Ключові постаті психології

Альфред Адлер (1870–1937) – австрійський психіатр, засновник індивідуальної психології. Унікальність кожної людини визначається її способом «прикрашування» реальності, в якій вона перебуває, а також схильністю людини проектувати бажане майбутнє й скеровувати свої думки і зусилля до його здійснення. Дослідник робив акцент на соціальних мотивах особистості, її бажанні налагоджувати стосунки з іншими людьми. «Соціальний інтерес» («С») та «міра активності» («А») є психологічними чинниками, завдяки яким, згідно А. Адлера, особистість реалізує себе в праці, дружбі, любові. Внаслідок названих аспектів виникають декілька типів особистості. Керуючий тип (низький «С», високий «А»), паразитуючий тип (високий «С», низький «А»), уникаючий тип (низький «С», низький «А»), соціально корисний тип (високий «С», високий «А»). Окремим типом є невротична особистість (низький «С», низький «А», егоцентричне прагнення домінувати над іншими). Прагнення до зверхності над іншими є головним стимулом індивіда з заниженою самооцінкою, віддзеркаленням його слабкості – комплексів меншовартості, манії величі. Твори: «Невротична конституція» (1917), «Соціальний інтерес: виклик людству» (1939).

Берн Ерік (1910-1970) — американський психолог і психіатр. Відомий, перш за все, як розробник транзакційного аналізу. Розвиваючи ідеї психоаналізу, загальної теорії і метод лікування нервових і психічних захворювань, Берн зосередив увагу на «транзакціях» (від англ. transaction — угода), що лежать в основі міжособистісних відносин. Деякі види транзакцій, які мають у собі приховану мету, він називає іграми. Берн розглядає три еґо-стани: Дорослий, Батько і Дитина (які не є фрейдівським Я, Над-Я і Воно). Вступаючи в контакт із навколишнім середовищем, людина, на думку Берна, завжди знаходиться в одному з цих станів.

Еріксон Ерік (1902–1994) – австрійсько-американський психолог, засновник «Его»-психології. Навчався в Мюнхені в Академії мистецтв, у віці 25 років зайнявся психологією. У 1933 році емігрував у Данію, а згодом у США. Запропонував у науковий обіг поняття «ідентичність» особистості – духовно-психологічний феномен, що переживається людиною як власна тотожність, справжність, автентичність, яку людина намагається досягти або зберегти всупереч перепонам. Запропонував теорію про вісім стадії становлення Его-ідентичності. Виділяв такі рівні розвитку ідентичності, як: «дифузна ідентичність», «неоплачена ідентичність», «ідентифікаційний мораторій», «досягнута ідентичність». Твори: «Ідентичність: криза юності» (1968), «Ідентичність та життєвий цикл» (1982).

Жижек Славой (1949-...) – сучасний словенський психолог, культуролог, політолог, професор Інституту соціальних наук, президент товариства теоретичного психоаналізу. Стажувався у Франції в Жака Лакана. Досліджує вплив ідеологій та культури (літератури, кінематографу, телебачення) на людську свідомість. Твори: «Вступ до Жака Лакана крізь популярну культуру» (1981); «Ласкаво просимо до пустелі Реальності: роздуми про руйнування Всесвітнього торгового центру» (2001).

Кемпбелл Джозеф (1904 – 1987) – відомий американський психіатр, політичний психолог ірландського походження. Досліджував психологію міфологічної свідомості. Твори: «Герой з тисячею облич» (1949), «Міфи, в яких нам жити» (1972), «Сила міфу» (1988).

Лакан Жак (1901–1981) – французький психіатр, психолог, засновник структурного психоаналізу. Досліджував вплив стереотипів уяви, культури, мови на соціальну поведінку людей. Розвивав концепцію трирівневої структури психіки людини: «символічне»–«уявне»–«реальне». Твори: «Агресивність в психоаналізі» (1948), «Невротичні індивідуальні фантазії» (1953).

