філософської думки? Незважаючи на однобічність, тривалий час — аж до XIX ст. — такі концепції були прогресивними. Вони формували матеріалістичний світогляд, виступали проти містифікації історії з боку релігійних та інших ідеалістичних філософських систем. Із виникнен­ням матеріалістичних вчень про суспільство актуальність концепцій гео­графічного детермінізму втрачає свою гостроту. Але з часом ці ідеї були відроджені, дещо по-іншому витлумачені й активно використовуються як науковцями, так і політиками. Геополітика — це політична доктрина, яка абсолютизує роль гео­графічного середовища у житті держави. Історично вона виникла як спро­ба дати "теоретичне" обгрунтування загарбницької політики окремих Держав, посилання на життєву "необхідність" приєднати до своїх земель певну територію сусідніх держав чи здобути вихід до моря, океану або оволодіти шельфом моря чи океану, завоювати певні шляхи сполучення тощо. Аргументація для виправдання таких дій завжди знаходилась. Один із теоретичних засновників геополітики — німецький географ і етнограф Фрідріх Ратцель (1844 — 1904). Він розглядав народи (держа-ви) як живі організми, які, щоб жити, розмножуватись, мусять вести боротьбу за "життєвий простір". Саме він обгрунтував роль географічного середовища у житті народу до рівня абсолютної цінності. Але сам Ф.Рат-цель не був ні фашистом, ні шовіністом. Навпаки, дуже цінував вклад у розвиток світової культури діяльності різних народів. Але його ідеї набу­ли широкої підтримки з боку інших геополітиків (Ю.Челлена, К.Хаус-хофера, Е.Обста, О.Маулля та інших), особливо у Німеччині. Активни­ми прихильниками геополітики у XX ст. були А.Птлер і Й.Сталін, багато інших політиків. Нам відомо, що і сьогодні серед політиків деяких сусідніх держав є охочі приєднати ту чи іншу частину України і, на жаль, не тільки Крим. Важливо зазначити, що за існування Радянського Союзу саме по­няття "геополітика" тлумачилось не інакше, як буржуазне реакційне вчення, політична доктрина певних кіл, що намагаються використати ідеї географічного детермінізму з метою виправдання загарбницьких воєн або перегляду кордонів, встановлених після другої світової війни. Із роз­падом Радянського Союзу і утворенням нових незалежних держав став­лення з боку політиків до цього поняття набули широкого вжитку в нашому інформаційному полі. Тепер цей термін (геополітика) широко використовується у сучасній політичній термінології для позначення будь-якої політики, пов"язаної з вирішенням головним чином територіальних питань. Тобто він поступово позбавився суто негативного змісту і за практикою вживання лідерами, насамперед наддержав, набуває ней­трального змісту. Але небезпека абсолютизації ролі географічного сере­довища у житті окремих держав залишається і сьогодні. І Україна цю небезпеку відчуває постійно. Саме геополітичні проблеми — основна причина війни між Вірменією та Азербайджаном, війни у Грузії, в Юго­славії і багатьох інших регіонах.

Дата добавления: 2015-05-22