Навчально-методичний комплекс курсу

Вивчи!

7.1 Проблема втоми належить до найскладніших у фізіології і психології праці. Систематичне вивчення процесів втоми началось з середини XIX ст. і триває досі.

Відомо понад 100 визначень поняття “втома”. Спільним із них є констатація таких сторін втоми як:

· Зниження працездатності людини;

· Вплив на розвиток втоми виконуваної роботи;

· Тимчасовий, зворотний характер працездатності.

Тому найбільш загальним є визначення втоми як тимчасового зниження працездатності внаслідок інтенсивної або тривалої роботи, яке виявляється в зниженні кількісних і якісних показників роботи і погіршення координації робочих функцій.

Фактори втоми пов’язані як з трудовою, так і з виробничою діяльністю людини. Втома, яка розвивається під впливом трудової діяльності, характеризується як професійна або виробнича, на відміну від загальної втоми, зумовленої життєдіяльністю людини.

Стомлення працівника і величина втоми певною мірою залежать від таких індивідуальних особливостей людини, як фізичний розвиток, стан здоров’я, вік, інтерес до роботи і мотивації, вольових рис характеру, типа нервової системи.

Сучасні уявлення про втому базуються на центрально-нервовій коецепції. Обгрунтування її дав М. І. Сєченов. Вона розроблялась в працях І. П. Павлова, М.Є Введенського, О.О.Ухтомського, М.І. Виноградова, П.К. Анохіна, С. О. Косилова та інші.

Суть її зводиться до таких висновків:

· Основна вага в механізмі втоми належить корковим центрам, які мають найменьший рівень працездатності, несуть велике навантаження, пов’язане з переробкою різної інформації і регулюванням роботи всіх органів і систем організму.

· Зрушення в стані периферійних апаратів є вторинними і залежать від зміни в нервових центрах (робота м’язів змінюється під впливом розумової втоми).

· в цілісному організмі людини втоми не знаходиться в прямій залежності від накопичення метаболітів. Людина втомлюється і при виконанні легкої і розумової роботи, коли відсутнє накопичення в м’язах молочної кислоти.

· Причиною втоми є критична величина затрат функціональних ресурсів і формування нейрофізіологічного конфлікту між діяльністю і відновлювальними процесами. Загострення якого супроводжується дискоординацією і дефіцитом тонізуючої нервової імпульсації.

Залежно від характеру роботи, вихідного функціонального стану працівника втома може досягати різної глибини, переходити у хронічну втому, або перевтому.

1.2 Втома характеризується суб’єктивною і об’єктивними показниками.

Суб’єктивною ознакою втоми є відчуття стомленості, яке переживається працівником як своєрідний психічний стан. Його компонентами є:

- відчуття знесилення, коли людина відчуває, що не в змозі належним чином продовжувати роботу;

- нестійкість і відволікання уваги;

- порушення в моторній сфері-рухи стають поспішними, нескоординованими;

- послаблення волі, рішучості, витримки, самоконтролю.

- сонливість.

Слід також мати на увазі, що суб’єктивні оцінки втоми залежать від мотивації, заінтересованості в роботі, рівня домогати і мотивації, емоційного стану.

До об’єктивних критеріїв втоми відносяться:

- показники ефективності роботи;

- зміни в різних фізіологічних системах і психічних функціях.

Залежно від особливостей праці втома може развиватися з різною швидкістю і досягати різного степеню глибини.

Розрізняють чотири ступені втоми:

- втома першого ступеню (маловиражена), або фаза початкових порушень реакції.

- втома другого степеню (помірна), характеризується незначним зниженням працездатності і витривалості;

- втома третього ступеню (виражена) характеризується відчутним зменшенням працездатності і витривалості рухового апарату. Мають місце чітко виражені парадоксальні реакції;

- втома четвертого ступеню (сильно виражена) супроводжується ультрадоксальними реакціями, що призводить до помилок, аварій тощо.

Критерії оцінки ступеню втоми за фізіологічними і психологічними показниками.

Ступінь втоми	Зміна показника в кінці робочого дня, %
СМ3	КП	ПЗМР	СЗМР	ПУ	КЧЗМ
Маловиражена(I)	до 5	до 5	до 3	до 3	до 5	до 2
Помірна(I I)	6-20	6-20	4-15	4-15	6-20	3-8
Виражена (I I I)	21-35	21-35	16-30	16-30	21-40	9-15
Сильновиражена (IV)	>35	>35	>31	>31	>41	>16

СМ3-стандартно м’язово зусилля;

КП-об’єм короткотривалості пам’яті;

ПЗМР, СЗМР-час простої і складної зорово-моторної реакції;

ПУ-час переключання уваги;

КЧЗМ­-критична частота злиття мерехтінь.

