IV. Громадянська війна в Росії

4.1 Причини війни.

Цивільна війна в Росії це збройна боротьба між різними групами населення, що мало у своїй основі глибокі соціальні, національні та політичні суперечності (Ю. А. Поляков), яка спочатку мала регіональний (локальний), а потім набула загальнонаціонального масштабу. Особливістю Громадянської війни в Росії стала присутність на її території великої інтервенціоністською групування військ, яка зумовила затягування війни і намножуєш людські жертви. Серед причин Громадянської війни в Росії були наступні: - Зміна характеру політичної влади - повалення більшовиками Тимчасового уряду, що викликала опір не тільки правих і монархістів, але і лібералів; - Відмова більшовиків від ідеї однорідного соціалістичного уряду та принципів парламентаризму (розгін Установчих зборів) призвів до участі в боротьбі з більшовиками помірних соціалістів; - 1нші недемократичні заходів більшовиків (диктатура, репресії, діяльність надзвичайних органів, переслідування опозиції), що викликали невдоволення не тільки інтелігенції та селян, але й робітників. Так, заборона в січні 1918 р. страйків, почало одержавлення профспілок, підпорядкування їм фабзавкомів призвело до відродження меншовицького впливу у робітничому середовищі. - Укладення Брестського миру викликало невдоволення широких верств населення і послужило причиною виступів проти більшовиків їх колишніх союзників - лівих есерів; - Економічна політика радянської влади на селі, яка призвела до фактичної відміну Декрету про землю, встановленню продовольчої диктатури, організації продзагонів (число бійців яких збільшилася за три місяці з 12 до 80 тис.), процесам розкозачування, підштовхнула багатомільйонне селянство до боротьби проти більшовиків і стала основним чинником, що надали війні загальнонаціональні масштаби. Військова інтервенція країн Антанти також була обумовлена низкою факторів: - Невизнання капіталістичними державами нової форми політичної влади в Росії; - Неприйняття більшовицького гасла світової революції і звідси бажання допомогти скинутим класів (хоча й небезкорисливо); - Невдоволення порушенням Росією союзницьких зобовязань і виходом її із війни; - Протест проти націоналізації іноземної власності і відмови від виплати закордонних боргів; власні економічні та геополітичні інтереси. Складовою частиною інтервенції стала військово-економічна блокада Росії, встановлена Антантою після перемиря в листопаді 1918 р.

4.2 Розстановка політичних сил

Антибільшовицький табір. Збройне протистояння противників і прихильників радянської влади почалося з перших днів революції. До літа 1918 р. весь коло політичних сил, що протистояли більшовикам, розділився на три основні табори: - Відверто антирадянський, представлений коаліцією російської буржуазії, дворянства, російської політичної еліти при провідній ролі партії кадетів; - Табір так званого третього шляху або демократичної контрреволюції склали есери і що прилягали до них на різних етапах меншовики, чия діяльність на практиці виражалася у створенні самообявленних урядів - Комітет членів Установчих зборів (Комуч) в Самарі, Директорія в Омську, Тимчасовий Сибірський уряд в Томську і ін; - Третій політичний табір представляли здебільшого колишні союзники більшовиків - анархісти та ліві есери, що опинилися в опозиції до РСДРП (б) після Брестського миру і придушення липневої лівоесерівського заколоту. Білий рух. У роки Громадянської війни провідною силою в боротьбі з більшовиками та радянською владою стала потужна військово-політична сила в особі білого руху. Сама біла ідея зародилася в середовищі генералітету російської армії і частини октябрістско-кадетських лідерів ще в серпні 1917р., Під час корніловського заколоту. Основним гаслом білого руху стала боротьбу проти більшовиків за порятунок Росії, а також - Вимогу скликання Установчих зборів, - Захист прав власності громадян, що - Відновлення російської армії на засадах справжньої військової дисципліни - Національна ідея і гасло і єдиної неподільної Росії. Чисельність білих армій була відносно невелика. Так, адмірал А.В. Колчак в момент найвищої активності мобілізував близько 500 тис. осіб, генерали А.1. Денікін - 100 тис., М.М. Юденич - 20 тис. Вирішальним у зовнішньополітичній діяльності білих урядів став фактор залежності від військової допомоги та постачання союзників. Допомога ця безпосередньо повязувалася з військовими успіхами руху білого. Селянство в роки війни. Особливе значення в роки війни мала позиція селянства. Наслідком аграрних перетворень перших місяців радянської влади стало скасування приватної власності на землю, заборона найманої праці. У результаті усталеною продовольчої диктатури і діяльності комітетів незаможних селян селяни, особливо власники товарного хліба, стали основним обєктом позаекономічних методів його вилучення. Недоліки, що мали запаси хліба середняки прирівнювалися до куркулям, що загострило протистояння в селі і викликало хвилю селянських повстань вже влітку 1918 р. (більше 120). Однією з форм опору владі стало масове ухилення селян від оголошеної мобілізації до Червоної Армії. У 1918 р. замість 275 тис. призовників з села, вона отримала 54 тис. (тобто 19%). Але поведінка саме селянства в кінцевому підсумку вирішувало результат громадянського протистояння в країні.

