Результату

Творчість, з філософської точки зору, є насамперед працею, завзятою, кропіткою і в той же час натхненною, потребуючої оптимальної напруги усіх фізичних і духовних сил людини. Справжня творчість завжди дає суспільству корисний і значимий результат. Творчість — соціальна обумовлена діяльність людини

У творчості розкриваються багато психічних якостей людини, виражається зміст особистості. Діяльність людини в процесі творчості протікає на найвищому рівні. Це відноситься до інтелекту, емоційній і вольовій сферам особистості.

Істотні моменти творчості — захопленість і спрямованість. Для захопленої людини творчість є сенсом життя. Захопленість підсилюється, якщо продукти творчості одержують всенародне визнання.

Стан натхнення - інша типова для творчості риса. Натхнення характеризується, з одного боку, високою продуктивністю, з іншого боку - величезним підйомом і напругою сил людини. Рєпін писав, що натхнення — це нагорода за каторжну працю. Творча задача, розв'язувана художником — майстром слова, чи кисті різця,—досягається через тривалі і наполегливі пошуки максимально виразної і змістовної форми.

І в науковій творчості тільки завдяки безустанній праці дослідника досягається проникнення в сутність життя - закономірності природи і людського суспільства. Так, геніальна праця К.Маркса "Капітал" — підсумок усього життя великого мислителя. В ньому узагальнені сотні літературних джерел, статистичних звітів, історичних фактів, вкладений весь досвід Маркса - революціонера-практика. Сама назва роботи І.П. Павлова "Двадцятилітній досвід об'єктивного вивчення вищої нервової діяльності (поводження) тварин..." — говорить про те, скільки часу і сил витрачає вчений на створення нової наукової теорії.

В ідеалістичній філософії творчість розглядається як несвідомий процес, як осяяння, що нібито раптово приходить до людини. Представники ідеалістичної теорії несвідомої творчості виходять з фактів, які випливають. По-перше, рішення творчої задачі виникає як би раптово (такі випадки в історії наук дійсно зареєстровані). По-друге, про протікання діяльності в процесі творчості людина сказати майже нічого не може (такого роду факти також відомі). Однак ці факти не є доказом несвідомого характеру, творчості. "Раптове" вирішення творчої задачі, здогад— результат безустанної розумової діяльності людини. Здогад у переважній більшості випадків вимагає "доведення" до рівня остаточного вирішення, ясного як у своїх основних положеннях, так і в деталях.

У трактуванні ідеалістів випадковість виступає як істотний фактор творчості, як момент, що грає важливу роль у наукових відкриттях. У діалектико-матеріалістичній теорії пізнання категорії випадковості не заперечується, але вона не протиставляється необхідності — причиною обумовленості будь-якого явища чи процесу. Якби не здавалося людині, що дана асоціація чи даний образ виникли випадково, вони предметно обумовлені, тобто виникають у потоці свідомості згідно з природою речей, у процесі відображення людиною об'єктивної дійсності. Навіть випадкове виникнення образу чогось нового (крім своєї об'єктивної обумовленості) також обумовлено суб'єктивно-особистісними причинами. Під цією суб'єктивно-особистісною обумовленістю варто розуміти зовсім реальні причини, які спонукають людину до створення нових по своєму змісту образів чи ідей.

Той факт, що людина не може охарактеризувати самого процесу творчості, процесу формування образів уяви, також повинний бути правильно інтерпретований. Ця особливість творчої уяви ще не говорить про те, що людина не усвідомлює того, що вона робить, на що спрямовані її творчі зусилля. Неусвідомленим є тільки протікання самого процесу, тому що увага людини цілком концентрується на об'єкті творчості.

Людина завжди контролює, оцінює творче рішення. Вона задоволена чи не задоволена досягнутими результатами, а по завершенні роботи — продуктом творчої діяльності. Не менш типово і те, що продукт творчості багато разів оцінюється і переоцінюється. Нерідко болісно і довго йде переоцінка цінностей, і здійснюються пошуки остаточного і найбільш змістовного вирішення творчої задачі. Усі ці незаперечні факти — вагомі докази правильності точки зору на творчість як на працю, тобто цілеспрямовану діяльність, здійснювану завжди свідомо.