Лассвелл Гарольд (1902–1978) – американський політичний психолог, теоретик комунікації. Представник біхевіористської теорії. Очолював Американську академію політології. Досліджував методи пропаганди гітлерівської Німеччини. Вказав на спільну для більшості політиків потребу у визнанні, а також поділяв політичних персон на лідерів-адміністраторів, лідерів-агітаторів, лідерів-теоретиків. До політичної корупції, на думку вченого, більшою мірою схильні лідери-адміністратори, яким притаманно упорядковувати та бюрократизувати соціальний простір. Твори: «Методи пропаганди у Світовій війні» (1927); «Світова політика і слабкість особистості» (1935); «Гарнізонна держава» (1941).

Абрахам Маслоу (1908 - 1970) — американський психолог, засновник гуманістичної психології. Широко відома, іноді приписувана Маслоу так звана «Піраміда Маслоу» — діаграма, що ієрархічно представляє людські потреби. Проте в жодній з його публікацій такої схеми немає, навпаки, він вважав, що ієрархія потреб не є фіксованою і найбільшою мірою залежить від індивідуальних особливостей кожної людини. Його теорія потреб знайшла широке застосування в економіці, займаючи важливе місце в побудові теорій мотивації і поведінки споживачів.

Мід Джордж Герберт (1863–1931) – американський соціолог, соціальний психолог. Представник символічного інтеракціонізму. Розробляв теорію соціалізації особистості, згідно якої людське «Я» має соціальну природу. Вирішальне значення в процесі соціалізації індивіда відіграє засвоєння ним соціальних символів, здатність до перевтілення, прийняття на себе ролі іншого. Процес соціалізації завершується формуванням «Я»-концепції особистості, здатної до самоаналізу та самоконтролю. Своєрідність і багатство «Я» особистості залежить від різноманітності усіх міжіндивідуальних стосунків, в яких людина бере участь. Твори: «Розум, самість і суспільство» (1934), «Філософія дії» (1950), «Соціальна психологія» (1956).

Карл Роджерс (1902 –1987) американський психолог, одним з засновників гуманістичної психології, розробник «клієнт-центрованої терапії». У створеному ним феноменологічному напрямку психології особистості центральне місце займає положення, що активність людини можна зрозуміти тільки в термінах її суб'єктивних переживань. Люди здатні будувати свою долю і є цілеспрямованими. З погляду сприйняття людини, є суб'єктивна реальність – особистий світ переживань людини. Центральне місце в цьому світі належить Я-концепції. Елементами Я-концепції є потреба в позитивній увазі, умови цінності і безумовна позитивна увага. Здебільшого люди поводяться згідно зі своєю Я-концепцією.

Гаррі Салліван (1892-1949) — американський психолог і психіатр ірландського походження, представник неофрейдизму, засновник інтерперсонального психоаналізу. Твори: «Концепції сучасної психіатрії» (1947), «Клінічні дослідження в психіатрії» (1956), «Міжособистісна теорія психіатрії» (1953), «Злиття психіатрії і соціальної науки», «Особиста психопатологія» (1971).

Скінер Беррес (1904-...) – американський психолог, соціолог, представник біхевіоризму. Вказав, що людину можна привчити до певного типу поведінки завдяки багаторазовому повторенню. Звернув увагу на те, що особа схильна повторювати таку поведінку, яка винагороджується. Дуже швидка винагорода знецінює дії в очах виконавця; якщо ж поведінка не отримує очікуваної винагороди, то можливі прояви агресії. Твори: «По той бік свободи та гідності».

Узнадзе Дмитро (1886–1950) – грузинський психолог, засновник теорії установки. Експериментально досліджував закономірності розвитку та функціонування психіки в процесі цілеспрямованої діяльності, закономірності зміни установок, зв’язок установок з мовою індивіда.