4.3 Етапи Громадянської війни

Перший етап (жовтень 1917 - травень 1918 р.). У цей період збройні сутички носили локальний характер. Після жовтневого повстання на боротьбу з революцією підвівся генерал А.М. Каледін, слідом - повалений премєр А.Ф. Керенський, козачий генерал П.М. Краснов, на півдні Уралу - отаман А.1. Дутов. До кінця 1917 потужний осередок виник на контрреволюції півдні Росії. Тут проти нової влади виступила Центральна Рада України. На Дону була сформована Добровольча армія (верховний керівник - А. В. Алексєєв, головнокомандувач - Л. Г. Корнілов, після його загибелі - А. 1. Денікін). У березні-квітні 1918 р. відбулася висадка підрозділів англійських (у Мурманську), американських і японських (на Далекому Сході) військ. Другий етап (Травень - листопад 1918 р.). Розширення інтервенції. У травні-червні 1918 р. озброєна боротьба набула загальнонаціональні масштаби. Наприкінці травня почалося збройне виступ 45-тисячної Чехословацького корпусу в Сибіру. У Казані чехословаки захопили золотий запас Росії (понад 30 тис. пудів золота і срібла загальною вартістю 650 млн. рублів). У серпні англійці висадилися в Закавказзі, витіснивши звідти німецькі війська, англо-французькі десанти зайняли Архангельськ і Одесу. Перетворення війни в загальнонаціональну.Одночасно в багатьох центральних губерніях Росії у збройну боротьбу включилися селян, незадоволені продовольчої політикою більшовиків. Влітку пройшло більше 200 селянських повстань (тільки у червні - 108). Повстання селян в Поволжі і на Уралі стали однією з причин падіння радянської влади в цих регіонах. Частина селян брала участь в Народній армії Комуча; уральське селянство служило в армії Колчака. У серпні 1918 р. відбулося 1жевськ-Воткінську повстання робітників, які створили армію чисельністю близько 30 тис. чоловік і протрималися до листопада місяця, після чого повсталі були змушені відступити і піти з сімями до армії Колчака. Організація оборони країни. 2 вересня 1918 ВЦВК прийняв рішення про перетворення Радянської республіки у військовий табір. У вересні був створений Реввійськрада Республіки під головуванням Л.Д. Троцького - орган, який стояв на чолі всіх фронтів та військових установ. 30 листопада був прийнятий декрет ВЦВК про утворення Ради робітничої і селянської оборони на чолі з В. 1. Леніним. Руководитель військового відомства Л. Д. Троцький вжив енергійних заходів по зміцненню Червоної Армії: була введена сувора дисципліна, проведена примусова мобілізація колишніх офіцерів царської армії, створений інститут військових комісарів, що контролювали політичну лінію командирів. На кінець 1918 р. чисельність Червоної Армії перевищила 1,5 млн. чоловік. Освіта демократичних урядів. Соціалістичні партії, спираючись на селянські загони повстанців, утворили влітку 1918 р. ряд урядів в Архангельську, Самарі, Томську, Ашгабаті та ін Їх вимоги програми включали скликання Установчих зборів, відновлення політичних прав громадян, відмови від однопартійної диктатури і жорсткої державної регламентації господарської діяльності селян та ін - Комітет членів Установчих зборів (Комуч). Комуч (переважно есерівська організація, голова - В. К. Вольський) було створено 8 червня 1918 в Самарі і керував Самарської, Саратовської, Сімбір-, Казанської і Уфімської губерніями. На підконтрольній території Комітет оголосив відновлення