Лекція з економіки

5.

4.

3.

2.

1.

Уряд повинен регулювати економіку, тому що сам по собі ринок із властивими йому механізмами конкуренції та саморегулювання не може вирішити багатьох важливих проблем як для суспільства в ціло­му, так і для громад окремих міст і селищ.

Наведемо деякі приклади таких невирішуваних ринком проблем.

> Жоден ринковий механізм не стимулює підприємців зберігати природне довкілля, менше його забруднювати. Навпаки, додаткові витрати, пов'язані з запровадженням так званих чистих технологій, зменшують прибутковість виробництва.

> Ринок не розподіляє ресурси на користь неприбуткових видів діяльності та тих, що можуть забезпечити приріст доходів лише у віддаленому майбутньому. За ринковими законами без відповідної оцін­ки може залишитися праця філософа або науковця, художника або композитора, адже результати їхньої діяльності формують те, що не має грошової оцінки, - культуру нації, або ж ця діяльність не зразу дає конкретні результати.

> Значна тривалість проектів та обмеженість ресурсів окремих підприємців не викликає в них бажання будувати дороги, мости, пор­ти, дамби, очисні споруди.

> Окремі економічні суб'єкти за власний кошт не розпочинають заходи з благоустрою міст, не створюють національних парків, не за­безпечують правопорядок і захист прав і свобод особистості. Причи­ною цього є неможливість стягнення плати за користування всіма зга­даними вигодами з конкретних їх споживачів, що передбачає ринок.

Оскільки описані та інші проблеми не вирішуються за ринкового саморегулювання, то відповідальність за їх розв'язання бере на себе держава (уряд).

Діяльність держави не може бути спонтанною або хаотичною. Тому уряд повинен формувати та втілювати в життя науково обґрунтовану економічну політику.

Державна економічна політика - система за­ходів, до яких удається уряд для досягнення цілей, що відображають суспільні інтереси.

Тому найважливішими елементами державної по­літики є:

• визначені цілі;

• засоби (інструменти) досягнення цих цілей.

Основними економічними цілями держави (уряду) у формуванні економічної політики стають:

• певні обсяги ВВП країни та ВВП на душу населення (одного гро­мадянина);

• повна зайнятість, або обмеження безробіття до рівня природ­ного;

• цінова стабільність, за якої інфляція не виходить за межі помір­ної.

Проміжними (неосновними) на певних етапах можуть ставати такі цілі, як обмеження коливань курсу національної валюти, подолання надмірного соціального розшарування суспільства, членство у певних об'єднаннях або міжнародних організаціях тощо.

Інструменти державного регулювання економіки різняться залеж­но від того, у межах якої політики вони здійснюються - податково-бюджетної (фінансової) чи грошової.

Здійснюючи податково-бюджетну (фінансову) політику, уряд ви­користовує такі особливі інструменти:

Схематично податково-бюджетну (фінансову) політику можна подати так (схема 8.1).

Пояснення до схеми

Схема відбиває те. що основні цілі економічної політики уряду: необхідні країні обсяги ВВП, повна зайнятість, за якої безробіття не перевищує природного рівня, стабільність цін - за податково-бюджетного регулювання економіки досягаються особливими ін­струментами.

Такими інструментами є податки, податкові пільги, державні за­купівлі товарів, соціальна допомога малозабезпеченим та незахищеним верствам населення.

Податково-бюджетна політика стає особливо дієвою, коли еко­номіка виходить із кризи. У цей час уряди зменшують податкове на­вантаження на підприємців і споживачів, розширюють коло соціальних програм для малозабезпечених верств, для безробітних тощо.

Найважливішим інструментом впливу на економіку є податки.

Податки – це обов’язкові (примусові платежі), що вносяться до державного (місцевих) бюджетів юридичними та фізичними особами.

Податками називаються обов'язкові платежі, які держава стягує з окремих осіб, підприємств, організацій у державний бюджет.

Порядок стягнення всіх видів податків, податкові ставки та подат­кові пільги впорядковуються особливим державним документом - По­датковим кодексом країни. Перший Податковий кодекс України був ухвалений наприкінці 2010 р. і набув чинності з 1 січня 2011 р. До цього часу стягнення різних податків здійснювалося за окремими законами.