1.3 Заходи по бородьбі з втомою спрямовуються на:

- віддалення розвитку втоми в часі;

- недопущення глибоких стадій втоми і перевтоми працівників;

- прискорення відновлення працездатності.

Боротьба з втомою в першу чергу зводиться до покращення умов виробничого середовища. Важливе значення має раціоналізація трудових процесів. Особливу роль відіграє ритм і темп роботи. Віддаленню втоми сприяють фактори, які діють на нервово-м’язові системи, емоційний стан. Одним з основних організаційних заходів збереження працездатності є впровадження раціональних режимів праці і відпочинку.

Запам’ятай поняття:

Виробнича втома; центрально-нервова концепція втоми; загальна; локальна; психічна втома; перевтома.

Перевір себе!

1. У чому полягає суть втоми?

2. Обгрунтуйте центрально-нервова концепцію втоми.

3. У чому виявляються особливості розвитку втоми при різних видах праці?

4. Основні показники втоми.

5. Чим відрізняється втома від перевтоми?

6. Заходи по запобіганню перевтомі працівників на виробництві.

Література.

1. Китов А. И. Экономическая психология.- М. Экономика, 1987, с 17-47

2. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці: навчальний посібник.-К.:КНЕУ, 2000, с. 137-151

3. Саноян Г. Г. Создание условий оптимальной работоспособости на производстве (психофизиологический аспект). – М.: Экономика, 1978-168 с.

«Філософія науки»

(за вимогами кредитно-модульної системи)

Навчально-методичний комплекс розробила: Харченко Ю.В.

Кіровоград - 2011

УДК
ББК

Навчально-методичний комплекс курсу. КДПУ. 2011. - с.

Розробники: канд.. філософ. н, доцент Харченко Ю.В.

Рецензенти:

Затверджено методичною радою (КДПУ, факультету історії та права)

Протокол № ___від _______________________2011р.

ББК
© КДПУ, 2011

СТРУКТУРА ПРОГРАМИ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«Філософія науки»

1. Опис навчальної дисципліни

Найменування показників	Галузь знань, напрям підготовки, освітньо-кваліфікаційний рівень	Характеристика навчальної дисципліни
денна форма
Кількість кредитів – 4,5	Галузь знань:	Нормативна
Напрям підготовки:
Модулів – 1	Спеціальність (професійне спрямування): додаткова спеціальність/ спеціалізація	Рік підготовки: 5-й
Змістових модулів – 3
Загальна кількість годин – 48
Лекції 12 год.
Тижневих годин для денної форми навчання: аудиторних – 30 самостійної роботи студента – 18	Освітньо-кваліфікаційний рівень:
Практичні, семінарські 18 год.
Лабораторні 0 год.
Самостійна робота 18 год.
Індивідуальні завдання: 0 год.
Вид контролю: залік

2. Мета та завдання навчальної дисципліни

Метою навчальної дисципліни «Філософія науки» є виявлення специфіки інтелектуальної діяльності в умовах нового типу суспільства (інформаційного), що формується.

Завдання:

§ Показати, що наука – одна з найдавніших сфер діяльності в історії людства, що вона виступає в сучасних умовах не лише особливою практикою, а і найвищою сферою інтелектуальної творчості;

§ Сприяти розумінню того, що наука є значущою як в побутовому житті, так і в усіх інших соціальних сферах, що вона сприяє вдосконаленню техніки і технологій;

§ Спонукати студентів до ґрунтовного аналізу, до вироблення наукової рефлексії;

§ Довести, що застосування наукових методів та знань може допомогти кожній людині стати професіоналом у будь-якій сфері діяльності;

§ Виховати свідоме ставлення до інформації, виробити науковий підхід до її відбору з огляду на те, що в сучасних глобалізаційних умовах основними домінантами суспільного буття стають: містифікація фактів, масовість, стереотипність мислення, інформаційне насилля, інфляція слова тощо.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати:

· понятійно-категоріальний апарат філософії науки;

· предмет, метод, функції філософії науки;

· особливості та ключові аспекти гносеології та епістемології, методології, логіки;

вміти:

· грамотно застосовувати понятійно-категоріальний апарат;

· поставити й аналізувати наукову проблему, застосовувати методи наукового пізнання, розрізняти основні методологічні принципи й підходи.