демократичних свобод, 8-годинний робочий день, дозволив діяльність робітничих і селянських зїздів, конференцій, профспілок, скликав Раду робітничих депутатів і створив Народну армію. Тут скасовувалися декрети радянській владі, колишніх власників поверталися промислові підприємства, проводилася денаціоналізація банків, свобода дозволялася торгівлі; конфісковані раніше землі зберігалися за поміщиками. - Тимчасовий уряд Сибіру було утворено в кінці червня в м. Омську (голова есер П. В. Вологодський). У липні вона прийняв декларацію про незалежність Сибіру. У жовтні Комуч саморозпустився, створене ж в Омську регіональне Тимчасове сибирське уряд не припинило свою діяльність. Уфимская директорія (Тимчасовий уряд Всеросійське, голова - М. Д. Авксентьєв) була утворена 23 вересня 1918 До неї увійшли два есера, кадет, два безпартійних, у тому числі голова Сибірського уряду. Директорія, вступивши в боротьбу з більшовиками, виступала за продовження війни і відновлення договірних відносин з державами Антанти.Члени Директорії домоглися скасування всіх обласних, національних та козачих урядів. Ставлення селян до демократичних урядам змінилося після вжитих ними спроб створення власних збройних сил шляхом мобілізації місцевого населення, зокрема з використанням репресивних заходів. Крім того, регіональні демократичні уряди терпіли поразки від успішно наступаючих у Поволжі загонів Червоної Армії. 18 листопада 1918 в Омську адмірал А.В. Колчак здійснив переворот, в результаті якого було розігнано тимчасові уряди (включаючи Директорію) і встановлена військова диктатура. Адмірал Колчак був проголошений Верховним правителем. При ньому складалося Омський уряд, під владою якого виявилися вся Сибір, Урал, Оренбурзька губернія. Третій етап (листопад 1918 р. - навесні 1919 р.). На цьому етапі провідною силою в боротьбі з більшовиками сталі військово-диктаторські режими на Схід (адмірала А. В. Колчака), Півдні (генерала А. 1. Денікіна), Північно-заході (генерала Н. Н. Юденича) та Півночі країни (генерала Е. К. Міллера). Масова інтервенція проти Росії. Третій етап громадянської війни був повязаний зі змінами в міжнародній обстановці. Закінчення Першої світової війни дозволила вивільнити бойові сили держав Антанти і направити їх проти Росії. В кінці листопада 1918 р. французькі та англійські війська здійснили висадку в Росії чорноморських портах. До початку 1919 кількість іноземних збройних сил на півдні досягла 130 тис. солдатів, на півночі - до 20 тис. У районі Далекого Сходу та Сибіру союзники зосередили до 150 тис. військ. Військова інтервенція викликала патріотичне піднесення в країні, а в світі - рух солідарності під гаслом Руки геть від Радянської Росії!. Восени 1918 р. був головним Східний фронт. Тут розгорнувся контрнаступ Червоної Армії під командуванням 1.1. Вацетіс, в ході якого білогвардійські частини були витіснені з Середнього Поволжя та Прикамя. Четвертий етап (весна 1919 р. - квітень 1920) Комбінований наступ антибільшовицьких сил.До початку 1919 військово-стратегічна обстановка помітно загострилася на всіх фронтах. У березні 1919 р. зі Сходу із метою зєднання з денікінцями для спільного удару на Москву почала наступ армія А.В. Колчака (наступ відображав Східний фронт під командуванням С. С. Каменева і М. В. Фрунзе), на північному-заході - армія М.