Розвиток освіти і науки XIV-XVII ст

Передумови розвитку української культури XIV –XV ст

Розвиток української культури з початку XIV ст. відбувався в досить важких історичних умовах, які характеризувалися;

• навалою монголо-татарських орд на українські терени;

• експансією Польщі та Литви;

• переходом українських територій під владу Польщі, Литви, Угорщини, Молдови.

Розвиток української культури в цю добу можна поділити на два періоди: • литовсько-руський — коли Литва, перебуваючи на нижчому від Русі-України культурному рівні, увібрала в себе все найкраще з нових земель; • польсько-литовський.

На думку М. Грушевського, польська культура XIV-XV ст. не досягла високого рівня, а була в значній мірі відбитком німецької та італійської культур.В українському культурному житті XV ст. спостерігаються кризові явища. Адже українська культура була тісно пов'язана з православною церквою, а церква одержувала на духовний розвиток кошти від держави. Коли української влади не стало, Литовська та Польська держави підтримували лише католицьке духовенство. Православною ж церквою, як власне й культурою, ніхто не опікувався. Усе менше трапляється освічених людей серед духовенства, знищуються старі церковні та світські школи, слабшають література та художня творчість.Тяжкий іноземний гніт і спустошливі війни гальмують культурний розвиток. Проте навіть у цих складних умовах культура українського народу розвивалася.

.Найбільш освіченим на Україні у той час було духовенство, в руках якого зосереджувались школи. Значна частина письменних людей була серед шляхти і ремісників. Письменні люди, знавці іноземних мов працювали у князівських та єпископських канцеляріях, готували тексти грамот, вели дипломатичне листування.
У XV—першій половині XVI ст. багато вихідців з України здобували освіту в Краківському, Празькому та Болонському університетах. У списках студентів Краківського університету знайдено понад ЗО імен уродженців Дрогобича та 70 — із Самбора. У цьому університеті навчалися студенти з Києва, Львова, Глинян, Мостиськи та інших міст. При Карловому університеті у Празі був створений спеціальний «литовський колегіум», де навчалися литовці, українці, білоруси.
У другій половині XVI—першій половині XVII ст. на Україні продовжували діяти елементарні школи при церквах і монастирях, однак це вже не відповідало вимогам часу. Потреби суспільства вимагали освічених людей як для господарської, так і культурно-просвітницької діяльності. За розв'язання цього завдання взялося не духовенство, а світські кола — окремі магнати, шляхта і особливе міщани, які стали об'єднуватись у братства.Першою навчальною установою такого типу на Україні стала Острозька вища школа, заснована близько 1576 р. відомим діячем і меценатом української культури князем Костянтином Острозьким (1526—1608 рр.). Сучасники називали її «тримовним ліцеєм», бо навчали в ній трьох мов:грецької, церковнослов’янської й латинської, а ще — «Греко-слов'янською Академією».
В кінці XVI ст. Острозька школа стала поступово занепадати. Причиною того було посилення національно-релігійного гніту після проголошення Брестської церковної унії та смерть її мецената Костянтина Острозького (1608 р.). У 1624 р. в Острозі осіли єзуїти, які відкрили там свій колегіум. Практично з того часу школа припинила свою діяльність.У розвитку освіти на Україні в кінці XVI—на початку XVII ст. важливу роль відіграли братські школи. Провідною серед них була школа Львівського Успенського Братства, організована у 1586 р. Стефаном Зизанієм, Юрієм Рогатинцем, Іваном Красовським та. У подальшій діяльності школи важливу роль відіграли такі відомі вчені і письменники, як Лаврентій Зизаній, Кирило Транквіліон-Ставровецький та Іван Борецький (майбутній митрополит Іов), Сильвестр Косів та ін. Професора філософії цієї школи Ісаю Козловського запросив у 1631 р. митрополит Петро Могила викладати в Київській Академії. Зразково поставленою справою навчання та виховання школа прагнула підготувати учителів і священиків до практичної роботи на ниві освіти, щоб протидіяти впливу антиукраїнських єзуїтських шкіл.На початку XVII ст. в Україні почали виникати єзуїтські школи. Перша з них була створена в Ярославі (1575 р.), потім у Львові та Луцьку (1608 р.), Києві (1615 р.), Кам'янці-Подільському та Острозі (1624 р.), Ужгороді (1646 р.) та в інших містах.У першій половині XVII ст. Київська колегія стала своєрідним центром розвитку наукових знань на Україні, навколо неї згуртувались найкращі наукові та літературні сили. У ЗО— 40-х роках XVII ст. філософію у колегії викладав Йосип Кононович-Горбацький, філософські погляди якого базувались на стихійно-матеріалістичному сприйнятті світу. Багато місця в історичній літературі того часу відводилось козацтву, яке в кінці XVI—на початку XVII ст. перетворювалось у важливу суспільно-політичну силу, котра боролась за соціальне та національне визволення українського народу.

Дата добавления: 2015-05-22