Наукова філософія характеризує натхнення наступними особливостями:

· стан натхнення виникає в людини, жагуче і завзято прагнучої до творчого вирішення поставленої проблеми. "Натхнення - це така гостя, яка не любить відвідувати ледачих" (П.І.Чайковський);

· стан натхнення характеризується легкістю руху думки й образів, їхньою ясністю і достатком, глибокими переживаннями;

· на фоні стану натхнення всі пізнавальні процеси протікають особливо продуктивно. Воля забезпечує дисципліну думки і дії.

Отже, творчість причинно обумовлена і є вищим проявом людської свідомості, вираженням рівня його розвитку.

Процес творчості здобуває особливості в залежності від характеру тієї області діяльності, у якій людина реалізує свої "сутнісні сили".

Творчість письменника. Літературно-художня діяльність являє собою процес, у якому питома вага творчої уяви особливо велика. Продуктом розумової діяльності письменника є складна система образів, через яку письменник відбиває життя людей, їхню філософію, переживання і відношення друг до друга, характеризує епоху і пануючі вдачі.

Творчість художника слова припускає не просте фотографування (опис) життя. Літературно-художній твір повинен бути «підручником життя» (М. Г. Чернишевський), де в яскравій образній формі порозумівається сенс життя, розкриваються типові людські характери, прагнення і наміри, внутрішній світ людей епохи, яка описується.

В процесі творчої діяльності письменник вирішує дуже складні завдання. Це вимагає від нього глибокого розуміння життя, здатності бачити і розуміти людей і їхні характери, усвідомлювати зміст подій, які відбуваються у світі, і перспектив розвитку людського суспільства. Письменнику необхідно бути не тільки художником слова, але і мислителем, громадянином у найглибшому і повному змісті цих слів.

Творчий успіх письменника, насамперед, залежить від його ідейної спрямованості, яка втілена в задумі твору. Успіх залежить від того, наскільки чітко, ясно уявить собі автор те, що і в ім'я чого бажає він сказати читачу. На цьому початковому етапі роботи можуть бути визначені тільки основні віхи і, в першу чергу, ідейний задум твору. Від задуму літературно-художнього твору залежить його зміст і літературна форма (розповідь, повість, новела, поема, роман). Вибір літературної форми - відповідальний момент у роботі письменника, він у відомій мірі визначає успішне виконання задуму. Особливо важливо знайти, і уміло використовувати відповідні мовні засоби, що забезпечують інтелектуальний і емоційний вплив на читача.

Художній твір завжди торкає розум і серця читача, тому що він насичений яскравими образами і порівняннями, епітетами, алегоріями. Письменник в ім'я досягнення найвищої виразності слова робить величезну чорнову роботу над мовою твору, яка є разом з тим і роботою над його змістом. 06"єм цієї роботи можна представити, якщо переглянути рукописи Л. М.Толстого (мал. 38). Відомо, що тільки після дев'ятикратної переробки Л. М. Толстой рахував свою роботу над романом "Війна і мир" завершеною.

Створення образів літературних персонажів є одним з центральних моментів творчості письменника. Для того щоб створити типовий образ у літературі, письменник накопичує враження, спостерігає явища громадського життя, прагне проникнути у внутрішній світ людини. М. Горький відзначав важливість спостережень за людьми в роботі письменника, підкреслюючи необхідність безпосередніх вражень для створення літературного образу. Він писав, що необхідно дуже добре придивитися до сотні-другої попів, крамарів, робочих для того, щоб приблизно вірно написати портрет одного робітника, попа, крамаря.

Створений письменником образ буде вражаючим, якщо в ньому гармонічно зливаються в єдине ціле типові й індивідуальні риси, якщо в образі окремої людини з його своєрідною зовнішністю, особливостями поведінки і манерами, звичками і поглядами відображені типові особливості тієї чи іншої соціальної групи.

Особистість літературного персонажу, індивідуальне і типове в ньому розкриваються через діяльність, систему вчинків, у яких виражаються відносини героя до навколишнього і життя. Тому письменнику надзвичайно важливо знайти, визначити, такі життєві ситуації, в яких найбільш чітко виступить та чи інша сторона особистості або риса характеру героя.

Сила творчої уяви письменника — у створенні літературних образів, які відрізняються виразністю, змістовністю, неповторністю. Ідеї, поняття, погляди і переконання письменника реалізуються в логіку образів.

Будь-який художній твір повинний бути засобом формування, визначення поглядів і переконань у людей, заради яких і в ім'я яких воно створюється. Це основна мета творчої діяльності письменника.

