Розділ: Період повоєнної кризи та революцій (1917—1923)

Ознаки тоталітарного суспільства.

Закріплення вивченого матеріалу

1. Вміти давати відповіді на питання:

2. Ознаки та соціальна база фашизму.

3. Ознаки та соціальна база нацизму.

4. Ознаки та соціальна база комунізму.

2. Вміти аналізувати: Причини поширення ідей фашизму та нацизму.

3. Підготувати доповіді: Особливості італійського фашизму».

«Особливості радянської моделі комунізму».

«Особливості нацизму в Німеччині».

Література

Основна:

Ладиченко Т.В.: Всесвітня історія 10 - А.С.К., 2007

Даниленко В.М. та ін.: Всесвітня історія 10 - Ніка – Центр, 2002

Давлєтов О.Р. та ін.:Всесвітня історія 10- Генеза, 2002

Додаткова:

Алексєєв Ю. М. Всесвітня історія ХХ ст. — К., 1994. — 168 с.

Газін В. П. Всесвітня історія ХХ ст.: Навч. посіб. — Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2004.-156 с.

Гончар Б. М. та ін..Всесвітня історія: Навч. посіб. — К.: Знання, 2002. — 565 с.

Тема: Революції 1917 р. в Росії. Прихід до влади більшовиків.

Основні поняття: революція, переворот, диктатура, громадянська війна, «воєнний комунізм».

План:

1. Лютнева революція в Росії.

2. Діяльність Тимчасового уряду.

3. Жовтневий переворот.

4. Громадянська війна.

5. «Воєнний комунізм».

1. Причини революції: протиріччя між відсталою політичною надбудовою (самодержавством) та новими суспільно-економічними відносинами; протиріччя між працею і капіталом; невирішеність аграрного питання: існування поміщицького господарства, безземелля частини селян; невирішеність національного питання; загострення всіх проблем імперії в результаті невдалої участі в Першій світовій війні.

Завданнями революції: ліквідація самодержавної форми правління і перехід до парламентської демократії; створення умов для вільного розвитку ринкових відносин; вирішення аграрного питання; демократизація суспільно-політичного життя країни; гарантія захисту соціальних прав трудящих; забезпечення вільного розвитку нації, що населяли Росію; виведення Росії з війни.

23 лютого 1917 р. на Путиловському заводі розпочався страйк. Страйк викликаний погрозою локауту, погіршенням постачання населення хлібом, падінням життєвого рівня. 28 лютого повсталі оволоділи ключовими пунктами міста. За прикладом столиці аналогічні події відбулись у Москві. 2 березня імператор Микола II оголосив рішення про зречення трону за себе і за сина. У ніч з 1-го на 2-е березня відбулось таємне засідання представників Петроградської ради та Тимчасового комітету Державної думи, на якому було прийнято рішення про утворення Тимчасового революційного уряду. В Росії перемогла буржуазно – демократична революція.

2. З березня 1917 р. було опубліковано Звернення, в якому проголошувалось утворення Тимчасового уряду, друкувався список його складу та програма дій, яка передбачала повну амністію, політичні права та свободи для всіх громадян, відміну всіх станових та національних обмежень, проведення роботи по організації та проведенню прямих, рівних, таємних, загальних виборів до Установчих зборів, розгортання виборів до органів місцевого самоврядування, заборону виведення із столиці військових частин, що брали участь у революційних подіях. Очолив уряд князь Г.Є.Львов.

Влітку внутрішньополітичне становище в країні ускладнювалось, соціальна напруга зростала. Поразки на фронті, розгул анархії та насилля в країні, самочинне захоплення землі селянами, зростання виступів робітників, вимоги надання автономії Україні, незалежності Польщі та Фінляндії, радикалізація армії, катастрофічний спад виробництва, зростання цін, інфляція, зростання впливу більшовиків, параліч державного управління - все це схиляло правлячі кола до встановлення диктатури. У серпні 1917 р. відбулась невдала спроба військового перевороту на чолі з ген. Корніловим. В цей час почала наростати загроза лівого перевороту. З березня по листопад 1917 р. було закрито 800 підприємств, 170 тис. чол. стали безробітними. Реальна заробітна плата порівняно з 1913 р. зменшилась вдвічі. Заборгованість країни становила 16 млрд. золотих карбованців. Розгорталась страйкова боротьба. Восени селянський рух охопив 9/10 повітів європейської частини Росії.

3. Протягом 24-25 жовтня військові загони лівих партій перейшли у наступ і зайняли важливі об'єкти в столиці. 25 жовтня розпочав роботу II з'їзд рад робітничих та солдатських депутатів. Серед 649 делегатів з'їзду більшовиків було 390. 26 жовтня заарештували Тимчасовий уряд. Після оголошення про арешт Тимчасового уряду було зачитано написану Леніним відозву про перехід влади до II з'їзду рад. На вечірньому засіданні з'їзду виступив Ленін і запропонував делегатам Декрет про мир і Декрет про землю. Декрет про мир проголошував негайне перемир'я на фронті з Німеччиною; початок переговорів з воюючими сторонами; укладення миру без анексій і контрибуцій. Декрет про землю передбачав конфіскацію всіх поміщицьких земель та передача їх радам селянськихдепутатів, передача селянам реманенту та худоби з поміщицьких садиб, скасування боргу селянам на суму 3 млрд. крб.

