Ключові поняття

Когнітивний дисонанс — внутрішній психічний конфлікт, що виникає при зіткненні свідомості індивіда суперечливих знань, ідей, переконань або поведінкових установок (англ. cognitions) стосовно деякого об'єкта чи явища, за якого з існування одного елемента виникає заперечення іншого. Поняття когнітивного дисонансу вперше ввів Леон Фестінґер (1956). Він також звернув увагу на ефект когнітивного дисонансу у впливі медіа на споживачів масової комунікації.

Теорія когнітивного дисонансу характеризує способи усування чи згладжування цих протиріч і описує те, як це робить людина в типових ситуаціях. Теорія когнітивного дисонансу є одним з важливих напрямів у соціальній психології.

Серйозні випадки дисонансу можуть призводити до неспокою, відчуття провини або сорому, викликати значний стрес, знижену самооцінку, викликати агресію або інші небажані наслідки. Можливі два шляхи подолання дисонансу індивідом:

○ шляхом зміни власних понять, переконань або поведінки;

○ виправдовуючи власні поняття, переконання або поведінку.

Депривáція (англ. deprivation) — це психічний стан, коли суб'єкт не має змоги задовольняти деякі свої основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу. Тобто йдеться про втрату чогось такого, що необхідно індивіду для задоволення певних важливих потреб. Це призводить до різних моральних і психологічних відхилень у поведінці та діяльності.

Психічна депривація — це психічний стан, який виникає в результаті життєвих ситуацій, коли суб'єктові не надано можливості для задоволення деяких його основних (життєвих) психічних потреб упродовж тривалого часу. У психології існує кілька теорій психічної депривації. Під поняттям «психічна депривація» розуміють різні несприятливі впливи, які трапляються в життєвих ситуаціях.

Вияви психічної депривації можуть охоплювати широкий діапазон змін особистості — від легких, що зовсім не виходять за межі нормальної емоційної картини, до дуже грубих уражень розвитку інтелекту й характеру. Психічна депривація може виявляти певну картину невропатичних ознак, а іноді — виражені соматичні особливості.

Найчастіше виокремлюють такі форми психічної депривації:

○ Сенсорна деривація (стимульна): знижена кількість сенсорних стимулів або їхня обмежена мінливість. Наслідки для людини: загальмованість, депресія, апатія, які на короткий час змінюються ейфорією, дратівливістю;

○ Когнітивна деривація (аномія): занадто мінлива хаотична структура зовнішнього світу без чіткого упорядкування і змісту, що не дає змоги розуміти, передбачати і регулювати інформацію, яка надходить ззовні. Полягає в ізоляції (самоізоляції) людини від процесів розв'язання різних мисленнєвих завдань. За відсутності «розумового навантаження» наступає гальмування розумового розвитку, його регрес. Наслідки для людини: стан розгубленості, невпевненості, збільшення помилок в діях, ригідність мислення, втрата памяті, неуважність, розумова «лінь».

○ Психомоторна деривація - негативний психологічний вплив також має відсутність необхідного для організму фізичного навантаження. Наслідки для людини: організм втрачає фізичний тонус, людина стає фізично виснаженою, апатичною.

○ Депривація соціальної ідентичності: обмежена можливість для засвоєння самостійної соціальної ролі.

○ Соціальна депривація — це відхилення від реальних соціальних норм поведінки і спілкування, які утворилися на основі відсутності певних умов соціалізації та можливостей всебічно засвоювати соціокультурні суспільні цінності. Причиною є певний ступінь ізоляції індивіда від соціального кола та соціального середовища. Оскільки людина є складовою частиною всієї соціальної системи, то вона постійно прагне і повинна пізнавати соціальне довкілля, його неписані закони шляхом безпосередньої участі в соціальних взаємодіях. Якщо в соціальній структурі суб´єкта немає елемента, завдяки якому людина отримує розуміння соціальної ролі інших суб´єктів соціальної дійсності, то індивід не набуває досвіду взаємодії з ними. Наслідки для людини: незнання прихованих соціальних законів, невміння виконувати певні соціальні ролі.

Наприклад, якщо в сім'ї нема батька або матері, брата чи сестри, або бракує спілкування з однолітками.

○ Емоційна, психокультурна, духовна депривація: недостатня можливість для встановлення інтимного емоційного ставлення до якої-небудь особи, або розвинення подібного емоційного зв´язку, якщо такий вже було створено; недоотримання духовних переживань. Психокультурна депривація полягає в довготривалому відчуженні особистості від засвоєння суто людських культурних цінностей, насамперед творів мистецтва, літератури, фольклору, звичаїв, обрядів, традицій тощо. Наслідки для людини: збільшення негативного психоенергетичного потенціалу, психічні розлади, нервові зриви, депресивні стани тощо, що знижує психічне здоров´я людини.

○ РИГІДНІСТЬ (з лат. rigidus — твердий) — труднощі або нездатність людини перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини. У пізнавальній діяльності ригідність виявляється в повільній зміні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в емоційному житті — у закляклості, млявості, нерухливості почуттів; у поведінці — у негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально- етичних вчинків при цілковитій очевидності їх недоцільності.

Дата добавления: 2015-05-22