В. П. Кохановский 4 страница

Вивчає мислення і відносно молода наука кібернетика.Кібернетика розглядає мислення як інформаційний процес, фіксуючи те спільне, що є в роботі ЕОМ і в мисленні людини.

Розгляд мислення як предмета психологічного дослідження передбачає диференціацію психологічного аспекту від філософського і логічного. Наслідком такої диференціації є акцентування уваги на таких моментах.

1. Психологія вивчає не мислення взагалі, а мислення конкретних людей у його зумовленості історичним розвитком.

2. Психологію цікавлять більше не кінцеві результати мисленнєвої діяльності (або її продукти), а той процес, який їх породжує.

3. Психологія досліджує не тільки наукове (понятійне) мислення, а й більш прості форми (наочно-дійове, наочно-образне).

Таким чином, предметом психологічного дослідження мислення виступає як процес, так і діяльність. Це означає, що мислення розгортається в часі, включає в себе фази, етапи: початок, протікання, завершення. Мислення є виявом деякої активності суб'єкта, воно не лише спрямоване на відображення зовнішнього світу, а й є відображенням активності суб'єкта (насамперед його мотивів та цілей). Мислення завжди суб'єктивне, навіть якщо воно правильно відображає світ.

52 Теоретичним джерелом для виокремлення видів мислення є принцип єдності психіки і діяльності. і

У науці мають місце дві головні точки зору про види мислення.

Згідно з першою види мислення є самостійними типами психічної активності, тобто в кожного виду мислення є свої особливі механізми.

Друга точка зору апелює до ідеї єдиного інтелекту: визначає існування єдиних універсальних законів організації людського розуму. Дослідники наводять такі аргументи, що свідчать на користь цієї позиції.

1. Антропологічні. Аналіз мислення людей, які живуть у різних культурах у різні епохи, показує існування спільних рис мисленнєвої діяльності.

2. Лінгвістичні. Існують мовні універсали — правила породження мовлення, за якими всі мови мають приблизно один корінь.

3. Психологічні. Вивчення онтогенезу мислення показує, по-перше, наявність фаз у розвитку мислення, які закономірно змінюють одна одну: а) спочатку дитина будує думку з опорою на перцептивні ознаки об'єкта (2-3 роки); б) пізніше дитина опирається на функціональні ознаки в) пізніше (після 8-9 років) дитина виокремлює категоріальні ознаки.. По-друге, ефект центрації, про який згадувалося раніше, характеризує розвиток мислення всіх без винятку дітей. Цей ефект називається ефектом Ж. Піаже.

Первісне мислення має такі риси (за Леві Брюлем): 1) фіксованість на містичних причинах; 2) байдужість до протиріч; 3) специфічність матеріалу мислення; 4) підпорядкованість закону партиципації; 5) наявність неочікуваних комбінацій ідей.

Критерій класифікації Види мислення

Етап соціогенезу

Етап історичного розвитку людства

• Первісне мислення

• Мислення сучасної людини

Рівень розвитку культури суспільства

•Мислення людини примітивного співтовариства

•Мислення людини в суспільстві, яке знаходиться на високому рівні розвитку культури

Етап онтогенезу

Стадії розвитку в онтогенезі

• Наочно-дійове

• Наочно-образне

• Словесно-логічне (понятійне, абстрактне)

Залучення до різних видів діяльності

• Практичне

• Художнє

• Наукове

Рівень узагальнення

• Емпіричне

• Теоретичне

Міра розгорну тості

* Дискурсивне

• Інтуїтивне

Адекватність відображення реальної дійсності

• Реалістичне

• Аутистичне

Міра новизни й оригінальності

• Репродуктивне

• Продуктивне(творче)

Вплив на емоційну сферу

• Патогенне

• Саногснне

Виокремлення видів мислення в онтогенезі є традиційною лінією вивчення мислення. Це так звана трійка: наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне мислення.

Наочно-дійове мислення (6 місяців — 3 роки). До 6 місяців дозрівають ті структури, які відповідають за мовленнєву активність дитини. Головною одиницею цього мислення є дії. Провідним чинником розвитку мислення є маніпуляції з предметами.