М. Юденича здійснювала бойові операції проти Петрограда. До літа 1919 центр збройної боротьби перемістився на Південний фронт, де армія генерала А.И. Денікіна почала свій рух на Москву, підійшовши до Тулі. Селянський рух. Одночасно з діями білих армій почались селянські виступи на Україні, на Уралі, у Поволжі. У березні 1919 р. на Дону вибухнуло повстання 30 тис. козаків, яке тривало до літа, після чого воно поєдналося з білим рухом. Однак поступово селянська війна змінювала свою направленість. Вирішальну роль відіграло те, що білогвардійські сили не визнали результатів аграрної реформи і намагалися, як уряд Денікіна, забезпечити повернення землі старим власникам. Певну роль відіграли також коригування курсу більшовиків стосовно середнього селянства, відмова від невпорядкованою конфіскації і з початку 1919 р. перехід до продрозверстки з фіксованим обсягом подвірної повинності. Селянські армії на Україні (від 12 до 20 тис. бійців командуванням під Н. И. Махно), в Сибіру в інших регіонах, виступивши спочатку і проти білих і проти червоних, все більше схилялися до боротьби за землю проти білогвардійців. Зміна настроїв селянства на вирішальному етапі війни зумовило, зрештою, вихід громадянського протистояння в країні. Наприкінці жовтня 1919 білі були зупинені військами Південного фронту (командуючий А. 1. Єгоров) та за підтримки армії Н.1. Махно відкинуті в Причорноморї. Армія генерала Юденича була відтіснена до Естонії, залишки військ Денікіна генерала, на чолі яких став П.М. Врангель, закріпилися в Криму. Наприкінці 1919 - початку 1920 р. під ударами Червоної Армії і селянських повстанських загонів були остаточно розбиті війська Колчака. Пятий етап (травень - Листопад 1920 р.). У травні 1920 р. Червона Армія вступила у війну з Польщею, намагаючись захопити столицю і створити необхідні умови для проголошення там радянської влади. Однак ця спроба військової закінчилася невдачею. Через неузгодженість у діях військ армія М. М. Тухачевського була розгромлена недалеко від Варшави. У березні 1921 р. був підписаний Ризький мирний договір, за умовами якого до Польщі відійшла значна частина території України та Білорусії. Головною подією завершального періоду Громадянської війни став розгром Збройних сил півдня Росії на чолі з генералом П.М. Врангеля їм. Війська Південного фронту під командуванням М.В. Фрунзе в листопаді 1920 р. повністю оволоділи Кримом. Протягом 1920-1921 рр.. за допомогою загонів Червоної Армії завершився процес радянізації на території Середньої Азії та Закавказзя. До кінця 1922 р. припинилися бойові дії на Далекому Сході. 14 листопада Далекосхідна Республіка (що існувала як буферну державу з 6 квітень 1920) воззєдналася з РРФСР. Селянство на завершальному етапі громадянської війни. Громадянська війна закінчилася, але селянські виступи тривали. У Тамбовської губернії у серпні 1920 р. спалахнуло антибільшовицьке повстання, очолений есером А.С. Антоновим, на боці якого до початку 1921 р. виступило дві армії за 20-25 тис. чоловік кожна. У січні 1921 р. почалося Західно-Сибірське повстання, яке охопило Тюменську, Омську, Челябінську, Єкатеринбурзькую губернії. Тут у збройній боротьбі брало участь понад 100 тис. селян. Поширеними формами опору політиці продрозверстки були також саботаж, приховування хлібних запасів, ухилення від призову в армію, терор проти комуністів, розгром комун.

