Закріплення вивченого матеріалу. 1. Дати відповідь на питання:

1. Дати відповідь на питання:

1. Які чинники вплинули на розпад колоніальної системи?

2. Чому 1960 р. називають "роком Африки"?

3. Яка африканська країна і коли останньою дістала незалежність?

4. Назвіть країни, що свого часу обрали «соціалістичну орієнтацію».

5. Які країни й чому називають новими індустріальними країнами Сходу?

2. Вміти аналізувати:

Проаналізуйте процес деколонізації за схемою:

Етапи	І	II	III
Дати
Регіони
Країни (рік визволення)

Заповніть схему

	Нові індустріальні країни Сходу
«Перший ешелон»
«Другий ешелон»

Чим відрізнялася політика Великої Британії та Франції щодо своїх колоній у повоєнний час?

Поясніть феномен нових індустріальних держав Сходу. Чому їх назвали «азійськими драконами»?

3. Підготувати доповіді: «Нові індустріальні країни і перспективи переходу до постіндустріального суспільства».

Література
Основна:
Бердчівський Я.М. Всесвітня історія 11 кл. К, 1998.

Бураков Ю.В. Новітня історія країн Європи, Азії та Америки. Л, 1993.

История новейшего времени стран Европы и Америки. М, 2002.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 11 кл. К, 2000

Майборода О.М. Новітня історія (другий період). К, 1995.

Пивовар С. Новітня історія XX ст.. К, 1996.

Додаткова:
Гісем О. Всесвітня історія XX ст. (кінець XIX - початок XXI ст.). Повний курс. - Кам'янець-Подільський: Абетка. - 2003.

Гренвилл Дж. История XX века. Люди. События. Факты.- М.: Аквариум, 1999

Камінський А. Вступ до міжнародних відносин: Курс лекцій.- Львів: Світ, 1995.

История XX века. Зарубежные страны / Ред. Володина.- М.: Аванта+, 2002.

Тема: Країни Азії у другій половині XX – на початку XXI століття.

Основні поняття: «деколонізація»,«великий стрибок»,«Велика пролетарська культурна революція»

План:

1. Японія.

2. КНР.

3. Індія.

4. Країни Близького та Середнього Сходу.

1. 2 вересня 1945 р. капітуляція Японії. Американська окупаційна адміністрація діяла згідно з принципами демократизації, демілітаризації Японії. У жовтні 1945 р. адміністрація видала декрет про звільнення політичних в’язнів, дозвіл створювати профспілки і політичні партії (Соціалістична партія Японії, Ліберальна, Демократична партії та ін.). Проголошувались демократичні свободи, восьмигодинний робочий день, право на колективний договір, відпустку. Судовий процес над військовими злочинцями.

У 1946 р. в країні проведені парламентські вибори. Парламент прийняв нову конституцію. Згідно з конституцією імператор зрікався «божественного походження» і залишався символом держави. У країні проголошувались всі демократичні права. За 9 статтею конституції Японії заборонялось створювати армію. У 1946 р. розпочалась аграрна реформа. У 1947 р. - реформа освіти. Школа була відділена від церкви.

У вересні 1951 р. в Сан-Франциско було укладено мирний договір з Японією. За умовами договору Японія визнавала незалежність Кореї і відмовлялась від претензій на Курильські острови, Південний Сахалін, Тайвань та ряд інших островів. У 1952 р. між Японією і США був укладений договір: США отримали право розмістити свої війська на японських островах, а Японії дозволялось створити сили самооборони. Підписання радянсько-японської декларації 1956 р.

З середини 50-х років зростання японської економіки. У 1961-1970 рр. темпи зростання складали 11% в рік. У 1968 р. вона посіла друге місце в Західному світі за обсягом національного валового продукту і вийшла на перше місце по виробництву сталі, кораблів, радіоприймачів,телевізорів, магнітофонів, копіювальної техніки, фотоапаратури. У 1981 р. зайняла перше місце по виробництву легкових автомобілів.

Причини і передумови японського «економічного дива»: дешевизна робочої сили, відсутність воєнних витрат, контроль над зовнішньою торгівлею, закупка новітніх технологій, сприяння модернізації, широко використовувались технічні досягнення у виробництві, орієнтація виробництва на експорт, висока кваліфікація і дисципліна робітників, кредити США і воєнні замовлення, патерналізм, патріотизм більшої частини населення, готовність купувати власну продукцію, політична стабілізація. Однак, наприкінці 1991 р. Японія зіткнулась з труднощами. Темпи зростання у 90-ті роки не перевищували 1% на рік. 1997 – 98 роки криза АТР.

З 1955 р. при владі незмінно перебуває ЛДП, яка дотримується курсу на розвиток ліберальної демократії та соціально спрямованої економіки, у зовнішній – на співробітництво з США. На початку ХХІ ст. зовнішньополітичний курс країни був знову спрямований на вихід на більш широку міжнародну арену. Наприкінці 2003 р. японський контингент опинився в Іраку. Японія заявила про створення власної системи протиракетної оборони проти можливого удару з боку КНДР.

2. Основним суперником гоміндану у боротьбі за владу була КПК і її збройні формування НВАК. У серпні 1948 – січні 1949 рр. НВАК отримала перемоги у трьох битвах. У квітні 1949 р. залишки гомінданівських військ евакуйовані на острів Тайвань.1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун проголосив утворення Китайської Народної Республіки (КНР).

