Ренесанс в українській культурі

Ренесансні впливи вже на початку ХVІ ст. позначились на українській культурі, певною мірою, завдяки польській культурній експансії, що особливо помітно в архітектурі, скульптурі, містобудуванні західноукраїнських земель.

Водночас специфічна ренесансність української культури кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. полягала саме у прагненні звільнитись від польської “культурної опіки”, формуванні культури національного відродження, що так яскраво виявилося у діяльності братств, розвитку полемічної літератури, православної освіти та книгодрукування.

Незважаючи на всі наступні перебудови і руйнування і сьогодні окремі площі і вулиці таких міст, як Львів, Жовкла, Кам’янець, Броди залишають неповторне враження куточків Ренесансу. Місто Острог було справжнім ренесансним центром у Східній Європі і заслужено називалося “волинськими Афінами”. Найкращі споруди острозького замку – Кругла Башта і Луцька брама без перебільшення належать до визначних споруд Європи доби Відродження.

На 70-90 рр. ХVІ ст. припадає найбільший розквіт громадянського та культового будівництва в ренесансному стилі у Львові. Створюється ансамбль будинків на площі Ринок, перлиною якого вважається “Чорна кам’яниця” (1588-1589 рр. архітектор П.Римлянин та ін.), Успенська церква (архітектори П.Римлянин, А.Прихильний), вежа Корнякта (архітектор П.Барбон), каплиця Трьох Святителів (архітектор П.Красовський).

Справжніми шедеврами українського мистецтва початку ХVІІ ст., пронизаними ідеями Відродження, є три іконостаси: П’ятницької та Успенської церков у Львові та церкви Святого Духа в Рогатині. У створенні обох львівських іконостасів ймовірно брали участь видатні українські майстри Лаврентій Пухало і Федор Сенькович.

Портретний живопис у другій половині ХVІ ст. поступово висувається на одне з провідних місць в малярстві. Серед відомих світських портретів, виконаних в реалістичному ренесансному дусі, - зображення Стефана Баторія (1576), створене львів’янином Степановичем, портрети воєводи Івана Даниловича (1620 р.), знатних міщан Костянтина та Олександра Корняктів (20-30 роки ХVІІ ст.), намальовані невідомим майстрами. До останніх зразків ренесансного портрету відносять також твори київської художньої школи 40-х років ХVІІ ст. – це зображення Петра Могили, Захарія Копистенського, Єлисея Плетенецького та інших видатних діячів української культури того часу.

Наприкінці ХVІ - на початку ХVІІ ст. освіта стає одним із найважливіших засобів в боротьбі проти полонізації і окатоличення за збереження етнічної цілісності України. Діяльність, що її започаткували і розгорнули в цей час братства на ниві освіти, науки, книгодрукування, дає право віднести їх до організацій ренесансного зразка.

Саме при братствах почали свою діяльність найвизначніші представники української культури кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. – Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іван Борецький та ін. Всі вони, як і тогочасні керівники братств, є типовими людьми Відродження.

У 1585 р. львівське Успенське братство організувало перший в Україні утримуваний на громадські кошти всестановий навчальний заклад, в якому початкове навчання поєднувалося зі школою вищого типу. Слідом за цим братські школи почали з’являтись і в інших містах західноукраїнських земель та Правобережжя.

Не можна не згадати про знамениту Острозьку вищу школу, засновану близько 1576 р. під патронатом К.Острозького. Саме тут визрівала духовна еліта української нації. Викладачами академії були Герасим Смотрицький, Кирило Лука ріс, Дем’ян Наливайко, Клірик Острозький. Серед вихованців – Іван Борецький, Петро Сагайдачний, Мелетій та Степан Смотрицькі.

Важко переоцінити роль у становленні книгодрукування в Україні особистості Івана Франка. Переїхавши до Львова у 1572 р. і будучи вже досвідченим фахівцем друкарської справи, І.Федоров за допомогою міщан засновує друкарню і протягом 1574 р. створює перші українські “Апостол” і “Азбуку”, що мало величезну роль не лише в культурі, а і у становленні національної самосвідомості українців. Але справжнього розмаху ренесансна особистість І.Федорова набула в Острозі під опікою Костянтина Острозького – Лоренцо Медичі української культури. Однією з шести книг Івана Федорова, що побачили світ в Острозі, є знаменита Острозька біблія (1581 р.), яка стала шедевром друкарського мистецтва ХVI ст. Підкреслюючи символічне значення цієї книги для всієї нації, видатний український культуролог Євген Маланюк писав: “Острозька біблія і закурений порохом козацький мушкет – це могло б бути гербом тієї вікопомної доби на переломі ХVI-ХVIІ ст.”.

Ренесанс в українській культурі став результатом складного і тривалого процесу взаємодії вітчизняної та зарубіжної культури. І хоч українські митці не сформували цілісної ренесансної або стилю, проте, творчо переробивши кращі досягнення західної Європи, насамперед Італії, використали їх для розвитку власної нації. Своєрідність і драматизм Ренесансу в Україні полягає і в тому, що своєї вершини він досягає в період кризи західного гуманізму, панування контрреформації, національних і релігійних воєн, в одній із яких український народ виборював своє право на існування.

Зазнавши свіжого подиху європейського Ренесансу українська культура розвивалась своїм шляхом, трансформуючись в культуру національного відродження. Вона стала основою державного відродження.

Тема 5. КУЛЬТУРА НОВОГО ЧАСУ (XVIІ–XVIІІ ст.)

1. Риси новочасної культури XVIІ ст.

2. Стиль бароко в культурі XVIІ– XVIІІ ст.

3. Просвітництво та його основні засади. Енциклопедизм.

Визначальною передумовою культурного поступу за нових часів став бурхливий розвиток капіталістичних відносин, який привів наприкінці XVI – першій половині XVIІ ст. до буржуазних революцій в Нідерландах та Англії. Вершиною цього епохального періоду в історії людства стала Велика Французька революція (1789 р.), з якою завершується становлення суспільно-економічних та політичних відносин і відповідно пов’язується кінець першого періоду розвитку європейської культури нового часу. Не стоїть осторонь європейських соціально-економічних перетворень і Україна. Національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького (1648–1657) підняла до політичної та культурної творчості широкі верстви населення, сприяла консолідації українського суспільства, стала складовою суспільно-політичного оновлення Європи.

XVIІ–XVIІІ ст. важливі з точки зору зародження і утвердження раціоналістичного світогляду, наукових методів пізнання, розвитку експериментального фізико-математичного природознавства. Зокрема, XVIІ ст. можна охарактеризувати як епоху потужної наукової революції, а XVIІІ ст. – як вік Просвітництва.

В європейській культурі цієї доби побутують різні мистецькі стилі: бароко, рококо, класицизм, які відповідали духові Нового часу. В Україні значного поширення набуває стиль бароко, з виразною національною специфікою, оформлюючись у самостійний напрям в європейському культурному просторі. Українське бароко формує та задовольняє не лише художньо-естетичні смаки суспільства, але й виконує об’єднавчу функцію, консолідує національні сили навколо творення та захисту надбань вітчизняної культури.

Дата добавления: 2015-05-22