Наукова творчість. Наукова творчість являє собою створення нових наукових понять, нових наукових теорій. Їхня реалізація забезпечує технічний прогрес, відкриває шляхи; до удосконалення того чи іншого виду або області практичної діяльності людей. Створення наукового поняття і тим більше наукової теорії вимагає найглибшого аналізу явищ, вдумливого зіставлення їх, узагальнення й оцінки з нових позицій, часто навіть відмінних від загальноприйнятих. Найважливішою умовою наукової творчості є уміння по-новому уявити собі картину протікання досліджуваних явищ.

Творча уява — необхідний компонент розумової діяльності на всіх етапах наукової творчості.

На первісному етапі дослідження уява виступає у визначенні робочих гіпотез на основі первісної творчої переробки наявних у науці даних, у виношуванні експериментального задуму чи дослідження його принципової (теоретичної) схеми, у створенні конкретної методики дослідження, іноді уявному моделюванні.

Творча уява необхідна й у період розробки експериментальної ситуації — визначення умов наміченої серії досвідів, які повинні підтвердити чи відкинути вихідні гіпотези. Важливо представити цю експериментальну ситуацію в її образній формі. При конструюванні нової експериментальної установки чи нового приладу також приходиться прибігати до експериментального моделювання.

На наступному етапі дослідження - етапі нагромадження вихідних даних, необхідних для вирішення проблеми,— уява має не менш істотне значення. На цьому етапі дуже важливо в міру нагромадження фактів уявити собі, що криється за малопомітними і на перший погляд випадковими відхиленнями в досліджуваних явищах. Не менш важливо також побачити, які зміни необхідно внести в експериментальну ситуацію, і які дозволять підтвердити чи уточнити отримані дані, довести їх до ступеня незаперечно доведених фактів і показати їхню причинну обумовленість. На цьому етапі дослідження образи уяви — важливий засіб пізнання того нового, що ще тільки в самій зародковій формі починає виступати в отриманих дослідником фактах. Ці образи можуть бути і нерідко бувають тими опорними пунктами, на основі яких у подальшій роботі формуються теоретичні положення чи нове вирішення питання про природу досліджуваного явища.

На заключному етапі наукового дослідження роль творчої уяви зводиться до того, що завершується перетворення раніше наявних у дослідника представлень про досліджуваний об'єкт, формуються нові представлення-образи. У них з необхідною ясністю і повнотою відбиваються закономірні зв'язки і причини залежності. Ці представлення-образи, у яких в діалектичній єдності виступають пам'ять і уява, є почуттєвою основою нових наукових понять і теорій. Образи уяви забезпечують необхідний "відліт" від дійсності як істотний фактор подальшого проникнення в її сутність і проектування майбутнього – створення нового, прогресивного.

Стан сучасної науки і техніки такий, що наукова творчість здійснюється зусиллями творчих колективів і об'єднань. Вирішення складних наукових проблем, створення нової наукової теорії, нові відкриття і винаходи в рідких випадках являють собою результати творчої роботи одного дослідника чи вченого, яким би високим ступенем творчих можливостей він не володів.

Поступальний рух науки і техніки все частіше вимагає комплексного дослідження проблем, які встають, і у вирішенні яких беруть участь учені різних областей наукового знання, включаючи і філософію. Так, наприклад, щоб забезпечити оптимально сприятливі умови для роботи космонавтів, залучаються дані інженерної і космічної психології.

Отже, обов'язковою умовою здійснення наукової творчості є діяльність творчої уяви. У науковій творчості понятійна форма відображення доповнюється образною. Варто також враховувати, що специфічна роль уяви в науковій творчості "полягає в тому, що вона перетворить образний, наочний зміст проблеми і цим сприяє її вирішенню. І тільки оскільки творчість, відкриття нового відбувається завдяки перетворенню наочно-образного змісту, вона може бути віднесена за рахунок уяви".

Тотемізм - уявлення про певну рослину чи тварину як праматір людського роду

Філософський етап: Демокріт стверджував, що душа є різновидом речовин, які утворюються з атомів вогню та підпорядковуються загальним законам. Це мікрокосмос, що складається з тих самих елементів -атомів, що й макрокосмос, але вони тонші, невидимі. Платон, засновник філософського ідеалізму, увів в обіг поняття про складові душі - розум, мужність, пристрасть, які розташовані в різних частинах тіла. Він вважав, що матеріальне і духовне, тілесне та психічне є двома самостійними та антагоністичними началами. Аристотель стверджував, що душа не може існувати без тіла, проте вона не вичерпується ним. Вона є формою і способом організації тіла.