Податкова система будь-якої країни передбачає стягнення різних видів податків. Основними з них с такі:

• Особистий прибутковий податок, або податок з фізичних осіб. Платниками податку є фізичні особи - наймані працівники. а також підприємці як власники особистих доходів, одержаних за виконувані ними функції управління.

• Податок на прибуток корпорацій, або податок на прибуток підприємств. Платниками цього податку є юридичні особи - під­приємства, установи. Об'єктом оподаткування - тим, з кого стя­гується податок, є прибуток корпорації (підприємства) незалеж­но від сфери діяльності.

• Податок на майно або капітал. Платниками цього податку ста­ють власники майна та капіталу - землі, будинків, транспортних засобів, будівель, споруд, устаткування тощо. Податок виконує перерозподільну функцію, оскільки дає можливість поповнювати державний бюджет за кошт багатших громадян-власників майна та капіталу. Так створюється джерело для соціальних виплат біднішим верствам суспільства.

• Акциз. Є податком на споживання, що стягується в момент придбання певного товару й означає фактичне вилучення з до­ходу споживача. Акциз стає частиною ціни (процентом ціни) не всіх, а лише деяких, так званих підакцизних, товарів. Зазвичай такими товарами є горілчані, тютюнові вироби, ювелірні при­краси тощо. Перелік таких товарів визначається урядом.

• Податок на додану вартість (ПДВ). Сплачується з усіх товарів, тому його називають універсальним акцизом. Оскільки ПДВ за­кладається в ціну товарів, що купуються кінцевими споживачами, то саме вони стають фактичними платниками цього податку. Продавці зазвичай зазначають на товарних чеках та ярликах дві ціни - без ПДВ та з ПДВ, намагаючись підкреслити цим те, що саме податок на додану вартість збільшує ціну для споживача.

• Податок (податки) із соціального страхування. Стягується з метою формування фондів соціального страхування. Є стра­ховим внеском, що визначається планами обов'язкового пенсійного, медичного, на випадок безробіття тощо страхування. Плат­никами податку стають і підприємці, і наймані працівники.

Мито. Зазвичай є податком на товари, що імпортуються, але іноді встановлюється й на експортовані товари. Платниками ім­портного мита стають підприємці, що ввозять товар з-за кор­дону, тому він може виконувати функцію захисту вітчизняних виробників від конкуренції іноземних. Але імпортне мито, яке робить імпортовані товари дорожчими, зрештою, сплачує спо­жива ч товару.

З 1 січня 2011 року в Україні стягуються такі основні податки:

- податок на доходи з фізичних осіб;

- податок на прибуток підприємств;

- податок на додану вартість;

- акцизний податок;

- мито;

- плата за землю;

- екологічний податок;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва;

- єдиний соціальний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Кожен податок стягується за певною податковою ставкою. По­даткова ставка - це частка доходу у відсотках, яка відраховується платниками до державного бюджету.

Саме на величину стягнутих податків зменшується дохід у роз­порядженні кожного економічного суб'єкта.

Кількісні значення податкових ставок для різних податків зафік­совані в податковому законодавстві. Знаючи податкові ставки, можна визначити суму відрахувань податку до бюджету, відповідно, на цю суму зменшується дохід, який залишається в розпорядженні особи.

Податкова пільга - це перевага, яку дістають від уряду лише деякі платники податків, якщо це відповідає економічним інтересам та цінностям суспільства.

До найчастіше використовуваних урядом по­даткових пільг належать такі:

• Неоподатковуваний мінімум заробітної плати - передбачає, що з податкової бази (грошової суми, яка оподатковується) виключа­ється частина доходів, яка тотожна мінімальній заробітній платі. Існує світовий досвід установлення мінімальної неоподатковуваної заро­бітної плати на рівні прожиткового мінімуму для громадян країни.

• Капітальні знижки - щорічне зменшення оподатковуваного при­бутку на ту частину, що одержана від використання устаткування, яке забезпечує енергозбереження або незабруднення довкілля.