Наочно-образне мислення (3-7 років). Головною одиницею є наочний образ. Мислення дітей підпорядковане логіці перцептивних уявлень

Словесно-логічне (понятійне) мислення (8-9 років і далі). Головна одиниця словесно-логічного мислення — поняття. Властивостями цього виду мислення є:. індуктивно-дедуктивний характер,системність; довільність.

За критерієм включення мислення в ті чи інші види діяльності О.М. Ткаченко виокремив три види мислення, які можна позначити як види професійного мислення: практичне, художнє і наукове.

Практичне мислення. Воно виявляється в організації виробництва, у диспетчера, спортсмена, військового тощо. Це мислення відрізняється оперативністю і динамічністю.

Художнє мислення. Головною його одиницею є образ. Відмітними характеристиками художнього мислення є емоційність і символічність.

Наукове мислення.. Особливе значення має засвоєння знакових засобів.

Американський психолог Дж. Гілфорд висловив ідею про існування двох типів мислення: конвергентного та дивергентного.

Конвергентне мислення — це мислення, яке прагне до досягнення одного-єдиного правильного результату.

Дивергентне мислення—це мислення, що йде в різних напрямах, яке передбачає множину рівною мірою правильних варіантів розв'язання задачі. Цей тип мислення грунтується на інтуїції.

Можна виокремити щонайменше дві головні передумови, які приводять до виникнення мислення в процесі біологічної еволюції.

1. Розвиток дослідницької активності тварин.Загалом у процесі еволюції борються між собою дві тенденції: 1) адаптивна (потреба у виживанні); 2) дослідницька (потреба в дослідженні середовища). Чим вище положення живої істоти на еволюційній драбині, тим більша роль дослідницької мотивації. Потреба в нових враженнях — провідна потреба, яка спрямовує весь психічний розвиток дитини в онтогенезі. Зокрема в експериментах показано, що вже у віці 1 місяця в дитини виробляється не тільки умовний рефлекс на положення тіла, але така сама реакція виникає на мовний подразник.

2. Поява практичного інтелекту, який є вершиною психічного розвитку тварин і який дає можливість відображати не тільки окремі якості об'єктів, цілісні предмети і предметні ситуації, а й динамічні міжпредметні відношення, які виступають переважно у вигляді наочних образів. Передумовами виникнення інтелекту в тварин є:

— екстраполяційний рефлекс (передбачення можливого переміщення предмета).

— можливості пошуку так званого „обхідного " шляху.

— використання знарядь, що вперше спостерігається у мавп, у яких передні кінцівки звільнені від функцій ходьби.

Ознаками інтелектуальної поведінки є:

1) наявність паузи

2) наявність у поведінці простіших форм аналізу й узагальнення;

3) наявність у поведінці елементів вірогіднісного прогнозування

4) активне використання минулого досвіду.

Однією з головних передумов виникнення мислення в соціогенезі є праця- Праця передбачає спільну діяльність, а також виготовлення та використання знарядь. При спільній діяльності необхідне спілкування, при виготовленні знарядь — передача та закріплення досвіду. Усе це можливе тільки за допомогою мови як підґрунтя формального мислення, останнє виникає як нова форма відображення дійсності.

Головними чинниками розвитку мислення в онтогенезі є: 1) засвоєння суспільно-історичного досвіду; 2) залучення до різних видів діяльності.

Мислення - це завжди використання знарядь. Найважливішим знаряддям думки є слово.

Для розвитку мислення необхідна наявність спеціальної соціальної ситуації, вплив іншої людини.

Загалом можна виокремити три рівні детермінації індивідуального мислення:

1. Рівень людини як індивіда. Ідеться про біологічні та нейрофізіологічні основи мислення

2. Рівень людини як особистості. На перший план висувається соціокультурний вплив. Велика роль у цьому плані відводиться шкільній освіті.

3. Рівень людини як індивідуальності. Ідеться про формування індивідуального стилю мислення.

Максимальна зрілість мислення можлива при одночасній представленості всіх трьох рівнів.

54 Психологічна характеристика мислення як процесу розв'язання задач передбачає врахування таких його внутрішніх закономірностей.

І. Фазовий характер мисленнєвої діяльності.

Мислення послідовно розгортається у часі як процес, у якого є початок і кінець. Відправним пунктом мислення є задача, вона є головним об'єктом мислення.

Етапи (фази) мисленнєвого процесу залежать від типу задач, які умовно можна поділити на звичайні та творчі.

