Методи регулювання платіжного балансу

Способи балансування сальдо платіжного балансу.

При визначенні сальдо платіжного балансу, його статті розділяються на основні і балансуючі.

В числі основних статей операції, які впливають на сальдо платіжного балансу і які мають відносну самостійність є: поточні операції і рух довгострокового капіталу.

До балансуючих статей відносяться операції, які не мають самостійності або володіють обмеженою самостійністю.

Ці статті характеризують методи і джерела погашення сальдо платіжного балансу і включають:

· рух валових резервів;

· зміни короткострокових активів;

· окремі види іноземної допомоги;

· внутрішні державні позики;

· кредити міжнародних валютно-кредитних організацій.

Підсумкові показники основних і балансуючих статей взаємно погашають один одного, тобто формально платіжний баланс урівноважується. Якщо платежі перевищують поступлення по основних статтях, то виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей, які характеризують джерела і методи регулювання сальдо платіжного балансу. Традиційно для цього використовують позики і ввіз підприємницького капіталу. Це є тимчасовий метод балансування платіжного балансу, оскільки країни-боржники зобов’язані виплачувати відсотки, дивіденди, а також суму позики.

Новим засобом покриття пасивного сальдо балансу стали короткотермінові кредити по угодах «своп», які взаємно надаються Центральними банками в національній валюті.

Для покриття тимчасового дефіциту платіжного балансу МВФ надає засновникам Фонду резервні (безумовні) кредити (в розмірах 25 відсотків їх квоти).

Промислово розвинуті країни мобілізують для погашення дефіциту платіжного балансу засоби на світовому ринку позичкових капіталів у вигляді кредитів банківських консорціумів, облігаційних позик.

Крайнім методом балансування платіжного балансу є використання країною своїх офіційних золотовалютних резервів.

З 70-х років для придбання іноземної валюти, необхідної для покриття дефіциту платіжного балансу стали використовувати СПЗ, шляхом переводу їх з рахунку однієї країни на рахунок іншої в МВФ.

З 1979 року для покриття тимчасового дефіциту платіжного балансу використовують також ЕКЮ, ЄВРО в ЄВС.

Остаточним засобом для погашення дефіциту платіжного балансу служить іноземна допомога в формі субсидій і подарунків.

Допоміжним засобом балансування платіжного балансу є продаж іноземних і національних цінних паперів за іноземну валюту.

Платіжний баланс з давніх давен є одним із об’єктів державного регулювання.

Це обумовлено такими причинами.

По-перше, платіжним балансам притаманна неврівноваженість, яка проявляється при тривалому і великому дефіциті в одних країн і надзвичайно активному сальдо в інших. По-друге, після відміни золотого стандарту в 30-х роках 20 століття стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє вкрай слабо. По-третє, в умовах інтернаціоналізації господарських зв’язків підвищилось значення платіжного балансу в системі Державного регулювання економіки.

Матеріальною основою регулювання платіжного балансу служать.

1. Державна власність, в тому числі офіційні золотовалютні резерви.

2. Зростання частки (до 40-50%) національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет.

3. Безпосередня участь держави у міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів, кредитора, гаранта, позичальника.

4. Регламентація зовнішньоекономічних операцій з допомогою нормативних актів і органів державного контролю.

При регулюванні платіжного балансу виникає проблема: – які країни (ті що мають активне сальдо чи ті. що мають дефіцит) повинні вживати заходи по його вирівнюванню.

Країнами з дефіцитом платіжного балансу, як правило, застосовуються наступні заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивозу капіталу.

Дефляційна політика. Політика направлена на скорочення внутрішнього попиту, включає обмеження бюджетних видатків переважно на громадські цілі, заморожування цін і заробітної плати.

Одним із основних її інструментів служать фінансові грошово-кредитні заходи:

· зменшення бюджетного дефіциту;

· зміни облікової ставки центрального банку (дисконтна політика);

· кредитні обмеження;

· встановлення меж росту грошової маси.

Девальвація. Зниження курсу національної валюти направлено на стимулювання експорту і стримування імпорту товарів. Щоправда, роблячи дорожчим імпорт, девальвація може призвести до зростання витрат виробництва вітчизняних товарів, до підвищення цін в країні і втрату отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках.

Валютні обмеження. Блокування валютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортером, сконцентрування валютних операцій в уповноважених банках, які направлені на усунення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу і стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів.

Дата добавления: 2015-05-22