Розвиток психології у ХУІІ-ХУШ ст.

Декарт увів у науковий обіг поняття рефлексу як закономірної

відповіді організму на зовнішній подразник. Людина мислиться і

як машина, і як одухотворена істота. Утверджується дуалізм душі і

тіла - їх рівноправне і паралельне існування.

Спіноза вважав, що свідомість - таке ж реальне явище, як і матерія.

Він був радикальним представником детермінізму, тобто вчення

про об'єктивний закономірний взаємозв'язок та взаємозумовленість

речей, процесів і явищ реального світу.Лейбніц вперше висунув поняття несвідомої психіки.

Джон Локк фундатором емпіричної (дослідної) психології.

НАУКОВИЙ ПЕРІОД

Рефлекторне вчення 1. М. Сєченова

Вчення про вищу нервову діяльність І. П. Павлова

Структуральний підхід В. Вундта, Е. Тітченера

Функціональний підхід У. Джемса

Напрями психології XX ст.

4. НАУКОВИЙ ПЕРІОД

Рефлекторне вчення 1. М. Сєченова

У праці "Рефлекси головного мозку"

І.М. Сєченов розглядає психічні процеси як конкретний механізм взаємодії організму з навколишнім середовищем. Психічні явища - це відповіді мозку на зовнішні та внутрішні подразники.

Вчення про вищу нервову діяльність І. П. Павлова

І. П. Павлов розкрив принципи роботи головного мозку людини і тварини, експериментально обґрунтував та розробив вчення про дві сигнальні системи. Слово як "сигнал сигналів" надає людині принципово нові можливості у розвитку й функціонуванні психіки, що стає регулятором такої поведінки й діяльності, якої немає у тварин.

Структуральний підхід В. Вундта, Е. Тітченера В. Вундт заснував у 1879 р. першу у світі експериментальну лабораторію в Лейпцизькому університеті. Предметом психології вважав безпосередній досвід суб'єкта, який може вивчатися шляхом інтроспекції. Роль психології полягає в детальному описі складових свідомості (відчуттів, почуттів, образів). Е.Тітченер виступав за поєднання інтроспекції з експериментом та математикою, щоб наблизити психологію до стандартів природничих наук.

Функціональний підхід У. Джемса

У. Джеме вважав, що основне завдання психології полягає в тому, щоб зрозуміти функцію і роль свідомості в адаптації індивідуума до змін навколишнього середовища.

Напрями психології XX ст.

Психоаналіз (3. Фрейд). Напрям, що досліджує сферу несвідомого. Структуру особистості утворюють три основні компоненти: "Воно", "Я", "Над-Я".

Біхевіоризм (Дж. Уотсон) - напрям, згідно з яким вважається, що психологія повинна вивчати поведінку, доступну для об'єктивного спостереження. Основною схемою біхевіоризму є принцип "стимул - реакція".

Гештальтпсихологія (Вертгаймер, Кьолер) вивчає цілісні структури свідомості, образи.

Гуманістична психологія (К. Роджерс, А. Маслоу) - напрям у психології, що вивчає духовний розвиток людини, її особистісний ріст, питання самоактуалізації.

Когнітивна психологія (Нейссер) досліджує закономірності процесів пізнання.

Еклектизм - напрям, у відповідності до якого психолог самостійно обирає, який підхід застосувати в конкретній ситуації. Діяльнісний підхід (Л. С. Виготський, Л. С. Рубінштейн, 0. М. Леонтьєв) об'єднує вчених, для яких психіка - функція мозку, явище, що виникає в процесі життєдіяльності особистості.

5. Сучасна психологія являє собою дуже розгалужену систему наукових дисциплін, що перебувають на різних щаблях формування, пов'язаних з різноманітними сферами практики.

як же класифікувати ці численні галузі психологічних знань?

Психологічне пізнання — це пізнання психічного, опосередкованого багатогранними істотними конкретними зв'язками, в які включене життя людини, його природи, конкретного змісту, механізмів і закономірностей розвитку. Дане пізнання відбувається на різних рівнях узагальнення — від практичного до теоретичного і, навпаки, шляхом з'ясування особливостей ситуативних, мотиваційних, дійових і після дійових психічних феноменів. Основу системи психологічної науки становлять історія психології та загальна психологія.