У випадку звичайних задач виокремлюються такі фази мисленнєвого процесу.

1. Формулювання запитання. Запитання є необхідним структурним елементом процесу мислення. На формулювання запитання впливають такі чинники: 1) новизна та незвичайність ситуації; 2) несподіваність, невідповідність ситуації попереднім уявленням.

Особливе значення у виникненні запитань має така особистісна якість, як допитливість.

2. Висунення гіпотез. Цей етап (фаза) є проміжною ланкою між інтуїтивним і дискурсивним процесами. Інтуїтивні моменти розв'язання задачі ґрунтуються на образному досвіді людини і тонких індивідуальних асоціаціях; дискурсивні — на логічно обґрунтованих мовних міркуваннях.

3. Перевірка гіпотетичної дії. Тут враховується досвід і знання людини, а також рівень розвитку логічного апарату її мислення.

4. Висновок. На цьому етапі робиться загальне заключения..

II. Операціональний склад процесу мислення.

Саме у процесі розв'язання задач мислення чітко виступає як сукупність основних мисленнєвих операцій: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення.

1. Аналіз — синтез. Аналіз — це мисленнєве розчленування цілісного предмета на його складові частини.Синтез—це об'єднання виокремлених аналізом елементів, частин в єдине ціле.

2. Порівняння — це мисленнєве встановлення подібності або відмінності предметів чи явищ.

3. Узагальнення — конкретизація. Узагальнення — це виокремлення спільних ознак у кількох предметів, об'єктів, явищ. Конкретизація — перехід від загальної ознаки до конкретного прикладу.

4. Абстрагування—індивідуалізація. Абстрагування — мисленнєве виокремлення одних ознак предметів та відволікання від інших. несуттєві, другорядні. Індивідуалізація — це мисленнєвий перехід від окремої ознаки до опису конкретного об'єкта.

III. Участь у процесі мислення різних „мов" переробки інформації.

У мисленнєвому процесі беруть участь, як мінімум, три мови переробки інформації (словесно-мовленнєва, візуальна, моторна). Коли ці три мови працюють одночасно, є підстави вважати, що ми маємо так зване продуктивне (тобто таке, що приводить до нових знань) мислення.

IV. Вибірковість мислення.

Описуючи вибірковість, пов'язану з самими процесами мислення, О.К. Тихомиров увів поняття „операціональний смисл об'єкта". Його значення зводиться до того, що суб'єктивний зміст елемента задачі змінюється в міру включення його до системи зв'язків з іншими елементами задачі. Процес мислення здійснюється тільки за рахунок розвитку операціонального смислу об'єкта. І тут виявляється функціонування основного „нерва мислення" — аналізу через синтез.

V. У мисленнєвому процесі певним чином співвідносяться репродуктивні і продуктивні компоненти.

Репродуктивні компоненти ґрунтуються на відтворенні раніше засвоєних знань, продуктивні пов'язані з формуванням нових ідей, знань, яких немає у попередньому досвіді.

Можна виокремити три різні позиції з приводу співвідношення продуктивних і репродуктивних компонентів:

1. Знання і власне мислення — це два різні процеси, які не залежать один від одного.

2. Знання і минулий досвід загалом мають негативний вплив на мисленнєвий процес, гальмують його, заважають йому.

3. Позиція С.Л. Рубінштейна про співвідношення знань та мислення полягає в такому: в найбільш чистому вигляді мислення виступає саме там, де воно саме доходить до знань.

VI. У мисленні певним чином взаємопов'язані усвідомлювані і неусвідомлювані компоненти.

Один з цікавих підходів до взаємовідношення усвідомлюваного та несвідомого в мисленні представлено в працях Я.О. Пономарьова. Вихідним взято факт неоднорідності будь-якої предметної дії: у результаті успішної (цілеспрямованої) дії виходить результат, який відповідає попередньо поставленні меті (прямий продукт дії) і результат, який не був передбачений у свідомій меті (побічний продукт). Побічний продукт дії також відображається суб'єктом, це відображення може брати участь у наступній регуляції дій, але він не представлений у вербалізованій формі, у формі свідомості. Побічний продукт складається під впливом тих конкретних властиво та явищ, які включені в дно, але неістотні з точки зору її мети.

