Тема 3. Рукописна книга Київської Русі

М. Тимошик виділяє такі періоди розвитку видавничої справи на давньоукраїнських землях:

- дохристиянська доба;

- доба княжого Києва;

- галицько-волинська доба.

До першого періоду відносимо:

- близько 150 піктографічних текстів у 60 печерах Державного історико-археологічного музею-заповідника “Кам’яна Могила” неподалік Мелітополя;

- “Велесову книгу” (VІ ст. до н. е. – ІХ ст.);

- розвинену ділову писемність Київської Русі – офіційні юридичні акти, дипломатичне листування: договори русичів із Візантією 860, 874, 944, 971 рр., які укладалися в двосторонньому порядку двома мовами; практика писання заповітів; грамоти київського князя для купців, що прямували до Царгорода;

- свідчення арабських письменників на початку Х ст. про існування у слов’янських племен писемності (Ахмед Ібн Фадлан, Ібн-Якуб ал-Недім, ал-Масуді);

- епіграфічні пам’ятки – фрагменти речей або й цілі предмети ужиткового призначення з написами;

- реконструйовану рукописну пам’ятку ІХ ст. “Літопис Аскольда”;

- книги, показані Кирилу в Херсонесі.

У другому періоді відзначаємо такі центри рукописання:

Київ – Десятинна церква (989 – 996 рр., фрагменти текстів не збереглися), Софійський собор, Києво-Печерська лавра, Видубицький монастир; Чернігівська земля.

З ХІ ст. збереглося 13 пам’яток: Реймське Євангеліє, Остромирове Євангеліє, Ізборніки Святослава, Чудовський Псалтир, Пандекти Антіоха, мініатюри Трірського Псалтиря, Архангельське Євангеліє, Туровське Євангеліє, Синайський Патерик, Повчання Кирила Ієрусалимського, Типографський устав. Незважаючи на таку малу кількість книг (внаслідок війн, пожеж, князівських міжусобиць), вони засвідчили, що книжковому мистецтву Київської Русі був властивий самобутній художньо-графічний стиль, в якому творчо відбилися традиції художнього оформлення візантійсько-болгарських рукописів. Митці київської рукописної школи заклали основи структурно-архітектонічної будови східнослов’янських манускриптів, що стали визначальними протягом декількох століть і успадкувалися друкованою книгою.

У третьому періоді – кінець ХІІ – ХІІІ ст. – інтенсивного розвитку книгописання набуває в Галицькому та Волинському князівствах – Успенський собор у Галичі, Городиський та Богородичний монастирі; Карпатській Русі – Грушівський монастир.

Питання для самоконтролю

1. Які періоди розвитку видавничої справи на давньоукраїнських землях виділяють?

2. Перелічте аргументи, що підтверджують факт існування писемності на давньоукраїнських землях до 988 р.

3. Охарактеризуйте центри рукописання в Київській Русі.

Дата добавления: 2015-05-22