Курт Левін (1890-1947) — німецький і американський психолог. Професор Берлінського університету. З 1932 викладав в ряді університетів США. Один з найвідоміших представників берлінської школи гештальпсихології, засновник топологічної психології. Брав участь в роботі групі Вінера, що розробляла основні принципи кібернетики. З позиції «психологічного поля» досліджував мотиви поведінки індивіда та соціальних груп.

Леон Фестінґер (1919 - 1989) — американський психолог, автор теорії когнітивного дисонансу. Народився в сім'ї емігрантів з Росії, отримав ступінь бакалавра в 1939 в коледжі Нью-Йорк Сіті. Фестінґер став основною фігурою повороту післявоєнної соціальної психології до експериментальних методів. Окрім теорії когнітивного дисонансу, відома також висунута Фестінґером теорія соціального порівняння, відповідно до якої людина здебільшого оцінює себе та свою поведінку, порівнюючи з іншими людьми та їх поведінкою.

Фрейд Зігмунд (1856–1939) – австрійський психіатр, засновник глибинної психології, що розглядала людину як поле змагання різних частин її особистості: інстинктів, бажань, розуму, сумління. Запропонував поділяти психіку на конкуруючі між собою інстанції несвідомого (Ід), свідомого (Его), надсвідомого (Супер-Его). У своєму розвитку особистість, згідно З. Фрейда, зазнає трансформацій: «оральна» особистість (бажання брати), «анальна» особистість (бажання контролювати – охайність, ощадність, впертість), «фалічна» особистість (прагнення добиватися поваги, успіху, впливу на людей), «генітальна» особистість (зріла, творча, відповідальна особистість). Був засновником Віденського психоаналітичного товариства, членами якого в різні роки були К.-Г. Юнг, А. Адлер та ін. Твори: «Тлумачення сновидінь» (1900), «По той бік принципу задоволення» (1920), «Я і Воно» (1923), «Цивілізація та невдоволення нею» (1930).

Віктор Франкл (1905-1997) — австрійський психіатр та психолог, психотерапевт, філософ. Його екстремальний досвід виживання в концентраційному нацистському таборі став філософсько-емпіричною основою для створення нового методу екзистенціальної психотерапії — логотерапії. Згідно з логотерапією, рушійною силою людської поведінки є прагнення знайти та реалізувати існуючий у зовнішньому світі сенс життя. Одною з ключових саме людських властивостей є воля до сенсу. Пригноблення цієї потреби (екзистенціальна фрустрація), є частою причиною психічних та невротичних розладів особистості — ноогенних розладів. Твори: «Людина у пошуках сенсу» (1946).

році, викладений його.

Фромм Еріх (1900–1980) – німецько-американський філософ, психолог-неофрейдист, засновник «гуманістичного психоаналізу». Критикував фрейдизм за ігнорування культурних та етичних орієнтирів, навколо яких індивід вибудовує власне буття. Вважав, що в основі неврозів нерідко захований моральний конфлікт, який особа не може розв’язати. Твори: «Втеча від свободи» (1941), «Мати чи бути» (1976).

Хорні Карен (1885–...) – американський психолог, розвивала ідеї неофрейдизму. Головним мотивом особистості вважала прагнення до безпеки, самореалізації, однак коли суспільне оточення блокує задоволення названих мотивів, то виникає невроз. Розмежовувала здорові і невротичні соціальні мотиви. Невротичне жадання влади в особи з’являється як захисна реакція людини на відчуття власної слабкості та безпорадності.

Юнг Карл-Густав (1875–1961) – швейцарський психіатр, психолог, засновник аналітичної психології. Поширені серед більшості людей стереотипні ідеї пояснював «колективним досвідом» людства у формі праобразів – архетипів, який індивід успадковує і зберігає на підсвідомому рівні. Твори: «Психологічні типи» (1921), «Архетипи та колективне несвідоме» (1936).

Дата добавления: 2015-05-22