55 Ясність — простота та щирість думки, відсутність у ній якої-небудь „зарозумілості", заплутаності.

Логічність—чітка послідовність, систематичність мислення.

Кмітливість — швидкість розумового орієнтування, швидке входження в матеріал, швидкість розв'язування задач.

Глибина, або вдумливість — здатність пізнавати в предметах чи явищах найбільш істотне, часто приховане і замасковане, здатність за видимістю предмета осягнути його сутність

Широта — здатність мислити з урахуванням усіх сторін питання,

Гнучкість або пластичність — відсутність шаблонності, стереотипності, здатність до зміни ходу мислення, якщо цього вимагають дані.

Самостійність та оригінальність — це не просто гнучкість мислення, а новизна, самобутній творчий характер розумової діяльності.

Критичність — відсутність неперевірених суджень, ретельна аргументація, серйозне ставлення до заперечень.

До числа нейродинамічних характеристик належать:

— співвідношення першої та другої сигнальних систем.

— сила і слабкість нервових процесів, що дає відмінності у швидкості набуття знань різними людьми, у їх розумовій працездатності.

— рухливість — інертність нервових процесів, що відбивається на гнучкості — ригідності, швидкості мислення.

До числа особистісних чинників мислення належать: установка, мотиви й емоції, індивідуальний минулий досвід, соціально-психологічні чинники.

Одним з істотних чинників особистого регулювання мислення е установка, що надає будь-якій формі діяльності стабільного, тривкого, закономірного характеру.

Мотиви виконують в мисленні три головні функції. Перша з них — активізуюча — наявність мотиву підвищує енергетичний потенціал мисленнєвої діяльності. Друга функція мотиву — організуюча або структуруюча. Третя функція смислотвірна.

Емоції виконують в мисленні чотири функції. Перша з них -оцінна: емоції позначають позитивною або негативною оцінкою найбільш значущі елементи ситуації.

Друга функція — активізуюча. Емоції, які супроводжують процес розв'язання задачі, підвищують загальний енергетичний рівень.

Емоції виконують функцію евристик. Вони визначають зону пошуку, мисленнєва діяльність стає більш спрямованою, розглядаються тільки можливі перетворення ситуації.

Можна виокремити універсальну структуру особистісних особливостей і відповідних особливостей мислення творчої людини: гнучкість, ініціативність, незалежність (нонконформізм) в оцінках, внутрішній самоконтроль.

56. Проблема психологічних особливостей мовлення, його ролі у спілкуванні та формуванні свідомості є важливим розділом психології. За допомогою мовлення люди обмінюються думками, передають свій настрій, почуття, досвід тощо. Але для того, щоб здійснити мовне повідомлення, необхідна наявність спільних, однакових засобів та правил передачі думок. Усе це забезпечується завдяки мові.

Мова - це суспільно зумовлена система словесних знаків, котрі є засобом спілкування в даному суспільстві.

Мовлення - процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми.

Мова та мовлення тісно взаємопов'язані й являють собою єдине ціле. Отже, мовлення виступає як психологічна діяльність, що виявляється у спілкуванні людей за допомогою мови.

. Останнє - це суспільно-історичне явище, що зумовлене національними особливостями, на відміну від мовлення, яке є не що інше, як загальнолюдське явище і в кожному конкретному випадку чітко індивідуальне. Ця індивідуальність пояснюється різним рівнем володіння мовою (словниковим запасом, граматикою, фонетикою). Доросла людина має словниковий запас, яким користується активно (активний словник) і далеко більший словниковий запас, яким володіє пасивно (пасивний словник), тобто знає значення слів, але не вживає їх.

Індивідуальність мовлення проявляється і в будові її вимови. Одна людина вимовляє звуки чітко, ясно, голосно, друга - тихо, невиразно, третя - розмовляє швидко, збуджено, а інша - повільно, не поспішаючи, а дехто має певні вади у вимові (заїкання, шепелявість, „гаркавлення" та ін.).

57. Про народження слова, його історію відомо дуже мало, але існує декілька теорій, які намагалися пояснити походження слова та встановити його історичні корені.

Слово, друга сигнальна система, виступає регулятором процесів уяви, пам'яті, вольових зусиль, усієї поведінки людини.