У середині 1958 р. Мао виступив з ініціативою форсувати економічний розвиток і здійснити «великий стрибок» з метою побудови комуністичного суспільства. Замість сільськогосподарських кооперативів створювались «народні комуни». У комунах все усуспільнювалось, вводився зрівняльний принцип розподілу. Життя селян було жорстко регламентовано.У промисловості вирішено прискорити індустріалізацію. У країні був розгорнутий масовий рух за збільшення виробництва чавуну і сталі. Вся країна була вкрита примітивними домнами. Промислове і сільськогосподарське виробництво скоротилось. Існував дефіцит товарів, населення жило впроголодь. У 1965 р. Мао закликав до «Великої пролетарської культурної революції», яка почалась у 1966 р. і була націлена на те, щоб усунути з партії і державного керівництва всіх незгодних з політикою Мао (жертви 100 млн. чоловік). Розвивається культ особи Мао Цзедуна. У боротьбі з опозицієюМао спирався на молодіжні штурмові загони хунвейбінів (червоні охоронці). По смерті Мао (9 вересня 1976 р.) розгорілась гостра боротьба за владу, в який перемогу здобув Хуа Гофен.

На Пленумі ЦК КПК у грудні 1978 р. було взято курс, який отримав назву «чотирьох модернізацій»: перебудову і переведення на нову базу промисловості, сільського господарства, армії, науки і техніки. Реформи розпочалися в сільському господарстві, а потім були поширені і на промисловість.

У промисловості

У сільському господарстві

на держпідприємствах вводився госпрозрахунок та економічні стимули праці; заохочувалась індивідуальна трудова діяльність; створювались приватні підприємства в торгівлі, сфері обслуговування і легкій промисловості; запроваджувалась оренда в промисловості. з метою залучення іноземних інвестицій для модернізації китайської промисловості, впровадження нових технологій і підготовки кваліфікованих кадрів створювались вільні економічні зони.

землю комун порівну поділено між селянськими сім’ями і передано їм в оренду; створювався сімейний підряд; з 1984 р. селянам дозволялось продавати залишки продукції на ринку після виконання державного замовлення; підвищено державні закупівельні ціни; створено мережу малих сільськогосподарських підприємств по переробці продукції і підсобні промисли.

Економічні реформи дали приріст виробництва (8-10% на рік). Китай утримує першість у виробництві цементу, вугілля, бавовни, зерна і м`яса. На споживчому ринку з’явилась велика кількість товарів. Китай став одним з найбільших експортерів. Підвищився життєвий рівень населення. Реформи не зачепили політичну сферу. У Китаї при владі залишається КПК. Спроби політичних реформ завершилась кривавою трагедією на площі Тяньаньмень у 1989 р., коли було розігнано студентів. Новим керівником КНР у 2003 р. стали: Голова КНР – Ху Цзиньтао.

На сьогодні Китай е постійним членом Ради Безпеки ООН і «ядерного клубу», відіграє важливу роль у світовій політиці, а особливо в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Важливими здобутками китайської зовнішньої політики стало деколонізація території Китаю (Гонконга (1997 р.), Макао, 1999 р.), вступ країни до Всесвітньої торговельної організації (ВТО).

3. У серпні 1947 р. Індія була поділена на дві держави – Індійський Союз і Пакистан. Джавахарлал Неру, який очолював уряд, домагався розширення державного сектора у промисловості, планового розвитку економіки. Одночасно не чинилося перешкод розвитку приватного підприємництва.

З труднощами розв’язувалося національне питання. Територія Індії населена багатьма народами, що різняться культурою, мовою, релігією. Поглибилися протиріччя і між окремими кастами. Нижчі касти домагалися для себе більше прав. Тривало протистояння між індусами й мусульманами у штаті Джамму і Кашмір. У 1961, 1963, 1964 і 1967 рр. воно вилилося у сутички з погромами і вбивствами. Кашмір був причиною конфлікту між Індією та Пакистаном. У 1965 р. на цьому ґрунті спалахнув конфлікт, який ледве не переріс у справжню війну.

На виборах 1967 р. прєм`ер – міністром стала Індіри Ганді. Вона націоналізувала 14 банків, наприкінці 1967 року затвердила закон, за яким монополії можна було створювати лише з дозволу уряду. Вона збільшила асигнування на державний сектор промисловості. У зовнішній політиці Індіра Ганді– нейтралітет і неприєднання.

У 1984 р. І. Ганди знищила святиню сепаратистів - сікхів. У відповідь сікхи вчинили на неї замах, унаслідок якого Індіра Ганді загинула.

Після смерті Індіри Ганді прем’єр-міністром став її син Раджив Ганді. Новий уряд теж зіткнувся з проблемою національного та релігійного екстремізму. У 1987 р. Раджив Ганді направив війська у сусідню Шрі Ланку, де екстремістська організація народу тамілів вела боротьбу з центральним урядом.

На виборах 1989 р. прем’єр-міністром став Сінгх. У 1990 р. він домігся рішення, за яким 27% робочих місць у державному секторі віддавалися представникам нижчих каст. Проблеми: невирішеність проблеми кордонів з Пакистаном та Китаєм, ядерне протистояння з Пакистаном, стрімке зростання населення, сепаратистські рухи,

Дата добавления: 2015-05-22