3. Програма навчальної дисципліни

Вступ.

Вивчення курсу «Філософія науки» є важливим чинником інтелектуального та духовного розвитку студентства, формуванням у студентів здатності до адекватного розуміння та розв’язання теоретичних, методологічних, світоглядних проблем сучасної науки.

Запропонована програма створена таким чином, щоб надати студентам цілісний виклад основних проблем філософії науки на рівні об’єктивного, ідеологічно незаангажованого сучасного бачення проблем сучасної науки. Водночас програмою передбачено ознайомити студентів із наявною різноманітністю сучасних наукових та філософських концепцій, щоб розкрити поліфонізм і плюралізм наукового та філософського мислення, надати можливість їх альтернативного сприйняття. Курс покликаний синтезувати набуті знання з фахових та гуманітарних дисциплін у цілісне світосприйняття з метою створення підґрунтя методологічного та гуманітарного компонентів магістерського рівня підготовки спеціалістів.

РОЗДІЛ І

Наука як об'єкт філософського дослідження.

Тема 1. Витоки й становлення філософії науки.

Наука як соціальний та історичний феномен. Передумови становлення науки. Донаукові форми знання. Місце науки в системі духовної культури. Основні функції науки. Цілі та пріоритети науки. Позитивні та негативні фактори розвитку науки. Вплив науки на спосіб життєдіяльності сучасної людини.

Принципи класифікації наук. Внутрішні фактори еволюції науки: ідеали, норми, цінності. Глобальні регулятиви наукової діяльності: наукова картина світу, стиль мислення, науково-технічна політика суспільства. Рух науки: школи, напрями, концепції, дослідницькі програми. Наукознавство як наука про науку: проблеми, методи, напрями досліджень. Наука й філософія. Історія й філософія науки як етапи її самопізнання.

Визнання соціально-економічної культурно-історичної детермінованості еволюції науки. Детермінованість історії науки когнітивними факторами. Парадокс існування взаємозв'язку практичної та пізнавальної діяльності поряд із поширенням процесів випередження теорією практики.

Проблема неоднозначності світоглядних інтерпретацій новітніх досягнень науки. Мотиваційний зміст інноваційного процесу в науці. Моральні та правові регулятиви розвитку науки.

Тема 2. Філософія науки та історія філософії.

Особливості виникнення та формування науково-теоретичного мислення. Філософські засади наукової проблематики. Математичні надбання піфагорійської школи. Проблема нескінченності в постановці елеатів. Наукові програми Демокріта, Платона, Аристотеля.

Філософсько-теологічний контекст розвитку наукового мислення в середні віки. Герменевтичний характер природознавства. Гуманістична спрямованість наукового пізнання у Відродженні. Проблема нескінченності у філософії Відродження (Кузанський, Копернік, Бруно). Природа як математичний універсум. Філософські засади нової математики. Відділення фізики від метафізики: Г.Галілей. Світоглядні засади наукової революції XVI - XVII ст.

Формування поняття науки Нового часу. Становлення класичного ідеалу наукової раціональності. Емпіризм та раціоналізм як його варіанти. Проблема методу в філософії Нового часу. Індуктивний метод Ф.Бекона. Метафізичне обґрунтування наукового дослідження Декартом. Картезіанська концепція науки. Ідея створення загальної універсальної науки (Г. Лейбніц). Філософське обґрунтування атомізму XVII ст. Філософські засади наукової програми І.Ньютона.

Трансцендентальний спосіб обґрунтування І.Кантом можливості теоретичного природознавства. Обґрунтування філософії як науки: Г.Гегель. Марксистська концепція науки. Позитивістська програма перетворення філософії. Неопозитивістський аналіз науки. Феноменологічна філософія науки Е.Гусерля як спроба подолання кризи європейських наук. Концепція історико-гуманітарного знання в герменевтичній філософії Г.Гддамера. Структуралізм як методологія гуманітарного пізнання. Аналіз історії розвитку наукового знання в епістемологічному неораціоналізмі М.Фуко.

Обмеження наукової раціональності в контексті розвитку філософії XX ст. Ірраціоналізм як альтернатива раціоналізму в філософії й культурі. Свобода наукової творчості і моральні регулятиви розвитку наукового пізнання. Герменевтична онтологія М.Хайдеггера. Герменевтика символів П. Рікера.

