Стагнація соціальної психології

Розвиток соціальної психології майже припинився наприкінці 30-х років XX ст. Це було спричинено ізоляцією вітчизняної науки від захід­ної, посиленням ідеологічного контролю над наукою, забо­роною рефлексології, педології, психотехніки. Крім того, у 30-ті роки панувала думка, що всі психічні явища (від відчуттів до характеру) за своєю суттю є соціальними, то­му спеціальна наука — соціальна психологія — не потріб­на, її проблеми можуть бути розв'язані у річищі загальної психології. Вважалося також, що соціальна психологія і деякі інші науки (кібернетика, генетика), які інтенсивно розвивалися на Заході, за своїми методологічними принци­пами не відповідають завданням існуючої системи. Така точка зору існувала до кінця 50-х років. У цей період були помітні намагання обґрунтувати непотрібність соціальної психології (оскільки всі психічні явища соціально детермі­новані), немає необхідності виокремлювати соціально-пси­хологічні феномени та науку, яка їх вивчає, що зумовлюва­ло незатребуваність результатів соціально-психологічних досліджень. Огульній критиці піддавалася тоді західна со­ціальна психологія. Усе це супроводжувалося загальним ідеологічним тиском на науку.

Однак повного припинення соціально-психологічних досліджень не сталося. Попри перерву в самостійному іс­нуванні соціальної психології, розроблення соціально-психологічної проблематики тривало у межах інших на­ук, зокрема загальної, педагогічної психології та психоло­гії праці. Так, Лев Виготський (1896—1934), почавши з ідеї про історичне походження вищих психічних фун­кцій, дійшов висновку про культурно-історичну детермі­націю їх розвитку. Цю ідею інтерпретували його гіпотези про опосередкований характер психічних функцій та про походження внутрішніх психічних процесів із діяльності. Культурно-історичну теорію розробляв і Олексій Леон-тьєв (1903—1979), який працював тоді у Всеукраїнській психоневрологічній академії (м. Харків). О. Леонтьєв обґ­рунтував загальнопсихологічну концепцію діяльності, яка стимулювала численні дослідження в різних галузях психології. З прийняттям Постанови ЦК ВКП(б) 1936 р. «О педологических извращениях в системе наркомпросов» було заборонено педологію, постраждали психотехніка і соціальна психологія, було припинено різноманітні психо­логічні дослідження у Всеукраїнській психоневрологічній академії, яка невдовзі перестала бути центром експери­ментальних досліджень. Однак проводити експерименти продовжували в Київському університеті, Українському науково-дослідному інституті педагогіки та Харківському педагогічному інституті.

Предметом спеціальних досліджень були різноманіт­ні аспекти соціальної психології колективу. Ці розвідки стосувалися: особливостей дитячого колективу та шляхів його формування; соціально-психологічних механізмів, які зумовлюють процес виховання особистості в колекти­ві (наслідування, змагання, особистий приклад); соціаль­но значущих рис особистості дитини та їх вироблення в колективі; впливу взаємин у сім'ї на розвиток особистос­ті дитини; процесу формування особистості у виробничо­му колективі (цех, бригада, дільниця). Дослідження ба­зувалися передусім на вченні Макаренка про колектив і позитивно позначилися на розвитку дитячої та педагогіч­ної психології. Сформульоване Макаренком визначення колективу стало базовим в освоєнні соціально-психоло­гічної проблематики протягом наступних десятиліть. Проте обмеженість методичного апарату (бесіди, спосте­реження, аналіз документів) не могли забезпечити ефек­тивного дослідження власне соціально-психологічних проблем.

Певної системи набували дослідження промислової проблематики в соціальній психології, зокрема психології виробничих бригад, колективної стаханівської праці, роз­витку індивідуального і колективного трудового змагання. Об'єктами досліджень були проблеми ініціативності, впливу оцінок учасників групи на розвиток творчості, на продуктивність праці. У процесі вивчення питань, що сто­сувалися підвищення продуктивності праці, психологіч­ної і фізіологічної основ трудової діяльності, використо­вували методичні прийоми, властиві соціальній психології (тестування, анкетні опитування та ін.). Це ще раз підтвер­джує, що абсолютної «перерви» у розвитку вітчизняної со­ціальної психології не було.

Дата добавления: 2015-05-22