4.4 Підсумки громадянської війни

Цивільна війна на території Росії остаточно закінчилася до кінця 1920 р., за винятком окремих районів Закавказзя, Середньої Азії та Далекого Сходу. Більшовики в ході запеклого опору зуміли утримати владу, а в боротьбі з силами інтервенції збереження російську державність. Перемога більшовиків в цій війні була зумовлена рядом причин. Причини перемоги більшовиків. Вирішальним став зміна в настроях і поведінці селянства до кінця війни. Повернення поміщиків, загроза втратити землю, жорстка диктатура білих генералів більшою мірою виявилися чужі російському селянства, ніж военнокоммуністіческіе методи правління більшовиків. Величезну роль відіграли успіхи у формуванні Червоній Армії. Нового режиму на основі загального військового обовязку вдалося домогтися створення Робітничо-Селянської Червоної Армії чисельністю в 5 млн. чоловік. Крім того, успіху більшовиків сприяло залучення на їхньому боці 75 тис. колишніх офіцерів російській армії, що володіли знаннями та досвідом. У частинах Червоної Армії вдалося домогтися зміцнення дисципліни, в ній практикувалися розстріли дезертирів, покарання за невиконання наказу і т.д. Важливим чинником була єдність і організованість радянського уряду, мобілізуюча роль РКП (б), надцентралізовану економічна політика держави. Причини поразки білого руху були зумовлені його різноманітністю, наявністю внутрішніх антагонізмів. Відсутність популярних політичних гасел значно звузив соціальну бази руху. Білі були змушені діяти на периферії. У результаті чисельність їхніх військ значно поступалася загонам Червоної Армії. Відданість ідеям єдиної і неподільної Росії відштовхнула від білих потенційних союзників у особі національних рухів. Так, фінська армія відмовилася підтримати вирішальний наступ генерала Юденіча (що знаходився в декількох верст від Петрограда), що відкинули вимогу незалежності Фінляндії. На певному етапі навіть козаки відвернулися від генерала Денікіна через розбіжності з приводу козацької автономії. Непоступливість у зовнішньополітичних питаннях (у зокрема, про передачу північно-західних територій) послабило міжнародну підтримку адмірала Колчака. Використання білими інтервенціоністські сил викликало подь е м патріотичного руху в країні, близького за духом ідеям більшовизму. Потужний рух міжнародної солідарності з російською революцією стало в кінцевому підсумку головним фактором, що підірвала єдність дій держав Антанти, послабило силу їх військового натиску на Радянську Росію. 4.5 Наслідки війни. Громадянська війна та іноземна інтервенція завдали колосальної шкоди російській економіці. Блокада, що здійснювалася Антантою після перемиря в листопаді 1918 р., ізолювала радянську республіку як політично, так і економічно в той момент, коли внутрішні умови в межах території, керованої Радами, були близькі до катастрофічних. Сума збитку на 1922 становила 39 млрд. золотих рублів, що перевищувало четверту частину довоєнного надбання країни. Демографічні втрати з осені 1917 р. по 1922 р. склали майже 13 млн. чол.; Еміграція - близько 2 млн. чол. Досвід Громадянської війни зробила вирішальний вплив на формування політичної культури більшовицьких лідерів. Військові міркування відіграли вирішальну роль у русі партії до централізму, бюрократичної ієрархії і командно-адміністративних методів управління. Відбувся процес мілітаризації партії. Надзвичайні умови воєнного часу полегшили згортання демократії і встановлення у країні жорсткої однопартійної диктатури. Важливим наслідком Громадянської війни стало формування нової свідомості, що характеризувалася поєднанням революційного романтизму і украй низької оцінки індивідуального людського життя і особистості.

Дата добавления: 2015-05-22