Загальна психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає психіку людини, її загальні закономірності, розробляє систему психологічних знань, виявляє її логічний осередок, з'ясовує методологічні основи психологічної дисципліни, відповідно тлумачить психологічні феномени. Саме загальна психологія розкриває загальні закономірності психіки людини, досліджуючи її, по-перше, в процесі розвитку психіки спочатку у тварин, потім і в історичному розвитку в людини; по-друге, в процесі взаємодії людини з енерго-інформаційним психічним полем; по-третє, у проявах різного виду діяльності, в яких людина не лише виявляє себе, а й формує; по-четверте, у діяльності вчинкового характеру. Загальна психологія становить фундамент розвитку всіх галузей психологічної науки. Абстрагуючись від конкретних досліджень, вона вивчає психіку людини в її загальних закономірностях, формулює теоретичні принципи і методи психології, її основні поняття та категоріальний апарат. Основні поняття загальної психології характеризують: психічні процеси (пізнавальні — відчуття і сприймання, пам'ять, уявлення та мислення; вольові — мотиви, прагнення, бажання, прийняття рішень; емоційні — емоції та почуття); психічні стани, що є проявом психічних процесів — пізнавальних (сумнів), вольових (впевненість), емоційних (настрій, афекти); психічні властивості — якості розуму (здібності), стійкі особливості вольової сфери (характер), стійкі якості почуттів (темперамент). Основними напрямами досліджень у системі загальної психології є: загальні принципи, категорії, поняття; зв'язок загальної психології з галузями психологічної науки, зокрема на грунті понять — "процеси", "стани", "властивості".

Звичайно, поділ на вказані групи основних понять загальної психології є умовним, бо ж поняття "психічний процес" підкреслює процесуальний характер психологічного явища, що вивчається; поняття "психічний стан" відображає статичний момент, відносну постійність явища; поняття "психічна властивість" характеризує сталі душевні якості індивіда, що утворюються в процесі його тривалої відображувальної діяльності, виховання та самовиховання.

6. Психологія має багатогранні зв’язки із природничими і соціальними науками.

Теоретико-методологічною основою психології є філософія. Без філософії психологія не могла б створювати власну методологію, робити необхідні теоретичні узагальнення. У той самий час філософія використовує результати психологічних досліджень при побудові наукової картини світу. Психологія тісно пов’язана з логікою. Логіка, як і психологія, вивчає людське мислення, тільки перша – його процесуальний, а друга – результативний аспекти. Із суспільними науками (історією, економікою, соціологією, лінгвістикою, літературознавством, теорією мистецтв, юридичними і політичними науками тощо) психологію поєднує те, що вони потребують даних про природу соціально-психологічних явищ, особливостей індивідуальної і групової поведінки людей, закономірностей формування навичок, ціннісних орієнтацій, міжособистісних стосунків тощо. В свою чергу, психологія досліджує функції, які виконує психіка у суспільних стосунках людини.

Природознавство (біологія, фізіологія, фізика, хімія та ін.) поглиблює уявлення про психіку, доводить вивчення її механізмів до фізіологічного, нейрофізіологічного, біохімічного рівнів.

Медичним наукам, зокрема, психіатрії, психологія може допомогти в діагностиці захворювань, розумінні “внутрішньої картини” хвороби. На основі медицини, педагогіки, психології виникли шкільна гігієна, медична психологія, нейропсихологія та ін. Знання психології сприяє спілкуванню лікаря з пацієнтом, пропаганді медичних знань.

Розвиток технічних наук має враховувати параметри реакцій людини на зовнішні подразники, характеристики сприймання, збереження і переробки нею різних форм інформації. Психологія має велике значення для розв’язання проблем інженерної психології, ергономіки, в підготовці працівників у системах керування та при розробці самих систем керування, для створення комп’ютерів, систем комунікації, засобів відображення інформації та ін.

Але найтісніший зв’язок психологія має з педагогікою.