Але, як справедливо зазначав російський психолог О.Р. Лурія, варто також розглянути питання, чи дійсно мова (та пов'язані з нею форми свідомої діяльності) є для людини специфічним продуктом суспільної історії? Чи не існують мови у тварин, і якщо якісь аналоги „мови" можна спостерігати у тваринному світі, то чим вони дійсно відрізняються від мови людини?

Початок серії робіт цього напряму покладено дослідником П. Фрешем, пізніше це було доповнено дослідженнями К.Гарднера, В.Примака та ін., що викликало цікаву дискусію серед учених.

Так, наприклад, коли вожак зграї журавлів починає подавати звуковий сигнал, уся зграя тривожно знімається з місця і летить за ним. Олень — вожак, який відчує небезпеку, також подає певні звукові сигнали, і весь табун іде за ним, почувши це. Навіть бджоли мають своєрідну „мову", яка виявляється у так званому „танку" бджіл. Бджола, яка повернулася зі взяткою, передає іншим звідки вона прилетіла, чи далеко брала нектар та куди треба летіти. Усе це вона виражає у „танку", фігурах, які здійснює у повітрі й цим самим показує напрямок та дальність польоту (за Фрішем).

Нарешті, дослідження Л. Б. Ітельсона та асоціативні експерименти американського психолога Діза показали, що в дорослої людини значення повсякденних слів у переважній більшості (близько 96%) розкриваються „про себе" на рівні уявлень.

Слово може означати поняття. Але слова не виникли для означення понять. Словесний код відображення дійсності виник на образному рівні її відображення, а слова - як код уявлень про реальність. У ході розвитку мова за своєю структурою стала виражати певні відношення реальності або розподіляти всі об'єкти на певні семантичні класи. Наприклад, для індоєвропейських мов це такі відношення, як „діяти - об'єкт дії", „дія - стан", „характеристика дії - дія" тощо, та такі класи, як „предмет", „властивість", „активність".

Придивившись до цих відносин та категорій, неважко побачити на них відбиток ситуації виникнення мови. Абсолютно зрозуміло, що це трудова ситуація або ширше - ситуація практичної взаємодії з оточуючим світом, яка була найголовнішою в житті первісної людини.

Отже, мова виникла у праці, обслуговувала її й несла яскравий відбиток цього свого походження в головній функції. Сама логіка трудової діяльності звела людину з категоріями причинності, субстанції, належності (властивості), відношень у просторі та часі, знаряддя та мети, множинності та кількості тощо, які закріпилися в самій структурі мови, перетворилися в способи опису та інтерпретації реальності мовою.

58.

Мова й мовлення є одним із засобів мислення, розуміння. Роль мови велика навіть щодо осмислення й інтерпретації наочно даних об'єктів, коли результати роботи відчуттів та сприймання перекодовуються в мовні знаки. Коли ж ідеться про розуміння складних об'єктів, абстрактного матеріалу, об'єкт мислення ставиться перед свідомістю у мовній формі.

Важливою проблемою є зв'язок між мовленням та мисленням. Російський учений Л.М. Соколов стверджує, що під час мислення людина виголошує внутрішній монолог. Він пише: „Мислення у будь-якому випадку пов'язане з мовленням. Щоправда, під час окремих моментів чи етапів розв'язання завдань (особливо візуальних) мовні рухові імпульси можуть бути обмеженими. Однак це не означає, що в даному випадку ми маємо справу з безмовним мисленням". Мисленнєва дія, думка часто розгортається як таке зіткнення різних позицій і підходів, яке відображається й у внутрішньому мовленні. Перехід від думки до внутрішнього мовлення й від останнього до мовлення зовнішнього, повноцінного вербалізованого вираження думки - процес не тільки не прямолінійний, а загалом такий, що не може бути описаний на площині. Навіть більше: щоб його описати, недостатньо і трьох вимірів простору. За влучним висловом Л. С. Виготського, думка нависає хмарою змісту і може або пролитися, або не пролитися дощем слів. Перетворення особистісних смислів у значення робить процес переходу від думки до слова дуже складним, а часом непереборним для людини. Внутрішнє мовлення, за Л. С. Виготським, - це мислення чистими значеннями. Воно не збігається з думкою, тому що не збігаються одиниці мислення й мовлення. Те, що в думці міститься симультанно (тобто одночасно), у мовленні розгортається суксесивно (тобто послідовно)

Отже, думка не збігається не тільки зі словами, а й зі значеннями слів. Тому процес розуміння думки, незалежно від того, промовлена вона вголос чи ні, не є безпосереднім процесом. Думка, каже Л. С. Виготський, породжується не іншою думкою, а мотивуючою сферою людини. Тому й зрозуміти слово, думку означає передовсім зрозуміти мотив, те, заради чого думка промовляється.