• Податковий кредит - зменшення суми оподатковуваного при­бутку на величину інвестицій та видатків на науково-дослідні та конструкторські розробки.

• Соціальні знижки - зменшення оподатковуваного прибутку на величину тих витрат, що забезпечують здійснення певних со­ціальних програм, наприклад, працевлаштування молоді, людей з обмеженими можливостями, благодійництво та меценатство.

Крім податків як інструмент податково-бюджетної політики, як уже зазначалося, використовуються державні закупівлі та соціальні транс­ферти.

Державні закупівлі - це видатки бюджету на придбання речей та послуг, що пов'язані зі створенням суспільних благ, про які йтиметься далі. Зазвичай для здійснення державних закупівель уряд провадить конкурси (тендери) для відбору продавців, що запропонують ліпшу якість товарів за меншої ціни.

Соціальні трансферти - це різні види допомоги у грошовій або речовій формі, які безоплатно одержують громадяни країни. Один з видів такої допомоги - виплати з безробіття. Громадяни можуть також одержувати соціальну допомогу на дітей, непрацездатних членів родини, для відшкодування частини комуналь­них платежів тощо.

Податки, державні закупівлі, соціальні трансферти є важливими складниками державного бюджету.

Державний бюджет - це голов­ний фінансовий документ країни, в якому відображені джерела дер­жавних ресурсів та напрямки їх використання.

Спрощену форму дер­жавного бюджету демонструє схема 8.2.

Державний бюджет

Надходження Т	Видатки С
• податкові	• державні закупівлі товарів та послуг
• неподаткові	• державні інвестиції
	• соціальні трансферти
	• виплати з обслуговування державного боргу

Податки є важливим елементом середовища, в якому працюють підприємці. Привабливість або непривабливість країни для ведення бізнесу за показниками стягнення податків визначає місце країни у світовому рейтингу. Україна в міжнародному рейтингу «Сплата податків - 2010» на тлі інших пострадянських країн посідала таке місце (табл. 8.1):

Таблиця 8.1. Дані світового рейтингу «Сплата податків – 2010»

Країна	Кількість податкових платежів	Частка прибутку, щ о сплачується у вигляді податків	Місце країни в загальному рейтингу
Естонія		49,1
Латвія		33,0
Литва		42.7
Казахстан		35,9
Грузія		15.3
Російська Федерати		48,3
Вірменія		36,2
Україна		57.2
Білорусь		99,7

Низький рейтинг України у створенні умов для ведення біз­несу через сплату податків зумовлювався не стільки часткою прибутку, який вилучався через податки, скільки дуже великою кількістю податкових платежів та неузгодженістю податко­вого законодавства. За новим Податковим кодексом передбача­ється сплата 18 податків і платежів.

Якщо дефіцити бюджетів одних періодів не компенсуються (від­шкодовуються) профіцитами інших періодів, то держава фінансує брак коштів за допомогою внутрішніх (у власних громадян) та зовніш­ніх (в іноземців) запозичень. У такий спосіб виникає державний борг.

Підтвердженням існування боргу є державні облігації, за якими держава сплачує проценти. Після настання терміну повернення боргу уряд викуповує державні облігації.

Державний борг і дефіцит державного бюджету пов'язані як при­чина та наслідок: борг виникає, тому що є дефіцит: що довше збе­рігатиметься дефіцитний бюджет, то більшим стає борг держави.

Здійснюючи грошову політику, уряд використовує зміну грошово­го пропонування - кількості грошей в обігу. Для цього він застосовує такі інструменти, як грошова емісія, купівля-продаж валюти, регу­лювання діяльності комерційних банків. Схематично грошову політику можна зобразити так (схема 8.4).

Пояснення до схеми

Схема демонструє те. що основні цілі економічної політики уряду бажані показники ВВП, зайнятості та цін - у межах грошової по­літики досягаються через зміни грошового пропонування. Для змін грошового пропонування використовують три основні за­соби: емісію, операції з валютними резервами, регулювання діяль­ності комерційних банків.

Емісія грошей - випуск додаткових грошей, що здійснюється центральним банком країни.

