Психологічні комплекси

Комплекс — група психічних факторів, які людина підсвідомо асоціює з конкретною темою, і які впливають на установку та поведінку людини.

Еді́пів ко́мплекс - поняття психоаналітичної теорії, яке описує стосунки, потяги і почуття, які з'являються у дитини під час входження у фалічну (істеричну)стадію психосексуального розвитку у віці від 3 до 5 років. Фаза характеризується закріпленням впливу тріангуляції — етапу, який розпочався на попередній анальній фазі — входження батька у діаду стосунків «матір — дитя». Сам комплекс полягає у скеровуванні ніжних, любовних і примітивно еротичних почуттів сина до матері в поєднанні з агресивними, конкурентними почуттями, які скеровуються на батьківську постать, місце якої прагне зайняти дитина у стосунках. Дівчатка відповідно відчувають потяг до батька і агресію до матері (комплекс Електри), але ця ситуація ускладнюється амбівалентністю, оскільки до трирічного віку вся любов дівчинки скеровувалась на материнську фігуру. Часто термін «комплекс Едіпа» застосовується для означення і чоловічої, і жіночої ситуації.

Ідея Едіпового комплексу виникла у Фройда в результаті самоаналізу після смерті батька, а наштовхнула психіатра на думку трагедія Софокла «Цар Едіп». У давньогрецькому міфі йдеться про фіванського царя Лая, який довідується з пророцтва, що загине від руки свого сина, тому він наказує вбити маленького Едіпа. Але Едіп залишається живим і виростає у прийомних батьків, вважаючи їх за рідних. У зрілому віці тепер уже сам Едіп довідується про страшне пророцтво, що йому випаде вбити свого власного батька. Бажаючи вберегти прийомних батьків від фатуму, Едіп іде з дому. Але дорогою перестріває царя Лая, конфліктує з ним, і реальний батько таки гине від руки власного сина. У Фівах Едіп закохується в царицю Йокасту — свою реальну матір і дружину Лая. Він посідає трон і фактично займає місце свого батька. Після тривалих років правління, Едіп і Йокаста дізнаються страшну правду, цариця накладає на себе руки, а Едіп виколює собі очі і прирікає себе на вигнання з Фів. Супроводжувати батька у цьому викликається наймолодша його дочка Антігона.

Здобутком успішного проходження едіпового комплексу є завершення процесу формування Супер-Его або соціального і морального стрижня особистості, через інтроекцію набору рамок і заборон, з якими стикається дитина у конкуренції зі своїми батьками (протилежної статі). Амбівалентність ставлення до батьківської фігури (агресія і бажання до виконання її ролі) стає рушійною силою ідентифікації, через яку розпочинається засвоєння чоловічої чи жіночої соціальної ролі і системи моральних цінностей і інструкцій, що, власне, і формує Супер-Его. Фалічна фаза також супроводжується виникненням так званого комплексу кастрації у хлопців і заздрості до пенісу у дівчат.

Фіксація на цій стадії розвитку чи відсутність вирішення едіпового комплексу призводить до формування істеричного типу особистості і відбивається на дорослій поведінці, у конфліктах і сценаріях поведінки з партнерами.

Комплекс Електри — термін аналітичної психології Карла Густава Юнга на позначення надмірно сильної любові дочки до батька з одночасним ворожим ставленням до матері.

Компле́кс меншова́ртості, тж. почуття́ меншова́ртості — прояв непристосованої структури особистості, що страждає від відчуття переваги оточуючих над нею. Комплекс виникає внаслідок помилок чи невдач і суттєво впливає на поведінку людини.

Першим, хто дослідив і докладно описав комплекс меншовартості, був німецький психоаналітик Альфред Адлер. За Адлером самоствердження людини починається з раннього дитинства і проходить також через вплив та фази підкорення та меншовартості, що сприяють коменсаторній тендеції надвартості та переваги.

Відчуття меншовартості є у кожної людини. Це не є психічним розладом, але, навпаки, стимулює нормальне прагнення і здоровий розвиток людини. Паталогічним це почуття стає тільки тоді, коли у людині перемагає відчуття неадекватності, і це починає гальмувати її корисну активність, робить її депресивною і нездатною до розвитку. У такій ситуації комплекс меншовартості може стати одним з методом уникнути вирішення своїх труднощей. Людина з комплексом меншовартості прикидається кращою, ніж є насправді, і цей фальшивий успіх компенсує відчуття меншовартості, яке є по суті нестерпним відчуттям. У нормальної людини немає ані тіні комплексу меншовартості. Звісно, така людина прагне переважати інших у тому сенсі, що всім нам притаманні амбіції і бажання досягти успіху, допоки це прагнення не призводить до хибних оцінок, які складають основу душевних розладів.

Ознаками синдрому є прагнення «маленької людини» максимально скористатися владою (або її видимістю), яка силою обставин опинилася в його руках, і таким чином самоствердитися. Може проявляти себе у створенні штучних бюрократичних перешкод, спробах принизити людину, чіплянні до дрібниць і наданні непритаманної ваги таким дрібницям.

Дата добавления: 2015-05-22