Підсумком жовтневого перевороту та роботи II з'їзду рад був прихід до влади в Росії партій ліво-радикального крила соціалістичного табору. У своїй партійній програмі більшовики передбачали встановити диктатуру пролетаріату. Тому з перших днів вони розпочали процес зламу старого державного апарату та створення нового. Були ліквідовані Сенат, Синод, Державна рада; місцеві органи самоврядування (міські думи, земські управи) були підпорядковані радам. Вищим законодавчим органом влади став Всеросійський з'їзд рад робітничих, солдатських депутатів, а між з'їздами - Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет. Він призначав Раднарком (орган виконавчої влади, який до березня 1918 р. був коаліційним). 28 жовтня 1917 р. була створена робітничо-селянська міліція, 22 листопада - Всеросійська надзвичайна комісія, народні суди та революційний трибунал. 15 січня 1918 р. декрет про створення Червоної армії до червня 1918 р. комплектувалась на добровільних засадах. У підрозділах армії вводилась посада політкомісара. В листопаді 1918 р. була створена Рада робітничо-селянської оборони на чолі з В.Леніним.

У листопаді 1917 р. відбулись вибори до Установчих зборів. З 715 депутатів 412 були есери, 17 - меншовики, 16 - кадети, 183 - більшовики, 87 - інші. Більшовики ставили вимоги визнати перші декрети Раднаркому, а основним завданням зборів має бути встановлення засад для перебудови суспільства на соціалістичний зразок. Делегати проголосували проти. Тоді більшовицька фракція заявила, що більшість Установчих зборів - представники контрреволюції, і разом з лівими есерами залишили зал засідань. Наступного дня червоногвардійці не допустили делегатів до залу засідань Установчих зборів, які декретом ВЦВК були розпущені – 6 січня 1918 року.

Висновок: ці події свідчать, що прихід більшовиків до влади е переворот.

5. У травні 1918 р. ВЦВК прийняв ряд декретів, які встановлювали продовольчу диктатуру на селі. Вводилась державна монополія на продаж хліба та його заготівлю. Вона передбачала заборону хлібної приватної торгівлі, дозвіл примусово вилучати хліб у селянських господарствах. У січні 1919 р. було введено продовольчу розверстку, яка передбачала вилучення всього запасу хліба, а згодом і всіх сільськогосподарських продуктів. У червні 1918 р. були створені комітети бідноти. Одночасно на селі проходив процес побудови комунізму. На базі поміщицьких господарств створювались сільськогосподарські комуни та радянські господарства. Процес «комунізації» села здійснювався примусовими методами. Така політика більшовиків викликала масові виступи селянства проти радянської влади, жорстоку розправу селянства з її представниками та активістами. Відповіддю радянської влади було придушення невдоволення за допомогою військ. Проведення політики «воєнного комунізму» в промисловості розпочалось з червня 1918 р., коли було прийнято декрет прі націоналізацію великої, середньої та малої промисловості. На 1920 р. було націоналізовано 37,2 тис. підприємств. Політика «воєнного комунізму» означала встановлення повного державного контролю над управлінням промисловістю, створення вертикальної централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства. Характерною рисою політики «воєнного комунізму» було введення безгрошових розрахунків, відміна торгівлі, введення прямого продуктообміну, урівненого розподілу продуктів серед працюючого населення, введення карткової системи. Одним із екстремальних проявів цієї політики було здійснення мілітаризації праці. Вводилась загальна трудова повинність, створювались трудові армії. У політичній сфері «воєнний комунізм» проявлявся у безкомпромісній боротьбі з опозицією. Після декрету від 3 вересня 1918 р. основним методом боротьби з опозицією став терор та організація концентраційних таборів для ізоляції класових ворогів радянської республіки. За даними західних істориків жертвами «червоного террору» за 1918-1922 pp. стали 140 тис. чоловік. Поступово з політичної арени були усунуті кадети (листопад 1918 р.), ліві есери (1918-1921 pp.), праві есери (1918-1922 pp.), меншовики (1919-1921 pp.), анархісти. Боротьба з церквою.

Внаслідок політики «воєнного комунізму» відбулось катастрофічне падіння виробництва, зростали ціни, інфляція, процвітали «чорний ринок» та спекуляція. Одержавлення економіки обернулось небаченою бюрократизацією державного апарату і домінуванням адміністративно-командних методів управління. Встановлення політичної диктатури, якие означало знищення або підпорядкування державі громадських структур та органів (рад, профспілок, заводських комітетів) та ліквідацію небільшовицьких партій. Були закладені підвалини майбутньої тоталітарної системи комуністичного зразку.

Дата добавления: 2015-05-22