59. Наприкінці 1-го року життя малюк може виконувати елементарні мислительні дії - використовувати зв'язок між предметами для досягнення мети (наприклад, підсунути подушку, на якій лежить іграшка, щоб її дістати). Такі здогадки виникають лише у найпростіших випадках, якщо предмети пов'язані між собою (іграшка лежить на подушці), залишається тільки скористатися готовим зв'язком. Упродовж раннього дитинства малюк все ширше використовує подібні готові зв'язки: притягує за шнурочок іграшкову машинку або візочок, дістає за допомогою стрічки іграшку, до якої не може дотягнутися. На 2-3-му роках життя малюк оволодіває різноманітними діями із не поєднаними помітним зв'язком предметами, тобто здійснює співвідносні і знаряддєві дії. Це відбувається під керівництвом дорослого, а тому самостійно ніяких мислительних завдань дитина ще не розв'язує Наочно-дійове мислення - мислення, яке здійснюється за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій.

Дитина використовує наочно-дійове мислення для дослідження найрізноманітніших зв'язків у навколишньому світі. Особливість його полягає у наочному представленні завдання, використанні дитиною практичних дій під час його розв'язання.

Зовнішні орієнтувальні дії є основою утворення внутрішніх (психічних). У ранньому дитинстві виникають мис-лительні дії, що виконуються подумки, без зовнішніх спроб. Наочно-образне мислення - мислення, яке здійснюється на основі уявлень, без використання практичних дій.

У ранньому дитинстві можливості образного мислення дуже обмежені, йому під силу тільки найпростіші завдання. При розв'язанні ускладнених завдань малюк змушений вдаватися до зовнішніх дій.

У розвитку мислення дітей раннього віку важливу роль відіграє формування узагальнень - мисленого об'єднання предметів або дій, наділених спільними істотними ознаками. Основою для них є засвоєння мовлення, оскільки значення слів, розумінню і використанню яких вчать дитину дорослі, завжди містить у собі узагальнення.

Одна з форм дитячого мовлення, вперше описана швейцарським психологом Ж. Піаже. Спостерігається у віці трьох – п'яти років і до кінця дошкільного віку зникає. Проявляється в тому, що діти говорять уголос, начебто ні до кого не звертаючись, зокрема задають питання, не одержуючи на них відповіді й анітрохи через це не турбуючись. З кожним роком прояви егоцентричного мовлення знижуються й у віці шести - семи років зникають.

Згідно Піаже, у дитини спочатку відсутні інтелектуальні операції, які дозволяють усвідомити різницю між власною і чужою точками зору. Якщо дитина розвивається в збідненому в плані спілкування середовищі, то частка його егоцентричного мовлення досить значна, але в ситуації спільно організованої роботи дітей різко падає і практично зникає після семи років.

Як показав Л. С. Виготський у полеміці з Ж. Піаже (який потім погодився з його точкою зору), егоцентричне мовлення бере свій початок у зовнішньому (комунікативному) мовленні і є продуктом його часткової інтеріоризації. Отже, егоцентричне мовлення – це мовби перехідний етап від мовлення зовнішнього до мовлення внутрішнього.

Можна зробити висновок, що егоцентричне мовлення відбиває вже просунуту стадію інтеріоризації мовлення як головного засобу саморегуляції.

Поняття егоцентричного мовлення використовується також у патопсихології при описі відповідних синдромів.

60. Мовленнєва діяльність людини не обмежується власне мовленням, суттєвим її елементом є внутрішнє мовлення. Воно закрите і недоступне для інших осіб, втілюється в словесну оболонку, як і зовнішнє. Може відбуватися з використанням скороченого, стислого, згорнутого виразу, речень. Як правило, воно зрозуміле для людини, яка до нього вдалася, і не завжди — для інших.