РОЗДІЛ ІІ

Філософія науки як універсальна методологія.

Тема 1. Основні методологічні напрямки.

Поняття наукового відкриття в індуктивізмі. Проблема обґрунтування істинності "фактуальних" положень. Принципи редукції, верифікації, демаркації.

Проблема індуктивного впорядкування фактів. Розробка проблем методології (О.Конт), логіки (Дж.С.Мілль, Г.Спенсер).

Принципи емпіріокритицизму Р.Авенаріуса: учення про принципову координацію, принцип найменшої витрати сил. Принцип економії мислення й теорія елементів досвіду Е.Маха.

Прагматизм: доктрина Ч.С.Пірса концепція В.Джеймса; інструменталізм Дж.Дьюі. Поняття "корисність істини".

Розвиток математики й логіки на поч. XX ст. та їх зв'язок з філософією науки. "Логіко-філософський трактат" Л.Вітгенштейна. Логічний атомізм Б.Рассела. Логічний емпіризм Віденського кола.

Критика можливостей гносеології Р.Карнапом. Програма аналізу мови науки. Синтаксичний і семантичний аналіз структури наукового знання. "Філософія аналізу" Е.Мура. Аналітична філософія Куайна. Філософія лінгвістичного аналізу.

Засади конвенціоналізму в доктрині А.Пуанкаре (питання про природу математичного знання та проблема інтуїції). Співвідношення фактів і узагальнень. Проблема об'єктивності істини. Криза фізики й проблема відносності істини.

Фальсифікаціоністська теорія К.Поппера. Принцип фальсифікації.

Методологія дослідницьких програм І.Лакатоса.

РОЗДІЛ ІІІ.

Філософія науки та методологія парадигмальних наук

Тема 1. Філософія науки та методологія фізики: взаэмовплив і суперечності.

Класичний, некласичний та постнекласичний етапи в розвитку фізики, стилі наукового мислення й картини світу.

Концепція множинності світів та її філософські засади. Єдність багатоманітності у світі. Світ та Універсум. Світ, що самоорганізується як ціле і на різних рівнях його структурної організації.

Проблеми простору і часу в історії філософії й фізики. Суб'єктивне і об'єктивне абсолютне і відносне як характеристики простору і часу у філософських засадах різних фізичних картин світу. Проблема незворотності часу в класичній, некласичній та сучасній фізиці. Проблема скінченності та нескінченності простору й часу в контексті космологічних уявлень класичних механістичних (Галілей, Ньютон Лаплас, Больцман) некласичних релятивістських (Ейнштейн, Мінковський, Фрідман) і постнекласичних (Вайнберг, Лінде) уявлень.

Типи цілісності систем що самоорганізуються. Філософські проблеми квантової теорії. Дискусія Н.Бора й А.Ейнштейна. Парадокс А.Ейнштейна, Подольського, Розена.

Проблеми причинності і детермінізм у класичній, некласичній та постнекласичній фізиці. Нелінійна термодинаміка та розв'язання проблеми теплової смерті Всесвіту.

4. Структура навчальної дисципліни

Назви змістових модулів і тем	Кількість годин
усього	у тому числі
л	п	лаб.	інд.	с.р.
Модуль 1
Змістовий модуль 1.
Тема 1. Філософія науки: предмет та понятійно-категоріальний апарат.
Тема 2. Наукова картина світу, її образ та особливості. Поняття наукової парадигми.
Тема 3. Гносеологія, епістемологія, методологія, логіка як розділи філософії науки.
Разом за змістовим модулем 1:
Змістовий модуль 2.
Тема 4. Філософія науки в контексті діалогу раціоналізму та ірраціоналізму.
Тема 5. Поняття наукової проблеми, суть її постановки.
Разом за змістовим модулем 2:
Змістовий модуль 3.
Тема 6. Місце та роль філософії науки в сучасному глобалізованому соціумі.
Разом за змістовим модулем 3:
Усього годин:
Модуль 2
ІНДЗ
Усього годин:

5. Теми семінарських занять

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
Змістовний модуль 1.
1.	Філософські аспекти осмислення науки.
Змістовий модуль 2.
2.	Наука в історії філософії.
Змістовий модуль 3.
3.	«Полілог» методологій.
РАЗОМ:	18 год.

Дата добавления: 2015-05-22