7. Термін «методологія» походить від грецького «methodos» (шлях пізнання, дослідження) та «logos» (поняття, вчення). Цим терміном, як зазначено у психологічному словнику (1990), позначають «систему принципів і способів організації та побудови теоретичної та практичної діяльності, а також учення про таку систему». Методологія в широкому розумінні – вчення про структуру, логічну організацію, висновки і засоби діяльності в галузі теорії та практики (О. Г. Спіркін, Є. Г. Юдін). У вужчому значенні методологія вказує науці шлях пізнання, отримання і пояснення необхідних фактів, вияв і розкриття закономірностей явищ, які досліджуються. Це система взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих методів.

Як відомо, розрізняється: а) філософська методологія – система діалектичних методів і принципів, які є найбільш загальними і діють на всьому полі наукового пізнання та конкретизуються через загальнонаукову і часткову методологію; б) загальна методологія – сукупність загальніших методів (наприклад, методи загальної психології є одночасно її методами і загальною методологією для окремих психологічних галузей: вікової, соціальної, педагогічної психології, психології вищої школи та ін.; в) часткова (спеціальна) методологія – сукупність методів у кожній конкретній науці.

Загальна і спеціальна методологія дозволяє створити концепцію дослідження того чи іншого явища та аналізувати експериментальні й емпіричні факти під кутом зору їх загальнотеоретичного розуміння.

Методологічні питання вивчення тієї чи іншої психологічної проблеми можуть мати як теоретичний, так і вужчий, конкретний або прикладний характер.

Загальна і спеціальна методологія дозволяє розробити концепцію дослідження того чи іншого явища та аналізувати емпіричні факти й експериментальні результати відповідно до їх загальнотеоретичного розуміння.

Психологія, як й кожна наука, користується цілої системою різних приватних методів чи методик. Усі методи сучасної науки діляться на теоретичні і емпіричні. Розподіл це дуже умовне. Під час проведення теоретичного дослідження учений має справу ні з самої реальністю, і з її уявній репрезентацією – подання до формі розумових образів, формул, пространственно-динамических моделей, схем тощо.

Эмпирическое дослідження проводять для перевірки вмотивованості теоретичних побудов. До общенаучным емпіричним методам ставляться: спостереження, експеримент, вимір.

Основними методи дослідження в психології, як та низці інших наук, є спостереження й другий експеримент. Так само існують різноманітні форми, чи види експерименту. Різновидом експерименту є так званий природний експеримент, є формою проміжної між експериментом і простим наглядом.

Крім зазначених основних методів, які одержують у психології специфічний вислів відповідно до особливостями її предмета, в психології користуються поруч проміжних та допоміжних методик.

З використанням різних методів психологічного дослідження необхідно рахуватися з особливостям досліджуваної проблеми.

Методика дослідження відбиває той чи інший методологію. Відповідно до загальними принциповими установками нашої психології специфічних рис повинна мати і його методика.

Часто термін «методологія» використовується як еквівалент поняття «науковий метод», оскільки єдино прийнятною методологією є наукова методологія, а провідним принципом дослідження – принцип науковості. Головним таким принципом є принцип об’єктивності, реалізація якого забезпечує надійність, однозначність результатів і неупередженість автора при фіксації фактів та їх інтерпретації. Це важливо тому, що наші суб’єктивні (особистісні) настанови можуть створювати серйозні перешкоди на шляху розуміння поведінки людини. Ми привносимо в оцінку психологічних фактів власні уявлення і свої цінності, які сформувалися в нашому унікальному минулому досвіді. Саме тому треба враховувати валідність і надійність методів дослідження, а зібрані емпіричні дані повинні пройти перевірку на статистичну достовірність.

8. Класифікація методів психологічного дослідження

З точки зору Б. Г. Ананьєва, методи психологічного дослідження є системами операцій з психологічними об'єктами і разом з тим гносеологічними об'єктами психологічної науки розгорнута класифікація методів психологічногодослідження, що одержала поширення у вітчизняній психологіїзавдяки Б. Г. Ананьєва, - класифікація болгарського психолога Г.Д.

Пірьова. Він виділив як самостійні методи: спостереження (об'єктивне --безпосереднє і опосередковане, суб'єктивне - безпосереднє іопосередковане), експеримент (лабораторний, природний і психолого -педагогічний), моделювання, психологічну характеристику,допоміжні методи (математичні, графічні, біохімічні та інші),специфічні методичні підходи.

Б.Г. Ананьїв піддав критиці класифікацію Пірьова, запропонувавши іншу.

Усі методи він розділив на:

1. організаційні

2. емпіричні

Дата добавления: 2015-05-22