Внутрішнє мовлення — внутрішній, незвуковий тип звертання особи до себе чи до уявного співрозмовника; особливий внутрішній план мовлення, більш глибокий, ніж семантичний; механізм мовного мислення; живий процес народження думки в слові.

Внутрішнє мовлення оперує не тільки словами, словесними елементами, а й образами, наочними схемами, простими символами, які сприяють реалізації задуму мовця у цілісному мовному тексті Повноцінне внутрішнє мовлення неможливе без рефлексії — психічного процесу, спрямованого на пізнання людиною себе (поведінки, дій, вчинків, психічних станів, почуттів, здібностей, характеру тощо). Вона є невід'ємною складовою практичного мислення вчителя, забезпечуючи йому адекватне сприйняття себе та учнів.

61. В аналізі мислення важко обійтися без понять "інтелект" та "інтелектуальні здібності". Словом "інтелект" (від лат. розуміння, розум) позначають відносно стійку структуру розумових здібностей Більшість психологів схильні думати, що є три типи інтелекту: генетичний, який неможливо вивчити; поведінковий, що виявляється і спостерігається в поведінці; вимірний, тобто такий, що підлягає тестовій оцінці. Частина психологів, об'єднуючи прояви інтелекту в поведінці (оперування абстракціями, здатність вчитися, адаптуватися до обставин тощо), називають його загальною здатністю до переробки інформації.

Структура інтелекту дуже складна. Одні вчені вважають, що її можна оцінювати за трьома показниками: як систему операцій з даними, як суму конкретних даних (за змістом) та за результатами інтелектуальної діяльності (Дж. Гілфорд). Виходячи з цих трьох вимірів, Дж. Гілфорд створив кубічну модель і вдався до спроби визначити кожну зі 120 здібностей. Тип інтелекту визначають за перевагою якоїсь комбінації з цих варіантів. Для найбільш загальних характеристик використовують поняття конкретного практичного, абстрактного, потенційного та набутого інтелекту.

М.О. Холодна, спираючись на структурно-інтегративний підхід, дійшла висновку, що інтелект - це форма організації індивідуального ментального (розумового) досвіду. На її думку, критерії розвитку індивідуального інтелекту слід шукати в особливостях того, як людина сприймає, розуміє та пояснює те, що відбувається. Психічні процеси утворюють структуру інтелекту людини, хоча поняття інтелектуальної сфери особистості значно ширше, ніж когнітивної. Інтелект як розуміння, розсудок, осягнення розумом являє собою систему розумових операцій з образами, символами, знаками, об'єднану певним когнітивним стилем та стратегією розв'язування задач, розумову здатність, здібності, обдарованість. Тому інтелектуальну діяльність пов'язують передусім з відображувальною і регулятивною діяльністю, що полягає у здатності ефективно розв'язувати задачі, навчатися використовувати набутий досвід для вирішення нових і ф об лем, краще пристосовуватися до нової ситуації. Ці здатності значною мірою зумовлені функціями мислення" зокрема логічного, стійкої уваги, оперативної пам'яті, а також сприймання, уяви, інтуїції, пізнання нового й реалізації його результатів

Інтелект як пізнавальна діяльність людини органічно поєднує в собі як уже набутий досвід (знання, розумові навички і вміння), так і здатність подальшого самостійного його набуття і творчого застосування на практиці. Тому обидві ці категорії не можуть розглядатися без урахування здібностей і певної обдарованості людини, її розумової працездатності, уміння творчо розв'язувати нові задачі, проникливості, кмітливості, допитливості, мовної досконалості

Інтелект -досить складне інтегративне психічне явище, що включає в свою структуру ряд пізнавальних процесів та їхніх результативних елементів. Але він не може бути зведений до одного з них, наприклад, мислення, уяви, пам'яті чи досвіду. Так, мислення тісно пов'язане з інтелектом, проте інтелект і мислення не тотожні. Часто можна помітити знижені пізнавальні можливості при збереженні розсудкової діяльності (аналізу, синтезу, суджень) і мисленнєвого процесу як такого. Великий запас знань (ерудиція) - важлива властивість інтелекту. Проте не можна оцінити розум людини тільки значним обсягом знань, бо сама ерудиція ще не визначає всього інтелекту.

Дата добавления: 2015-05-22