Операції з валютними резервами передбачають, що коли цент­ральний банк продає валюти інших країн за національні гроші, то кіль­кість грошей в обігу зменшується. Копи ж він купує валюти інших країн і поповнює державні резерви, то кількість національних грошей в обігу збільшується.

Як пояснювалось у темі 3, комерційні банки створюють гроші у формі поточних, короткострокових і довгострокових рахунків, що є елементами грошових агрегатів МІ, М2. МЗ. Тому, впливаючи на діяльність комерційних банків, національний банк може сприяти збільшенню саме цих елементів грошового пропонування. Способами такого стимулювання є зменшення норми обов'язкових грошових ре­зервів, які повинен мати кожний комерційний банк, або пом'якшення вимог на одержання ліцензії на банківську діяльність.

З усієї сукупності благ - речей та послуг, якими ми користуємося, можна виокремити особливі блага, щомають назву суспільних. Їхньою протилежністю є приватні блага.

Суспільні блага мають такі відмітні ознаки:

- їх створення і споживання відповідають суспільним інтересам, оскільки без них суспільство не могло б існувати як спільнота цивілізованих людей;

- вони спрямовані на колективні потреби, для яких індивідуальне (приватне) задоволення було б або неможливим, або еконо­мічно недоцільним;

- частку споживання цих благ конкретним споживачем визначити важко або взагалі неможливо;

- з ними пов'язані значні позитивні зовнішні ефекти для суспіль­ства, тому втрати від недостатнього їх виробництва є набагато більшими, ніж витрати на виробництво.

Позитивні зовнішні ефекти - це додаткові вигоди, що має суспіль­ство, громада від виробництва лише певних речей та послуг. До таких, приміром, належить освіта, її розвиток робить суспільство не тільки багатшим через вищу продуктивність праці, а й більш цивілізованим, придатним для комфортного існування, безпечним для всіх громадян.

Усі згадані особливості суспільних благ пояснюють доцільність їх виробництва під контролем держави та з використанням ресурсів, якими вона володіє. Суспільними благами зі згаданими ознаками є:

- освіта;

- фундаментальна наука;

- культура (музеї, архіви, театри, філармонії тощо);

- збережене довкілля (національні парки, заповідники, чисті вода та повітря, флора та фауна тощо);

- благоустрій міст і селищ;

- правопорядок та справедливий судоустрій;

- захист прав і свобод особистості;

- національна безпека.

Ясна річ, що основним джерелом фінансування суспільних благ має бути державний бюджет.

Одним із завдань уряду є забезпечення ефективності господа­рювання в межах усієї національної економіки. Економіка не може бути ефективною в умовах незахищеної конкуренції та панування монопо­лій. Адже ринкова конкуренція має тенденцію до затухання, а ринкові суб'єкти-конкуренти тяжіють до змов, які б зменшували їхні витрати на здійснення конкурентної боротьби.

Політика, яка спрямована на захист конкуренції та обмеження мо­нополізму, називається антимонопольною.

Для здійснення антимонопольної політики взаконодавстві визна­чають:

- граничну частку ринку, яка може належати окремому вироб­никові і після досягнення якої він [виробник] вважається моно­полістом. За українським законодавством монополістом стає підприємство, якому належить 35 % ринку;

- види зловживань монопольним становищем, які тягнуть за со­бою відповідальність і передбачають компенсацію. Зловживан­ня монопольним становищем - це необґрунтоване завищення цін, нав'язування споживачам додаткових зобов'язань, обме­ження виробництва та відмова продавати товар, коли немає альтернативи його придбання є інших продавців, створення перепон для входження нових виробників на ринок.

Органи державної влади, які виявили зловживання за результа­тами антимонопольних розслідувань, можуть примусово обмежити ці­ни на продукцію монополіста або домогтися примусового поділу великої компанії на кілька менших.

Тема: «Міжнародна торгівля, валютні відносини, рух капіталів між країнами»

План:

1. Сучасне світове господарство: характерні риси

2. Міжнародна торгівля та її сучасні форми. СОТ

3. Міжнародні валютні відносини

4. Міжнародний рух капіталів. Платіжний баланс країни

5. Міжнародні фінансово-кредитні організацій та їх діяльність

Дата добавления: 2015-05-22